Криза середнього віку
Пів життя ми вчимося, як вижити в певному суспільстві, ми зростаємо в певній культурі, засвоюємо певні стандарти і стереотипи (які є досить різними в різних суспільствах). Ми вчимося конкурувати, щоб бути найкращим чи пристосовуватись, щоб не виділятись, теж залежно від суспільних цінностей. За пів життя ми вже вміємо давати собі раду у цьому суспільстві, маємо певний статус, маємо відповідне матеріальне забезпечення, все “як положено”.
А потім приходить криза середнього віку, яка попри всі інші функції має на меті вбити наше Его. У цій кризі стаються події, в яких все наше знання, весь наш досвід, всі наші переконання не спрацьовує. І матеріально “порішати” теж чомусь не все можна. Те, що в більшості було помічним раніше, в кризі перестає працювати. І знову ми, як малі діти, не можемо знайти вихід із ситуації, та й саму ситуацію не дуже розуміємо.
Навіщо ж ця криза? Адже вже було так спокійно і впевнено, так приємно давати собі раду у цьому світі, навіть іншим хотілося порадити, як воно має бути. Нарешті вже був час зрілої впевненості в собі, наше Его цвіло і пахнуло :).
І ось Тобі на… знову “ситуації – граблі”, знову відчуття повної неспроможності контролювати ситуацію, відчуття нерозуміння і безвихідності.
На мою думку, таким чином Бог нагадує нам про себе, кличе нас. Чомусь ми забуваємо про Бога, коли “все можемо самі”, коли живемо, насолоджуючись життям і ще й вказуємо іншим на їх помилки (бо, якби робили, так як я, то все було б добре… правильно).
Але є “час збирати каміння і є час розкидати каміння”, тож назбиравши знання і досвід, ми приходимо до розуміння, що лише Бог може все. І намагатись справитись самим, без Нього (щоб Його не турбувати дрібницями, чи може я не така/ий безгрішна/ий, щоб Він мене послухав… різні оправдання є навіть у віруючих людей) – це все ж таки нонсенс, якби наше Его не противилось цьому.
Тож доводиться забути про свою “розумність, логічність і правильність” і вчитись слухати Господа, вчитись довіряти Богу, покладаючись лише на нього. Інакше “ситуації – граблі” повторюються все сильніше і частіше. Потрібно знову стати дітьми і вірити, адже розумом Бога не зрозумієш. Потрібно бути подібними до Апостола Петра, який, будучи професійним рибалкою, все ж послухав абсолютно “нелогічної і нерозумної” ради Ісуса закинути сіті вдень на Генисаретському озері… наскільки більше він отримав, довірившись Господу!!!