Зростаючи у вірі – зростаймо у любові.

“Де нема любові, там немає Бога,
а без Бога ніхто не піде до Неба”

(Святий Отець Піо)

Передріздвяних піст є часом реалізації можливостей духовного зростання. Піст не є просто обмеженням у задоволенні потреб тілесних (як от відмова від скоромної їжі, алкоголю чи сигарет і т.ін.), це є час для переосмислення людиною свого життя, своїх цінностей, розкаяння в скоєному злі та прагнення статись кращою. Кожен має можливість провести серйозну працю над собою, плекаючи чесноти добра, любові, чистоти та ін. Ці чесноти, які намагатимемось розвивати впродовж посту стануть нашими дарунками новонародженому Христу. І як три мудреці принесли дари Ісусові – золото, ладан та миро, так і ми повинні принести Йому дари – досконалі чесноти в своєму серці.
Однією з найважливіших чеснот, яка очевидно й визначає природу усіх решта, є чеснота любові. Зміст цієї чесноти найповніше розкриває Апостол Павло у першому посланні до коринтян: “Любов довготерпелива, любов милосердствує, не заздрить. Любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить” /1Кор.13:4-8\. Любов є фундаментом християнської віри, вона є мірилом віри. Скільки в нашому серці любові – стільки ж і віри. Апостол Іван наголошує: “Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває”, а ще – “.. любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога” /1Ів.4:7,16/. Кожен може перевірити свій стан віри в той спосіб, що застановиться вкінці прожитого дня, а скільки він в цьому конкретному дні подумав про добре, хороше, вічне з любов’ю: чи про Господа, чи про ближнього, чи про свою працю на славу Божу. Які емоції переважали – позитивні чи негативні, яка природа тих думок будуюча чи руйнуюча. І тоді можна отримати результат – показник нашої духовності на даний час.
Життя християнина це перш за все реалізація любові у своєму щоденному житті, у стосунках з ближніми. В тій мірі він християнин, в якій втілює любов у життя, адже наша віра не є просто формальністю, вона вимагає практичного втілення в життя. “Віра без діл мертва”, а у наших ділах й виявляється якість нашої віри. В цьому контексті доречно нагадати про дві форми релігійності, які мають місце в житті віруючих. Зокрема, зовнішня релігійність та внутрішня релігійність. Суть першої визначає той факт, що людина ходить щотижня до церкви, молиться, навіть приймає Святе Причастя, однак в серці своєму “зрощує” ненависть, конфліктує з ближніми (навіть проклинає їх), тобто живе всупереч любові, добра, миру. Чим ця людина відрізняється від тих фарисеїв, яким дорікав Ісус, адже вони дотримуючись букви закону, втратили чутливість свого серця до його змісту. Апостол Іван з цього приводу зауважує: “Як хто скаже:“Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець…хто любить Бога, той і брата свого повинен любити” /1Ів4:20-21/;“…хто ж ненавидить брата свого, пробуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила” / 1Ів.2:11/; “… хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен хто ненавидить брата свого, той душогуб. А Ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б…/1Ів.3:15/.
Внутрішня ж релігійність виявляється у відповідності життя людини її вірі. Тобто людина живе вірою щодня, втілює в своїх думках, вчинках правдиву любов, джерелом якої є Господь. Приймаючи Святе Причастя, вона усвідомлює свою глибоку відповідальність перед Богом бути гідною цієї Жертви, своїм життям свідчити ближнім, що вона справді “у Христа хрестилась й у Христа зодягнулась”, що вона воїн Христовий, що шукає і тримається миру, що протистоїть злу в спосіб помноження добра і любові.
Повторимось, Різдво Христове це шанс для кожної людини статись новою людиною. Умовою такої можливості є свідоме прагнення зректись старої людини, скинути її як брудну одежу зі своєї сутності. Ми часто забуваємо, що Бог створив людину за Своїм образом та подобою, що ми руйнуємо цю подобу своїми поганими думками, словами, вчинками, що ми топчимось по цьому образу, ненавидячи свого брата чи сестру в Христі Ісусі. Передріздвяний піст стає хорошою нагодою розкаятись і перепросити свого ближнього якому завдали болю, провідати хворого, утішити сироту, зігріти теплотою свого серця усіх хто знаходиться поруч. “Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння…зодягніться у любов, що вона союз досконалості /Кол.3:13-14/. А тоді зможемо у всій повноти пережити радість Христового народження, статись активним учасником цього Таємничого прекрасного Дійства.

Ольга Климишин