Постпологова депресія

Постпологовий депресивний стан проявляється у різній ступені на другий-третій день після народження, зазвичай, першої та другої дитини у 90% жінок незалежно від їхнього соціального та релігійного статусу. На зміну радісного піднесення породіллі приходить стан пригніченості, стан самотності і покинутості. Звісно, дехто захоче пояснити подібні зміни в емоційно-почуттєвій сфері жінки браком у неї міцної віри, або надмірною жалістю до себе. Проте, подібне розуміння є недалеким. Спробуємо трохи розібратися у психологічній і духовній екзистенції подібної метаморфози породіллі.
Народження дитини − це надзвичайне диво до якого у дивовижний спосіб долучається, у першу чергу, жінка. Бо саме вона у цей момент появи нового життя на світ стає подібна до Творця. Проте, муки перейм дають їй чітко відчути різницю між безпосереднім творенням Господнім і творенням творіння Господнього, яке несе на собі у тій чи інший спосіб відбиток первородного гріха.
То ж попри всі муки, в момент виходу дитини у світ, жінка відчуває стан радості, бо саме у цю мить вона є максимально наближеною до Творця. Далі, вона протягом одного-двух днів ще перебуває у стані деякої ейфорії, обумовленої кількома факторами:
по-перше, тим, що всі болі вже позаду,
по-друге, відчуттям особистісної значимості,
по-третє, пробудженням материнського інстинкту (і лише у рідких випадках материнського почуття).
А далі, здається несподівано, а можливо навіть і “безпідставно” за її думкою чи думкою ближніх, з’являється стан пригніченості, стан розгубленості і душевної туги. Проте, як каже Еклізіаст: “…для кожної речі час і право своє “ То, що це за час, який має своє право? Це не просто час депресії, це час переусвідомлення цінностей, час переорієнтації внутрішнього і зовнішнього простору особистості, час покори, час випробування любові, терпеливості, час акцентованого усвідомлення покликання. Це час, коли незалежно від міри екзистенційності розуміння, жінка вигукує: “Вернися, о душе, до свого відпочинку” , − проте далеко не завжди при цьому усвідомлює продовження Давидової фрази, що “Господь робить добре тобі”.
То що ж насправді відбувається під непринадною вивіскою “постпологова депресія”? Відчуття відчуження від зовнішнього світу спонукає жінку до заглиблення у внутрішню реальність. І перше, з чим вона стикається, це − материнський інстинкт, який спонукає породіллю до орієнтації на власну дитину. У цей момент психологічної самотності жінка ніби прозріває і бачить перед собою не просто дитину, як складову себе, а як нову людську іпостась, здатну розділити її [жінки] самотність. Далі у породіллі спостерігається почуттєвий спалах, що активізує стан її приналежності і спільноти у відношенні до дитини, які у свою чергу активізують усю емоційно-почуттєву сферу жінки, формуючи в неї стан любовного ставлення та посвяти дитині. Тобто через депресію відбувається проростання справжніх, глибоких материнських почуттів. Цей процес материнського визрівання подібний до проростання зерна, яке мусить томитися в темряві, аби згодом у зелені споглядати світло.
Проте, цей період є необхідним не тільки для самої жінки, але і тим, хто поряд з нею, і в першу чергу, її чоловікові. Бо психологічні негаразди у дружини починають хвилювати люблячого чоловіка. І разом з цим у нього відбувається також переорієнтація внутрішнього простору, коли приходить усвідомлення того, що дитина − це не забавка, і не предмет вихваляння перед друзями, а що дитина − це відповідальність, відповідальність не тільки перед нею самою, перед суспільством чи батьками, а відповідальність, в першу чергу, перед собою та перед власною дружиною, а ще відповідальність за саму дружину.
Проте, варто зазначити, що цей процес далеко не завжди має конструктивне завершення. Описаний нами варіант сентенцій переживання постпологової депресії, в першу чергу, стосується дійсно люблячого, акцентованого одне на одному подружжя. Натомість, при відсутності глибоких почуттів між чоловіком та жінку, при наявності низького рівня психологічної чи духовної культури одного з них, або за умов наявності серйозних психологічних проблем чи фіксацій, придбаних ними у період особистісного розвитку, депресія може набувати затяжного характеру, а за певних обставин, переростати у постпологовий психоз. Проте це вже є тема окремої розмови.
Але деякі застереження та рекомендації все ж таки запропоную.
1. Жінка, хоча б перший тиждень по пологах, має бути оточена близькими та дорогими її серцю людьми (якби далеко не були її батьки чи чоловік, вони мають безпосередньо розділити з нею радість народження дитини).
2. вона повинна відчувати підтримку та кохання свого чоловіка;
3. молода матір (особливо на перших порах) мусить сама доглядати за дитиною, користаючись лише допомогою ближніх (наприклад: вона самостійно купає дитину і передає її для загортання в руки чоловіка, або матері) − останнє розвиває в неї відчуття власної сили та спроможності, що позитивно позначається на її психологічному стані…
Проте варто зазначити і ще один, можливо найважливіший, спосіб позитивного проходження постпологового стану. Це молитва. І в першу чергу, подячна молитва за можливість бути долученою до найвеличнішого дива Творця − сотворення людини. Молитва, за дар бути присутнім в Богові і за дар пред’явлення дитини у Всевишньому…
Взагалі, молитва як така, має дивовижний трьохвимірний феномен: фізичний, психологічний та духовний. Науковцями доведено, що вода має пам’ять і реагує на емоційні прояви людини, змінуючи свою структуру. Експерименти щодо впливу молитви на воду продемонстрували потужну силу структуризації рідини молитовними словами. Оскільки людина в середньому складається на 80% з води, то під час молитви на фізичному рівні відбувається позитивна структуралізація рідини самої людини. На психологічному рівні створюється феномен конструктивного автотренінгу і позитивізації власного сприймання та прийняття світу. Стан же благодаті дає духовний рівень.

Людмила Гридковець