МІРРА / Кедр, кукіль та інші РОСЛИНИ БІБЛІЇ.

«Візьми собі пахощів вартісної, чистісінької мірри, п’ятсот шеклів; та пахучого кинамону половину, тобто двісті п’ятдесят; пахучої тростини двісті п’ятдесят; кассії п’ятсот по шеклю святині, та оливкової олії один гін. І зробиш з того миро на святе помазання» (Вих. 30. 23-25). «Та помастиш ним намет зборів та кивот Свідоцтва; стіл і весь посуд його; світильник і посуд його та кадильний жертовник; і жертовник для всепалення і весь посуд його; вмивальницю та її підставку. І коли ти освятиш їх, будуть вони пресвятими; усе, що доторкнеться до них, стане святим.» (Вих. 30. 26-29). «Помажеш також і Арона та синів його, і висвятиш їх мені у священики.» (Вих. 30. 30). Мірра у складі мира на посвячення намету Божого, речей у ньому, на висвячення священиків. «Миром святого помазання буде мені це в ваших поколіннях.» (Вих. 30. 31).
З давніх-давен, ще за три тисячі років до Різдва Христового була мірра в складі сумішей для помазування і кадіння, зокрема, єгипетської кадильної суміші кіфі. У єгипетському папірусі, датованому 1550 р.до Р.Х., названо 700 захворювань (із раком включно), для лікування яких використовували мірру. Чи не тому в період між 1473 і 1458 рр. до Р.Х. перша жінка-фараон Єгипту, цариця Хатшепсут (Hatshepsut) відправила дослідницьку експедицію в Пунт (так тоді називався Африканський ріг), щоби провести дослідження й організувати транспортування живих міррових дерев до Єгипту. Ця подія була настільки незвичною, що про неї зроблено запис на каменях храму Хатшепсут у Долині царів. У стародавньому Єгипті мірру використовували насамперед як засіб для загоювання ран, однак також для бальзамування тіл небіжчиків. Був такий обряд і в Ізраїлі. Саме тому коли «надійшов і Нікодим… та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто. І взяли вони тіло Ісуса та обв’язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм.» (Йо. 19.39-40). Та перед тим був ще час страждань Ісусових, і розп’яття, і «дали йому пити вина, змішаного з міррою» (Мк. 15.23).
У древній Греції з мірри виробляли антисептичні та цілющі бальзами. Міррова смола служила для очищення ран та уникнення інфікування, а також для запобігання поширення гангрени в уже інфікованих частинах тіла. Вона була невід’ємною складовою спорядження військових. Змішану з нардом мірру використовували в армії Олександра Великого для ароматизації постелі й наметів. Давньогрецькі та римські лікарі призначали мірру внутрішньо для покращення травлення та як промотор менструації. Мірру застосовували і як засіб від багатьох інфекцій, включаючи проказу та сифіліс. Стародавні римляни використовували її також при судомних болях м’язів. Гіппократ рекомендував мірру для лікування ран, герпесу і вважав її доброю протиотрутою багатьох отрут.
Запах мірри вважався настільки благородним, що в Святому Письмі до нього прирівняна навіть мудрість, яка «видавала пахощі, мов добірна мірра» (Сир. 24.15). То ж не дивно, що на протязі тисячоліть служила мірра й ароматизатором. «Поприскала я ліжко моє міррою, алое, цинамоном», – читаємо в Біблії (Прип. 7.17). Мірра додавала свій таємничий аромат єгипетським духам Стакте (“Stakte») й Сюзінем («Susinum»). У древньому Єгипті використовували її як репелент проти комах. Згідно з Плінієм мірра слугувала також для фумігації винних бутлів перед розливом. В античному світі була вона відома і як консервант вина та покращувач його смаку.
Однак далеко не кожен міг дозволити собі таку розкіш, бо в певний період часу була мірра в п’ять разів дорожчою, ніж ладан, а іноді коштувала більше, ніж така ж маса золота. Караванними шляхами привозили цю дорогоцінну ароматичну сировину з Дофару (тепер – в султанаті Оман) та Ємену до Фінікії та Єгипту, а вже звідси розвозили її в інші краї. І лиш за останніх часів «тиміяму і мірри … – не купуватимуть» (Од. 18.13).
Слово мірра походить від арамейського слова “murr” і арабського “mur”, що означає “гіркий». У давньогрецькій мові вживали дві форми цього слова: ????? и ??????, себто «мірра» та «смирна», а латинською – myrrha. Міррою називають смоляні куски засохлого соку дерев тої ж родини, що і ладан, однак іншого роду – Commiphora. Назва цього роду складається з грецького “kommi”, що означає “ґума” та “phoros” – “носій”, тобто «носій ґуми». Рід Commiphora охоплює біля 185 видів. Міррову смолу збирали із щонайменше шести різних видів Commiphora, які ростуть від Північно-Східної Африки через Південну Аравію аж до Індії. Однак справжню мірру, відому також як «гірка мірра», “африканська мірра” або “сомалійська мірра”отримують із дерев виду Commiphora myrrha. Природній регіон їх поширення простягається від північного сходу Кенії через східну Ефіопію, Джібуті й Сомалі аж до південної частини Аравійського півострова – Оману, Ємену, а також прилеглих островів (зокрема архіпелагу Сокотра). Зустрічається цей вид дерев переважно на відкритій місцевості із низьким акацієвим чагарником на висоті між 250 – 1300м, при кількості опадів 230 – 300 мм. Зростає мірра на неглибоких ґрунтах, здебільшого на пісковиках та вапняках.
МІРРА / Кедр, кукіль та інші РОСЛИНИ БІБЛІЇ.Commiphora myrrha Engl. належить до родини Buseraceae. Це тернистий чагарник або невисоке (до 4 м), переважно одностовбурове листяне дерево. Гілки кострубаті, вузлуваті з численними перпендикулярно розміщеними колючками. Зовнішня кора срібляста, білява або голубо-сіра. Більшими чи меншими тонкими, подібними на пергамент пластами, вона злущується й тоді видно внутрішню, зеленішу кору. У ній є протоки, при переповненні яких тканини кори розривається і утворюються великі порожнини, які наповнюються в’язкою, майже без запаху, блідо-жовтою гранулярною рідиною. Через природні тріщини кори або штучні надрізи цей сік просочується назовні, де при контакті з повітрям загусає і перетворюється на ґумоподібну смолу. Спочатку вона жовта, а потім червонясто-коричнева, прозора, з твердою і припорошеною поверхнею. Смола мірри має різкий, гіркий смак, а при жуванні склеює зуби. Вона дуже ароматна і запах її дуже стійкий. Вогненебезпечна, але горить слабо. МІРРА / Кедр, кукіль та інші РОСЛИНИ БІБЛІЇ. Запашне, сірувато- чи голубо-зелене, пергаментоподібне листя розміщене групами. Листки складні: трилисники з великим верхівковим листком і меншими, іноді дуже мініатюрними або зовсім відсутніми бічними листками. Довжина черешка від 1 до 10 мм. Розміри листків також дуже різні: від 6 до 44 мм довжиною і від 3 до 20 мм шириною. Різноманітні вони й за формою: еліптичні, лопатоподібні або навіть ланцетні; при основі – звужені, клиновидні, закруглені або обрізані, із загостреною чи округлою верхівкою, цілокраї або 6-зубчасті з кожної сторони, з 3-4-ма малопомітними центральними жилками.
Квіти гіркої мірри одно- або двостатеві, дрібні, майже сидячі. Чашечка червоно-коричнева, глечикоподібна або трубчаста, 4-зубчаста, довжиною 4 мм. Пелюстки блідо-жовті або ледь зелені, видовжені й загострені на вершині, довжиною 4 – 5 мм і шириною приблизно 1,5 мм. Пелюсток 4, тичинок переважно 8; зав’язь 2-4-гнізда. Квіти мірри поодинокі або зібрані по 2 – 4 шт. у суцвіття, які вкриті дуже малим світло-коричневим обгортковим листком. Квітконосний пагін короткий, світло-коричневий, часто вкритий волосками і залозами. Мірра – рослина дводомна. Цвітіння її починається влітку, перед настанням дощів. Першими зацвітають чоловічі квіти.
МІРРА / Кедр, кукіль та інші РОСЛИНИ БІБЛІЇ. Плід – куляста або майже куляста, часом сплюснена, з дзьобиком на верхівці кістянка, довжиною 12-16 мм, і шириною 6-8 мм. Поверхня її гладка, шкіряста або м’ясиста, забарвлення зеленаво-червонясте. Ростуть плоди поодиноко або по два на короткому стеблі. При достиганні розпадаються навпіл і тоді видно насінину, оточену яскраво-оранжевою, гладкою, м’ясистою, подібною, як у бруслини (Euonymus) оболонкою (при насінником). Сама насінина коричнева, довжиною 6 – 9 мм, сплюснена, яйцевидна, біля основи серцеподібна. Поверхня її гладка або злегка горбиста, часто з поздовжньою канавкою. У кожному плоді по 1 – 3 насінини, але зазвичай дозріває лише одна з них, а решта редукуються.
Дерева мірри ціняться за їх смолу. Збирають її двічі на рік: весною і восени. На корі дерева роблять надрізи, а через приблизно два тижні, коли діаметр застиглих кусочків досягне 2,5 см, смолу збирають. Смоляні куски крихкі, при розламуванні – гранульовані, напівпрозорі, жирні й часто мають білувату серцевину. Мірру краще купувати ще не подрібненою на порошок, а в масі, бо тоді легко виявити підробку: невеликі камінці, сенегальську смолу, їстівні каштани та “фальшиву мірру” (коричневу смолу дерева із Commiphora wightii). Кращими вважаються великі червонувато-коричневі, прозорі куски з сильним ароматом та меншою кількістю домішок. Найкращим показником якості міррової смоли є липкість свіжорозбитих фрагментів, за якою можна визначити вміст у ній запашних олій. Аромат неочищеної смоли та її ефірної олії гострий, приємний і дещо гіркий, може бути охарактеризований як типово смолистий. Іноді в кусках смоли присутні кора й стружка деревини, тому після збирання її очищують і відправляють для парової перегонки в дистиляційні центри Іспанії, Франції та США. Вихід ефірної олії дуже малий – від шести до восьми відсотків від маси смоли. Якість і характер мірри та виготовленої з неї ефірної олії залежать від різновиду та місцезростання дерев. Значно ціннішою вражається смола, яка після значних дощів природно нагромаджується в рослині, а потім витікає назовні, ніж та, яка зібрана після скарифікації (навмисного поранення) кори. Найкращу смолу постачають, як правило, з Сомалі. У наш час обсяг торгівлі міррою вимірюється десятками тонн за рік.
Ольга Залецька
Ароматичні, консерваційні та лікувальні властивості мірри зумовлені трьома її основними компонентами: смолою (смоляні кислоти і ефіри, фенольні смоли та ін.) – 25-40%, камеддю (сесквитерпенові вуглеводні, елемол і сесквитерпеновий спирт, фуранози, фуранодін та ін.) – 57-61% та ефірною олією (куміновий альдегід, евгенол, метакрезол, пінени, лімонен, дітерпени та сесквітерпени) – 7-17%. Завдяки своїм антибактеріальним, протигрибковим і противірусним властивостям використовується мірра при гострих і хронічних запальних процесах бактеріального й вірусного походження. Придатна вона і для лікування трофічної виразки, абсцесів, опіків та ран, які повільно зарубцьовуються, оскільки діє не лише як антисептик і антибіотик, але й сприяє швидкій регенерації тканин і відновленню шкірних покривів. Рекомендують її також при сухій, потрісканій шкірі, вуграх, висипаннях, грибковому ураженні шкіри й нігтів.
Мірра зміцнює імунну систему, тонізує всі органи тіла й захищає їх від передчасного старіння. Вона здатна покращувати ясність розуму та захищати нервову систему від нервових зривів і шоку, запобігати апатії. Мірра посилює кровотворні процеси, значно збільшуючи кількість лейкоцитів, покращує кровообіг, зокрема периферійний, збільшує частоту й силу пульсу. Стимулює лімфодренаж організму, усуває лімфостаз і нормалізує лімфатичні вузли. Використовують її і при лікуванні артриту та ревматизму, а ще – в ролі потужного антиоксиданта при деяких видах пухлин. Має мірра і спазмолітичні властивості, тому допомагає при судомах і конвульсіях.
У стоматології настойка або олія мірри використовується як антисептик і анальгетик: для полоскання ротової порожнини, при подразненні ясен, зокрема зубними протезами, при стоматитах, парадонтозі, кровоточивості та запаленнях ясен, болі зубів. Вона також усуває неприємний запах з рота. Мірра чудовий помічник і при болі горла, фарингіті, ларингіті та синуситі. Як протизапальний і відхаркувальний засіб допомагає вона також при бронхіті, астмі, захворюваннях легенів і навіть при туберкульозі.
Внутрішнє вживання мірри стимулює секреторну діяльність шлунку, регулює його кислотність та запобігає розвитку гнильних процесів, покращує перистальтику кишківника, сприяє його очищенню й запобігає проникненню у кров токсинів. Тому використовують її при втраті апетиту, лікуванні диспепсії, гастриту, виразки шлунку, метеоризму, діареї. Мірра також чудовий антигеморойний засіб. Сечогінні властивості мірри роблять її придатною для зняття набряків. Ще Гіппократ рекомендував застосовувати мірру при мізерних місячних і як обезболююче. Її використовують і при дисменореї, менопаузі та пухлинах матки, для лікування аменореї, а також молочниці й інших вагінальних інфекцій.
Способи застосування мірри дуже розмаїті: кадіння, холодні інгаляції, ванни, втирання, промивання, тампони, компреси, аплікації, вживання всередину. Не використовувати мірру при вагітності, бо вона може спричинити викидень. Слід уникати її також хворим на діабет. При передозуванні мірри можуть спостерігатись алергічні реакції, а також імовірний токсичний ефект.
Косметична дія мірри ґрунтується на її в’яжучих і регенеруючих властивостях. Вона зволожує, освіжає, оживляє шкіру; стягує пори, усуваючи зморшки; надає шкірі матовість і оксамитовість, формує красивий її колір. То ж не дивно, що належала мірра до засобів «плекання краси: шість місяців мірровою олією й шість місяців пахощами та іншими жіночими замащеннями» (Ест. 2.12)». Чи не тому в Пісні Пісень аж вісім разів згадується мірра при описі принад любовних (П. п. 1.13; 3.6; 4.6; 4.14; 5.1; 5.5 (2); 5.13). Мірра також усуває алергічні, нейрогуморальні, харчові дерматити, виявляє протизапальну й розсмоктуючу дію при інфільтратах і застійних висипаннях, сприяє розсмоктуванню свіжих рубців і розтяжок. Вона міцнює волосяні фолікули (цибулини), оздоровлює ламке волосся, запобігає його випаданню.
У сучасній парфумерній промисловості широке застосування мірри розпочалось відносно недавно. Одними з перших парфумів з домінуючою нотою мірри були La Myrrhe від Serge Lutens 1995 року. Мірра входить до складу терапевтичної парфумерної олії “Mendesium”, яка використовується при болях м’язів, лосьйону з мигдалевої олї “Metopion” та універсальних парфум “Мурра”; тонізуючих засобів для миття волосся та шкіри. Додають її до зубних паст і інших засобів догляду. У всіх цих засобах виступає мірра також у якості консерванта, бо може зберігатися до 4-х років.
Знайшла мірра застосування і в лікеро-горілчаному виробництві. Вона входить, зокрема, до складу італійського лікерного бальзаму Фернет Бранка (Fernet Branca).
Ольга Залецька