Депресія як духовно-психологічний феномен

Депресія як духовно-психологічний феномен

Гридковець Людмила,
кандидат психологічних наук,
декан факультету психології
Київського інституту бізнесу та технологій

У сучасному світі досить розповсюдженою є думка щодо платіжної функції депресивних станів за науковий та технічних прогрес людства. Проте свідчення про подібні розладу ми знаходимо не тільки в сучасних підручниках з клінічної психології, але й в античних документах, а також книжках Старого заповіту. Перегортаючи сторінки Біблії, ми ніби торкаємося до душевних депресивних переживань царів Саула, Давида, Соломона у різні періоди їхнього життя. Перечитуючи книгу Еклизіястова, особливо перші вірші, ми ніби і самі занурюємося у відчай, безнадійність, скорботу. То ж і виходить, що проблема депресій протягом всього існування людства ніколи не втрачала своєї актуальності.
То чим же є тоді депресія − покаранням чи особливим екзистенційним станом, покликаним на наше удосконалення?
Однозначної відповіді на це питання не існує. Депресивні стани різняться між собою за змістовим і сутнісним наповненням, за протяжністю і періодичністю, за силою та інтенсивністю. Їх можна поділити за принципами обумовленості факторів активізації:
1. біолого-генетичні;
2. психосоціальні;
3. психолого-духовні.
Проте запропонований поділ має досить умовні розмежування, оскільки в більшості випадків депресій можна відстежити наявність кількох тісно взаємо пов’язаних складників.
З депресивними переживаннями кожна людина в тій чи іншій мірі неодноразово зустрічається протягом свого життя. Найбільш типовими проявами депресії є розлад настрою, що ніби впровадить до фізичного відчуття туги, яка, здається, концентрується в зоні серця та грудей і проявляється у вигляді стискання, болю, наявності “тяжкого каменя” у грудях. За таких обставин досить часто спостерігаються уповільнення розумової діяльності, труднощі у розумінні та оцінці подій та явищ. Депресії притаманні такі когнітивні властивості, як негативна, навіть дискримінуюча оцінка власного “Я”, зовнішнього світу, а також майбутнього. Людині здається, що все втратило сенс, що світ згуртувався проти неї і єдине її бажання − залишитися на самоті, щоб ніхто не чіпав… І тоді подібно до Йови вона вигукує: “Чому я не згинув в утробі? Як вийшов із нутра, то чому я не вмер? Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?… Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок…” А далі, людина ніби опиняється у світі напівмороку, де уповільнюються її рухи, відступають бажання і бракує сил навіть на просте прочитання молитви. Цей стан може переходити у стан зникнення будь-якої чуттєвості та чутливості.
Проте, не завжди депресія проявляється станом пригніченості, а може супроводжуватися тривалою мовною та руховою активністю навіть до самовитости. До певної міри приклад цього стану можемо побачити у Йови, коли він проголошує: “Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі…”
Найбільш розповсюдженими у наш час є сезонні депресії. У значній мірі вони обумовлені біологічними факторами. Зокрема осінній депресивний стан, який проявляється у зменшенні рухливої активності, знесиленні, зазвичай пов’язують з внутрішньою переорієнтацією організму людини на холодну пору року. Крім того, тут долучається і психологічний фактор. Дощі, негода у більшості асоціюється з похмурим настроєм, то ж під впливом природних факторів відбувається певне самонавіювання людиною на меланхолійний стан.
Весняні депресії мають трохи інший прояв. А саме: основні скарги, які звучать в цей період − це втома, підвищення агресії, бажання нікого не бачити і не чути, роздратування. Досить часто, людина заклопотана своїми справами і турботами, не знаходить для себе можливості зупинитися, зустрітися з собою, то ж без усвідомлення витоків негативних почуттів, вона ніби “застрягає” на самих переживання, які нерідко впровадь її навіть у ненависть до ближніх.
На перший погляд, чітко простежується біологічний фактор у розвитку сезонних депресивних станів. Тому лікарі, зазвичай, призначають пацієнтам різного роду активуючі препарати, включаючи антидепресанти. Проте, не можна однозначно ставитися до даного виду депресій. Якщо ми уважно подивимося на період, коли вони набувають найбільшої розповсюдженості, то побачимо, що це періоди Різдвяного та Великоднього посту. І незалежно від релігійного становища та усвідомлення наявності чи відсутності взаємозв’язку зазначених факторів, від вікових особливостей чи статевої приналежності, ці депресивні стани мають місце серед населення України, при чому: цей феномен проявляється у більшій мірі у міських мешканців ніж у представників сільської місцевості.
Спробуємо детальніше розглянути витоки зазначених станів.

Осінні депресивні переживання
Для жителя сільської місцевості завершився етап тяжкої наполегливої праці. Він отримав врожай. Коли ситуація в країні стабільна, селянин, зазвичай, користується відпрацьованим роками ринком збуту. Відповідно, осіннє-зимовий період сприймається ним як певний відпочинок. Все утихомирюється і він, будучи близьким до природи і живучи за її законами (законами, які впровадив Творець), переживає відчуття упокоєння. Проте, цей стан зовсім не означає бездіяльності.
Будь-що, що має прийти у цей світ, мусить бути заплідненим. Це стосується не тільки матеріальних речей, але й духовних. Так зло, чи добро, які породжує людина, повинні також запліднитися. То ж період перед Різдвяного посту для селянина є періодом, коли запліднюється добро, тобто запліднюється думка про майбутній урожай. І саме це відчуття дає наснаги, подібно до того, як матері дає відчуття тихої радості усвідомлення того, що в її утробі є нове життя.
Якщо селянин належить до когорти активно практикуючих християн, то у нього у більшій мірі простежується відчуття очікування прийдешньої радості, яка набуває сакраментального змісту, бо його власний стан виношування добра та очікування на його народження інтегрується у стан неспокою перед очікуванням народження дитятка Ісуса. То ж і Різдво такі селяни приймають з надзвичайною радістю, одягаючись у його містерію традиційного для своєї місцевості святкування.
Переживаючи гармонію із зовнішнім середовищем у зазначений спосіб селянин, по-суті, позбавлений, окрім певних ситуативних факторів (хвороба, смерть близької людини тощо), тенденції до розвитку депресивних станів.
Проте ситуація може кардинально змінитися за несприятливих суспільних умов. Так, зокрема, втрата стабільних ринків збуту продукції для мілкого та середнього сільського виробника може призвести його до певної розгубленості та дезадаптації, які стають провідними факторами розвитку депресивного стану. Звісно, багато що залежить від особистісно-індивідуальних якостей людини, від її рівня духовного розвитку та етнічно-ментальних особливостей. Особа, яка орієнтована на позитивне прийняття дійсності, тобто на прийняття будь-якого стану в якості дару, і перш за все, дару пізнання та усвідомлення мудрості цього стану, в меншій мірі схильна до депресій, ніж особа, яка з акцентована на зовнішньому факторі впливу. Так для прикладу розглянемо реальну життєву ситуацію.
У одного селянина вкрали вили. Для людини сільської місцевості це необхідне знаряддя праці. Проте на повідомлення про цей інцидент селянин спокійно відповів: “Ну той що. Можливо тій людині вони були більш потрібні”. При подібній життєвій концепції, особистість має активовані стабілізуючи психіку механізми. Натомість, особа з акцентована на втратах, переживає сильні емоційні хвилювання, які при повторенні можуть призвести до розвитку депресії. Останнє формує передумови до двох не найкращих шляхів переживання релігійного досвіду пов’язаного з-перед Різдвяним постом. Перший, поглиблене, трагічне переживання даного періоду, при наявності акценту на власній жертовності та жалю до себе. Другий, сперечання (торг) з Творцем, навіть до стану відкидання останнього.
Міський житель, як зазначалося, переживає осінньо-зимовий період у свій спосіб. На відміну від селянина його час максимальної активності припадає на помірковано-холодну та холодну пори року. Тобто його діяльність іде в розріз з природними гармоніями. Тоді, коли природа заспокоюється, мешканець міста набирає діяльнісних обертів. У результаті, він опиняється у стані певного психо-біологічного дисбалансу. Останнє і стає одним з найпотужніших джерел розвитку депресивних станів.
Релігійні переживання можуть як послаблювати, так і посилювати цей стан. Коли особа зосереджена на власних негативних переживання або слабкостях, то час посту перетворюється для неї у стан туги, що обумовлений не стільки очікуванням Святої події − народження Месії, скільки жалем за собою. Проте Різдво, як таке, попри всю компенсаторність переживань доріздвяного етапу, може бути сприйняте особистістю в якості поштовху до діяльності та виходу із шкарлупи власного “Я”. Зазвичай, депресивні стани у святковий період посилюються у самотніх людей, які відчувають брак стану приналежності (до родини, до колективу, до церкви тощо) та водночас активізують хвилюючи переживання пов’язані з відчуттям власної обмеженості та невизнаності. При цьому характерною є відсутність у останніх розбудови стосунків за вертикаллю “Особистість − Творець”. А лише ця вертикаль дає шлях повноти виходу із депресії.

Весняні депресивні переживання
Як вже зазначалося вище, вони припадають, зазвичай, на час Великоднього посту. І у різний спосіб переживаються мешканцями сільського та міського середовища.
Для селянина цей період визначається станом очікування весняно-польових робіт. А для християнина сільського середовища цей неспокій інтегрується в духовний неспокій, передчуття великої події. Відновивши за зиму сили, людина спільно з природою готується до пробудження духовного і фізичного єства, де перше, головним чином, реалізується у Христовому Воскресінні, а друге у стані готовності до активної діяльності. То ж за подібних обставин депресія як психологічний феномен по суті не можлива, а от принесення жертви духовної та фізичної є цілком природнім актом. Подібно до того як давні іудеї перед початком важливої справи приносили жертовне ягня, так і правдивий християнин готує себе до принесення жертви, жертви в якості якої видав на розп’яття себе Христос.
Натомість у мешканців міста спостерігаються порушення природних гармоній. Максимальна активність у холодну пору року призводить до того, що організм людини зазначає суттєвої втоми (накопичувального характеру) та виснаження, обумовленого не тільки сильними психічними та фізичними навантаженнями, але й інтенсивними вірусними атаками, які мають місце при великому скупченні людей, яке не оминути у великих містах (транспорт, магазини, виробництва тощо). Натомість у природі все оживає, розквітає. То ж у мешканця міста яскраво простежується зіткнення двох реалій: природної (з її весняною активізацією) та урбанізованої (з її виснаженням та безсиллям). Внутрішній потяг людини прагне початку нового етапу, етапу “пробудження”, натомість брак психологічного, фізичного, а часто-густо, ще й духовного резерву призводить до кризових переживань, які знаходять відбиток у депресивних станах особистості.
Звісно, за таких обставин варто приймати вітамінні комплекси та імуномоделюючі препарати. Проте, питання вартості вживання антидепресантів у подібних ситуаціях є досить сумнівними.
У книзі Еклізіаста є чудові слова: “У день щастя будь щасливим, а в день нещастя розважай: Бог однаково створив і цей і той, щоб ніхто не міг дійти, що буде після нього.” Тобто, коли ми починаємо вживати антидепресанти, ми позбавляємо себе стану, який нам вчинив Творець, стану розважання. Послаблюючись штучними методами душевної дисгармонії, ми перестаємо шукати справжніх причин нашого неспокою, оскільки сам неспокій перестає нас турбувати. Розважання над вічними цінностями такими як смисл життя, сенс власного покликання, переосмислення власної культурної реальності за подібних обставин втрачає для нас життєнеобхідного дієвого сенсу і переходить у стан певних абстракцій, які ми можливо у власній зарозумілості заради інтересу інколи і обміркуємо у своєрідний філософський спосіб. Проте при цьому втрачається основа цих роздумів, а саме того, про що йдеться в молитві Андрея Шептицького: “Дай мені, Боже, мудрість мого стану, щоб я все сповняв, чого бажаєш… Дай мені мудрість радості і мудрість смутку; нехай тішуся лише тим, що до тебе веде, нехай смучуся лише тим, що від тебе віддалює. Дай мені мудрість всього, що переминає, і всього, що триває; нехай перше в моїх очах маліє, а друге росте…”
Описана вище природна реальність ніби підводить нас усіх і мешканців села, і мешканців міста у свій власний спосіб до проживання Великого посту. І хай для одних це неспокій в очікуванні Воскресіння Господнього, для інших − підсумок прожитого і переосмислення власної сутності, яка набуває апогею у спільному сорозпитанні з Христом, сам факт Воскресіння зрівнює і тих і інших, виявляючи єдність у множині і множину у єдності.
Природа народження божественного і земного має свої глибокі відмінності. Різдвяні свята тривають два тижні, Великодні − до Свята Вознесіння Господнього, а у римо-католицькій церкві до зіслання Святого Духу. Проте переживання народження людської іпостасі відбувається не тільки у стані свята, але й також у стані скорботи, тобто у депресивному стані.

Постпологова депресія у породіль
Постпологовий депресивний стан проявляється у різній ступені на другий-третій день після народження, зазвичай, першої та другої дитини у 90% жінок незалежно від їхнього соціального та релігійного статусу. На зміну радісного піднесення породіллі приходить стан пригніченості, стан самотності і покинутості. Звісно, дехто захоче пояснити подібні зміни в емоційно-почуттєвій сфері жінки браком у неї міцної віри, або надмірною жалістю до себе. Проте, подібне розуміння є недалеким. Спробуємо трохи розібратися у психологічній і духовній екзистенції подібної метаморфози породіллі.
Народження дитини − це надзвичайне диво до якого у дивовижний спосіб долучається, у першу чергу, жінка. Бо саме вона у цей момент появи нового життя на світ стає подібна до Творця. Проте, муки перейм дають їй чітко відчути різницю між безпосереднім творенням Господнім і творенням творіння Господнього, яке несе на собі у тій чи інший спосіб відбиток першородного гріха.
То ж попри всі муки, в момент виходу дитини у світ, жінка відчуває стан радості, бо саме у цю мить вона є максимально наближеною до Творця. Далі, вона протягом одного-двух днів ще перебуває у стані деякої ейфорії, обумовленої кількома факторами:
по-перше, тим, що всі болі вже позаду,
по-друге, відчуттям особистісної значимості,
по-третє, пробудженням материнського інстинкту (і лише у рідких випадках материнського почуття).
А далі, здається несподівано, а можливо навіть і “безпідставно” за її думкою чи думкою ближніх, з’являється стан пригніченості, стан розгубленості і душевної туги. Проте, як каже Еклізіаст: “…для кожної речі час і право своє “ То, що це за час, який має своє право? Це не просто час депресії, це час переусвідомлення цінностей, час переорієнтації внутрішнього і зовнішнього простору особистості, час покори, час випробування любові, терпеливості, час акцентованого усвідомлення покликання. Це час, коли незалежно від міри екзистенційності розуміння, жінка вигукує: “Вернися, о душе, до свого відпочинку” , − проте далеко не завжди при цьому усвідомлює продовження Давидової фрази, що “Господь робить добре тобі”.
То що ж насправді відбувається під непринадною вивіскою “постпологова депресія”? Відчуття відчуження від зовнішнього світу спонукає жінку до заглиблення у внутрішню реальність. І перше, з чим вона стикається, це − материнський інстинкт, який спонукає породіллю до орієнтації на власну дитину. У цей момент психологічної самотності жінка ніби прозріває і бачить перед собою не просто дитину, як складову себе, а як нову людську іпостась, здатну розділити її [жінки] самотність. Далі у породіллі спостерігається почуттєвий спалах, що активізує стан її приналежності і спільноти у відношенні до дитини, які у свою чергу активізують усю емоційно-почуттєву сферу жінки, формуючи в неї стан любовного ставлення та посвяти дитині. Тобто через депресію відбувається проростання справжніх, глибоких материнських почуттів. Цей процес материнського визрівання подібний до проростання зерна, яке мусить томитися в темряві, аби згодом у зелені споглядати світло.
Проте, цей період є необхідним не тільки для самої жінки, але і тим, хто поряд з нею, і в першу чергу, її чоловікові. Бо психологічні негаразди у дружини починають хвилювати люблячого чоловіка. І разом з цим у нього відбувається також переорієнтація внутрішнього простору, коли приходить усвідомлення того, що дитина − це не забавка, і не предмет вихваляння перед друзями, а що дитина − це відповідальність, відповідальність не тільки перед нею самою, перед суспільством чи батьками, а відповідальність, в першу чергу, перед собою та перед власною дружиною, а ще відповідальність за саму дружину.
Проте, варто зазначити, що цей процес далеко не завжди має конструктивне завершення. Описаний нами варіант сентенцій переживання постпологової депресії, в першу чергу, стосується дійсно люблячого, акцентованого одне на одному подружжя. Натомість, при відсутності глибоких почуттів між чоловіком та жінку, при наявності низького рівня психологічної чи духовної культури одного з них, або за умов наявності серйозних психологічних проблем чи фіксацій, придбаних ними у період особистісного розвитку, депресія може набувати затяжного характеру, а за певних обставин, переростати у постпологовий психоз. Проте це вже є тема окремої розмови. Але деякі застереження та рекомендації ми все ж таки запропонуємо.
1. Жінка, хоча б перший тиждень по пологах, має бути оточена близькими та дорогими її серцю людьми (якби далеко не були її батьки чи чоловік, вони мають безпосередньо розділити з нею радість народження дитини).
2. вона повинна відчувати підтримку та кохання свого чоловіка;
3. молода матір (особливо на перших порах) мусить сама доглядати за дитиною, користаючись лише допомогою ближніх (наприклад: вона самостійно купає дитину і передає її для загортання в руки чоловіка, або матері) − останнє розвиває в неї відчуття власної сили та спроможності, що позитивно позначається на її психологічному стані…
Проте варто зазначити і ще один, можливо найважливіший, засіб позитивного проходження постпологового стану. Це молитва. І в першу чергу, подячна молитва за можливість бути долученою до найвеличнішого дива Творця − сотворення людини. Молитва, за дар бути присутнім в Богові і за дар пред’явлення дитини у Всевишньому…

Взагалі, молитва як така, має дивовижний трьохвимірний феномен: фізичний, психологічний та духовний. Науковцями доведено, що вода має пам’ять і реагує на емоційні прояви людини, змінуючи свою структуру. Експерименти щодо впливу молитви на воду продемонстрували потужну силу структуризації рідини молитовними словами. Оскільки людина в середньому складається на 80% з води, то під час молитви на фізичному рівні відбувається позитивна структуралізація рідини самої людини. На психологічному рівні створюється феномен конструктивного автотренінгу і позитивізації власного сприймання та прийняття світу. Стан же благодаті дає духовний рівень, проте його природа має трансцендентний характер і виходить за межі психологічного дослідження.
Психологічна наука тривалий час була відмежована від взаємодії з духовною сферою людини. Зараз ми робимо спробу подивитися на психологію не тільки з позиції: біологічне-психічне-психологічне, але й з позиції духовне-психологічне-психічне. Даний напрямок потребує ще детального вивчення та аналізу, проте його важливість з кожним роком стає очевиднішою.

Посилки:
1. Каплан Г.И., Сэдок Б.Дж. Клиническая психиатрия. Из синопсиса по психиатрии в 2-х томах // – М: “Медицина” , 1994.
2. Святе Письмо.- Ukrainian Bible/ United Bible Societies, 1990.
3. Petersen, A. C., Compas, В., & Brooks-Gunn, J. (1991). Depression in adolescence: Implications of current research for programs and policy. Report prepared for the Carnegie Council on Adolescent Development, Washington, D.C.