Зустрічі із втратами

Зустрічі із втратамиУ кожного на протязі життя відбувається своє побачення із втратами. Я часто задумувалась над певною «несправедливістю втрат і силами, які даються людині щоб нести свої хрести». Переживання людиною втрати тісно пов’язане з глибиною і гостротою усвідомлення кризового стану, з рівнем особистісної зрілості, із здатністю її до рефлексії (осмисленні як окремої дії, вчинку, змісту).

Це часто пов’язане з переживаннями і усвідомленням (хоча б частковим) не тільки дійсної життєвої ситуації, але і тих наслідків, які найчастіше вже не можна виправити, які тягнуть за собою деяку подію (зміну Я, зміну відносин з оточуючими, зміну всього способу життя і ін.). Наприклад, образ Я змінюється не тільки при втраті сенсу життя, але і при серйозній травмі. Емпіричні дані показують, що при катастрофах і екстремальних ситуаціях може розпочинатися розпад найголовніших форм ідентичності і процес психологічної реабілітації доводиться розпочинати з їх відновлення. Саме тому людині в стані втрати потрібно багато підтримки, прийняття. Створити такі стосунки, щоб людина змогла виказати, проплакати і полегшити свою біль, відчуття, обговорити їх, прогорювати. Стати для людини підтримкою в цей нелегкий час і воротами спільного пошуку сенсів і шляхів балансу в житті. Щоб вона могла зустрітись із своїми почуттями, пройти їх і відпустити, щоб заповнити місце чимось хорошим у житті. «Допомогти заповнити відчуття беззмістовності на відчуття змістовної наповненості». Н.Пезешкіан.

Загалом, людям в Україні раніше було дуже складно говорити про смерть, тому що ця тема табуйована – говорити про це не прийнято, страшно, навіть заборонено. Але відкритий рух у напрямку усвідомлення і головне- прийняття страху смерті, завжди знижує рівень тривоги і дозволяє наближатися до інших тем внутрішнього світу людини, які були просто блоковані цією тривогою. Чим й може допомогти кваліфікований психотерапевт, психолог, у період зустрічі із втратами.

Відома своїми роботами в галузі психології горя доктор Елізабет Кюблер-Росс багато чого зробила для того, щоб смерть перестала бути забороненою темою. Багато годин вона провела близько вмираючих хворих, і, узагальнивши свій досвід, систематизувала їх переживання довівши послідовність переживає п’ять основних етапів, так звану «Петлю втрати»: заперечення, гнів, депресія, торг (угода) і прийняття.

У кожної культури свої відносини з втратами і кризами. Інколи робота психотерапевта з такими людьми і робота клієнта із своїми відчуттями- це лише єдина можливість зрозуміти що таке любов. Для віруючих людей розуміння Бога пом’якшує екзистенціальні страхи. Ідея смерті дарує нам спасіння.

Є 3 обставини які дають можливість зрозуміти:
– кожна втрата викликає сум;
– кожна втрата викликає згадки про минуле;
– кожна втрата , якщо вона пережита дає поштовх для оновлення.

“Найчастіше психотерапевт зустрічається з роздумами про смерть і смертність. Чи задумувались ми раніше над тим, що смерті насамперед боїться той, хто дуже боїться жити? Що таке смерть? Прощання, вивільнення, щезнення. Коли чіпляєшся за щось, жертвуєш свободою, відмовляєшся прощатись, опираєшся смерті. Життя постійно рухається, тече, все минає в ньому. То може ми боїмося смерті через свої прив’язаності? Втратити свою мірю, людину чи річ. Неочікувано побачити цю втрату. Біль і горе видають наші прив’язаності, чи не так? Ми просто ніколи не задумувались що все змінюється. Проходить і минає. Щоб жити- слід дивитись реальності в лице. Завжди бути готовими проживати кожну мить життя.” (Ентоні де Мелло).

Усвідомлення своєї смертності переслідувало людину з давніх давен. Про страх своєї смерті говорив герой вавілонського епосу Гільгамеш. Епікур настоював, що філософія повинна полегшити страждання, коренем яких визнавав страх смерті. Жити усвідомлюючи власну смертність нелегко. «Це те ж, що намагатись вдивлятись в сонце, що можливо лише до певного моменту».(І. Ялом).
Від загального стурбування і до справжнього жаху у деяких людей від думок про смерть. Циклічно і в залежності від віку. Люди роками шукали філософський камінь щоб бути безсмертними. Народжують дітей щоб продовжити себе в них, стають відомими , але найвищий прояв усвідомлення- усвідомлення того, що ти смертний – великe джерело мудрості. Це заставляє людину нарешті поглянути на світ широко розплющеними очима. Зосередитись на диві буття як такого і захоплюватись що світ, життя, речі існують як такі. Скупий старий із «Гімну Різдва» Чарльза Діккенса відчув на собі екзистенціальну шокову терапію (пробуджуюче переживання по І.Ялому), після того як його відвідав Привид Майбутнього і показав йому його смерть. Багато розповідей людей які мають невиліковні хвороби, доводять що інколи втрати, хвороби, зустріч з смертю просинає людину до життя. Бо деякі живі люди, насправді не живуть. Важка хвороба своя або близької людини , переживання ситуацій з прямою загрозою для життя призводять до зіткнення з переживанням страху за власне життя , страху , який є глибинним , і часто стає пусковим механізмом тривожних , депресивних розладів або ж змін сенсу свого існування. Заслуги на зустріч з Богом.
При цьому, не менш важливо, щоб у психотерапевта були пропрацьовані свої вікові кризи, травматичні ситуації, сформувалось своє особисте відношення до екзистенційних питань.

«Життя і смерть взаємозалежні: фізично смерть знищує, але ідея смерті рятує нас». (І.Ялом).
А віра в майбутнє і Христа додагає наснаги та відваги перед лицем смерті.

Життя – то найвищий дар, який дається людині як вияв Божої любові. Він є Той, хто все звідав і знає, і дні кожного вже пораховані, а призначення записане в книзі життя (пор. Пc.139,13-16)

Марія Хомів