Криза духовності чи духовність як ресурс?

Криза духовності чи духовність як ресурс?

«Велич душі має бути властивістю всіх людей».
Сенека

В статті я спробувала поділитись своїми роздумами про духовність та події, які відбувались та відбуваються останнім часом. Майдан – як шанс. Майдан – як революція гідності. Майдан – як революція справедливості. Як революція змін в наших думках та серцях. Як шанс до змін, до волі, до розширення своїх власних кордонів.

“Я переконаний, що ніхто не може “врятувати” свого ближнього, зробивши за нього вибір. Все, чим може допомогти одна людина іншій – це розкрити перед нею правдиво і з любов’ю, але без сантиментів та ілюзій, існування альтернативи”. Еріх Фромм

За словами українського сучасного філософа Сергія Дацюка: «Духовний суверенітет є здатністю особи чи країни до позитивних перетворень фундаментального рівня на власних засадах без суттєвих запозичень ззовні. Пригнічення духу пов’язане з духовним рабством, коли підпорядковуються чужим духотворним діям. Втрата духу чи бездуховність стається тоді, коли духотворні дії взагалі відсутні. Духовний простір це простір комунікації духовних людей, який забезпечує духотворні дії, зокрема по створенню духовних орієнтирів. Країни, що не мають духовного суверенітету і які надовго втрачають духовний простір, приречені: вони не мають майбутнього як незалежні країни»

Для мене ці слова, написані автором у 2009р. про те, що відбувається на протязі останніх років в державі, та як наслідок, події кінця 2013 та початку 2014рр, про втрату духовності на державному рівні, про великий брак духовності та взагалі відсутність будь-яких моральних орієнтирів у тих, що керували державою. Так, ніби мова йде не про людські долі. І це не сталось за короткий проміжок часу, це наслідок тривалої бездуховності. У здавалось би, конституційній державі, де з одного боку, високий рівень освіти та культури, а з іншого – занепад духовних і моральних цінностей та зростання кримінального свавілля. Такий собі парадокс відбувається – нацією, яка сильна духом та має власні ідеали і духовні цінності, керували люди, які обмежені в своїй духовності, де будь що національне та патріотичне є дріб’язковою другорядністю. Думаю, саме духовний вимір має вирішальне значення в будь-яких діях людини. І на рівні державних керівників важливо свої дії співвідносити з загальнолюдськими цінностями.

Український філософ С. Кримський дуже вдало сформулював поняття духовності. На його думку “духовність — це спосіб життя”. Для мене – це про велику потребу в високій духовності лідера, який своїм прикладом має збільшувати закладені в кожній людині моральні та культурні цінності, патріотизм, шанувати своє та не цуратись чужого, тільки тоді високодуховних людей буде ставати більше, бо як кажуть: «риба гниє з голови», і приклад беруть теж з лідера і наслідують теж його, і саме духовність скеровує дії людини. І досягти єдності між всім населенням України можна передусім, за рахунок духовного зближення, пошуку того, що об’єднує, незалежно від існуючого різноманіття. За таких обставин кожен зможе максимально проявити всі свої найкращі здібності для збереження і посилення власної унікальності, особливості, національної ідентичності.

Духовні люди це люди, які займають у своєму житті духовну позицію та здатні пропонувати та відстоювати духовні орієнтири в різних сферах життя. Як часто поспілкувавшись зі звичайною людиною – збагачуєшся духовно, а буває і таке, що контактуючи з людиною, яка здається, мала б бути духовним лідером, відчуваєш спустошення.

Духовність для мене, це в першу чергу, глибина, висота та сила духу, це прояв високих моральних критеріїв розвитку людини, прагнення до внутрішнього вдосконалення. Духовність – це турбота про те, щоб залишити після себе щось добре та важливе, щось цінне та потрібне. Бути високо духовною людиною – це орієнтуватись на життєві цінності такі, як істина, добро, краса, це прагнення до змін та виходу на новий, вищий рівень життя. Це готовність не тільки брати, але і давати, ділитись досвідом, вмінням.
Духовний розвиток допомагає розширяти людині своє коло сприйняття, відчувати, розуміти та приймати світ у всій його багатоманітності, вийти за рамки буденного життя, стереотипного погляду на речі і ситуації та наблизитись до вищих життєвих цінностей.

Думаю, саме Майдан був вищою формою протесту проти свавілля влади, проявом гідності, волі та духовності людей, які захищали своє майбутнє, своє право на краще життя. В Україні почалися перші кроки до змін, кроки до свідомого, вільного життя. Мільйони людей вийшли на мирну акцію, де щитом слугувала висока ідея й небажання продовжувати жити в приниженні, це була боротьба за демократичні цінності, зміну тоталітарного режиму, прагнення жити чесно й відкрито. І саме неодноразова жорстока реакція з боку влади була свідченням критичної бездуховності останніх, що і спричинило розвиток подальших подій. І саме ця криза бездуховності у людей, які керували країною виявилась шансом для людей, в яких пробудився потенціал рухатись вперед до зрілості, до прояву своєї гідності. Почало відбуватись те, що за інших обставин, ще можливо, проявлялось би багато років – шлях від населення України до народу України. Правда, дуже дорогою ціною відбувались та відбуваються зміни. Ціною втрат – життів, цілісності держави, зрад, втеч в іншу країну. У людей навіть не було часу перейти в стадію посттравматичного синдрому, бо не встигали вони вийти з кризового стану після першого шоку, як наставав новий шок і нова криза. Але напевно, кожен з нас має достатню кількість потенціалу та ресурсу, щоб витримати певні труднощі та страждання, і часто тільки тоді стаємо собою справжніми та вільними, тільки так тенденція до змін стає не потенційною, а актуальною. І саме духовність притаманна тільки людині. І тільки людина має здібність зростати і збагачуватись духовно проходячи через кризи.

«Патріотизм – це не спалах емоцій, а спокійна та стійка відданість, яка триває на протязі всього життя» (Едлай Стівенсон)

І з перших хвилин перебування на Майдані було багато піднесеності в почуттях, радості за те, що народ зміг піднятись і боротись за свою гідність. Ці люди, на мою думку, якраз ділились та збагачувались в своїй духовності будучи там. Кажуть, що властивість людини брати, а властивість Бога – давати. І саме ті, які жертвували своїм часом, здоровям, а найбільше ті, які постраждали, загинули, були готові віддавати більше, чим брати. Ці люди – гідно проявили свою громадську позицію та патріотизм. А за словами професора М.Головатого: «Висока духовність та патріотизм – майже синоніми». І саме в хвилини єдності з Майданом мене переповнювали відчуття духовності та патріотизму, яких здається, в такій кількості не відчувала ніколи. Місце, де разом з українцями пліч-о-пліч стояли люди інших національностей. Так було багато гордості за всіх цих людей, поваги, любові, радості, і разом з тим, переживань та тривоги, тоді, коли дивилась в очі тих людей, які очікували на зміни, доторкалась до почуттів тих людей, які є патріотами своєї країни, слухала розповіді тих людей, любові яких вистачало на всіх, розуміла, що вибір цих людей бути вільними має відбутись. І ці люди стали поштовхом для демократичних перетворень. Напевно, саме високо духовні люди несуть у світ нові ідеї, нові цінності. А це значить, що саме ці люди можуть щось змінювати, порушувати спокій, який вже давно перестав бути спокоєм. Думаю, мирний протест, яким починався Майдан – це і є найвищою формою духовного протесту та розвитку.
Ну, і найважливіше, Майдан для багатьох з нас став інститутом, ще однією вищою освітою – духовності, моральності, гідності, волі. Хай він живе в наших серцях і змінює нас.

«Свобода – це не те, що вам дали. Це те, що не можна у вас забрати» (Вольтер)

Зараз у всіх нас триває духовна революція серця та революція власного мислення, відродження духовного потенціалу. Зробити революцію чи громадянську війну «просто», але для того, щоб відбулися справжні зміни, потрібно час і ми не перша країна, яка це переживає. Зміни можуть не відбутися, якщо ми будемо потрапляти в пастки власних думок та помилок. Наша революція – духовна, особиста, національна, революція випробувань – це процес, для якого потрібен час.

20 ти річний хлопець Устим Голоднюк з «Небесної сотні» під час найстрашніших подій просив кричати “небо падає” у разі небезпеки на Майдані, для того, щоб дати йому з хлопцями знак, що потрібна ïхня допомога. Кричати “небо падає”, щоб не налякати людей навколо, але дати зрозуміти, що вони у небезпеці. Тепер герої «Небесної сотні», яка з того часу збільшилась в декілька раз через події на Сході України, це небо тримають для нас, щоб ми зміцнились в своїй духовності та вірі, щоб ми силою наших думок та сердець встигли зробити те, що почали вони.

Притча “Каміння, гроші, храм”

Якось мандрівник побачив чоловіка, який, обливаючись потом, тягнув у гору важкий камінь.
– Що ти робиш? – запитав мандрівник.
– Хазяїн наказав носити наверх каміння, от я й ношу, – сердито відповів чоловік.
Пішов мандрівник вище в гору й побачив іншого чоловіка, теж із каменем.
– А ти що робиш? – поцікавився він.
– Так тут поруч стіну нову зводять – там потрібне каміння, за них гроші платять, – важко дихаючи відповів другий чоловік.
Мандрівник забрався ще вище і зустрів третього чоловіка, який штовхав наверх камінь. Камінь був дуже важким, але очі у нього світилися радістю. І йому мандрівник задав те ж саме питання:
– Що ти робиш?
– Я будую храм! – радісно відповів він.

Ростислава Пекарюк – психолог, психотерапевт, коуч. м.Моршин