Карплини.

Крап… крап… крап… Тихо стікають змученим, виснаженим тілом пурпурові краплини… Не чути ні стогону, ні крику. І тільки тихе прохання: «Отче мій, прости їх… Вони не відають, що творять». І знову тиша. І лише величезний хрест, що ніби підпирає небо. Хрест праведника, праведника, що взяв на себе всі гріхи людей… Праведника, що благає про порятунок не для себе, а для нас… Праведника, що був від початку, був досконалим, але прийняв нашу недосконалість. Праведника та ім’я Ісус…
Крап-крап-крап… Голосно кричать сльози наших сердець. Крап-крап-крап. Невже ніхто не чує як нам боляче? Крап-крап-крап… Невже ми заслуговуємо на таке нерозуміння? Крап-крап-крап… Мене ж образили… Крап-крап-крап… І хто вони такі, що не розуміють мене? Крап-крап-крап… Якщо їм до мене байдуже, то й мені вони не потрібні. Крап-крап-крап… Нехай всі ідуть геть!…
Як відрізняються ці краплі!.. І кожного разу ніхто крім нас не може зробити цей вибір: прийняти пурпурові краплини Нашого Бога і навіть розіп΄ятися з Ним, чи жаліти себе аж до скону обливаючись прозорими краплинами власних сліз…. То що ти обираєш сьогодні?…
Крап… крап… крап… І знову тихе слово: «Отче, пробач їх, вони не відають що роблять». Крап… крап… крап… і велика страждальна кров’яна краплина самого Бога падає мені у серце. Крап… Воно завмирає… Більше немає сліз… Крап… І серце осяюється тихим світлом…
Крап… І ось вже в моїй душі лунає «Господи, пробач мене за те, що бачу лише прикрощі , які завдають інші. Пробач за те, що не помічаю їхнього болю та ран. Пробач за те, що жалію і ридаю над собою. Пробач за те, що образи стали мені ріднішими за любов… Пробач, Господи, і благослови…»
Крап… І Світло заполонило серце… І цим правдивим Світлом, Господи, є Ти.