ЗОРІ АВРААМА

ЗОРІ АВРААМА
Вибач, Христе, мені не поправність мою, CdG
Не по праву я думку в минуле впущу, CdE
Там, де всі покоління: на міру зірок. a
В славний Рід Авраама задумав стрибок. d
Вибач, Христе, мені, знаю щирість Твою, FG
Хай гроби Патріархів я не побілю! Ea
Не Пророків тепер і не славних Мужів, FE
Щоб на світ видобув тільки Малих Братів! aG

Світло Їх до землі не дійде, а на Небі попри все Вони є! CdGC
Світло Їх до землі не дійде, а на Небі попри все Вони є! CdGC

Про далекі Зірки, про Людей забутих,
Чиї ймена і сльози в Любов увійшли,
Котрих голови впали на лоно землі,
Котрих душі спочили на лоні зорі!
Боже, Діти Твої у сердець простоті
Руки в гнізда гадюк просувати могли,
Щоб запевнити світ, що царює весна,
Що не вічні гроби, що не все темнота!

Хоч захмарилось небо тобі, ясно видно, бо День на дворі!
Хоч захмарилось небо тобі, ясно видно, бо День на дворі!

Хто це сплів слово «натовп»? Хто його зродив?
Хто є натовпу мати? Хто б його любив?
Я не знаю історії «купи сердець»,
У безпам’ятстві чудом згадав їх вінець!
На чолі, на плечі, на руці поклади,
Боже, Зірку мою і Зірки не мої!
Хай не славний мій рід, і нарід – не нарід,
Дай нам кожному сутність, а не тільки вид!

Це Сузір’я незнаних Святих, Твердь і Воїнство Неба Вони!
Це Сузір’я незнаних Святих, Твердь і Воїнство Неба Вони!

Пастухи, полководці і проводирі,
Наші Вівці за нас заколотись дали!
Міріади очей – Вишній Іконостас,
Вимагають від нас не змарнований час!
Стид писати мені, що не Сим, але Хам,
Що на безліч отців був один Авраам!
Де ви, Друзі мої!? Не сидіть по кущам,
Там ховаються злидні і змій також там!

Як почуєш: «Адам, де ти є?!» – не лякайся, Бог кличе тебе!
Як забудеш, Адам, ким ти є, – повертайся, Отець тебе жде!

Мою першу любов, той початок життя,
Вирвав сам із натхненних обійм Гончаря…
Мала Зірка моя, молить тя «другий Ти»:
Засвіти за світами, зі святими світи!
Так в середині ночі, очі вгору підняв,
Чисте небо й дівоче зором я цілував;
Й обіцяв мені Голос, й вірність я шлюбував,
Аби в човні моїм зорі урятував!

Як же ж пізно Тебе полюбив! Як же ж любо, що не запізнивсь!
Як же ж пізно Тебе полюбив! Як же ж любо, що не зупинивсь!

Вибач, Христе, мені цей одежі розрив
І вчини, щоби й серце моє він розкрив!
Ось, ламав я навпіл білий Хліб у руках
Щоб зажуреним зорям Світанок настав.
Світло тим, що були і для тих, котрі є!
Люди, я не забув, не забудьте ж Мене!
Як зерно вкриє поле й душа геть від землі
Пом’яни мене, Друже в Христі, пом’яни!

Зв’яне квітка, сльоза упаде, а молитва до Бога дійде!
Зв’яне квітка, сльоза упаде, а молитва до Неба дійде!