Чи потрібна мені Церква?

Чи можна бути католиком, якщо я не хочу належати до Церкви, якщо контакт з Богом я переживаю в індивідуальній сфері, без участі церковних інституцій?

Ваше запитання пригадало мені двох дуже конкретних осіб. У мене є знайомий, котрий колись зазнав кривди від священика. Людина, навіть надзвичайно релігійна, відтоді занедбала ходіння до церкви і участь в таїнствах. Знаю напевно, що багато молиться, часто разом з родиною. Сам вважає себе католиком.

Інша моя знайома рідко ходить до церкви. Стверджує, що не вміє молитися в натовпі. Задоволення дає їй молитва в тиші, коли не мусить пристосовуватися до молебня, який відправляється і коли ніхто не заважає їй в молитві. А тому, досить часто входить до церкви на коротке “сам-на-сам” з Богом.

Думаю, що ряд ще інших ситуацій може ховатися за питанням, поставленим Вами. Є люди, які обмежують свій контакт з Церквою, тому що участь у недільній Месі і прийняття таїнств є, між іншим, суспільним визнанням віри, а їм, з тих чи інших причин, залежить, щоб цього не декларувати. Хтось інший може сказати про себе, що не визнає Церкви, однак, цінує особистий контакт з Богом, – але насправді його постава – це просто димова завіса, яка приховує свою релігійну млявість або навіть байдужість. Одним словом, з різних причин можна бути католиком, котрий тримається осторонь від Церкви.

Не буду приховувати, що я вважаю віру, яка уникає Церкви неповною вірою – чому, про це за мить. Намагаюся, однак, доброзичливо вчутися в мотиви, які відсувають людей від Церкви, і вважаю, що те, що в них слушне, повинні визнати всі, як ті, кого це стосується, так і ми, що більше пов’язані з Церквою. Ми – щоб занадто легко не засуджувати, зрештою, може навіть ми самі є тими фарисеями, які не входять в Царство та іншим перешкоджають ввійти. Натомість, вони, щоб відмовились хоча б від того, що у їхніх аргументах неправильне. Бо тоді виявиться, що те, що праве, не є відцентровою силою, але доцентровою; оскільки якщо щось є слушне, то не віддаляє від Церкви, але закликає до поглиблення.

Чому я вважаю несправедливою поставу католика, котрий намагається обійтися без Церкви? Перш за все, це позиція, яка в односторонньому порядку відтинає купони, розроблені Церквою. Якби не Церква, віра ніколи б не дійшла до такого католика, він не знав би багато релігійних цінностей, якими в даний час живе: це Церква зберігає віру, намагається поглибити її і передати майбутнім поколінням. Віруюча людина, котра поміщає себе поза Церквою, користується з цієї скарбниці, але сама не вносить вклад в її підтримку і розширення.

Щоденний досвід, здається, доводить, що цей закид є вірним. Віра, яку переживаємо без підтримки Церкви, найчастіше буває тільки ступенем до повної релігійної байдужості. Виявляється це особливо тоді, коли є проблема передавання віри наступному поколінню. Невдачі в переданні віри тут є настільки зрозумілими, що непрактикуючі батьки показують своїм дітям віру, в якій животворний контакт з вірою Церкви був ослаблений і злегковажений.

По-друге, віра, яку переживаємо поза Церквою, позбавлена чогось більшого, ніж просто спільноти віруючих. Їй не вистачає сили благодаті, яка пливе від участі в таїнствах, особливо в Євхаристії. Не можна бути повним християнином, якщо віримо в Христа тільки як в Учителя. Христос є також і, передусім, Божим Сином і нашим Спасителем.