Терпіння зберігає сім’ю від розпаду… – поради старця Паїсія

Терпіння зберігає сім'ю від розпаду... - поради старця Паїсія ГЛАВА ДРУГА – Про те, що терпіння зберігає сім’ю від розпаду

СТАРЕЦЬ ПАЇСІЙ СВЯТОГОРЕЦЬ – “Сімейне життя” – 2

ГЛАВА ДРУГА – Про те, що терпіння зберігає сім’ю від розпаду

— Твоя сестра — як поживає? Ладить зі своїм чоловіком?
— Геронде, до мене доходять чутки, що в них не все гладко. Але вона терпить, а коли потрібно, тягне віз на собі.
— Так воно й буває. Якщо пара биків запряжена в одне ярмо й один з них слабосилий або лінивий, то інша тварина впирається з більшою силою й тягне за двох. Бачиш як: мирські люди, а працюють над собою. А ви тут як принцеси! Ти ось уяви матір, у якої четверо дітей: одна дитина розумово відстала, інша — душевнохвора, ще одна страждає на таласемію1, остання вештається по ночах невідомо де, з чоловіком нещасна теж мучиться, скільки ж їй доводиться всього терпіти!
Та так, що хоч криком кричи, так, що нікому про свій біль і не розкажеш, тому що про деякі речі, що відбуваються в сім’ї, не можна розповісти за порогом дому. Приміром, її чоловік може жити зовсім відокремленим життям, а на неї не звертати жодної уваги, у нещасної нема грошей навіть заплатити за житло, її хочуть виселити з будинку. Вона змушена шукати роботу, наражатися на різні небезпеки і просити тебе: “Помолись, щоб хоча б цих небезпек я позбулася!”
Або її чоловік п’є, не працює й вона змушена працювати сама, наприклад, мити сходи в багатоповерхівках. А чоловік ходить по тавернах, п’яний повертається додому за північ, б’є її, вимагає в неї гроші або навіть сам іде до її начальства й забирає те, що вона заробила. Ех, яка ж це мука!
З деякими жінками все зрозуміло — у них є якісь гріхи й, страждаючи таким чином, вони за них розплачуються. Але ж є й інші — у яких таких гріхів нема. Ці останні будуть мати чисту винагороду за пережиті ними страждання. Я знайомий з однією матір’ю. У дитинстві вона була подібна до ангела! Найдобріша душа, найтихіша дитина в сім’ї. І якому ж вона дісталася страшному скандалістові! Як обманулись її рідні! Вона вийшла заміж за п’яницю, який ще в дитинстві був страшенним бешкетником. Його батько пив, і він теж перейняв цю погану звичку. І ось зараз нещасна жінка горбатиться по чужих домах, виснажується на роботі, а чоловік б’є її й погрожує ножем. Скільки разів він кричав: “Я тебе заріжу!” І вона боїться, як би він і справді її не зарізав! Вона переживає справжні муки! Але ж у неї четверо дітей. Рідні цієї нещасної дійшли до того, що радять їй розлучитися, але вона відповідає їм: “Я думаю ще потерпіти”. І терпить. Вам це зрозуміло? Ця жінка не читала ні патериків, ні житій святих, і, однак, вона терпить! “Добре, — сказав я їй якось. — А що ж діти твої, на все це дивляться й не втручаються?” — “їм ще по п’ятнадцять-шістнадцять років, — відповіла вона.
— хай спершу відслужать в армії, а коли повернуться, тоі батька трішки вгомонять!” Тобто поки вони не відслужать у війську, їй доведеться терпіти побої!

Терпіння сповнює людину Божественною Благодаттю
— Геронде, як поводитися з людиною, коли вона роздратована, напружена?
— З терпінням.
— А якщо в мене його нема?
— Треба піти купити! Продається в супермаркетах!.. Дивися: якщо хтось кипить гнівом, що б ти йому не говорила, ніякої користі не буде. У такий момент краще змовчати й творити Ісусову молитву. Бід молитви він затихне, заспокоїться, і потім можна прийти з ним до взаєморозуміння. Подивися, адже й рибалки не виходять рибалити, якщо море хвилюється. Вони терпляче чекають, поки погода не внормується.
— Геронде, а чим пояснюється нетерпіння людей?
— Воно пояснюється тим, що в них усередині дуже багато… миру! Бог поставив спасіння людей у залежність від їхнього терпіння. “Хто витримає до кінця — той спасеться”2 — говорить Євангеліє. Бог дає людям труднощі, різні випробування заради того, щоб вони вдосконалилися в терпінні.
Терпіння починається з любові. Щоб ти терпів людину, тобі має бути за неї боляче. Терпіння рятує сім’ю від руйнування. Мені доводилося бачити, як дикі звірі ставали агнцями. Якщо довіряти Богові, то всі проблеми вирішуються гладко й духовно. Одного разу, живучи в монастирі Стоміон, я зустрів у Коніці3 жінку, обличчя якої світилося. Вона була матір’ю п’ятьох дітей. Потім я її пригадав. її чоловік був теслею й часто працював разом з моїм майстром4. Якщо замовники робили цьому чоловікові якесь дріб’язкове зауваження, наприклад: “Майстре Янісу, можливо, зробимо це ось так?” — то він ніби з ланцюга зривався. “Це ти мене, чи що, будеш учити?!” — кричав він, ламав свої інструменти, жбурляв їх у кут і йшов геть. Ти тепер уявляєш, що він творив у власному домі, якщо й у чужих будинках усе трощив! Із цією людиною неможливо було провести разом жодного дня, а його дружина жила з ним роками. Щодня вона переживала муки, однак ао всього ставилася із великою добротою й покривала все терпінням. Я знав про те, що відбувається в них у домі, і тому, зустрічаючи її, запитував: “Як поживає пан Яніс? Працює?” — “Е-е, — відповідала вона. — Коли працює, а коли — сяде посидіти трохи!” — “А як ваше життя-буття?” — знову запитував я. “Дуже добре, отче!” — відповідала вона. І говорила це від щирого серця. Вона не брала до уваги те, що її чоловік ламав свої інструменти — і дорогі ж інструменти! — так що бідачка була змушена найматися на роботу в чужі будинки, щоб заробити їм на життя. Бачите, з яким терпінням, з якою добротою й благородством вона до всього ставилася! Вона його навіть ніскілечки не засуджувала! Тому Бог сповнив її
Благодаттю, і її обличчя світилося. Вона змогла підняти п’ятьох дітей, виростила їх, і зі всіх п’ятьох вийшли дуже хороші люди.
— Геронде, а як їй вдавалося виправдовувати свого чоловіка?
— Добрим помислом. “Адже це мій чоловік, — думала вона. — Ну що ж, хай висварить мене трішки. Можливо, і я, коли була б на його місці, поводилася точно так само”. Ця жінка застосовувала Євангеліє до свого життя, і тому Бог посилав їй Свою Божественну Благодать. І якщо вже люди мирські терплять і сповнюються Благодаттю, то наскільки більше повинні терпіти ми, ченці, які мають для духовного життя всі можливості!
Наскільки я зрозумів, найбільші скандали — і не тільки в сім’ях, але й у житті держав — походять від малозначущих речей. У сім’ї хтось із подружжя повинен смирятися перед іншим, він повинен не тільки наслідувати його чеснотам, але й терпіти його примхи. Ставитися до подій подібним чином дуже допомагає розважання про те, що Христос приніс Себе в жертву за наші гріхи й що Він, будучи Безгрішним, терпить нас усіх — мільярди людей — тоді як ми, мучачись від чужих примх, погашаємо заборгованості за власні гріхи. Благий Бог улаштував все так, щоб, маючи дари, людина допомагала іншій, а маючи недоліки, смирялася. Бо кожен має свої дари. Однак і недоліки в кожного теж є, і треба подвизатися для того, щоб їх позбутися.
Одному чоловікові я задав доброї прочуханки! Бачили б ви, який послух робить йому дружина, незважаючи на те, що вона наділена багатьма здібностями й дарами. Поруч з нею він однаково що дитя мале. І ось ця жінка, маючи перед чоловіком послух, постійно приймає Божественну Благодать, відкладає її на свій духовний рахунок, тоді як її чоловік своїм егоїзмом постійно відганяє від себе Божественну Благодать і стає усе більш й більш порожнім. І хто в кінцевому підсумку залишиться у виграші? Бачиш: весь секрет у смиренності. У цьому — вся основа. Послух, смиренність. А от якби цей чоловік визнавав свою слабкість і просив допомоги в Бога, то до нього теж прийшла б Божественна Благодать.

Вірна дружина
— Геронде, якась жінка запитує в мене поради, як їй поводитися. Чоловік покинув її, забрав дитину й зв’язався з двома іншими жінками.
— Скажи їй, щоб вона, наскільки можливо, терпіла, молилася й поводилася з ним по-доброму. Хай почекає й не розриває шлюбу сама. Один чоловік поводився зі своєю дружиною презирливо, бив, кривдив її, а вона до всього цього ставилася з терпінням і добротою, поки не померла в порівняно молодому віці. Коли через кілька років після смерті її останки витягали з могили, усі відчули пахощі5. Ті, хто був присутній при цьому, здивувалися. Бачите: у цьому житті жінка до всього ставилася з терпінням, і тому вона була виправдана в житті іншому.
Був ще один подібний випадок. Юнак, який жив по-мирському, почав відчувати щось до дівчини, котра жила духовним життям. Щоб дівчина відповіла йому взаємністю, він теж намагався вести духовне життя, ходити до церкви. Вони одружилися. Але минули роки, і він повернувся до колишнього мирського життя. У них уже були дорослі діти — старший вчився в університеті, одна дочка — у ліцеї, інша — у гімназії. Але, незважаючи ні на що, чоловік продовжував життя розпусне. Він заробляв багато грошей, але майже все витрачав на свої примхи. Ощадливість нещасної жінки втримувала їхнє домашнє господарство від краху, своїми порадами вона допомагала дітям встояти на вірному шляху. Вона не засуджувала батька, щоб діти не почали відчувати до нього ворожості й не зазнали душевної травми, а також для того, щоб вони не захопилися тим способом життя, яке він провадив. Коли чоловік приходив додому пізно вночі, їй було порівняно легко виправдати його перед дітьми: вона говорила, що в нього багато роботи. Але що їй було говорити, коли серед білого дня він заявлявся в дім зі своєю коханкою? Знаєте, що творив цей чоловік, що не боявся Бога? Хоча він не заслуговував і того, щоб називати його людиною, тому що в нього зовсім не було людяності. Він телефонував своїй дружині й замовляв різні страви, а вдень приїздив обідати з однією з коханок. Нещасна мати, бажаючи вберегти дітей від поганих помислів, приймала їх радо. Вона видавала справу таким чином, що коханка чоловіка нібито була її подругою й чоловік заїжджав до “подруги” додому, щоб привезти її до них у гості на машині. Вона відправляла дітей в інші кімнати вчити уроки, щоб вони не побачили якоїсь непристойної сцени, адже її чоловік, не звертаючи уваги на дітей, навіть при них дозволяв собі непристойності. Це повторювалося з дня на день. Кожного разу він приїжджав з новою коханкою. Справа дійшла до того, Що діти стали запитувати її: “Мамо, скільки ж у тебе подруг?” — “Ах, це просто старі знайомі!” — відповідала вона. І, крім того, чоловік ставився до неї як до служниці, і навіть гірше. Він поводився з нею дуже жорстоко й нелюдяно. Ви тільки подумайте, як ця жінка щодня обслуговувала двох тварюк, які покривали її дім безчестям, і постійно вселяла своїм дітям добрі помисли! І вона не могла розраховувати, що це лихо колись закінчиться, щоб сказати собі: “Потерплю ще трохи”, і цим утішитися. Цей кошмар тривав кілька років. Однак, оскільки цей окаянний чоловік дав дияволу багато прав над собою, він почав піддаватися страшному бісівському впливу. Знахабнівши, став поводитися як божевільний, втрачав контроль над собою, звинувачував всіх і вся. І ось одного разу, сп’янілий від хмелю плотської пристрасті, він мчав на машині й зірвався в прірву. Машина розбилася вщент, а сам він отримав дуже серйозні каліцтва. Його відвезли в лікарню, і лікарі, зробивши що могли, відправили його додому. Він став калікою. Жодна з коханок його навіть не відвідала, тому що великих грошей у нього вже не було, а обличчя його було спотворене. Однак добра дружина й добра мати дбайливо доглядала за ним, не нагадуючи йому ні про що з його блудного життя. Він був вражений, і це змінило його духовно. Він щиро покаявся, попросив запросити до нього священика, висповідався, кілька років прожив по-християнськи, маючи внутрішній мир, і упокоївся в Господі. Після його смерті старший син зайняв його місце в бізнесі й утримував сім’ю. Діти цього чоловіка жили дуже дружно, тому що вони успадкували від своєї матері добрі принципи. Ця мати — мати-героїня. Для того, щоб врятувати сім’ю від розпаду, а своїх дітей від гіркого суму, вона випила їхні гіркі чаші сама. Вона втримала сім’ю від розпаду, спасла свого чоловіка й сама заробила небесну винагороду. Бог дасть цій жінці краще місце в Раю.

Діти з сімей, що розпалися
— Геронде, якщо в сім’ї чоловік, маючи якусь пристрасть, визнає свою провину, сповідається, але продовжує перебувати під впливом цієї пристрасті й каже своїй дружині: “Я мучу вас: і тебе, і дітей. Краще я піду й буду, живучи далеко від вас, надсилати вам гроші, щоб ви не мучились”, яке рішення прийняти його дружині?
— Якщо чоловік дійсно відчуває те, що говорить, це показує, що в нього багато любочестя, і його дружина повинна терпіти. Проте краще, якщо вона не буде відразу вірити почутому. Нехай вона вдивиться в суть справи глибше. Бо часом буває й таке: чоловік нібито з благородства говорить: “Піду, щоб вас не мучити”, тоді як насправді хоче піти, оскільки сплутався з іншою жінкою.
Шлюб, дійшовши сьогодні до такого стану, який ми бачимо, втратив свій сенс. Сім’ї розпадаються ні з того, ні з сього. Кілька днів тому до мене в келію прийшов якийсь зовсім запаморочений чоловік. Спершу в нього було двоє дітей від одної коханки. Потім він пішов до іншої. Та народила йому дитину, і вони розлучилися. Після цього він одружився втретє. Його третя дружина теж була розлученою й теж мала трьох дітей: двох від першого шлюбу й одного позашлюбного. Від цієї жінки в нього народилося ще двоє дітей. “Зачекай-но, зачекай, — зупинив його я, слухаючи все це. — Від скількох же мам всі ці діти й від скількох батьків?”
Так ось і гинуть нещасні діти. Ті з них, хто, відрізняючись чуйністю, не може перебороти розлад від біди, яка з ними сталася, впадають у відчай, а деякі навіть закінчують життя самогубством. Інші, щоб забутися, починають пити. Треті зв’язуються з наркотиками. І де тільки вони знаходять на все це гроші? Найменша доза героїну коштує чотири тисячі драхм. Більша доза — шість чи сім тисяч6.
Такі вільні, розпущені діти попереднього покоління. У що ж перетворяться інші — ті малята, батьки яких розлучилися за законом про автоматичне розлучення? Скільки ж молоді, приймаючи наркотики, пройшли цього літа через мою келію! Більшість цих нещасних — діти з сімей, що розпалися. Парубку двадцять сім років, а він перебуває в розпачі й просить допомоги! І знаєш, адже дітей з сімей, які розпалися, видно відразу. У мене біля келії на лавці стоїть банка з лукумом. І от коли приходять такі хлопці, вони беруть із банки шматочок лукуму й починають його їсти, а потім, побачивши, як я виходжу з келії на ґанок, ще не доївши солодощі, відразу підбігають, щоб мене поцілувати. Руки в них всі в цукровій пудрі від лукуму, от і повимазують мене всього! Ці діти позбавлені любові й ніжності. Для них нема жодної різниці, є в них батьки чи ні. Чи приходить додому їхній батько, чи йде геть, чи живе з ними, чи не живе — для нещасних нічого не змінюється.

“Невинен” і “винен” у подружньому житті
Я звернув увагу на те, що деякі духівники говорять чоловікам, які живуть у незлагоді зі своїми дружинами: “Потерпи, такий вже у тебе хрест. Що тут поробиш? За таке терпіння Бог дасть тобі винагороду”. Потім до духівників ідуть дружини, яким вони говорять те саме: “Терпи, терпи, щоб мати винагороду від Бога”. Тобто обоє з подружжя можуть бути винними й обох при цьому духівник умовляє терпіти. Або ж винуватий один із подружжя, а духівник каже йому: “Терпи, терпи”. У такий спосіб винний у тому, що в родині нема миру, заспокоює свій помисел тим, що нібито терпить іншого, тоді як насправді він його щодня терзає.
Одного разу до мене в келію прийшов якийсь чоловік й став скаржитися на те, що погано живе з дружиною. У їхній сім`ї діло йшло до розлучення. Ні він, ні його дружина не хотіли одне одного бачити. Обоє були вчителями, у них було двоє дітей. Вдома вони ніколи не їли: чоловік після уроків йшов обідати в один ресторан, а дружина — в інший. А для дітей вони купували які-небудь сандвічі, і нещасні діти, коли їхні батьки приходили додому, лізли до них у кишені й у сумки, щоб подивитися, що тато і мама принесли поїсти! Діти переживали велику драму! Крім усього іншого, цей чоловік співав у церкві, однак у ту церкву, де він співав, його дружина не ходила — вона ходила в інший храм. Настільки сильною була їхня взаємна неприязнь! “Що поробиш, отче, — говорив він мені, — я несу великий хрест. Дуже великий. Щодня в нас вдома скандали”. — “А до духівника ти ходив?” — запитав його я. “Так, — відповів він, — ходив. Духівник сказав мені: “Терпи, терпи. Ти несеш великий хрест”. — “Ану ж бо, — кажу я йому тоді, — зараз подивимося, хто несе великий хрест. Давай почнемо спочатку. Коли ви одружилися, теж так лаялися?” — “Ні, — відповідає. — Вісім років ми прожили дуже дружно. Я обожнював свою дружину! Я благоговів перед нею більше, ніж перед Богом! Потім вона стала іншою людиною! Стала мучити мене своїм ниттям, причіпками, дивацтвами…” Чуєш, що діється! Він благоговів перед нею більше, ніж перед Богом! “Ану ж бо, — кажу, — йди-но сюди, голубчику! То, виходить, ти благоговів перед дружиною більше, ніж перед Богом? Ну й хто ж тепер винен у тому, що ви дійшли до такого стану: ти чи вона? Це через тебе Бог забрав Свою Благодать від твоєї дружини”. Потім я його запитав: “І що ж ти тепер думаєш робити?” — “Швидше за все, ми розлучимося”, — сказав він. “Може, — запитую, — ти завів собі роман на стороні?” — “Так, — відповідає, — я думаю піти до іншої жінки”. — “Отямся! — кажу. — Поміркуй добре! Невже не розумієш, що у всьому винен ти сам? І насамперед тобі треба попросити прощення в Бога за те, що ти благоговів перед своєю дружиною більше, ніж перед Ним. Потім піди до своєї дружини й попроси в неї пробачення. Скажи їй: “Прости мене. Це я винен у тому, що наші стосунки дійшли до такого стану, і в тому, що тепер мучаться наші діти”. Потім піди висповідайся — і благоговій перед Богом як перед Богом, а дружину свою люби як дружину. І ти побачиш, що у вас усе налагодиться”. Моя прочуханка пішла йому на користь. Він почав плакати й пообіцяв, що послухається моєї поради. Незабаром він знову приїхав до мене, уже радісний: “Дякую тобі, отче, ти врятував нашу сім’ю. Усе в нас прекрасно: і в мене з дружиною, і в наших дітей”. Бачиш як? Сам у всьому винен, а при цьому думає, що “несе дуже важкий хрест”!
І ви ніколи не виправдовуйте жінок, які приходять до вас у монастир і скаржаться на чоловіків. Я в подібних випадках не виправдовую ні чоловіків, ні дружин. Навпаки: змушую задуматися і тих, і інших. Приміром, жінка починає скаржитися: “Мій чоловік п’є, приходить додому пізно вночі, лихословить…” — “Дивися, — раджу їй. — Коли він уночі приходить додому п’яний, поводься з ним по-доброму. Якщо ти зустрічаєш кислою фізіономією й починаєш “пиляти”: “чого ти так пізно?”, “та хіба ж можна приходити додому в такий час?”, “та коли ж ти нарешті змінишся?”, “та що ж це за лишенько гірке?”, “та ж це вже не день і не два триває!”, “і скільки я буду все це терпіти?” — то диявол порадить йому: “Та ти зовсім хворий, чи що, що ніяк не розстанешся з цією дурепою? Чи не краще піти й весело провести час із якою-небудь іншою?” Тобто ти, можливо, маєш рацію, але диявол підловить його з іншого боку. А от якщо ти поведешся з ним по-доброму, трішки перетерпиш те, що відбувається і помолишся, не висловлюючи йому своїх претензій, то, отримавши від тебе трішки сонячного тепла й світла, він задумається й виправиться”.
А потім приходить чоловік і починає своє: “Моя дружина пиляє мене, вимотує своїм ниттям…” — “Ах, ти, — кажу, — безстиднику! Твої діти й страждальниця-дружина з нетерпінням чекають тебе до півночі, а ти завалюєшся додому п’яним, починаєш лихословити! Сором тобі й ганьба! Ти що, одружився для того, щоб мучити свою сім’ю?”
Але бувають випадки, коли можуть мати рацію і чоловік, і дружина. Одного разу до мене прийшла група прочан, і я розповідав їм про те, наскільки доброчесною людиною був Макрияніс7. Він відрізнявся і тілесною, і душевною чистотою. Почувши це, один з моїх слухачів підскочив і закричав: “Не бувати тому, щоб з Макрияніса ще й святого зробили!” —”Чому, — питаю, — “не бувати”?” — “Тому, — відповідає, — що він бив свою дружину”. — “Послухай, — мовлю, — я поясню тобі що відбувалося між ним і його дружиною. Коли в Макрияніса дзвеніли в кишені монети і до нього приходила якась вдова, яка мала дітей, то він віддавав їй гроші. Його нещасна дружина нарікала й починала його пиляти. “Адже в тебе, — говорила вона йому, — є свої діти. Навіщо ти віддав гроші їй?” Тоді він давав їй ляпаса й говорив: “Маєш чоловіка, який тебе забезпечить. А в цієї нещасної чоловіка нема. Хто про неї подбає?” Тобто мали рацію і Макрияніс, і його дружина”.
Крім цього, якщо один з подружжя живе духовно, то, навіть маючи рацію, він певним чином “не має права” мати рацію. Адже, будучи духовною людиною, він повинен поставитися до несправедливості духовно. Тобто він повинен ставитися до всього так, як цього вимагає Божественна справедливість. Він повинен прагнути до того, що дає спокій іншому. Адже якщо хтось робить помилку, будучи слабким, то він певним чином має для себе виправдання. Однак інший — той, хто перебуває в кращому духовному стані й не ставиться до першого з розумінням, не йде йому назустріч, — грішить набагато більше. Якщо навіть духовні люди ставляться до всього по-мирському — з позиції мирської, людської справедливості — то до чого це призведе? До того, що вони будуть постійно бігати по мирських судах. Ось від цього люди й мучаться.

Зноски:

1 Таласемія — спадкова гемолітична анемія, з порушенням синтезу білка гемоглобіну, поширена в країнах Середземномор’я. Хвороба викликає прогресуюче малокрів’я, збільшення печінки та селезінки, жовтуху і т.і. — Прим. переклад.
2 Мт. 10:22.
3 Коніца — містечко в Західній Греції. Там пройшли дитячі та юнацькі
роки Старця. У 1958—1960 рр. блаженний Старець Паїсій подвизався в
монастирі Стоміон, який розміщений неподалік від Коніци. — Прим,
переклад.
4 В юності Старець Паїсій вивчився ремеслу столяра.
5 У Греції останки померлих через 3—4 роки після кончини витягують з могили, омивають і укладають в особливих усипальницях. Якщо тіло померлого не розклалося, то його знову закопують в могилу і збільшують молитву за упокій померлого. —• Прим. переклад.
6 Висловлено у 1990році. 4000 грецьких драхм — приблизно 12 доларів США. — Прим. переклад.
7 Макрияніс Иоаніс (1797-1864) — генерал-майор, національний герой Еллади. Один із найсамовідданіших борців проти турків в роки Грецької Революції (1821—1830). Автор “Спогадів” про революцію та визвольну боротьбу. Життя Й. Макрияніса — прекрасний взірець жертовної християнської любові до Бога, ближнього та Вітчизни. — Прим. переклад.

джерело:
книга “БЛАЖЕННОЇ ПАМ’ЯТІ СТАРЕЦЬ ПАЇСІЙ СВЯТОГОРЕЦЬ, СЛОВА, ТОМ ІV, Сімейне життя”
РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛУ “ПРЕМУДРІСТЬ БОЖА СОФІЯ”, СТРИЙ 2008