Ідоли падуть.

Ідоли падуть.
Нещодавно поїхав на реколекції, які відбувалися в одному селищі Хмельницької області.
Уявіть собі шок, коли взнав, що в центрі стоїть «вєчно живой Лєнін». Доглянутий, прибраний, квіточки біля нього – таке враження, що час тут зупинився понад двадцять років тому.
Але більше здивувала позиція людей: «А що таке? Він нам не заважає, та й рукою він показує на церкву, щоб люди заходили…» Правда, коли краще придивитися, то рука вождя вказує на дорогу в сусіднє село, де знаходиться тюрма…

Хочу розповісти таку притчу про одного чоловіка, якого після довгих років важкого рабства звільнили.
– Свобода! Я вільний, я нарешті вільний. Я стільки років мріяв про цей день. – вигукував він, – Але прошу, залишіть мені мої кайдани, не знімайте, я до них звик, вони мені зовсім не заважають, без них мені чогось бракуватиме…
– Напевно, СВОБОДИ, бо ти і надалі залишатимешся рабом …

Нещодавно в інтернеті поширювалася карта України, на якій червоними цяточками позначалися міста і села, в яких ще до тепер стоять памятники Лєніну – половина України виглядала рябою, неначе від віспи.
Ці ідоли – символи рабства, рабства, від якого найважче звільнитися, – рабства духу.

УКРАЇНО, стань нарешті ВІЛЬНОЮ

Мирон Шкробут