Туринська Плащаниця (Емануела Марінеллі)

Туринська Плащаниця (Емануела Марінеллі)

{PAGEBREAK}Туринська Плащаниця (Емануела Марінеллі)
Що таке Саван.

Розміри
Слово «саван» походить від грецького SINDON — «лляне полотно», в давнину — частина полотна, призначена для щоденного ржитку, наприклад для простирадл, і т. д.
Саван Туринський, або Плащаниця, зберігається в Турині понад чотирьохсот років. Це досить велике полотно прямокутної форми, завдовжки 4 метри 36 сантиметрів і завширшки 1 метр 10 сантиметрів.
Полотно, щільне і міцне, виткане з чистого льону, жовтуватого забарвлення. З 1534 р. підшите білим голландським полотном для зберігання після пожежі 1532 р. По всій довжині полотна залишилися сліди випалин, як би обрамлюючи видимий на ньому двійний відбиток Чоловіка — спереду і з боку хребта.
Щільність переплетень тканини близько 34/100 мм. Це більше, ніж у звичайних полотнах, які використовуються для покриття матраців. Тканина м`яка і легко складається. Вага близько 2,45 кг.
До полотна належить частина тканини у верхньому куті, завдовжки близько 8 см, вона не суміщається з кінцями полотна (швидше за все, відрізана). В давні часи існував звичай притримувати полотно руками під час масових публічних виступів, тому краї полотен швидко зношувалися та обтріпувалися. Недостатні фрагменти були довгі, розміром 35 х 15 см.
Нижня частина Савана (Плащаниці) має також переплетення тканини косого рисунка, що створює ефект «риб`ячого скелета». Нерегулярні переплетення добре помітні на правій стороні полотна, у верхній його частині, що показало просвічування, виконане у 1978 р. Існує припущення, що у нижню частину полотна під час публічних виступів загортали важку палицю для тримання полотна.
Спочатку Саван (Плащаниця), мабуть, був довший приблизно на ЗО см. Існує багато припущень і конкретні інформації про те, що невеликі кусочки відрізались як реліквії для церков та монастирів.
По краях полотна йде голуба строчка. До верхнього краю Савана, складеного згідно з традицією: зверху — вид людини, що дивиться вліво, — у 1868 році Марією Клотільдою ді Савоя пришитий кусок тканини для прикриття і зберігання портрета, коли Саван складений і зберігається у реліквіярі.
Дослідження тканини
Спеціаліст з текстильного виробництва Вірджініо Тімоссі дослідив Саван у 1931 р. Він встановив, що полотно зіткане не дуже складним способом. Підтвердження отримане від Сільвіо Курто, викладача єгиптології Туринського університету, керівника відділу єгипетських експонатів, який з 16 по 18 червня 1969 р. був членом комісії, що досліджувала Саван за дорученням кардинала Мішеля Пеллегріна, архієпископа Турина.
Зіткане полотно відбілювали, використовуючи мак (PAPAVER SP., PAPAVERO ERACLEO.— Peg.). В результаті таких процедур полотно набувало натурального кольору. Паузиній (І ст. після Христа) уточнює, що «льон палестинський має дуже гарний жовтий колір. Галілея є центром вирощування льону у місцевості Арбеель».
Лляне полотно для Савана зіткане вручну. Кожне переплетення тканини складається з 70— 120 ниток, що змінюють середину в узор у вигляді «Z» в напрямку годинникової стрілки, на противагу узору «S», що йде в протилежному напрямку, популярному в Стародавньому Єгипті. Ця особливість дає підставу думати про сирійсько-палестинське походження полотна: полотна з переплетеннями у вигляді «Z» знайдені в Пальмірі (Сирія), Аль-Тар (Ірак) та в пустелі Іудейській.
Нерівномірне плетіння виконано простим способом на ручних примітивних гранках (кроснах). Переплетення в багатьох місцях нерегулярні і переплутані (неправильні).
Полотно зіткане за системою три на один: поперечна нитка протягнута у зворотньому напрямку над трьома і під одною серед ниток основи. Такий спосіб забезпечував міцність матеріалу. Косе переплетення вправо створює враження характерного «риб`ячого скелета», утворюючи шматочки-відрізки, завширшки близько 11 мм.
Порівняння з археологічним матеріалом
Походження Савана (Плащаниці) можна віднести до І ст. після Рідзва Христового, тим паче що в старих єгипетських захороненнях (Бені Ассан, 3000 років до Різдва Христового) знайшли рисунки із зображенням ткацьких верстатів (кросен), що використовувалися для ткання подібних полотен.
Лляні полотна в Єгипті ткали на великих кроснах. Якщо йде мова про полотна поховальні, нормальним є те, що ці полотна дуже швидко зігнивали через розкладання людського тіла. Але муміфікація покійного, завивання в декілька шарів полотна та всілякі пояси забезпечували довше зберігання поховальних полотен.
Дуже добре збережене поховальне полотно, датоване 1996 p., відноситься до 1784 року, має розміри 7 х 7 м, перебуває у музеї єгиптології в Турині.
Згідно з твердженням Курто, лляні полотна були тканиною PAR EXCELLENCE єгипетською до III століття після Різдва Христа. Існує припущення, що євреї оволоділи технікою ткацтва під час єгипетського полону. Однак Курто розрізняє два види тканин: полотна єгипетські майже завжди мали переплетення (полотняне), а тканина з рисунком «риб`ячого скелета» вказує на месопотамське або сирійське походження.
У часи Христа друга техніка ткацтва була поширена на Близькому Сході, в основному — у Сирії. Отже, полотно, використане для Савана, повинно було з`явитися у Палестині з найближчих регіонів, тобто з Месопотамії або Сирії. Шматки шовку, виткані системою три на один, були знайдені в Пальмірі (тепер Сирія). Інші схожі полотна походять з греко-римського періоду в Dura Europos, теж в Сирії.
Експерт у галузі ткацтва Вілліам Жеільманн, професор університету в Могунції (Німеччина), мав можливість дослідити декілька полотняних шматків, схожих на полотно Савана. Ці шматки полотна походили з Пальміри, датуються між І і II століттями нашої ери (після Різдва Христового). Один з фрагментів полотна витканий з таким самим візерунком, як і Саван.
Багато спеціалістів наводять достовірні дані про те, що в часи Христа техніка ткацтва узором «риб`ячого скелета» була відома і в Єгипті. Професор технології ткацтва Туринської політехніки Франко Тесторе відзначає, що цю техніку ткацтва знали в Єгипті вже понад 3400 років до Христа і що такі полотна використовувалися для виготовлення палаток (вживалась товста нитка) . Ткання у вигляді перевернутого «V» надає полотну більшої міцності та довговічності.
У Єгипті були знайдені два полотна II століття після Різдва Христового, зіткані взором «риб`ячого скелета». Тімоссі стверджує, що деякі проби полотен II тисячоліття до Христа та деякі ілюстрації полотен III тисячоліття до Христа вказують на те, що така техніка переплетення і ткання вже була відома. Полотна із захоронень в Кгаї та Мірім (2405 р. до Христа) містять переплетення по діагоналі (косі) під кутом 45°.
У захороненнях в Антиної (Верхній Єгипет, початок II століття після Різдва Христового) знайдено фрагменти шовкових полотен з взорами, схожими на переплетення Савана, але виконані технікою два на два, а не три на один. Слід відзначити, що й римляни в часи імператорів володіли технікою переплетень «риб`ячого скелета».
Унікальне полотно
Габріель Віаль, спеціаліст Міжнародного центру досліджень стародавніх полотен при Музеї тканин у Ліоні (Франція), провів скрупульозне дослідження матеріалу, з якого зітканий Саван, і стверджує, що перше відоме полотно виконане такою ж технікою, як і те, що зберігається в Турині, хоча, можливо, і не є ідентичним до нього, і походить воно з другої половини XVI століття. Мова йде про полотно, що зберігається в Герентальсі (Бруклін) і приписується Маартіні де Босові. Зображення на полотні представляє Таємну Вечерю. Однак це не означає, що слід відкинути твердження, що Саван відноситься до І століття. Просто Саван — це не одиничний, а саме єдиний, винятковий екземпляр, оскільки інші не збереглися. Цей факт не повинен дивувати, якщо взяти до уваги те, що поховальні простирадла звичайно розкладалися разом з загорненими в них тілами.
Той факт, що в якийсь період не знайдено нічого, що могло бути ідентичними предметами, які існували в дану епоху, не відкидає їх наявності в попередні епохи. Це підтверджується наявністю самого Савана, на поверхні якого Віаль виявив два особливих шматочки на довших боках (короткі боки були вирізані з ширшого шматка полотна). Ці шматочки не були виявлені ні на одному з полотен, зітканих раніше XIX ст. На цій підставі не можна робити висновки, що Саван був зітканий у XIX ст.
Гільберт Раєс, директор Інституту технології тканин при університеті в Ганді (Бельгія), досліджував у 1973 р. декілька проб Савана, Лабораторні дослідження показали наявність бавовняних волокон, ідентичних GOSSYPIUM HERBACEUM, поширеному на Середньому Сході у часи Христа. На підставі цього Раєс виводить тезу і теорію, що Саван міг бути зітканий на верстатах, що використовуються для ткання з бавовни даного типу.
Джон Тир`єр, представник Манчестерського Текстильного Інституту (Великобританія), підкреслює, що бавовник не вирощувався у Європі ні в часи Христа, ні у середні віки, що говорить про правдоподібність тези про близькосхідне походження найдавнішого полотна, яке зберігається в Турині.
Також при дослідженнях методом радіовуглецевого аналізу, проведених в Оксфорді у 1988 p., на поверхні Савана виявлено бавовняні волокна. «Наявний на Савані бавовник, — уточнює Петер Г. Соург, директор лабораторії досліджень текстилю в Амбергарі (Великобританія), — представляє собою дуже тонке волокно темно-жовтого кольору, швидше за все, єгипетського походження і дуже старе.
На жаль, не можна цілком впевнено встановити, яким чином волокна бавовни опинилися на Савані, зітканому з льону.
Волокна з бавовни могли використовуватися у минулому для обновлення полотна або просто були вплетені в льон під час ткання».
Водночас, ніде немає жодного сліду волокон тваринного походження. Цей факт говорить про єврейське середовище, де строго дотримувались положення Правил Мойсея, у яких вказувалось на окреме зберігання вовни і льону: «Не одягнеш одежі з двійного матеріялу, з вовни й льону разом» (Втор. 22, 11).
Сліди підпалин та водяні патьоки
Понадто, дослідників вражає наявність темних ліній та світлих трикутників, що проходять через всю довжину Савана на відстані близько 25 см від довших боків. Смуги і темні плями — це сліди пожежі, яка палала в Сан-Шапель у замку Шамбері (Франція) в ніч Св. Бар-бари (Варвари) з 3 по 4 грудня 1532 р. Над Саваном нависла небезпека повного знищення.
Полотно зберігалося складеним удвоє по ширині і вчетверо по довжині, що створювало 48 шарів. Перебувало воно в посрібленому реліквіярі, з якого падали краплини розплавленого металу, що підпалив в одному кутку декілька шарів полотна. При обстеженні виявилося, що пошкодження були симетричними. Крім того, вода при гасінні вогню та охолодженні палаючого ящика залишила багато патьоків у формі ромбів, що оточували сухі фрагменти полотна. Патьоки утворилися від води, в якій вже розчинилися різні домішки, що потрапили під час гасіння інших предметів.
Світлі трикутники — це сліди штопки вигорілих місць тканини. Монашки з Шамбері використали для штопки шматочки корпоралів.
До цього Саван уже був підгорілим, сліди цього підпалу вкладаються в дві лінії, рівновіддалені від слідів попередньої пожежі, і мають форму кілець, розташованих з боку хребта на рівні долонь фігури на Савані і на висоті ягодиць. Навколо кілець нема коричневих слідів, оскільки тканина миттєво обвуглилася. Виходячи з пошкоджень, полотно було складене вчетверо.
Відповідний ремонт полотна виконано різною технікою накидного стібка, що залишала вільними краї обгорілих місць, в яких проглядаються одиничні обвуглені нитки.
Суд Божий
Свідчення про наявність попередніх обгорілих місць знаходимо і на копії Савану, зробленій в Шамбері у 1516р., за шістнадцять років до пожежі. Авторство копії Савана приписується Альбрехту Дюреру. В наш час копія зберігається у місті Лір (Бельгія) в церкві Св. Жом-маїре. На копії ясно помітні чотири групи плям, що точно відповідають діркам на Савані. Дюрер вважав, що це сліди крові, і намалював їх червоним кольором.
Деякі спеціалісти вважають, що попередні сліди об-горінь можуть бути результатом «проби вогнем», якій піддавався Саван 14 квітня 1503 р. Антоній Ляляїнг, князь Хоогштраєтенс, розповідає, що того року король Філіп І Прекрасний після повернення до Іспанії зустрів у Вурген-Брессі сестру Малгоріту Австрійську, дружину графа Фі-ліберта II ді Савойа. Сестра мала при собі простирадло (мається на увазі Саван), що був виставлений в присутності трьох єпископів, серед яких перебував Луїджі ді Жерревод, той самий, який здійснив державне дослідження Савана після пожежі в Шамбері. Потім, згідно з повідомленням Ляляїнга, з метою підтвердження його ідентичності, Саван «кип`ятили в рослинній олії, кидали у полум`я, багатократно відбілювали в зольному розчині, але всі спроби знищити зображення були марними».
Ці розповіді мають щось від легенди, але водночас дуже правдоподібно, що сліди пошкоджень на Савані можуть бути віднесені до пізніших термінів.
Найдавніший рукопис з Будапешта
На ілюстрації рукопису Прауа, що знаходиться в Будапешті і датований 1192—1195 pp., скопійовано групи дірок — сліди, які залишилися після пошкодження Савана вогнем.
Представлена у верхній частині ілюстрації сцена помазання поховальними єлеями Христа, знятого з хреста, безперечно навіяна Саваном. Тіло оголене, на долонях, схрещених внизу живота, невистачає великих пальців, а вказівні за довжиною такі ж, як і середні. Внизу ілюстрації видно жінок, що прийшли з пахощами, і яким янгол показує порожнє простирадло.
Верхня частина зображеного на малюнку полотна має структуру переплетень «риб`ячого скелета», а червоні хрестики вкривають нижню його частину. Весь взір, в тому числі і хрестики, має кільця, розташовані в тому ж порядку, що й дірки, помітні на Савані. Можливе походження підпалин на Савані — до XII ст., а їх сліди доводять існування безцінного полотна вже у XII ст.
Абрис людини і кров
Поза всяким сумнівом, найбільшу увагу і особливий інтерес споглядача Савана викликають два слабовира-жених відбитки людського тіла в натуральну величину. Обидва зображення дотикаються головами і ступнями: одне відображає фігуру людини спереду, друге — з боку хребта. Зображення відокремлені простором без будь-яких сторонніх слідів.
Одна з картин Джованні Батисти Делья Ровере (XVII ст.) показує, яким чином тіло повинно було бути загорнуте в Саван, щоб його абриси (відбитки) були оформлені так, як описано. Саван розклали в довжину, і тіло з Савана поклали по один бік полотна, а друга частина покриває тіло з голови до ступнів. Швидше за все, Саван закріпили навколо тіла з допомогою поясів з тканини, і створювався ефект «упакування» трупа.
Два людських відбитки утворені плямами різного роду і різного кольору: абрис тіла — жовтуватим кольором (від кольору полотна вирізняється лише інтенсивністю забарвлення), а закривавлені місця — червонуватим.
Відбиток утворився двома різними способами. Проведені дослідження показали, що плями крові є результатом безпосереднього контакту з тканиною. За результатами проекції абрис тіла не має яскраво виражених контурів і по краях полотна колір поступово слабшає.
Злегка затемнене на Савані видиме зображення людського тіла дозволяє спостерігачеві на відстані ясно бачити абриси тіла. Виступаючі частини тіла залишили темні обриси, а впадини, заглиблення і пусті фрагменти — світліші. Тонкі відтінки ще більш ясно і чітко, краще, ніж на самому Савані, помітні на негативі.
Обидва абриси тіла мають довжину близько 2 м, але при визначенні приблизного росту Чоловіка з Савана необхідно враховувати довжину ступнів і, звичайно, складки полотна на тілі.
Два американських дослідники, інженер Кеннет Е. Стефенсон і філософ Гаррі Р. Гамбермас, так сформулювали опис Людини з Савана: «Це зображення чоловіка з бородою, зріст якого близько 1,78 м. Передбачають, що його вік 30 — 35 років і вага — близько 79 кг. Чоловік був фізично добре розвинений, мав добру фігуру, займався фізичною працею».
Підданий тортурам Чоловік
Дослідження видимих на тілі слідів дають підстави припускати, що Чоловік з Савана піддавався тортурам, його били нагайкою і розіп`яли на хресті. На обличчі — особливо помітно на передньому відбитку — видно сліди всіляких тортур: пухлини на чолі, надбрівних дугах, кістках щік, щоках, носі, шкіра з якого здерта. Однак вираз обличчя спокійний і величний.
Плечі видаються трохи піднятими. Помітні значних розмірів кривавий синець на висоті лівої лопатки і рана на правому плечі. Ці синці та рани можуть бути від PATIBULUM— поперечної перекладини хреста. З колін, особливо лівого, під час важких насильницьких падінь здерто шкіру.
На всій поверхні голови — сліди крові, що виступила з різних точок. Особливо яскраво вони помітні на шиї та чолі. На чолі і волоссі кривавиці утворили патьоки.
Зображення передньої частини обличчя — відсутнє. Це дозволяє припускати, що голова була схилена вперед, і в такій позі — RIGOR MORTIS — посмертне заціпеніння.
Добре помітні передпліччя і долоні, схрещені внизу живота, ліва долоня — на правій. Лікті напівзігнуті. На лівому зап`ястку — велика кривава пляма — результат великої рани. Оскільки права долоня частково прикрита лівою, струмені крові, що стікали вздовж передпліччя, вказують на наявність такої ж рани і на правому зап`ястку. Мова йде про рани, завдані великими цвяхами. Добре помітні випрямлені пальці рук, але немає відбитків великих пальців: ушкодження нерва цвяхами, вбитими в зап`ястки на висоті щілини Дестота, призводить до судомного стискання великих пальців.
З правого боку грудної клітки (на Савані це лівий бік, оскільки Саван — дзеркальний відбиток тіла) — велика рана у формі кола: вертикальна лінія — 4 см, горизонтальна — дещо менша, 1 см. Дослідження цієї рани свідчать, що завдали її вістрям піки. Середина рани знаходиться на висоті 5° правого міжреберного простору. Краї рани не затяглися, добре окреслені та рівні. Як і передбачалось, її завдали вже мертвому Чоловікові. Рана сильно кровоточила — залишилась пляма розміром 15×6 см. Крім крові, з рани витекла прозора рідина, яка, за результатами досліджень, виявилася сукровицею, що залишила слабкий слід, розливаючись поза місцями витоку крові.
На задньому боці полотна по всій його довжині на висоті грудної клітки видно кров з рани на боці, можливо, це сталося внаслідок загортання Савана навколо тіла.
На обох зображеннях фігури, передньої і задньої частин, видно сліди крові, регулярні на всій поверхні тіла. Кров застигла на ранах, різаних і битих, різного ступеня кровоточивості, часто паралельних і рівновіддалених, які виникли від повторюваних ударів нагайкою, яких нараховано близько 120, що розходяться півкругом по обидва боки. Швидше за все, Чоловіка з Савана били нагайками два кати з двох боків. Регулярні і симетричні рани були результатом застосування загострених костей на кінцях нагайок. Швидше за все, це були римські flagrum. Напрямок струменів крові дає підстави припускати, що під час побоїв нагайками тіло спочатку перебувало в напівзігнутому положенні, а потім — випрямлене.
Американський спеціаліст в галузі судової медицини Роберт Буклін досліджував всі сліди ран Чоловіка з Савана на полотні, особливо ті, що залишили закривавлені ступні. Відбиток однієї з них відтворює майже повний слід ступні. На ньому чітко помітні форми п`ятки і пальців. Всередині ступні знаходиться квадратна пляма, яка вказує напрямок проходження цвяха через ступню. Слід, залишений лівою ступнею, помітний дещо слабше.
З дослідження литок видно, що права залишила чіткіший відбиток, на якому помітні сліди ударів нагайкою. Дещо слабше помітний відбиток лівої литки. Через те, що ліва п`ятка піднята трошки вище, ніж права, можна припускати, що в момент посмертного заціпеніння ліва нога була зігнута, тому вона видається дещо коротшою за праву. Права нога, очевидно, впиралася безпосередньо на дерево, а ліва — на ступню правої. Обидві ноги виявилися прибитими цвяхами в позиції пальцями досередини, і в такій позиції вони заціпеніли посмертно.
Враження від першого негатива
Повернення зацікавленості полотном і пізнання того, що перед зйомками вважалося звичайним предметом культу, настали після фотографування Савана. Фотографія виявила особливі дані, про які до недавнього часу навіть і не припускали, дозволила побачити те, що неможливо було помітити неозброєним оком.
25 травня 1898 р. в Турині в рамках виставки сакральних предметів Саван виставили для загального огляду. За 8 днів виставки її відвідало понад мільйон осіб, якими керувала чи цікавість, чи побожність. Салезіянин Натале Ногуієр де Маліяль, професор фізики і хімії, подав ідею сфотографувати Саван і представив свій проект королю Умберто І, який одразу ж відмовив, але потім дав згоду на фотографування.
Зйомку довірили адвокатові і фотографу Секондо Пії. Якщо прийняти до уваги стан фототехніки того часу, слід сказати, що це завдання було не з легких і простих. Перша спроба, здійснена 25 травня, завершилася невдало: через перегрів освітлювальними лампами потріскало матове скло, що оберігало глибокошановане полотно.
Згодом за три дні було здійснено ще одну спробу сфотографувати Саван і, незважаючи на певні труднощі, Пії вдалося зробити два знімки, які він почав проявляти у власній майстерні. Поступово почали вимальовуватися перші контури, а згодом і весь рисунок, виявляючи досі невидимі риси. Пії був здивований, оскільки рисунок на негативі був набагато яскравіший за той, що виднівся на полотні.
Як досвідчений фотограф Пії знав, що на негативі все представлене у зворотньому вигляді, тобто ясні поля повинні бути темними і навпаки. Як правило, негатив не дає повної картини і лише після насвітлення створюється нормальне зображення. А тут, на негативі, з`явився позитив такий реальний, «якого Пії ніколи не бачив».
«Те, що побачив, примусило затремтіти його руки, — пише Джон Вальх, автор книги «THE SHROUD», — a волога пластина ледь не випала йому з рук. Обличчя з заплющеними очима стало напрочуд реальним».
Сам Пії так коментував це відкриття: «Зачинений в темряві і захоплений роботою, я був надзвичайно схвильований, коли, проявляючи негатив, вперше побачив на пластині Пресвятий Образ так ясно і чітко, що мене наче грім вдарив». Пригадуючи ці хвилини, він знову переживав сильне потрясіння і хвилювання. Виникало тремтіння, і обличчя фотографа вкривалося слізьми.
«Плямистий абрис фігури, — пише далі Вальх, — плоский на реліквії, ставав портретом справжнього тіла, вимальованим мінімально мінливими фарбами. Обличчя, дивне на полотні, тепер ставало гармонійним і легко пізнаваним портретом чоловіка з бородою і довгим волоссям. Риси обличчя вказували на пережите, засвідчене смертю. Це обличчя говорило про безмежне терпіння, благородство і повну згоду з долею. Навіть з заплющеними очима обличчя мало вираз, який неможливо охарактеризувати. І все це на негативі».
Адвокат, фотограф з Турина, висловлював усілякі гіпотези такого надзвичайного явища, але змушений був урешті-решт «відкинути всі пояснення, що відрізняються від очевидного: те, що явилося на негативі, було точно таким, яким побачив його апарат на полотні». На підтвердження цього він порівняв відбитки негатива й позитива. «Не було сумніву. Цей неймовірний портрет, — стверджує Вальх, — існував на Савані.
І хоча коричневі плями на реліквії були тільки випадковими обрисами, насправді мали б представляти позитив, але якимось незбагненним чином набували рис негатива».
Перші світлини відкрили таємницю, про яку ніхто навіть не припускав. З тих пір Саван є предметом найбільш цікавим для досліджень таємниць давнини. Хто зміг би «намалювати» негатив цієї незвичайної фігури?
«Фотовідкриття Туринського Савана, — стверджує письменник Пауль Кляудель, — настільки вагоме, таке важливе, що я сміливо, без всяких сумнівів, порівнюю його з другим Воскресінням. Більш ніж картина — це присутність, це негатив. Це, так би мовити, приховане свідчення, навіть наважуся сказати, як Святе Письмо, в змозі пояснити те, що очевидне».
Нескінченне фотографування
З 1898 по 1931-й Саван зберігався у посрібленому реліквіярі (Раці) в королівській каплиці Туринського ка-тедрального собору. Вчені користувалися світлинами Се-кондо Пії, але це були чорно-білі світлини, і вони не могли дати справжнього кольорового зображення.
Неодноразово вчені зверталися з проханнями дозволити дослідження Савана з науковою метою, і лише у 1931 p., у зв`язку з вінчанням Умберто, наступника престолу, Сабаутська сім`я забажала приєднатися до загальнонародних урочистостей, виставивши на всезагальний огляд цінну реліквію. Прийшли тисячі прочан. Король не вважав за можливе і доцільне використовувати для дослідження сам Саван, але дозволив серію нових знімків.
Кардинал Мауріліо Фосатті, архієпископ Турина, обрав Джузеппе Енріко, одного з кращих фотографів Італії. Його знімки — історична цінність: один відтворює у трьох світлинах всю поверхню Савана, другий — обличчя в натуральну величину; ще один— плечі та хребет, інші — збільшену приблизно в 7 разів рану на лівому згині та збільшене переплетення тканини полотна.
Сеанси фотографування проводилися в присутності багаточисельних свідків. Пластини були негайно проявлені у спеціально підготовленому приміщенні поряд з захристям катедрального собору, їх порівнювали з Саваном кваліфіковані та досвідчені члени комітету, які засвідчили ідентичність знімків з оригіналом у всіх нюансах. З метою відкинути звинувачення, які у свій час закидали Пії, підготували присяжних, і в присутності нотаріуса були підтверджені ідентичність фотографій та їх офіційність.
Нові знімки підтвердили важливість і значення роботи Пії. Це були чіткі, виразні й детальні світлини Савана. Збільшення згину явно вказувало на відсутність на Савані будь-яких слідів рисунків чи фарб, накладених на Саван іншою технікою. Фото Енріко стали підставою для значної кількості досліджень.
У 1969 і 1973 pp. інший фотограф, Джованні Батті-ста Юдіка Бордіглія, виконав для досліджень, які проводила комісія, створена кардиналом Мішелем Пеллег-ріно, нові знімки, також кольорові, крім того — знімки в ультрафіолетових та червоних променях.
Згодом, з використанням комп`ютерної техніки, стало можливим провести дослідження (проби) фігури на Савані. Покращили чіткість знімків і виконали так зване очищення за допомогою фільтрів. Використання спеціального математичного процесу — перетворення Фур`є — дозволило точно визначити, що в зображенні фігури Чоловіка на Савані немає ніякої латералізації, і тому воно не може бути намальованим.
Під час досліджень, що проводились у 1978 p., виконано тисячі знімків із застосуванням найновішої і найсучаснішої техніки, макрофотографія, просвічування, термографія і т. ін. Численні знімки виконано під час взяття проб Савана у 1988 р. для дослідження вуглецевим методом. Взяття проб зафіксовано на відео-плівках.

{PAGEBREAK}
Туринська Плащаниця (Емануела Марінеллі)
Під мікроскопом.

Кримінологи досліджують пилок
Під час досліджень дослідного комісією, створеною у 1969 p., професори Джуліо Філогамо і Альберто Зіна з інституту Анатомії Туринського Університету зняли з Савана та дослідили дві нитки, і знайшли на них частинки, що не належали людині. Визначити їх походження виявилось неможливим: частинки не були ідентифіковані як зародки бактерій або інші органічні сполуки.
У 1973 р. створюється комісія для підтвердження ідентичності світлин 1969 р. Членом коміції бу швейцарський вчений, протестант, Макс Фреї Сульцер, спеціалірт у галузі мі-крослідів і кримінолог світової слави, засновник лабораторії криміналістики в Цюріху, яку очолював 25 років.
Досвідчений вчений підтвердив наявність на поверхні Савана значної кількості квіткового пилку, дванадцять проб якого він зняв, використовуючи спеціальну клейку стрічку, яка створює можливість брати мікросліди без пошкоджень поверхні досліджуваного предмета.
Через 3 роки Фреї опублікував результати проведених ним досліджень. У пилку Савана він виявив частинки квіткового пилку рослин з території Франції та Італії, а також пилок рослин, що не трапляються в Європі. Це стосувалося рослин, що ростуть в сухому кліматі, цвітуть у різний час на Близькому Сході. Частіше на Савані зустрічається пилок, ідентичний до пилку рослин, поширених біля озера Генезарет та біля Мертвого моря. Пилок з Савана осів на ньому, найімовірніше, дві тисячі років тому. Тільки в одному випадку виявилось неможливим встановити вид рослини. Можливо, це була рослина, яка вже не трапляється в наш час.
У 1978 р. Фреї нав можливість знову зняти проби. Впродовж 9 років весь свій вільний час і величезні кошти він витратив на сім експедицій на Близький Схід з метою ідентифікації пилку рослин, велика кількість яких не значилася у підручниках ботаніки і гербаріях. На жаль, великодушний вчений помер у 1983 p., не довівши до кінця своїх досліджень.
Останнім часом дослідження Фреї піддавалися певним закидам і обвинуваченням, викликаним неповними методологічними вказівками, що залишив вчений. Смерть Фреї безсумнівно створила деяку порожнечу в цій галузі досліджень, але вклад цього піонера — це путівник і вказівник на шляху наукових досліджень Туринського Савана.
Підтвердження пройденого шляху
Фреї ідентифікував на Савані пилок 58 рослин, з яких тільки 17 ростуть у Франції та Італії. Три четверті рослин, сліди яких виявлені на Савані, походять з Палестини, а багато характерні для Єрусалиму та його околиць. Серед них 13 рослин, характерних винятково для пустелі Негев і району Мертвого моря.
Факт переважання кількості рослин з Палестини над кількістю рослин з європейських країн не може бути випадковим. Єдино правильним слід визнати те, що Саван перебував у Єрусалимі до того, як потрапив у Європу.
На поверхні Савана встановлено наявність пилку трьох рослин, що не ростуть ні в Європі, ні в Єрусалимі: дві можна зустріти в Урфі (Едессі), а одну — в Стамбулі (Константинополі). В обох випадках мова йде про місцевість в Туреччині, яка згадувалася в історії стародавнього полотна.
Вся колекція пилку, зібрана Фреї, зберігається з 1988 р. у США. Археолог Пауль С. Малоней опублікував ряд праць, що уточнюють дослідження знятих проб. Фреї працював над 19 новими пробами пилку, збільшивши кількість проб до 77. Малоней представив праці швейцарського вченого Агаронові Горовичу, відомому ізраїльському палинологу, який відзначив, що «пилок на Савані можна порівнювати з пилком ізраїльським, але не з пилком північноафриканським».
Авіноам Даній, один з найвизначніших експертів в галузі ізраїльської флори пустель, професор кафедри ботаніки Гебрайського університету Єрусалима, підтримує думку Горовича, додаючи, що, спираючись на пилок Савана, можна довести існування шляху, що вів через Негев до Лівії.
Квіти на Савані
Цікаво, що більш як половина пилку на Савані належала рослинам, що запилюються комахами. А. Орві-лле Дагль, професор палинології університетів Пенсиль-ванії і Стокгольма, висунув гіпотезу про те, що під час богослужінь на Саван покладалися квіти. Цю можливість підтверджують виявлені на стрічках, якими користувався Фреї, частинки квітів: тичинки і маточки. На Савані виявлено пилок бликько ЗО рослин, що цвітуть навесні у Палестині. Чи можна на підставі цього говорити про будь-які богослужіння, пов`язані з празником Воскресіння Господнього? До теперішнього часу православні і копти під час богослужінь, пов`язаних зі смертю і похованням Христа, кладуть квіти на ЕРІТАРНЮІ, літургійні скатертини, що відображають покладення Христа у гріб.
Можливо, Саван використовувався як скатертина на вівтарях урочистих богослужінь. В такому разі, крім застарілих слідів обгорянь, можна було б виявити наявність воску, що стікав і застигав круглими плямками розміром менше ніж 1 см.
Квіти могли бути покладені на поховальне полотно і під час захоронення. Алан Вангер з Дуке, професор University Medical Center в Дургам (США), дослідив Саван технікою поляризованого світла, вважаючи, що на ньому можуть бути сліди свіжих на той час квітів, схожі на сліди, що утворюються в старих гербаріях. Завдяки наполегливій праці йому вдалося ідентифікувати 28 різновидів квітів — усі вони ростуть в Палестині і цвітуть у період з березня по квітень. Фреї віднайшов пилок 25 з них. Здається, що раніше сліди квітів були більш помітними. З`являються зображення цих квітів на старих іконах, наприклад на виявленій в Синаї. Крім того, всі візантійські монети, карбовані за розпорядженням Михаїла III (842—867 pp.), мають на реверсі сам мотив квітів з обличчям Христа Пантократора (Всемогутнього).
Велика кількість пилку, виявленого завдяки плівкам, якими користувався Фреї, на ділянці, де зафіксувалося обличчя Чоловіка з Савана, може засвідчувати про триваліший контакт з повітрям цієї частини полотна у перших століттях, коли Саван був складений таким чином, що давав можливість бачити тільки ділянку обличчя і якому поклонялися в Едессі як до MANDYLION (хустина).
Частина пилку, як ALOE SUCCOTRINA, поверхневі частинки якого виявлено на Савані, могла походити з ароматичних субстанцій, що використовувалися при бальзамуванні під час поховання, або потрапити на полотно під час ткання.
За визначенням П`єра Луїджі Баїме Боллоне, професора судової медицини Туринського університету, алое та мірра були ідентифіковані у частинах полотна, заплямованих кров`ю.
Підтвердження наявності таких субстанцій отримане завдяки експериментам Себастьяно Роданте, лікаря з Сіракуз. Він відтворив плями, схожі на патьоки від води, якою користувалися при гасінні пожежі в Шам-бері, доводячи, що патьоки такого типу виникають тільки на полотні, попередньо просоченому розчином алое та мірри.
Пил і арагоніт
Крім пилку, Фреї виявив на Савані фрагменти волокон і частинок живих організмів, зародки грибів та частинки мінералів. Баїме Боллоне також відзначив у 1977 p., що на нитці, взятій у XIX столітті — 1868 р. — з Савана княжною Марією Клотільдою під час віднов-лювальної праці, виявлено значну кількість матеріалу іншого походження, між іншим і зародки грибів.
Джіованні Ріггі, проектант дослідницької апаратури, взяв з Савана у 1978 p., використовуючи особливу техніку, декілька проб пилу і підтвердив, що склад частинок знятого матеріалу нагадує той, який виявлено на полотнах, що використовувалися при похованнях у Єгипті; це стосується і слідів елементів (вапно, калій, магній, хлор, натрій), що входять до складу субстанції під назвою NATRON (сіль натрію, яка застосовувалася для зневоднення трупів).
Дослідження, проведенні на ділянках, що відповідають ступням, дали цікавий результат. На світлинах, значно збільшених, виконаних у 1978 р. американським фотографом Фермоном Міллером, можна зауважити, що полотно біля однієї п`ятки виглядає брудним. На нитках є особливо багато пилюки, це дає підстави припускати, що Чоловік з Савана йшов босоніж.
Американський спеціаліст з галузі кристалографії, працівник Hercules Aerospace Division, Джозеф Коль-бек встановив, що серед мінеральних частинок, виявлених на відповідних ступням ділянках, збільшена кількість солей вапна. Але це був не звичайний кальцит, а рідкісна його форма — арагоніт, що містить невелику кількість стронцію і заліза. Порівняння з пробами карбоніту, взятими з гробу в Єрусалимі, показало дивовижну схожість: тут теж були виявлені сліди арагоніту, що має у своєму складі стронцій та залізо.
Подальші хімічні дослідження проб як Савана, так і з гробу в Єрусалимі з використанням мікрозонда, проводилися Рікардо Леві-Сетті з Чиказького Університету. Вони принесли дивовижні результати. Це дає підстави вважати переконливими докази на користь єрусалимського походження арагоніту з Савана.
Проблема консервації
Саван звичайно зберігається в каплиці катедраль-ного собору в Турині. Каплиця спроектована архітектором Джуаріно Джуаріні. Саван в реліквіярі перебуває у вівтарі, виконаному Антоніл Бертолі. Релі-квіяр з безцінним полотном поміщений за ґратками, які закриваються на три замки. А от сам реліквіяр не в змозі вберегти Саван від коливань температури і вологості. Всередині раки виникає «парниковий ефект». Мікроорганізми, що там розвиваються, руйнують матеріал.
Полотно необхідно продезинфікувати, видалити патьоки, плісняву та бактерії і таким чином запобігти подальшій мікробіологічній деградації. Особливі побоювання викликає навала мікроорганізмів на сліди крові, бо вони живляться в основному органічними субстанціями.
До реліквіяру потрапляє також і забруднене повітря промислового міста Турина. На полотні виявлено пилюку, включаючи сполуки сірки зі спалюваного вугле-цевовмісного палива, і флуоресцентний пил з очисних споруд. Зауважено, що кількість останніх місць забруднень значно зросла за десятиріччя — 1978— 1988 pp. На поступове руйнування полотна справляють значний вплив і кислотні дощі.
Якщо згорнути Саван в циліндр, то це призведе до згинів та складок, що негативно вплине на плями крові і на саму тканину, то ж згодом може виникнути проблема напружень, що з`являться у сувої, підшитому голландським полотном. Окрім того, на висоті латок шар Савана більш щільний. Верхні фрагменти Савана розкладено у довжину складок, і тому після кожного загортання вони накладаються одні на інші і збільшують нерівності.
Триває робота з пошуку відповідних рішень для збереження найціннішого полотна у найкращому стані. Передбачається, що Саван буде зберігатися в касеті, що дозволить контролювати температурний режим.
Результати загального аналізу крові
В людини кров займає 1/13 ваги тіла та складається з двох основних елементів: плазми і морфологічних субстанцій. Плазма — це рідкий безбарвний елемент, що містить 7 % протеїну (альбумін, глобулін і елементи зсідання крові).
Кров`яні пластинки складаються з червоних тілець (еритроцитів), кількість яких коливається між 4 500 000 і 5 500 000 на 1 мм3, білих тілець (лейкоцитів) в кількості близько 7 000 000 на 1 мм3, пластинок — близько 300 000 на 1 мм3.
На поверхні Савана є частини червоного кольору, їх вигляд відповідає характеру плям крові на полотні, як стверджував французький лікар Перре Барбет, спеціаліст з анатомії, під час І Міжнародного Синдоло-гічного Конгресу, який працював у двох секціях в 1950 р. в Римі і Турині.
Щоб впевнитися у можливій наявності гематологічних субстанцій, Георгіо Фраге, Євгеній Марі Різатті та Еміліо Марієго, компетентні спеціалісти комісії, скликаної кардиналом Пеллегріно, виконали дослідження декількох ниток, вилучених у 1973 році.
Через технічні труднощі та недостатність матеріалу, який мали вчені, результати перших аналізів були негативними. У 1978 р. вони знову взялися за дослідження з більш вдосконаленими приладами на поновно взятому матеріалі. П`єр Луїджі Баїме Боллоне і американські вчені Джон Н. Геллер та Алан Д. Адлер з New England Institute незалежно один від одного довели у 1981 p., що плями на Савані нанесені кров`ю.
Ці плями — інтенсивного червоного кольору, що на перший погляд видається дивним стосовно старої крові. Колір плям можна пояснити наявністю великої кількості білірубіну. На підставі цього можна припускати, що особа, кров якої є на полотні, пережила перед своєю смертю величезне потрясіння (нервовий стрес).
Геллер і Адлер дали опис різних можливих типів для ідентифікації субстанцій на Савані. Наприклад, обгорілі чорні частинки — це сліди срібла, розплавлені краплі якого потрапили на полотно під час пожежі 1532 р. Вчені виділяють також незначні кількості частинок субстанцій, що мали випадковий контакт з Саваном, частинки комах, воску, сучасних синтетичних ниток, червоного і блакитного шовку, вовни. У деяких місцях нитки, заплямовані кров`ю, вкриває білкова субстанція золотистого забарвлення, що є плазмою. Цей факт підтверджувався фотознімками в ультрафіолетовому освітленні, у якому можна було побачити затьоки плазми навколо слідів ударів нагайкою і по краях згустків крові, невидимі для ока.
Неможливість фальсифікації
Мистецтво відтворити, наприклад, пензлем консистенцію крові більш густої всередині і розрідженої навколо плями — справа неможлива. Сліди крові з різною густиною виникають тільки при пораненні тіла людини, тому безперечним є той факт, що в полотно був загорнутий труп. Нитки в місцяж, заплямованих кров`ю, зліплені липкою рідиною, що просочилася на другий бік полотна. Просвічування всієї поверхні Савана рентгенівським промінням (кількісний аналіз на наявність елементів важких металів) показало наявність кальцію, олова і заліза, що з`являються при вимочуванні льону. Збільшення кількості заліза обумовлене складом плям крові — гемоглобіном.
Сліди окису заліза (Fe2O3) залишила підгоріла кров, а також консистенції, які збиралися на поверхні при переході заліза з целюлози на краї полотна.
Слід зазначити, що червоний колір, який забарвив нитки, походить виключно з крові, що розчиняється в протеазі і є розчином ензимів, вживаних для розведення протеїну без осаду. Тут немає чого ані додати, ні відняти.
Щодо перших гематологічних досліджень, які проводилися в США, існує така історія. Коли вперше Адлер отримав пробу крові з Савана, він думав, що перед ним звичайна справа з судової експертизи. Коли ж він отримав дані, що проба, без сумніву, містить кров, один з його колег повідомив, що проба взята з Савана.
Адлер, за походженням єврей, мабуть, слабкої віри, спонтанно вигукнув: «Мій Боже!». Потім зауважив: «Те, що на Савані виявлені сліди крові, очевидне, як і факт, що вона тече по наших венах».
Детальний аналіз і визначення групи крові
Після всезагального переконання у походженні плям на Савані мова зайшла про кров, і Баїме Боллоне у 1981 р. довів, що ця кров — людська. У наступному році він повідомив про черговий крок у своїх дослідженнях: при визначенні групи крові в системі АБО встановлено, що кров на Савані — дуже рідкісної групи — АВ, таку групу крові має тільки близько 5 % людей.
У цьому плані цікавим є порівняння зі схожими дослідженнями залишків Євхаристичного чуда в Ланціа-но (Хеті). Тут у VII столітті в церкві Св. Легонціяна у долонях монаха-василіянина, що сумнівався в присутності Христа в проявах Євхаристії, на момент піднесення Гостія стала Тілом, а вино — Кров`ю.
В дослідженнях, що проводилися 1970 р. Одоардо Лінолего, професором анатомії та гістопатології, хімії і мікроскопії університету в Сені, мовиться, що тіло є фрагментом м`язової тканини людини, а кров — справжньою людською кров`ю групи АВ.
Подальші дослідження дозволили Баїмі Боллоне впевнено довести правильність визначення групи крові
Процес зсідання крові
Зсідання крові здійснюється за чотири фази: спазм судин; виникнення «пробки» з бляшок, які миттєво прикріплюються до поранених стінок; початок зсідання, коли волокна набувають сіткової структури, зв`язуючи бляшки, червоні тільця та плазму приблизно впродовж трьох хвилин; зникнення плазми і виникнення згу-стка — впродовж години.
Процес зсідання добре помітний в численних струминках крові на Савані. Вперше вони були описані Бар-бером на підставі світлин Енріко у 1931 р. та підтверджені дослідженнями 1978 р. Американський спеціаліст з судової медицини Джільберт Лявої після досліджень Савана висловив припущення, що незадовго до смерті кров витекла з ран і що тіло було загорнуте в Саван не пізніше ніж через 2,5 години після смерті.
У свій дуже цінній праці 1939 р. Джузеппе Каселлі, радіолог з Фано, писав, що розрізнив на Савані «сліди посмертної внутрішньої кровотечі, а також кровотечі з артерій, вен, змішані кровотечі і застої крові, яка потім виступила назовні».
Спосіб, у який виник відбиток на полотні
Щоб утворився відбиток крові, помітний на Савані, тіло мало перебувати в контакті з полотном близько 36 годин. Це довели дослідження, проведені Родантом. У той час важливу роль відіграв фібринолізин, який знову викликає розчинення згустків.
Дослідження фібринолізу стосовно Савана, проведені Сарлом Вріллатіно, професором хімії і мікроскопії Бу-лонського університету. Він підкреслив, що «система зсідання крові і фібринолізу перебувають у рівновазі. Перша створює фібрин, а другий її розкладає. Розпад може відбутися за досить короткий термін, що не перевищує 36 годин. До стадії фібринолізу він підоходить у строго визначений час контакту. Якщо не пройде необхідний часовий проміжок — відбиток не отримається або буде ледь помітним. Якщо ж термін буде перевищено — кров зсядеться, збільшиться крихкість згустка і відбитка не буде. Це незаперечний факт, що підтверджує залежність між фібринолізом та плямами крові на Савані. Саван вказує на те, що фібриноліз розпочався приблизно за 10 годин і завершився, без сумніву, через 36 — 40 годин, оскільким сліди крові добре відбилися і помітні».
Залишається нез`ясованим питання, яким чином контакт тіла і полотна був припинений без пошкодження відбитків.
Про обмежене в часі перебування тіла в Савані можна міркувати не тільки через перерваний процес фібринолізу, але й через відсутність слідів розкладання тіла. Це викликає здивування, оскільки розкладання може пришвидшуватися з різних причин, наприклад, ранами та слідами побоїв великих розмірів.
Як правило, за період близько 30 годин з рота виділяються гази. Якщо б це відбулося, сліди цього процесу були б помітні біля вуст. На Савані можна побачити, що лінія вуст регулярна і неспотворена.
«Суперкров»
Одна з багатьох нісенітниць, що поширювались на тему Савана, — твердження, що кров на Савані не нормальна, а щось на зразок «суперкрові».
Це непорозуміння має свої корені у помилковому тлумаченні наявності заліза на старому полотні. Валь-тер Маггіорані, співробітник INPS (Institute Nazionale Previdenza Sociale) у Римі, зауважив, що у випадках досліджень, які велися над Саваном, мова йде про залізо, пов`язане з гемоглобіном, але при цьому забувається, що у значно більшій кількості воно перебуває всюди у зв`язку з целюлозою. На підставі відомих йому самому розрахунків він дійшов висновку про неправдоподібну кількість червоних тілець — понад 11 мільйонів на 1 мм3 замість звичайних 5 мільйонів на 1 мм3.
Так виникла фантастична теорія плям, що утворилися із вказаної «суперкрові» в момент воскресіння. Під час тортур кров не може зсідатися через завдані муки, страждання (гіпотеза безпідставна), а загалом, не може бути слідів крові як через практиковане обмивання тіла (неправдоподібне в світлі Євангелія), так і через нуртуючу над Кальварією впродовж трьох годин грозу, яка мала б очистити тіло розіп`ятого! Ця гроза, сприйнята як «Історично доведена», знята в якійсь одній старій кінострічці.
На момент воскресіння з ран витікала б «суперкров, що належить людині, обдарованій винятковою силою і яка перебуває в цілковитому здоров`ї».
Насправді 6 мільйонів червоних кров`яних тілець сприймаються як патологічний стан, а кров з 11 мільйонами червоних кров`яних тілець (або навіть 20 — за дослідженням Маггіорані рани на боці) була б такою густою, що не могла б циркулювати по судинах і була б чим завгодно, тільки не «суперкров`ю, що циркулює з подвійною швидкістю», як стверджував Маггіорані! На щастя, його ідея — стати самому «піддослідним кроликом» — не отримала підтримки.

{PAGEBREAK}
Туринська Плащаниця (Емануела Марінеллі)
Полотна і хустини поховальні.

Способи поховання
Старий Заповіт особливого значення надає похованню. Ховати необхідно навіть іноземців та ворогів. Нехтування цим вваіжалося великим беззаконням. Тіла померлих укладали в гробовці, викопані в землі або вирубані у скалах. Похорон здійснювався якомога швидше, звичайно у день смерті, що обов`язково виконувалось навіть стосовно тіл злочинців.
У питанні поховання тіл, приречених до смерті через розп`яття, дотримувалися припиісу Повторення Закону: «А коли буде на кому гріх смертного присудут| і буде він убитий і ти повісиш його на дереві, то труп його не буде ночувати на дереві, але конче поховаєш його того дня, бо повішений — Боже прокляття, і ти не знечестиш своєї землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі на спадок». (Повт. 21, 22—23).
Йосиф Флавій і Філон Олександрійський (І століття після Різдва Христа) підтверджує актуальність цього правила у їх часи.
Беручись до поховання, починали з обмивання і бальзамування тіла. Знатних і багатих ховали у їх вбранні. Згідно з Талмудом, свій гробовець отримували страчені.
У 1951 р. в Кірбет Кумран виявлено скелет, загорнутий в простирадло, похований у такій самій позі, що і Чоловік з Савана.
Мойсей Маймонідес, єврейський філософ та правознавець, що жив у XII ст., у праці «Виклад Права» широко висвітлює поховальні звичаї того часу. Тіло померлого мало бути поховане недоторканим. Померлим закривали очі. Якщо рот виявлявся відкритим, його закривали, підв`язуючи щелепи хустиною і зав`язуючи її вузлом на голові. Тіло обмивали, бальзамували різноманітними ароматичними оліями. Волосся обтинали. Потім зодягали померлого у його вбрання і загортали лляним білим простирадлом. Обличчя покривали хустиною.
Антоній Персилі, спеціаліст з питань Біблії, так описує поховальні звичаї: «Могильні плити щедро поливали пахощами, в гроті ставили кадило. Пахощі як у рідкому вигляді (розведені в оливковій олії), так і порошкоподібні (подрібнені на дрібний пил), в поховальних обрядах застосовувалися у великій кількості. Пахощі виливались на могильні камені та одяг покійника, а порошок спалювали з метою очищення повітря у гробі».
Миро — сильні пахощі гіркого смаку, приготовані як олія, використовувались для очищення тіла від неприємних запахів. Іноді його використовували разом з іншими пахощами, особливо з алое, для просочування полотен, простирадл чи одягу.
Лікувальне алое (ALOE SUCCOTRINA) містить гіркий сік, який, можливо, змішували для послаблення надто сильного запаху мира. Крім того, алоє використовували при похованні з метою уповільнення розкладання тіла.
Чоловік з Савана не був обмитий
У кодексі єврейського права Шульхан Арух Йосифа Каро, «Кіцур Шульхан Арух» XVI ст., викладеному в середині XIX ст. равином Саломоном Жанзфріда, вказувалось, що померлий насильницькою смертю не обмивався перед загортанням в біле лляне полотно: «Якщо померлий загинув раптово у випадку насильства чи нещасного випадку, а його тіло і одяг повністю закривавлені, ніякого обмивання, тобто TAHARA, не здійснюється. Не знімаючи одягу, тіло, загорнуте лише в полотно, вкладають на нарах».
Щоб не відбувалася втрата «крові життя», землю, на яку витекла кров, мали вилучити і захоронити разом з тілом. Ці приписи містяться в одному з найстаріших текстів (X ст.). їх автор— Рава Радака.
Саван сам по собі доводить, що тіло майже одразу було передане родичам. Відсутність будь-яких ознак розкладу тіла, як згадувалось вище, дає підстави припускати, що контакт тіла з полотном не був тривалим.
Наявність слідів крові доводить, що Чоловік з Савана не був обмитий. Лише в єврейській культурі факт нехтування обмиванням тіла перед похованням є зрозумілим, хоча усі врочисті ритуали похоронів відбувалися в дусі особливої поваги до померлого. Але в Палестині ця культура поступово відмирає водночас із занепадом Єрусалима (70 років після Різдва Христа).
Ребека Джаксон, директор Turin Shroud Corporation (СІНА), що походить з ортодоксальної єврейської сім`ї, підкреслює, що Чоловік з Савана був похований, згідно з цією традицією, у білому лляному полотні. Ще сьогодні на похоронах євреї використовують TADESZ, простирадло з білого льону. «Розміри Савана, — відзначає Ребека Джаксон,— відповідають сирійським ліктям, мірі довжини, що застосовувалася в стародавньому Ізраїлі, а якщо мова йде про єврейські обряди, то і в теперішній час». Обґрунтованість цього зауваження — в точності розмірів Савана: довжина — 8 ліктів, ширина — 2. В метричній системі мір розміри Савана виражаються дробовими числами (4,36 х 1,10 м). Крім того, в Савані не дотримано установки неприпустимості з релігійних міркувань суміші льону і вовни (SZAATNEZ), а тіло не було обмите, оскільки жертва загинула насильницькою смертю. Існувало чотири категорії людей, які, згідно з єврейськими законами, не отримували обрядового очищення: жертви насильницької смерті; засуджені до смерті за злочини релігійного характеру; вигнані з єврейського суспільства; вбиті не-євреями.
Ісус міг бути віднесений до всіх цих чотирьох категорій. Чоловікові з Савана можна приписати єврейську національність завдяки кільком зовнішнім ознакам. Особливості обличчя: видовжений ніс, близькість очей стосовно носа, повна нижня губа. Ребека Джаксон закінчує: «Вірю непохитно, що Савана має єдині і автентичні єврейські прикмети».
У Святому Письмі читаємо:
Із злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани. (Іс. 53, 9).
А коли настав вечір, — через те, що було Пригото-вання, цебто перед суботою,— прийшов Йосип з Ари-матеї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, — і просив тіла Ісусового. А Пилат здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп`ятий помер. І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йосипові. А Йосип купив плщаницю, і, знявши Його, обгорнув плащаницею, та поклав Його в гробі, що в скелі був висічений. І каменя привалив до могильних дверей. (Мк. 15, 42—46).
Прибув також і Никодим, — що давніше приходив вночі до Ісуса, — і смирну приніс, із алоєм помішану, щось літрів із сто. Отож, узяливони Тіло Ісусове та й обгорнули його плащаницею з пахощами, як є звичай ховати в юдеїв. (їв. 19, 39-40).
Через те моє серце радіє та дух веселиться, — і Тіло моє спочиває безпечно! Бо Ти не опустиш моєї Душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління. (Пс. 16, 9—10).
Чому Іван «побачив і увірував»
Цікавим є порівняння даних досліджень Савана та відомостей з Євангелія. Дослідники говорять про SINDON, що використали для загортання Ісуса, а Іван застосовує слова SOUDARION і OTHONIA. Коли йде мова про слово OTHONIA, вчені при його роз`ясненні сходяться на думці: це широкі смуги (а не вузькі стрічки) або все поховальне полотно.
Джузеппе Джіберті, викладач філології Нового Завіту Католицького Університету в Медіолані, підкреслює, яким способом Іван прагне показати скорботу, щоб потім показати Воскресіння як звільнення від пут смерті.
За тлумаченням Персільї: «І, нахилившись, бачить — лежить плащаниця… Але він не ввійшов. Прибуває і Симон Петро, що слідком за ним біг, і входить до гробу і плащаницю оглядає, що лежала, і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці» (їв. 20, 5—7).
Переклад Джіно Занінотта, професора латини і грецької мови, схожий: «Озирнувшись навколо (PARAKYPSAS), зауважує (BLEPEI) полотно, що лежить (BLEPEI ТА OTHONIA), однак не входить (не наважився увійти). Підходить Симон Петро, що біг за ним, і входить до гробу. Зауважує (THEOREI), що полотна лежать (розкладені, бо порожні) (ТА OTHONIA KEIMENA) і що хустина, яка була на Його голові, не лежить разом з полотнами, а поряд (окремо), складена на одному місці (на місці, де лежала голова).
Іван свідчить, що «побачив — і ввірував. Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих» (їв. 20, 8—9). «Навіть якщо для повноти віри, — пише Джіберті, — потрібне знайомство зі Святим Письмом, бачити не є чимось помилковим, але дає можливість контакту із свідченнями про зміни, що відбулися в Ісусі: звільнення від смерті і тріумф над тілесним існуванням в попередній ситуації Того, Хто зараз розмовляє з Отцем і нам Його об`являє».
Персилій пояснює: «Коли Петро та Іван увійшли в гріб, сто фунтів пахощів повністю зникли, випарували. І, що важливо, полотно і хустина були сухими. Нескла-дена хустина є не тільки свідченням Воскресіння Тіла Ісуса, але й повного зникнення пахощів у момент Воскресіння. Раптове висихання єлеїв зафіксувало положення хустини (стала жорсткою, як при накрохмалюванні), що дало можливість опиратися силі тяжіння, під дією якої хустина мала б опасти».
Вчений підкреслює наявність у гробі чотирьох ознак Воскресіння: перші дві — позиція поясів та хустини, інші дві — зникнення тіла Ісуса і пахощів. «Ці чотири ознаки, — стверджує Персилій, — є свідченням, яке не залишає й тіні сумніву в тім, що Тіло Ісуса Воскрес-ло, і це не вимагає інших пояснень, тому Іван увійшов і увірував».
Хустина з Овідо
Навколо поняття «хустина» було багато дискусій. Для одних це був сам Саван, для інших— хустка або хустинка для підв`язування підборіддя (щелепи), щоб вуста покійного були закриті. Для деяких мова йде про хустину для прикриття обличчя Ісуса одразу ж після зняття з хреста.
У катедральному соборі в Овідо (Іспанія) за традицією називають Святою Хустиною, або SAGRADO ROSTRO, або Святим Обличчям полотно розмірами 83 х 52 см з різноманітними симетричними плямами крові, які перейшли з одного боку на інший, коли вона була складена навпіл.
Цінне полотно дійшл до Овідо у IX ст. в стародавній ARCA SANTA разом з іншими реліквіями. Спочатку хустина зберігалася в Толедо, потім у монастирі в Мон-сагро. Сюди, в Овідо, вона потрапила, як припускається, у 614 р. з Єрусалима (через Карфаген і Північну Африку), атакованого в тому ж році царем персів Хос-ровом II Парвізом. Перше історично документоване повідомлення про її існування датується 1075 p., коли Альфонс VI з Ліона здійснював спізнання предметів, що були ARCA.
Франка Пасторе Троселло з Інституту судової медицини Туринського Університету здійснювала повторні порівняльні дослідження структури хустини і Савана: «Ці предмети мною піддавалися усіляким не загрозливим для речей дослідженням, які тільки можна було виконати в поліційній лабораторії. Нитки хустини з Овідолляні, середньої якості, нерівномірні, їх діаметр, права скрутка і число їх переплетень цілком подібні на нитки з Савана. Вид, кількість і якість ниток, правосто-роння скрутка створюють серію схожих рис ткання Савана і хустини з Овідо, що має структуру звичайного полотна, в якому човник і основа перехрещуються під прямим кутом».
Також цікавими є дослідження хустини, проведені Фреї у 1981 р. «Під мікроскопом з`ясувалось, що хустина вкрита більшою кількістю пилюки, принесеної вітром, ніж Саван. На обох поверхнях переважають грудочки сажі і вугілля, які, найімовірніше, осіли під час виставлення для огляду SAGRADO ROSTRO в Овідо, місті, що лежить в промислове розвинутій Астурії. На двох краях хустини знайдено клітини плівки ALOE SUCCOTRINA. Вказані мікросліди говорять про те, що хустина була просякнута алое».
Швейцарський вчений виявив на поверхні хустини пилок 16 рослин, 13 з яких ідентифікував. 9 з них ростуть в Палестині, що підтверджує тезу про походження полотна з Єрусалима. Відсутність пилку рослин з Анатолії і Константинополя вказує про різні шляхи прибуття полотен в Європу.
Іншим доказом є виявлення пилку фініків, ріжкового дерева і TAMARIX AFRICANA, слідів якої немає на Савані, їх наявність підтверджує тезу про подорож через Північну Африку.
Кров на хустині була досліджена Баїме Боллоне, Jose Delfma Villalama Blanca, іспанським спеціалістом з судової медицини, і гематологом Карло Гольдоне. Останній підтвердив, що мова йде про людську кров, і вказав, що своїми ознаками вона належить до групи АВ.
Досліджуючи під мікроскопом волокна з хустини, помітив наявність бактерій, спор рослин, грибниці та різних кристалів, а також сліди воску.
Баїме Боллоне у сумісній праці з інститутом судової медицини в Генуї здійснив дослідження структури ДНК крові на хустині з метою порівняння з ДНК Савана. Підтверджено, що ДНК обох полотен мають схожі генетичні особливості.
Дослідження в ультрафіолетових променях, здійснені Вангером, вказали на наявність 70 плям крові, за складом схожих на плями на Савані. Комп`ютерні дослідження для порівняння обох полотен, виконані Нелло Балоссіна з відділу інформатики в Турині, дозволили підтвердити повне співпадіння слідів на обох полотнах.
Ймовірніше за все, це Ісус
На початку XX століття, саме коли канонік Уліссе Шевальєр, професор історії Католицької Церкви Ліонського Університету, почав збирати свідчення про фальсифікацію Савана, їв Деляге, всесвітньо відомий біолог, професор Сорбони, повсюдно відомий як агностик, проголошував своїм колегам з Академії Наук, що ймовірність того, що Савана був поховальним полотном Ісуса, дорівнює одній десятимільярдній.
Твердження настільки сенсаційне, наскільки й документоване, викликало таку реакцію, що Секретар Академії Наук відмовився друкувати в державному бю-летні «COMPTES RENDUS» ту частину звіту, в якій стверджувалось, що відбиток на Савані може бути відбитком Ісуса.
Захоплений зненацька стрімким наростанням на-в`язоної ним самим полеміки, вчений скерував в «REVUE SCIENTIFIQUE» листа, в якому, між іншим, зауважував: «Охоче визнаю, що жоден з аргументів сам по собі не є неспростовним доказом. З іншого боку, слід визнати, що трактоване повністю дає досить правдоподібну картину, а дещо з цього дуже близьке до доказів. Без потреби ввели релігійну основу в питання чисто наукового характеру. В результаті розгорілись пристрасті та почалось бродіння умів. І все пішло іншим шляхом. Якщо би йшла мова не про Христа, а про Сарагосса, Ахіла або будь-якого фараона, нікому і в голову не прийшло б висувати які-небудь відмовки. Проводячи дослідження, я був вірним правдивому духові науки, пошукам лише правди, менш за все піклуючись про те, що мої дослідження можуть торкатися будь-якого релігійного угруповання. Христа визнаю як історичну особу і не розумію, як може знайтися будь-хто, хто може вважати сумнівним той факт, що навіть до наших днів збереглися сліди його земного життя».
У сімдесяті роки математик Бруно Барберіс, професор Туринського Університету, відзначив можливість того, що Чоловік з Савана не Ісус з Назарету, визнаючи лише 7 загальних елементів опису в Біблії і того, що зафіксовано на стародавньому полотні:
— після смерті тіло було загорнуте в Саван;
— на тілі є рани, завдані шоломом з терну і сліди побоїв нагайками;
— несення на плечах важкого предмета;
— Чоловік був прибитий до хреста цвяхами;
— Йому проштрикнули правий бік вже після смерті;
— Йому не поламали ніг;
— був загорнутий в Савана одразу після зняття з хреста і не був обмитий та бальзамований;
— в Савані перебував короткий час.
З цих 7 фактів кілька зустрічаються доволі рідко. І якщо припустити, що їх можна порівняти з ким-не-будь іншим, хто зазнав тортур на хресті, отримаємо ступінь правдоподібності один на двісті мільярдів, що Чоловік з Савана — не Ісус з Назарету. Справжнім чудом було б те, що Саван не поховальне полотно Христа.
{PAGEBREAK}

Туринська Плащаниця (Емануела Марінеллі)
Найдавніша історія та іконографія.

Мовчання перших століть
Саван ставить ряд дуже важливих запитань, передусім у зв`язку з невиясненістю появи зображення. Однак невідворотним та необхідним є пошук в історії свідоцтв, зауважень, попередніх описів цього виняткового полотна. У перші століття Католицької Церкви поховальне простирадло Христа, найімовірніше, було сховане як безцінна пам`ятка Страстей Христа, оскільки боялися, що хто-небудь може знищити це незвичайне унікальне полотно: юдеї вважали нечистим все, що мало контакт з тілом померлого, а неюдеї сприймали смерть на хресті як щось ганебне, принизливе.
Зацікавлення долею поховального полотна Господа розквітло букетом легенд і розповідей, хоча християни перших століть уникали і намагалися не зображати розіп`ятого Христа.
Апокрифічні документи розповідають про поховальні полотна Ісуса. Св. Єронім приводить один з фрагментів Давньоєврейського Євангелія (II ст.), і ці цитати, мабуть, є найстарішою згадкою про Саван не в Біблії: «Господь, коли вручив Саван слузі священнослужителя, показався Якову». Інші повідомляють таке: «Як віддав Саван Симонові Петру…» і це пояснення знаходило підтвердження у словах Павла: «І що з`явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з`явився нараз більше як п`ятистам браттям, що більшість із них живе й досі , а дехто й спочили. Потому з`явився Він Якову, опісля — усім апостолам» (1 Кор.15, 5 — 7). Велич діянь Спасителя (II століття) говорить, що сам Господь, з`являючись Йосифові з Ариматеїх, показує йому Саван і Хустину. Тексти Церкви у Єгипті (III—V століття) розповідають, що тіло померлого було загорнуте в Саван, при цьому використовувались різноманітні пахощі. Все це зробили Йосиф з Ариматеї і Никодим, здійснюючи поховання тіла Господа. Як це видно на Савані.
У період дослідження — три перші століття — спільноти християн ревно оберігали і хоронили реліквії мучеників за віру Христову. Виходячи з цього, можна розмірковувати, з якою ще більшою шаною та поклонінням віддавали хвалу та поважали поховальне полотно Христа. Св. Бриліон, єпископ Сарагоський (середина VII ст.) вважав, що поховальне полотно Христа зберігалося Апостолами для майбутніх століть та поколінь людей.

Найдавніші християнські зображення
Святе Письмо не дає нам жодного опису зовнішнього вигляду Спасителя, тільки легенди вказують й приписують авторство зображень Ісуса св. Луці або Никодимові.
У перші століття в основному користувалися тільки символами, а саме: ягня (баранчик), хліб і передусім риба, назва якої грецькою мовою містить ініціали слів «Ісус Христос», «Син Божий», «Спаситель». Зображення «євхаристичної риби» можна побачити у Римі, в катакомбах св. Катерини (кінець II ст.).
На перших рисунках, найдавніших мозаїках та у різьбі постать Христа передається через образи божеств нехристиянських релігій. Таке явище було результатом всезростаючого переходу язичників у християнство. Серед найдавніших описів Христа — Елія з могильної плити Юліанів у Ватикані (початок III ст.). Ісус тут постає перед нами як SOL INVICTUS, тобто Бог Сонця, що піднімається до зеніту на колісниці, запряженій двома рисаками.
У пізніші часи перед нами з`являється постать юнака, «турботливого пастиря», «цілителя, оздоровителя», «вчителя та судді», як правило, сформована на класичному образі нехристиянського Аполлона. Таким постає перед нами Христос з катакомб св. Петра і Марцеліна в Римі (кінець III ст.), який зцілює жінку від кровотечі. Представлення Христа в образі юнака, без бороди та вусів, ставить за мету підкреслити Божественну природу Христа, Сина Вічного Бога, що підтверджує Нікейський Собор (325 рік).

Кінець переслідувань
З припиненням переслідувань християн Папа Римський Сильвестр І наказав здійснювати Святу Месу на білій скатертині в пам`ять про те, що Тіло Христа було загорнено в білу лляну полотнину.
Після перемоги християнства, підтвердженої в 313 році едиктом Медіоланським, і до Теодорія (395 рік) культ Христа поступово і неухильно витісняв культ і вихваляння цезаря, шанованого через зображення всемогутнього владики. Коли Христос почав мати зверхність над цезарем, його образ почав здобувати на іконах і в живописі риси земного владики.
Німецький єзуїт Вернер Бульст, філософ, теолог, археолог і історик, запропонував гіпотезу, що Саван колись знаходився у володінні Римської Церкви, а імператор Костянтин помістив його в LAB ARUM — сховище імператорської хоругви.

Величний лик
На деяких саркофагах теодозіанської епохи (приблизно 370 — 410 pp.) Христос представлявся з досить короткою бородою, вусами, вузьким і величним ликом, довгим спадаючим волоссям, іноді розділеним на обидва боки. Такий вигляд Христа відрізняється від вигляду Христа-юнака, без бороди, вусів, що відповідає зображенням попередніх епох і більшості зображень епохи катакомб — до IV ст.
Приклади саркофагів із зображенням Христа-Владики з бородою знаходяться поміж іншими в латерансь-кому музеї в Римі, в Арлес (напередодні 370 року), У базиліці Св. Амбросія в Медіолані (380 — 390 pp.).
За сто років на дерев`яних дверях костьолу св. Сабіни в Римі в сценах Мучень Христос представлений з бородою, вусами, хоча в більш ранніх сценах зображувався як юнак, без вусів і бороди. Це розходження характерне для мозаїк костьолу Sant`Apollinare Nuovo у Равенне.

«З чистою совістю»
Відповідно до найдавнішої традиції, свята Нінона, що проголошувала Євангеліє в Грузії в часи правління Костянтина (306 — 337 pp.), одержала відомості про Саван від свого друга і соратника Няфора і від багатьох учених християн з Єрусалима. Вона довідалася від них, що похоронні полотнини один час знаходилися у володінні дружини Пилата, а потім перейшли в руки євангеліста Луки, що зберігав їх у місцях, йому одному відомих. Були зведення про те, що Саван зберігався у св. Петра.
Занінотто підкреслював, що в одному з фрагментів у Псевдо-Кипріана (III —IV століття) наводиться лист або Акти св. Іванна, у яких Ісус говорить: «Ви Мене побачите так, як можна побачити кого-небудь у воді чи в дзеркалі». От так ми і бачимо Його в даний час на Савані.
У IV столітті деякі святі, як наприклад Гилярій, єпископ Поитирс, і Амбросій, вважали, що Саван — це зображення полотнини, баченої Петром (Дії… 10, 11: «Бачить він Небо відкрите, і якусь посудину, що сходила, немов простирадло велике, яка, за чотири кінці прив`язана, спускалася додолу»). Цю думку переймає в XI ст. Єпіфаній, чернець з Ажіополиса.
Св. Єроним (V століття) пише, що «вкриває Ісуса чистим Саваном той, хто приймає його чистою совістю і чистим розумом». У цей же час складається SERMO IN VIGILI PASCHAE написання якого приписують св. Максимові, Туринському єпископу, у якому ми читаємо: «Насамперед, ця похоронна полотнина переконала Петра у Воскресінні Господа». Похоронна полотнина Христа є «очевидним доказом» Воскресіння Господа, такої ж думки дотримується Севера, Антиохійський єпископ (VI століття).
Лляний корпорал
Чистий лляний корпорал розстеляється на вівтарі під час здійснення Євхаристії, будучи символом чистого Савана, у котрий був загорнений Ісус, — така загальна інтерпретація всіх древніх літургістів Сходу і латиністів. Говорять про неї в VI столітті і Іван, Патріарх Константинопольський, і Герман, єпископ Парижа, пригадують і св. Лихо Шановний (VIII століття), Рабано Мауро, архієпископ Могундии (IX століття), і св. Ремигий д`Аук-серре (X століття).
«Саван, що ми звикли називати корпоралом», — пише Амалярій, французький літургіст і теолог, посол у Константинополі в 813 р. Варто зауважити, що й сьогодні корпорал називають Саваном в амвросіанських обрядах.
«Можливо, — припускає Генріх Пфайффер, професор християнського мистецтва при Папському Григоріанському університеті в Римі, — використання корпорала в літургії латинського обряду бере початок з апостольських часів. Відповідний корпоралу предмет у православних обрядах завжди прикрашений зображенням зняття Христа з Хреста чи похованням Христа».
Цікавий «LIBER MOZARABICUS SACRAMENTORUM» (VI— VII століття), у якому говориться, що Петро з Іваном біжать до труни і бачать у похоронних полотнинах «останні одяги померлого і що воскресає (Господа)».
Легенди і перекази
У першому тисячолітті завзято ведуться розмови про ікону з Едесси, яку цілком можна пов`язати із Саваном. У даному випадку історія переплітається з легендою, і ми можемо довільно прийняти II століття за той час, у якому перенесене таємниче зображення з Єрусалима в Едессу.
В «Історії Костьолу» (325 р.) Еузебій повідомляє, що Абгар В. Укама (Чорний), король Едесси в часи Христа, занедужав. Отримавши відомості про існування Ісуса з Назарета, що робить чудеса, вислав до Нього свого посланника з проханням, щоб Він прибув у палац у Едессі. Ісус не пішов до нього, але відправив йому лист.
Подібне повідомлення знаходимо й у Доктрині Ад-дая (можливо, тут мова йде про перефразоване і перекручене ім`я апостола Іуди Тадеуша), датованої кінцем IV століття чи ж, на думку багатьох авторів, часами облоги Едесси в 544 р. Цей сірійський твір включає безліч легенд. Згідно з цією версією, Абгар вислав свого архіваріуса і художника Ханнана, що повернувся в Едессу з написаним їм зображенням Христа і листом, у якому Ісус обіцяв місту благополуччя і спокій.
Егерія, що ходила на прощу до Едесси в 384 p., розповідає, що єпископ міста, показуючи визначні пам`ятки міста, привів її до Воріт Оплоту, однак у її описах баченого немає навіть натяку на знайомство із зображенням Спасителя. Найімовірніше, через переслідування ікона була захована, і пам`ять про неї ослабла.
Знахідка Мандиліона
Незаперечним є те, що якесь особливе зображення Христа, ієрусалимського походження, було оточено особливими почестями в Едессі в першому столітті. Але його появи довелося очікувати до VI століття. У 525 році Дайсан, струмочок, що перетинає Едессу, став причиною катастрофічної повені. Відомості про повінь подає тодішній літописець Прокопій з Цезареї. Значну кількість установ було зруйновано, знищено чи затоплено водою. Майбутній владика міста імператор Юстиніан прийняв грандіозний план відновлення зруйнованого. Роботи з відбудови допомогли і Храму, під закликом до Мудрості Божої. Слід припускати, що саме тоді було знайдено забуте зображення. Для цього зображення була призначена каплиця, розташована ліворуч від апсиди. Воно зберігалося в реліквіярі і нікому не показувалося.
Відповідно до древньої традиції, полотно в період облоги персами в 544 р. при королі Хосрові І Ануширвані було розтягнуто на схованій за будівлями стіні над міською аркою. На цьому полотні представлене зображення, що сприймалось як подоба Христа і ACHEIROPOIETOS, чи «сотворене нерукотворне».
Цьому зображенню приписується чудодійна відсіч облоги міста. Свідчення цієї події можна знайти в Евагріуса Схоластика (594 p.). За легендою, місто було звільнене від облоги в 544 р. завдяки святому зображенню. І в одному із сірійських гімнів стверджується про існування чудодійного зображення. У ті часи воно було відоме і шановане повсюдно.
В Едессі в VI ст. відоме зображення Христа, визнане як справа рук Божих, але не людських. Трохи змінена Доктрина Аддая «Акти Фаддея» змінює древню традицію портрета Ісуса, виконаного художником для короля Абгара: посланець короля хотів уважно придивитися до Христа, щоб зуміти створити Його портрет, але Сам Господь залишив йому своє зображення, обтерши Своє обличчя RACOS TETRADIPLON, тобто полотном, чотириразове складеним навпіл. Це полотно, названа SINDON, чи Мандиліон, з надзвичайним зображенням, ACHEIROPOIETOS, було представлено королю, що вшанував Його і видужав. І тоді Абгар помістив ікону на позолоченому столі. Репродукції показують, як правило, широке прямокутне полотно з кругом, дещо зміщеним догори. У його центрі видно лик Христа. Навколо круга знаходиться подоба сітки, витканої з ромбів, у центрі кожної клітинки — квітка. З боків видно полотняну бахрому. З усього сказаного можна зробити висновок, що за Мандиліон приймали Саван, що зберігається в реліквіярі і складений так, що виднівся тільки лик, і тому його називали TETRADIPLON.
Винятково важливе, коштовне зображення
Подібність між Чоловіком із Савана і більшістю зображень Христа в мистецтві як східному, так і західному, очевидна. Факт цей не може бути випадковістю, але саме — ефектом залежності від знаменитого першоджерела.
У минулому дехто, спираючись на факти існування безлічі репродукцій, вважали, що Саван виник у часи середньовіччя на основі відбитка матриці, виконаної з дерева чи полотна. У такому випадку плями крові і рани були б намальовані. Сьогодні ми знаємо, що це не так.
Теза, сформульована Фігноном на початку нашого століття, і по нинішній день вважається єдиноможли-вою, такою, яку можна визнати: такий вигляд Христа, як Його представляє мистецтво, виводиться з вигляду на Савані. Звідси й існування залежності класичної форми обличчя Христа з бородою і вільно спадаючим волоссям, розділеним на чолі, від вигляду на Савані.
Починаючи з VI століття, одночасно з відкриттям у Едессі Мандиліона на Сході, закріплюється особливий портрет Христа. Це — Христос Величний, з бородою і волоссям, зображуваний по-різному, як Пантократор — існує такий же від епохи поствізантійської і донині.
На Сході таке зображення залишиться єдиним для усіх видів мистецтва, а на Заході дуже швидко візьме гору над іншими образами. Слід зауважити, що найдавніші зображення Мандиліона показують монохромне обличчя на полотні, схожому на Саван.
Існують ще два полотна, натхненні автентичним едесським зображенням: одне — у Санкта Санкторум у Римі, інше — у костьолі св. Варфоломія Вірменчиків у Генуї.
Хустка Вероніки
У базиліці св. Петра в Римі шанований «Святий Лик», що, як говорять, був хусткою, що стала власністю св. Вероніки. Це уточнює і Хервазій з Тильбури (XII століття). Ця назва складається з латинських і грецьких слів і означає «справжній вигляд» (дійсний вигляд). Інші вважають його запозиченою формою грецького імені БЕРЕНІКЕ чи ПХЕРЕНІКЕ (та, що дає перемогу).
«Вероніка, — пише Пфайффер, — останній раз була показана для загального огляду в старій базиліці Св. Петра в 1601 р. у зв`язку з закінченням торжеств 1600 РОКУ СВЯТОГО. 21 березня 1608 р. хустка була перенесена в архів Ватикану, де зберігалася після ліквідації базиліки Св. Петра». Починаючи від цієї дати, сліди її втрачено і, можливо, хустка загинула. Підтвердженням цього може бути факт, що в 1616 р. Папа Павло V велів виготовити її копію.
Саме в 1608 р. — цікавий збіг — виникає поголоска про «Святий Лик» у Маноппеєлло, де він зберігається і донині. Це хустина дуже тонкого нерегулярного візерунка, розміром 17 х24 см, представляє вигляд Христа, що винятково правдоподібно співвідноситься з виглядом на Савані. «Можливо, — міркує Пфайффер, — він ідентичний «Вероніці»».
Святий лик з хустки Вероніки можна порівняти зі святим ликом Христа, що у 574 р. досяг Рима з Константинополя, — з виглядом ACHEIROPOIETOS з Камулії (сучасна Каппадокія в Туреччині), слід якого зник ще перед іконокластичним конфліктом.
На підставі ретельних досліджень випливає, що всі ці ікони беруть свій початок від Савана. Підтвердженням тому служать загальні елементи в легендах про Ман-диліона й у легенді про св. Вероніку. В обох легендах мова йде про зображення на полотні, але не на дереві, іконах. Зображення виникло в результаті безпосереднього контакту з обличчям Христа, вологим від поту, крові чи кривавого поту. Різні версії говорять про зображення на льоні, що відображає все тіло Ісуса.
Усі ці оповідання й описи намагаються розгадати таємницю зображення на шматку полотна, із упевненістю заперечуючи рукотворний характер малюнка. Намагаються розкрити таємницю видимого зображення як безпосереднього відбитка людського обличчя, що міг виникнути тільки при безпосередньому контакті тіла з полотном.
Зразок для християнського мистецтва
Як уже зазначалося вище, християнське мистецтво на самому початку не було зацікавлене у конкретному відображенні Ісуса, звідси робимо висновок, що зразок, який користується авторитетом і вважається автентичним, сприяв закріпленню зображення Христа, що стало канонічним. Це був лик із Савана. Безліч різних елементів свідчать про те, що традиційні образи лику Христа вказують на його зв`язок із Саваном.
Фігнон зафіксував 15 характерних рис, спільних з обличчям Чоловіка із Савана, на портретах Ісуса в християнському мистецтві. Основні з них:
— майже усі вказують на два чи три пасма волосся посередині чола. Це може бути і художнє зображення цівок крові у вигляді видимих на чолі Чоловіка із Савана;
— на багатьох одна повіка розташовується вище, ніж друга;
— біля основи носа є значок у вигляді квадрата без верхньої сторони, а під ним значок у вигляді «V». Ці елементи помітні і на Савані, можливо, виникли в процесі ткацтва;
— борода на багатьох з них розділена навпіл;
— часто показують лик, як би відокремлений від тіла. Пфайффер підкреслює значення й інших «слідів»:
— щоки Чоловіка із Савана не відбилися, і створюється враження, що пасма волосся знаходяться далеко від обличчя;
— борода, розділена навпіл, трохи зміщена вбік;
— вуса розміщені несиметрично і опускаються за кутики вуст з кожного боку під різними кутами;
— одна щока сильно припухла внаслідок сильного удару, тому риси обличчя несиметричні, що, безумовно, неможливо приписати уяві художників.
Особливо привертають увагу: довге розділене волосся з одного боку обличчя; пасмо з декількох коротких волосин на чолі; виступаючі надбрівні дуги; трикутний значок біля основи носа; великі, глибоко посаджені очі, широко розкриті з ненормально збільшеними райдужними оболонками, глибокі очні впадини; виступаючі кістки вилиць, іноді вкриті плямами; впалі щоки, малий рот, не закритий вусами; не дуже довга борода, розділена навпіл, а іноді — і на три частини.

Іконографія
Відповідно до східного канону іконопис передбачає точне зображення предмета, не залишаючи місця для фантазії й уяви художника. З цієї причини можна легко встановити походження творів і в результаті дійти до першоджерела. Сучасне поняття «копія» в жодному випадку не відповідає ментальності тих часів, оскільки ім`я, дане першоджерелу, переходило на підставі впливу на наступний витвір, нехай навіть неякісне.
Прослідковуючи художній стиль портретів Христа, як їх не називай — Пантократор чи Мандиліон, Вероніка чи ACHEIROPOIETOS, можна помітити все більш характерні риси, властиві першоджерелу — Савану. Вплив Савана очевидний в знаках на бровах, на чолі і правій щоці лику Христа з катакомб св. Понціана (Рим VI — VII ст.). Можна зауважити на чолі відкритий угорі квадратний значок, над яким пролягає наполовину викривлена лінія. На іконі Пантократора з храму Пресвятого Спасителя в Щора (Стамбул) написані впалі щоки і виступаючі та несиметричні кістки вилиць. Характерна цівка крові на чолі Чоловіка з Савана показана як пасмо волосся, одиничне чи подвійне, у сценках з мозаїк у храмі Sant`Apollinare Nuovo у Равенні (V—VI ст.), на іконі Пантократора з тріумфальної арки в Храмі Sant`Apollsnare in Classe, на іконі Христа в Кефалі (Палермо, XII ст.), на іконі Пантократора в храмі Sant`Angelo in Formis у Кануї (Касерта), теж XII століття.
Вплив Савана на португальський живопис видно й у тім, що стародавні візантійські ікони Пантократора називаються APOMASSO, або відбиток, тому що їх вважають похідними від Мандиліона.
Лик із Савана вважається канонічним, у тому числі й для візантійських монет, що помітив нумізмат Маріо Мороні. Першим почав карбувати монети з ликом Христа Юстиніан II Рінотмет, візантійський імператор 685 — 695 і 705 —711 pp. На монетах TREMISSIS і SOLIDUS з`являється Пантократор з рисами, дуже схожими на риси Чоловіка з Савана: спадаюче волосся, довга борода, вуса і характерне пасмо волосся на чолі.
Обґрунтованість культу святих ікон
Виняткове шанування едеського Мандиліона вважається доказом в суперечці про істинність культу святих ікон під час іконоборства (VIII — IX ст.). Серед безлічі свідчень з тих часів варто згадати виступи Андрія з Крети, св. Іоанна Дамаскина, Папи Григорія II, патріарха Германа І (наведені Єгором Мнихом), патріарха Ники-фора, Іоанна з Єрусалима, Єгора Секретаря, Теофана Хронографа, лист патріархів Христофора з Александрії, Якова з Антіохії, Василя з Єрусалима, Акт Андрія і Легенду про святого Алексія.
У 769 р. Папа Стефан III виступав на Синоді, скликаному з метою захисту святих ікон з Ликом Господа. Св. Теодор Студит (IX ст.) у своєму виступі проти іконостасів посилається на Саван як аргумент. Під час роботи II Собору в Никеї (787 p.), скликаному для захисту святих ікон, називається «нерукотворна» ікона з Едесси, вислана Абгару. Стверджується необхідність «виставляння святих ікон нашого Господа Бога, створених у формі мозаїк чи якою іншою технікою», і «ікона повинна бути зображенням, якомога більше схожим на першоджерело».
Відповідно до теорії іконоборства малювання портрета Христа означало б опис і ствердження в ньому Його Єства. Для аріан (послідовники єретика Арія, александрійського священика, що помер у 336 p., який стверджував, що Христос не був Богом, а обдарованою незвичайними здібностями і силами людиною, яку покинув Бог під час розп`яття. Ця теорія мала за мету уникнути “скандалу хреста”, тобто смерті Ісуса Христа. Єресь Арія була засуджена на Никейському Соборі у 325 p., на якому було затверджено відредагований символ віри, т.зв. CREDO — ВІРУЮ, що виконується і понині у богослужіннях – авт.) саме визначення Христа як «Лику Бога» було б доказом того, що Ісус має менше значення, ніж Отець, але для св. Анастаса з Александрії (295 — 373 pp.) від «зробленого зображення» не відкинуто нічого з винятковості прототипу.
Бог Отець має свій образ в Ісусі, рівному Йому в достоїнстві і сутності, як читаємо в Євангелії: «Я й Отець — ми одне» (Ів. 10, 30); «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14, 9); «Усе, що має Отець, то Моє» (Ів. 16, 15). Отже ікона набуває сакраментального виміру, віддаючи шану присутності того, кого представляє.
«Ікона — це таємниця, — підкреслював архієпископ Серафим з Афін, — як і храм, що представляє». «Для православних, — нагадує Антиоль Делехау, викладач Афінського університету, — ікона — найбільш діюча катехеза, оскільки наповнена теологічним змістом і значенням та дуже тісно зв`язана з таємницею Втілення. У цій таємниці знаходимо образ невидимого Бога: «Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого твори-ва» (Кол. 1, 15), і відображення світла Отця: «Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, — і засів на правиці величности на висоті» (Євр. 1,3). Як Втілене Слово, так і ікона, тільки відображає Втіленого Христа, оскільки кожна людина була створена Господом Богом по образу і подобі Божій, і ця дійсність існує в ньому і після гріхопадіння.- Однак є тільки відображенням, тінню і постаттю. Як Предвічне Слово було принижене в тілі, так і образ ніколи не був конкурентним для істинної хвали Бога».
На жаль, лише деякі ікони уникли і пережили нищівний шквал іконоборства, що закінчився у 843 р. Поступово лик Христа повертається на монети: на золотій монеті Михайла III Пантократор схожий на Чоловіка з Савана: великі очі, довге волосся, борода. Мороній підкреслює відсутність вух в Пантократора на всіх матрицях, що використовувалися для карбування солідів, як і на Савані, але не на всіх іконах вони є.
Незвичайна подоба
Фангер довів наявність 145 подібних точок обличчя Чоловіка з Савана з відповідно збільшеним обличчям Пантократора на монетах. Відповідно до критерію американських судів, для встановлення подібності чи ідентичності двох осіб досить всього 60 ідентичних точок. Одне з найпрекрасніших зображень Пантократора з монастиря св. Катерини на горі Синай, написане в VI столітті саме в Едессі, має не менш як 250 точок співпадання.
Порівняння обличчя Чоловіка з Савана з обличчям Пантократора на візантійських монетах здійснене завдяки успіхам досліджень Роберта М. Хараліка з Політехнічного Інституту США (Вірджинія), що застосував цифрову обробку даних.
{PAGEBREAK}

Туринська Плащаниця (Емануела Марінеллі)
Хронологія.

30 р. після Різдва Христа — ввечері 7 квітня тіло Христа покладене в гріб «у білому простирадлі». У недільний ранок полотно знайдене порожнім.
II ст.— в Едессу (нинішня Урфа в Туреччині) прибуває незвичайний портрет Ісуса на полотні.
525 р. — Під час ремонтних робіт у храмі Мудрості Божої в Едессі знову знайдено портрет Ісуса, названий Мандиліоном (хустиною). Це незвичайний портрет, створений не людською рукою, нерукотворний. Його можна порівняти із Саваном, способом складання, що дозволяє побачити тільки обличчя.
944 р. — візантійські війська під час військового походу проти арабського султана Едесси заволодівають Мандиліоном і 16 серпня урочисто доставляють його до Константинополя. Отут з`ясовується, що це насправді складений Саван.
1147 р.— Людвіг VII, французький король, вшановує Саван під час свого візиту в Константинополь.
1171 р.— Мануїл І Комнін показує Амальрику, латинському царю Єрусалима, реліквії Страстей і катувань, серед них — Саван.
1204 р. — Роберт де Кларі, літописець IV хрестового походу, пише, що Саван зник з Константинополя. Можливо, є таке припущення, була оголошена анафема, тобто покарання у вигляді відлучення від церкви злодіїв, це стало причиною приховання Савана, тобто Саван був, мабуть, захований.
1314 р. — Тамплієри горять на вогнищах як єретики, їх звинувачують у таємному культі «Лику», що, як здавалося, був скопійований з Савана. Один зі спалених тамплієрів був Жоффрей Чорний.
1356 р. — Хрестоносець Жоффрей Чорний, однофамілець вище згаданого, передає Саван канонікам у Ліреї, біля Троуерс, у Франції. Дорогоцінне полотно знаходилося в їхньому володінні близько трьох років.
1389 р. — Петро д`Аркіс, єпископ Троуерс, забороняє виставляння Савана для загального огляду.
1390 р. — Климент VII, антипапа, що перебуває в Авіньйоні, висловлюється з питання Савана у двох Буллах.
1453 р. — Маргарита Чорна, родичка Жоффрея, заповідає полотно Анні ді Люсіжоно, дружині князя Люд-віка ді Савойя, що зберігає Саван у Шамбері.
1506 р. — Папа Юлій II затверджує формуляр Богослужіння і літургію вшановування Савана, одночасно дозволяє виставляння Савана для загального огляду.
1532 р. — Пожежа в ніч з 3 на 4 грудня: срібний реліквіяр (рака), в якому зберігається Саван, загоряється з одного боку, вогонь обпалює полотно вздовж складання, краплі розплавленого металу проникають крізь кілька шарів тканини. Через два роки черниці клярис-тки обшивають пошкоджені місця латками, помітними і сьогодні.
1535 р. — У зв`язку з воєнними діями полотно переноситься в Турин, а потім у Медіолан, Ніццу і знову у Верцелі, залишається тут до 1561 р. і в цьому ж році переправляється знову в Шамбері.
1578 р. — Емануїл Філіберт переносить Саван до Ту-рина з метою скорочення шляху прощі Святому Каролю Барамеушу, що виконував свою обітницю вшанувати Святий Саван. У зв`язку з винятковими торжествами дому Савойя си у зв`язку з роковинами Саван виставляється для загального огляду приблизно кожні 30 років.
1694 р. — 1 червня Саван остаточно переноситься і розміщується у каплиці, побудованій архітектором Джуаріно Джуаріні, при катедральному соборі в Турині. У цьому ж році благословенний Себастян Вальфре поправляє латки з метою зміцнення полотна.
1898 р. — Перше фотографування Савана, виконане Секондо Пії між 25 і 28 травня. Захоплююче відкриття фотонегатива, який з неймовірною точністю, детально виявляє постать Чоловіка з Савана. Починаються дослідження і пошуки, насамперед в галузі судової медицини.
1931 р. — У зв`язку з одруженням Умберто ді Савойя, Саван знову фотографується фахівцем — фотографом Джузеппе Енріко.
1933 р. — Саван виставляється для загального огляду, щоб ушанувати тисячадев`ятисотий Ювілей Спасіння.
1939— 1946 р. — під час II світової війни Саван переховують в абатстві Монтеверіні (Аввеліно).
1969 р.— 3 16 по 18 червня проводяться офіційні дослідження реліквії комісією, скликаною кардиналом Мішелем Пелегріно. Перше кольорове фотографування Джованні Баттиста Юдіка Кордіглі.
1973 р. — Перше виставляння Савана перед телекамерами (23 листопада).
1978 р. — Відзначається чотирьохсотліття перенесення Савана з Шамбері в Турин, у зв`язку з цим Саван виставляється для загального огляду з 26 серпня по 8 жовтня. Засідання Міжнародного Дослідницького Конгресу. Численні італійські і закордонні вчені, здебільшого з США, 120 годин робили виміри й аналізи реліквії з метою проведення інтердисциплінарних досліджень.
1980 p. — 13 квітня особисто для Святого Отця Івана Павла II було організоване виставляння Савана.
1983 р. — 18 березня помирає Умберто II ді Савойя. У своєму заповіті він передає Саван Апостольській Столиці. Але на підставі папського рішення реліквія залишається в Турині і передається під опіку й охорону кардинала-архієпископа Анастасіо Баллестреро.
1988 р.— Взята проба із Савана з метою проведення досліджень методом радіовуглецевого аналізу. Якщо прийняти за достовірні результати досліджень, слід вважати, що Саван був створений у 1260— 1390 роках після Різдва Христового. Але способи і метод ведення досліджень, їхня достовірність, застосовані до забруднених проб, таким як проби Савана, більшістю вчених не приймаються, вважаються необґрунтованими і недостовірними. У 1995 р. російський вчений Дмитро Кузнєцов науково довів те, про що колись оголосив під час конгресу в Римі у 1993 p., тобто що пожежа 1532 р. змінила кількісний склад радіоактивного вуглецю, який знаходиться на Савані, й у результаті отримано перекручений результат, у той час як Саван можна датувати І століттям після Різдва Христового.
1992 р. — 7 вересня проводяться офіційні, на державному рівні, огляди експертами, яким було запропоновано висловити свою думку і рекомендації про найкращий спосіб консервації і збереження Савана.
1993 р. — 24 лютого Саван тимчасово перенесено на вівтар катедрального собору в Турині в зв`язку з реставраційними роботами в каплиці Джуаріні.
1995 р. — кардинал Туринський Джованні Сальдаріні, хоронитель Савана, повідомив про майбутні виставляння Савана для загального огляду: у 1998 р. — у зв`язку зі сторіччям виконання перших фотознімків Савана й у 2000 р. — в ознаменування двохтисячного ювілею Спасіння.
1997 р. — Пожежа, що лютувала в ніч з 11 на 12 квітня, завдала значних пошкоджень каплиці Савана і поширилася на катедральний собор. Бажаючи врятувати Саван, пожежники змушені були розбити броньоване куленепробивне скло. 14 квітня комісія з кваліфікованих і досвідчених фахівців, скликана кардиналом Джованні Сальдаріні, досліджувала стан Савана й встановила, що він не постраждав і не зазнав пошкоджень. Кардинал повідомив, що передбачені виставляння Савана у 1998 і 2000 роках будуть проведені в Турині, як і було заплановано.