ПЕРЕЖИВАННЯ ПОСТУ В СІМ’Ї

ПЕРЕЖИВАННЯ ПОСТУ В СІМ'Ї

Що робити, коли у сім’ї є розбіжності у формі переживання посту? Люди одружуються. Кожен із подругів приносить у новостворену сім’ю традиції щодо посту зі своїх родин. Чи можуть через “зустріч” цих традицій можуть виникати конфлікти?

Важливо у подружньому діалозі їх співставляти (традиції, розбіжності), обговорювати їх важливість для кожного: що б кожен волів би зберегти, а чим поступитися. Добре, якщо б це відбувалось ще до шлюбу.

Говорячи про розбіжності у ставленні до посту, слід говорити про конфлікт цінностей в родині. Він є одним з найважчих видів конфлікту, найглибших, часто найменш усвідомлених, адже і самі ціннісні орієнтації ми рідко усвідомлюємо допоки вони не постають під загрозою. Поки цінності мого “Я” не дисонують з цінностями твого “Ти”.
Дуже часто на передподружньому етапі про це можна філософствувати, вступаючи у шлюб з ілюзією: “От женю/ одружу тебе на собі, тоді зміню, переконаю, навчу того, чого тобі в сім’ї не прищепили”. Це одна з найнебезпечніших ілюзій. Друга – “якось воно буде, якось змиримося”. А насправді і одна і друга стратегія – стратегія війни, маніпуляцій, а отже – програшна.
Починається життя вдвох, з”являється багато питань до вирішення: близькість-дистанція (що вирішувати самотужки, а що виносити на обговорення, що залишати для себе, а чим відверто ділитись), автономія-контроль (що полишати без нагляду, що делегувати іншому, а що контролювати самому), головування-підпорядкування (хто головний в сім’ї, хто диктує правила, приймає рішення). Як святкувати неділю та релігійні свята, як переживати піст, а, найголовніше, що плекати у дітях – питання, які є випробувальними для сім’ї, якщо в ній домінує жага влади, страх залишитись приниженим, відкинутим (“не слухає мене, отже не поважає/ розлюбив”), брак компетентності у щирому спілкуванні, висловлюванні власних ставлень, емоцій.
Накидання форми посту, чи необхідності посту загалом стає одним зі способів демонстрування влади, домінування (що тобі приготувати, а що ти не смієш їсти стає ще одною площиною з’ясування питання ієрархії, поряд з площиною хто розпоряджається фінансами, хто має вплив на дітей, хто контролює інтимні стосунки).

А якщо в одній хаті живе кілька поколінь і такі конфлікти (щодо того як проводити піст) ще більше загострюються…?
Так, якщо родина дисфункційна, молоде подружжя не сепароване, члени подружжя (нуклеарної сім’ї) вступають з членами розширеної сім’ї у коаліційні зв’язки проти інших, тоді питання цінностей і їх неузгодженості ще більше загострюється. Тоді повідомлення типу: “Подивись, та як він може: п’ятниця, а він їсть м’ясо! Нічого святого в нього нема” чи “Хоч у великий піст могла б Літургію не пропускати, який вона приклад подає дітям!” несе не лише змістовий аспект, але й аспект стосунку.

Як бути, коли є розбіжності між постом, який пропонують дитині мама та батько? Тато каже, що треба постити, а мати підсуває дитині котлету..?
Розуміти, що не у “котлеті” річ. Очевидно суттєвіше, коли один з батьків знецінює настанови іншого: більше молитися, відвідувати Богослуження, йти до сповіді.
Але це знову ж таки насправді про те хто головний в сім’ї, кого слухати, а ким нехтувати. Така стратегія призводить до спустошення дитини.

Якщо конфлікт ролей, інтересів, цінностей не вирішується у молодій сім’ї, він або руйнує сім’ю, або переноситься на новий етап життєвого циклу – сім’ї з дітьми. Найчастіше ми психологи у своїх консультативній практиці стикаємося зі скаргами батьків на поведінку власних дітей, яка насправді є симптоматичним свідченням того, що батьки втягують у власні невирішені конфлікти своїх дітей, чи діти несвідомо перебирають на себе цю роль (“принаймні об’єднаються навколо моєї неуспішності в школі, проблемної поведінки, моєї хвороби, але ж перестануть цілий час “гризтися між собою””). Втягуючи дитину у власні проблемні взаємини шляхом об’єднання проти іншого, батьки часто свідомо, чи не зовсім намагаються викорінити, знецінити те, що плекає інший. У результаті стається щось подібне, як у відомій притчі-метафорі про порядкування на городі: “Навесні чоловік вирішив скопати городець неподалік хати і посадити на ньому городину. За кілька тижнів жінка, побачивши клапоть скопаної землі біля хати вирішила засадити її квітами. За якийсь час чоловік вийшов на город помилуватись тим, як посходила його городина, проте побачив лише бур’ян: прополов і засадив знову. Подібно і жінка, не побачивши перших паростків своїх квітів, все гарненько прополола і посадила їх ще раз. Так було кілька раз, аж на осінь обоє залишились біля чисто прополеної, проте порожньої ділянки землі”.
Уникнути подібного допомагає щирий подружній діалог, правилами якого є: важливіше слухати, аніж говорити; ділитися думками, а не сперечатися; розуміти один одного, а не оцінювати.

Чи важливо домовлятись щодо проведення посту в сім’ї? Як це зробити?

Точно варто і важливо домовлятись, як і в інших сферах, де виникають розбіжності, суперечності.

І навіть якщо йдеться про “котлету у піст”: сісти, обравши тихе спокійне місце, без телевізора чи спостерігачів, поглянути в очі одне одному і по-черзі висловити своє ставлення до цього. Можливо виявиться, що більш хибним є щось на кшталт казати: “Та не змушуй його додатково молитися перед сном “Отче наш” і “Богородице…”, бо ж завтра в нього контрольна з математики, виспатися треба, а він вже і так сонний”. В такому щирому діалозі – діалозі не лише інформації, але й ставлень, почуттів можна витворити і спільні правила на піст, взаємно йдучи на поступки, толеруючи почуття чи традиції іншого. От наприклад: “Я відмовляюсь дивитись свій улюблений серіал по п’ятницях”, ” А я – постановляю не марнувати часу в своїх улюблених соціальних мережах до Великодня”, “а я цілих сорок днів не їстиму цукерок” (не палитиму/ не вживатиму алкоголю/ менше розмовлятиму по телефону). “Проте, якщо тобі дуже потрібні будуть м’ясні страви, щоб відновитися після виснажливої роботи чи набратись сил для навчання – я готуватиму для тебе на твоє прохання. Натомість давай суботній вечір всі спільно присвячуватимемо читанню Святого Письма, молитві на вервичці” тощо.
Це одна з можливих моделей. До подібної стратегії можна вдатися, використовуючи списки побажань один до одного і поряд – постанов для себе (На піст я б очікував/-вала від тебе…..На піст обіцяю тобі).
Мабуть найкращим результатом посту, приготування до Великодня є внутрішня переміна, зміна комунікації в родині. Часто вона досягається через самопожертву, через служіння, через особливий, зрозумілий для іншого вияв любові.
І насамкінець, слід пам’ятати, що сім’я – це комунікація. Щаслива сім’я – та, в якій обоє розуміють, що разом вони розширюють можливості один одного, творять таке життя, яке поодинці вони б не змогли створити. Тоді проблеми влади чи ієрархії, навіть якщо вони маніфестують у формі ставлення до посту – маліють.
Усе в сім’ї можна обговорити, про все можна домовитись, якщо цим займатись. Якщо цього аж ніяк не вдається зробити самотужки можна попросити фахової допомоги у психолога, який є лише посередником, покликаним фасилітувати стосунок, передаючи членам подружжя відповідальність за їх благополуччя.

Миколайчук М. Переживання посту в сім”ї // Кана. – 2013.