МУДРІСТЬ ЧЕНЦІВ – 3

* * *
Один чернець оплакував гріх хтивості, як раптом почув внутрішній голос:
– Це з тобою трапилося, тому що на галявині ти прип’яв козу, аби вона стерегла траву.

* * *
Абба Йоан говорив:
– Не те, що ми їмо, нас живить, а те, що ми перетравлюємо. Не те, що ми заробляємо, нас збагачує, а те, що ми жертвуємо. Не та віра, яку ми сповідаємо, нас освячує, а та, яку ми втілюємо в життя.

* * *
Молодого ченця, який аж надто вихваляв якогось старця, абба Макарій застеріг:
– Послухай, брате, часто ми вихваляємо інших у міру тієї пошани, яку самі очікуємо від них.

Бачачи, як мало користі принесло йому навчання у молоді роки в Олександрії, абба Гермес сказав:
– Якби я народився вдруге, то став би вчитися, як бути неосвіченим.

* * *
Бажаючи утішити молодого ченця, засмученого своїм каліцтвом, старець сказав:
– Каліцтво має велику перевагу над красою: воно постійне!

* * *
Коли аббу Памбо запитали, чому він так рішуче уникає навіть дивитися на гроші, той відповів:
– Тому що гроші можуть бачити і сліпі!

* * *
Священикові, який готувався виголосити свою першу проповідь, старець порадив:
– Запам’ятай, брате, проповідь ніколи не буде поганою, якщо вона буде коротшою, ніж очікували присутні…

* * *
Якось один ігумен виголосив доволі довгу проповідь про створення світу, яку завершив словами: “Кожен паросток трави – це проповідь для того, хто вміє розуміти”. Через кілька днів старець, проходячи біля хатинки ігумена, побачив, як той підстригає траву, що виросла навколо його оселі.
– Як приємно, – сказав старець, – бачити тебе, отче, за вкороченням твоїх проповідей!

* * *
Один чернець сперечався зі старцем:
– Не завжди можна зрозуміти, в чому полягає твій обов’язок.
– Навпаки, дуже легко, – відповів старець. – Твій обов’язок – це те, що тобі хочеться робити найменше.

* * *
Один із братів запитав у старця:
– Що насправді означає: “Не вимовляй надаремно імені Господа Бога”?
– Це означає, що не можна займатись блюзнірством просто так, – відповів старець.

Одному ченцеві, який звинувачував себе у багатьох дрібних гріхах, блаженний Йоан сказав:
– Звичайна це справа – звинувачувати себе в маленьких недоліках, аби переконати самого себе, що не маєш великих.

* * *
Молодий чернець скаржився старцеві:
– Як важко, отче, любити ближнього!
– Справді, це так. Ми одержали повеління Господа возлюбити ближнього свого, як самого себе, а ближній робить усе, щоби ми не могли цього не виконати, – погодився старець.

* * *
– Сьогодні всі так роблять, – сказав молодий чернець старцеві стосовно якогось звичаю.
– Усі моральні хиби, коли вони в моді, вважаються чеснотами, – відповів старець.

* * *
Абба Віссаріон сказав про одного олександрійського вельможу:
– Він показує на людях все, окрім власних почуттів.

* * *
Один святий пустельник, що здійснював подвижництво в Нітрійській пустелі, на питання якогось подорожнього, чи він щасливий у чернечому житті, відповів:
– Вибач, брате, але мені не вистачає часу над цим замислитися.

* * *
– Світ настільки поганий, – скаржився один чернець старцеві, – що часом я сам собі здаюся поганим…
– Навіщо нарікати на дзеркало, якщо пика незугарна, – спростував його нарікання старець.

– Отче, яке в мене обличчя? – запитав один чернець в абби Паладія.
– Твоє, – відповів старець. – А чому ти питаєш?
– Тому що в багатьох людей мені доводилося бачите будь-які обличчя, тільки не їх власні!

* * *
– Чи повинні люди бути вдячними за те, що ми для них робимо? – запитали якось ченці аббу Макарія.
– Зовсім ні, – відповів старець. – Дайте сліпому очі, і він негайно зажадає брів.

* * *
– Чому так багато невдячних людей? – запитали в абби Сисоя.
– Тому що після обіду ніхто не цінує ложки, – відповів старець.

* * *
– Я не щирий, – звірився старцеві один чернець.
– І до якої міри? – поцікавився старець.
– До такої, що я не щирий навіть тоді, коли говорю тобі, що я не щирий.

* * *
Якийсь мирянин все допитувався в абби Макарія, чому той багато місяців дотримується мовчанки. Врешті абба, щоби відвідувач відчепився, промовив:
– У закритий рот не залітають мухи.
А коли мирянин став наполягати на поясненні, то почув у відповідь:
– Якщо ти нічого не говориш, тебе не просять повторити.
Монаха, який постійно скаржився на життєві труднощі, абба Макарій розрадив:
– Ти нещасливий? А подумай, як буде жирафі, якщо в неї занедужає горло, або стонозі, якщо в неї з’являться мозолі!

* * *
Один молодий чернець якось запитав аббу Макарія:
– Я знаю, що багато-хто говорить про тебе погано. Чому ти ніяк не реагуєш на це?
– Тому що, якби ті, хто говорить про мене погано, знали, що я про них думаю, вони б почали говорили про мене ще гірше, – відповів старець.

* * *
В абби Сисоя було безліч книг у келії і багато мудрості в серці. Якось один молодий чернець запитав його:
– Отче, чи дуже важко читати?
– Читати – це дрібниці, – відповів старець. – Важко забувати прочитане.

* * *
Ченцеві, який вирішив писати книгу, старець сказав:
– Запам’ятай, папірус стерпить усе, а читач – ні.

* * *
Один чернець сказав старцеві:
– Я чув, що абба Філомен, якому вже більше вісімдесяти років, вирішив написати спогади про своє життя. Що ти, про це думаєш?
– Я думаю, що писати спогади про себе – це найкраіций спосіб говорити правду про інших.

джерело: МУДРІСТЬ ЧЕНЦІВ – Львів: “Українські технології”, 2007 р.

далі буде