Якщо ви повалите пам’ятник Леніну, то ми спалимо ваш костел…

Ці погрози лунали, не в часи режиму Януковича, і не від терористів ДНР чи ЛНР, а наприкінці травня 2014року, вже після обрання нового президента України, на засіданні селищної ради селища Гвардійське Хмельницької області. На цьому засіданні розглядалося питання про знесення пам’ятника «вождю мирового пролетариата», який ще досі стоїть в центрі селища. Він вистояв під час «ленінопаду». Доглянутий, прибраний, квіточки біля нього – таке враження, що час тут зупинився понад двадцять років тому – не було ні років незалежності, ні Майдану, ні загибелі Небесної Сотні.
Група мешканців селища хотіла прибрати цього ідола, почали збирати підписи за знесення пам’ятника. І знаєте скільки осіб з понад двох тисяч мешканців підписали – лише близько двохсот. Частина людей, які підписали звернення, потім відмовилися від своїх підписів.
Жінці, яка збирала підписи, погрожували розправою.
Але більше дивує позиція більшості мешканців:
-А що таке?
-Та чого ви вчепилися того пам’ятника.
– Не я його ставив – не мені його знімати
– Він нам не заважає, та й рукою він показує на церкву, щоб люди заходили… Правда, коли краще придивитися, то рука вождя вказує на дорогу в сусіднє село, де знаходиться тюрма…
Пояснення такої позиції селян дуже просте – страх, адже голова селищної ради – комуніст, більшість у місцевій раді слухняно виконує все, що скаже голова. І саме ця більшість проголосувала за те, щоб пам’ятник залишився.
Схоже що Революція Гідності, ще не закінчилася, доки стоять ці ідоли – символи рабства, рабства, від якого найважче звільнитися, – рабства духу.

Мирон Шкробут