Буває всяко…

Буває всяко…

Бувають труднощі, які не можемо зрушити з місця. Штовхаємо від ранку до вечора, від місяця до року, від року до десятиліть. А вони стоять на місці незмінно. Вони незмінні, але змінюємося ми. Бо будь-який спортсмен (аматор чи професіонал) запевнить: кожне відтискання, ще один круг, ще одне присідання змінює тіло. Непомітно у цей день, та дуже помітно за роки. Так само «штовхання», «підіймання», «перенесення з місця на місце» наших випробувань змінює й зміцнює нас зсередини. Буває, це робить нас більш втомленими, виснаженими… Але й більш натренованими також! Більш мудрими, досвідченими…

Бувають рішення, які так і не наважуємося прийняти. Бо не віримо, що побачимо результат. Але тут не працює закон «від перестановки доданків сума не змінюється». Тут працює інше правило. Треба повірити, аби побачити результат. А не побачити результат, і тоді повірити в потрібність ідеї. Буває, що нам варто почати частіше «побачити» й «повірити» переставляти місцями…

Бувають ситуації, в яких ми не здатні зрозуміти іншу особу. Навіть якщо у нас колись був схожий конфлікт з колегою, — її колега й конфлікт інші. Навіть якщо нашій дитині також три, і вона теж розтрощила нову іграшку, — її дитина, сім’я, середовище інші. Буває, що фраза «Я розумію тебе» може як розрадити, так і роздратувати. Буває, що не обов’язково завжди щось розуміти, знати, радити. Достатньо побути поруч, помовчати, вислухати. Буває, достатньо зізнатися, що не розуміємо, але приймаємо. Цілковито й безумовно…

Бувають життєві повороти, які проїдемо безпечно, якщо повертатимемо різко й рішуче. Які потребують від нас прояву не чуйної, а строгої, вимогливої чи навіть радикальної любові. Бувають «Ні!», які маємо сказати різко й впевнено. Сказати комусь, кого любимо. Сказати, бо дуже любимо. Бо сказати «Так» буде байдужістю, а не любов’ю. Буває, що несказане «Ні» робить «поворот» аварійним і небезпечним…

Буває, що усі знають правду, але кажуть брехню. Буває правда крізь сльози. Чи крізь жарти, щоб не так боляче було її чути. А буває у кожного своя правда. І тоді доводиться пильно шукати людей зі схожими правдами до нашої. Або змінювати свої переконання. Які, буває, здаються нам правдивими, але такими не є…

Буває, що час не лікує. І що рану зцілює чийсь один погляд, слово, усмішка, вчинок…Буває, що, відмірюючи сім разів, так і не встигаєш відрізати. Буває, радієш з того. Мовляв, добре, що не відрізав. А, буває, що з кожним наступним разом перемірюєш все менше. Аби більше встигнути і менше боятися помилки…

Бувають чотири пори року в душах усіх людей на світі. Не лише в дерев чи тварин. Буває опале листя, засніжені вікна і довгоочікувана весняна прохолода у душі кожного. Щоправда, ті сезони не завжди послідовні у людському житті. Буває, пролетять усі чотири за день. Чи затримається якийсь довше, ніж на три місяці. Але всі чотири бувають у кожного…

Бувають дні, яких не буває у наших мріях, думках, ідеях. У мріях чи думках не буває, а в реальності трапляються. Несподівано, радісно чи сумно, швидко чи повільно, часто чи інколи. Просто бувають… Як і ми. Буваємо. Різними, неповторними й потрібними. Комусь і собі…

Бувають незамінні люди! Просто ніким, ніколи і в ніякий спосіб незамінні. І, буває, що саме їм ми про це ніколи не кажемо. І, буває, що саме вони вважають себе зовсім неособливими…

Буває якось. Буває ніяк. Буває так і буває не так. Буває всяко…

(с) Наталія Сиротич