Як живеться Пеппі Довгій Панчосі в сучасній родині

Вдивляюсь в блакитні очі дівчинки, руденькі косички легкою змійкою спускаються по плечах, білозуба усмішка – щира і відкрита…
На моє питання: що ж ти з тими вчителями робиш, дівча ніяково знизує плечима… А мама продовжує оповідь: клей розливає по цілій парті, книжках, волоссі, сукні, косички розплітає вже після другого уроку й ходить розтріпана, в зошиті замість прикладів малює коників… А її кофтина має вигляд брудної ганчірки, хоча чисту вдягла ще зранку. Скаргам немає кінця… Про хлопчиків додають – забіяка, або,навпаки, не вміє за себе постояти, б’ється головою об стіну, коли не по його…
Пригадую Пеппі, батька якої не було поряд, а мама її померла… Приблизно така реальність і моїх підопічних: тато десь по роботах і часто не вдома, а мама емоційно далека, холодна, ніби «мертва» – займає контролюючу позицію, весь час критикує і повчає, або, взагалі віддає опіку над дитиною бабці… Витримати такий пресинг дорослих, або, навпаки, відсутність теплоти, турботи в стосунках виявляється непосильною моральною ношею. От дитина і вдається до організації власного емоційного життя. Тоді – вчителька кричить в школі і вся увага дістається тільки нашій Пеппі. Мама і тато змушені також включитися в життя дитини, і вона отримує дуже емоційно заряджених батьків. Життя вирує і обертається навколо неслухняної доньки або сина. Здається, цьому не буде кінця!
Дійсно, важко уявити собі малу бешкетницю слухняною ученицею в школі, охайною і акуратною дівчинкою, милою і вихованою дитиною…
Присутність поряд важливого дорослого, емоційно включеного в життя своєї дитини, спільна гра, гнучкість правил і формування границь зовнішнього простору дає відчуття впевненості, захищеності, вчить розрізняти небезпеку і керуватись правилами і законами співжиття в соціумі сприятимуть перетворенню бешкетливої Пеппі в юну панну з відчуттям свого місця у своїй родині і світі.