Жити, щоб працювати чи працювати, щоб жити…
Ми були готові “пахати”, щоб досягати певного рівня добробуту і певного соціального статусу в 20 років. Нам сказали, що потрібно багато і тяжко працювати щоб щось мати, щоб чогось досягнути, щоб вижити і жити достойно врешті-решт. І ми так робили.
А в 30 років “пахати” вже стає важче, сили вичерпуються, а щастя ще не прийшло. Здається, що воно он за тим поворотом… ось-ось досягнемо (ще докупимо новіший айфон, більший телевізор, поміняємо квартиру на будинок і бензинову машину на електромобіль), тільки треба ще більше працювати… чи ні?
В 40 років (дякую Богу за кризу середнього віку!) приходить розуміння, що “пахати” ми більше не хочемо. Старість? Вмерли бажання? Ні, приходить мудрість і розуміння того, що щастя не в матеріальних речах, не в крутих характеристиках сучасних гаджетів (до речі, хочу побачити людину, яка використовує якийсь сучасний гаджет на всі 100 відсотків, або хоча б на 80…). Щастя у стосунках, стосунках з іншими, з собою, а найперше з Богом. Щастя це внутрішній стан і зовнішніми “стимулами” не купується (хіба що на кілька хвилин до першого думки про можливу втрату чи певні недоліки щойно купленого).
Тому “пахати” заради матеріального забезпечення не варто. Та й взагалі, як на мене, “пахати” не варто. І це зовсім не означає, що я закликаю не працювати. Я лише хочу знову згадати про важливість “сродної праці”. Бо той, кому подобається його сфера праці, ніколи не скаже, що він тяжко працює. Хоч, можливо, працює з ранку до ночі. Але він працює, бо інакше не може, бо праця приносить таке задоволення, що ніякий відпочинок не зможе :).
“Сродна праця”, про яку писали багато мислителів в сучасній науковій думці отримала назву “Потоку” і тепер є безліч навчань і тренінгів по визначенню і входженню у “власний Потік”. Просто тому, що праця, яка подобається, приносить задоволення, наповнює, не забирає здоров’я (як “пахота”) і врешті-решт приносить матеріальний достаток і повагу суспільства, тобто соціальний статус.
Наступне питання, яке випливає з усього вищесказаного, чого вчимо дітей? Чи допомагаємо знайти їх сродну працю, власним прикладом показуючи задоволення в роботі? Чи радимо престижні і прибуткові професії, вважаючи, що ми такі розумні і знаємо, що чекає наших дітей через 10-20-30 років у цьому мінливому світі…