Види родинних укладів

Патріархатна родина
Патріархальна родина – родина з чітким розподілом влади, де головуючим є чоловік. До різновиду цього укладу належить матріархатна родина (з жіночим лідерством). Проте за для справедливості зауважу, що остання надто рідко зустрічається серед європейських країн.
Не можна говорити про доцільність та гуманність того чи іншого укладу поза ментальністю, традиціями кожного конкретного народу. Всі ми цілком природно сприймаємо патріархатний уклад азіатських країн. Тому перш ніж вибирати собі супутника чи супутницю життя іншої національності, слід добре ознайомитися з традиціями, звичками народу вашого обранця, щоб ви бодай не потрапили в ситуацію подібну до тієї, в якій опинився наш співвітчизник.

Молодий юнак одружився на чарівній дівчині зі Сходу. Кохав він її усім серцем. Та за два тижні після одруження, помітив, що його кохана дружина марніє з кожним днем. Оскільки обстеження не виявило суттєвого захворювання, хлопець звернувся до психолога. Між ними відбулася наступна розмова:
– Як давно Ви одружені?
– Біля трьох тижнів.
– А де Ви познайомилися з вашою дружиною?
– Перебуваючи у відрядженні на Тянь-Шані, я зустрів її в горах і відразу ж покохав. Батьки не заперечували нашому шлюбові. Відсвяткувавши весілля за їхнім обрядом, ми приїхали на Україну. А чи смачно вона готує? І чи все вам до вподоби? Вона чудова ґаздиня. Я ще ніколи так смачно не їв. От тільки накладає вона в тарілку забагато. Проте, щоб бодай її не образити, я з’їдаю все до крихти.
Остання фраза стала ключем до розгадки змарніння та знесилення молодої жінки. Хлопець, узявши за дружину дівчину іншої ментальності, не поцікавився традиціями її народу. А виявилося, що там, де зростала його дружина, жінка не має права їсти з чоловіком або без нього. Вона може тільки доїдати те, що лишилося на тарілці. Тому порція розраховувалася завжди на двох.
Так звичайне невігластво могло призвести до трагедії.

Перш ніж одружуватися, ознайомтеся з традиціями та звичаями народу вашого обранця (обраниці).
Не секрет, що у багатьох народів Сходу, чоловік може мати не одну, а кількох дружин. Тому не варто сподіватися на те, що ви виняток, і що заради вас чоловік відмовиться від традицій. Безперечно, в історії існували приклади подібних змін. І одним з них була історія Роксолани. Якщо Ви не володієте досконало знаннями щодо побуту та традицій цього народу з юридичного права, теології, то у вас дуже мало шансів скористатися своїми правами. Звісно, якщо ви відчуваєте в собі сили змиритися з присутністю інших жінок в родині заради коханого, то ніхто не може перешкодити вашому вибору. Але чи будете Ви по-справжньому щасливі? Бо так чи інакше ваша ментальність дасть про себе знати.
Проте не менш цікавими та інколи складними є стосунки в українсько-російських родинах. Тим паче, що за останнє сторіччя українська культура зазнала великого впливу з боку російської.
Патріархальний уклад традиційний для російської сім’ї. З давніх-давен взаємовідносини в ній будувалися на засадах підпорядкування членів родини батькові або старшому в родині чоловікові (це міг бути старший син, брат і т.д.). Навіть в проповідях російських священиків або деяких священиків української православної церкви Московського патріархату можна почути, що так само, як тіло не може мати дві голови, так і родина не може мати двох головуючих, двох старшин. На їх думку, тенденція до ототожнення чоловічої та жіночої ролі носить руйнуючий характер та суперечить християнській вірі. І, безперечно, з ними не можна не погодитися, якщо підходити до цього питання комплексно. А саме: розуміти та поважати ментальність цих проповідників, що цілком правильно трактують проблему відповідно до традицій та сприйнять свого народу.
Хоч українська ментальність різниться з російською, все ж таки, вплив останньої був значним. В першу чергу, це відобразилося на створенні стереотипу домінації чоловічої ролі у шлюбі. Багато українських сімей потерпають від цього образу патріархальної родини. Оскільки молоді люди прагнуть будувати свої уклади відповідно до стереотипів, то настає критичний момент, коли в конфлікт вступає вироблений під впливом засобів масової інформації проросійського характеру стереотип з власною ментальністю.

Егалітарна сім’я
До егалітарної належить родина, в основі якої лежить повага до кожного її члена. А єдність забезпечується взаємною любов’ю, розумінням, моральною, економічною, правовою та іншими видами взаємовідповідальності усіх членів родини.
В основі української родини лежить егалітарне ставлення партнерів одне до одного, не як наслідок емансипації жінки, а як природна складова української ментальності.
Якщо звернемося до історії, то побачимо, що українська жінка “була повноправним членом громади, про охорону якого з боку фізичного, морального та матеріального закон дбав так само, як і про чоловіка; товариш, а не рабиня в подружньому житті, іноді ніжна і чула, іноді грубо матеріальна, захоплена релігійними, науковими та іншими течіями або цілком віддана піклуванню про свою красу й розваги, врешті, злочинна, але завжди самостійна, яскрава індивідуальність, з власною волею, яка може вести однаково і до доброго, і до лихого, але ніколи не буває пригнічена та знищена, як у жінки-росіянки”.1
Яскравим доказом рівноправного становища української жінки в родині може стати обряд сватання. На відміну від російської дівчини, наша землячка мала право не тільки відмовити сватам, але й самостійно, зі згоди батьків, запрошувати їх. “Дівчина сама приходила до жениха і, зайшовши в хату, говорила: “Просили дедя і неня, і я прошу, щоби-сте були ласкаві нині увечері прийшли на “слово””. Батьки зі старостами вирушали до молодої, несучи з собою хліб, курку й горілку.”2. Цей приклад свідчить про важливе місце дівчини в обряді сватання. Також відома традиція на Житомирщині, за якою в знак незгоди на шлюб, дівчина, навіть наступного дня, могла віднести хліб додому нареченому.
Крім того, на Україні було відоме таке явище, як жіноче сватання. “Дівчину на виданні возили сватати в солом’яному коробі до хати хлопця, який їй сподобався. Свати висловлювали певною формулою під вікном хлопця пропозицію засватати дівчину і, якщо їм відмовляли (існувала також формула відмови), їхали далі.”3. Цей обряд був розповсюджений в центральній Україні.
А ще етнографами зафіксована й інша форма сватання (ХІV-ХV ст.). Дівчина, що не могла дочекатися сватів від уподобаного хлопця, приходила до його батьків, вклонялася їм і повідомляла, що хоче бути за дружину їхньому синові. Батьки запрошували її до хати, де вона жила два тижні. За цей час вона мусила довести батькам хлопця, що кращої дружини для їхнього сина їм годі і шукати. Якщо дівчина подобалася родині парубка, він змушений був на ній одружитися.
Природним є питання, чому на українських землях жінка завжди займала особливе положення та мала особливе ставлення до себе. Відповідь слід шукати в історичному та релігійному досвіді нашого народу. Земля на якій постала українська держава, являє собою терен перехрещування культурних впливів між Сходом та Заходом, що асимілювалися, укорінювалися та змінювалися, утворюючи нову культурну реальність. При цьому велике значення в світоглядній ментальності наших предків завжди відігравала релігія, яка спонукала до збереження в українців самобутньої системи емоційно-образних уявлень і переживань, норм людської поведінки та буття.
У кіммерійців, які населяли наші простори в IX-VII ст. до н.е., побутував культ Богині-матері. “Колисковою всіх релігій була жіноча природа, що запліднювалася й розквітала від контакту з чоловічою природою. Чоловік і жінка започаткували світ, а найбільш виразні атрибути їхньої статі обожнювалися… Культ Богині-матері у кіммерійців це відлуння релігійного культу дотрипільської та трипільської доби”.18 Археологічні розкопки дають нам відомості про те, що вже в ту епоху зароджувався культ Роду та Рожаниць, який набув поширення у дохристиянських віруваннях східних слов’ян.
Скіфи продовжили розробку трипільської міфології. Велике містичне значення вони приділялося печі, котра вважалася священним місцем. Саме на ній жінка мала народжувати дитину. Ще донедавна подібна містерія збереглася в наших селах. Етнографи описують звичаї, згідно яких вогнище печі зберігає честь дівчини, яку залишив хлопець попри обіцянки одружитися на ній. “Дівчина таємно проникала в дім жениха, а потім в усіх на очах сідала на піч. В такому разі ні хлопець, ні його батьки не могли відмовити у весіллі”.4
Вірування сарматів мало чим відрізнялося від скифів. Асимілюючись сармати, скіфи та сусідні фракійські племена, що в І тис.н.е. переселялися до Подніпров’я та Побужжя брали участь у формуванні Черняхівської культури. Проте на нашу думку, є цікавим той факт, що від фракійців слов’яни запозичили поклоніння богині весни, веселощів та кохання Ладі. “Ладо і Лада були символами вірного подружжя. В жіночій формі Лада символ жінки, коханки, а в чоловічій вірного чоловіка, ко-ханця”.20 Ще й досі закохані з ніжністю називають одне одного “ладо”.
У першому тисячоріччя нашої ери відбулося достатньо велике переселення народів, що призвело до впливу на культурне буття наших пращурів із боку германських, тюркських, фінно-угорських племен, а також гунів, болгар, хозарів та ін. Поступово і християнське вчення проникає у світогляд слов’ян. На момент офіційного хрещення Русі, держава мала тісні контакти з усім християнським світом, що, безумовно, відбилося на її культурному просторі.
Проте цікавим є той факт, що серед всіх слов’ян лише українці зберігали глибоку повагу до жінки. Лише українці не тільки поважали її, а продовжували поклонялися їй як Берегині, як Матері.
Важкі випробування випали на долю нашому народові. Можливо саме вони і стали причиною збереження давніх традицій. В добу козацтва, коли жінка залишалася одна з дітьми, доки чоловік був на Січі, саме вона була для малечі і батьком, і матір’ю, і оборонцем, і охоронцем. Нерідко траплялися випадки, коли жінки зі зброєю в руках захищали власні домівки від татар та інших небажаних “гостей”.
Саме історичні, релігійні та культурні фактори стали причиною того, що в Україні і чоловік і жінка завжди займали рівне положення за своєю значимістю та статусом, пропри різні господарчі функції та обов’язки. Проте ця рівність не була насідком якось здобутку, вона виховувалася у дітей ще з маличку як невід’ємна складова культури нашого народу. Відповідно до досліджень науковців, можемо виділити основні виховничі засади, характерні для української нації в минулому:
• формування у дівчаток із раннього дитинства цінності материнства, особистісної поваги до себе, як до “берегині”;
• формування у хлопців глибокої поваги до жінки, відповідального ставлення до власних намірів;
• розвиток особистісної рівноправністі та рівнозначимісті партнерів як у шлюбі, так і при заручинах, орієнтація на егалітарну родину;
• орієнтація молоді на естетичне влаштування родинного простору, працьовитість на користь родини.
Цікавим є той факт, що законодавці визнають за свої здобутки розробку та прийняття нових кодексів, що на їхню думку є сучасними досягненнями, які відповідають нормам міжнародного права. Проте, ці “нововведення” споконвіку культивувалися на наших землях і були занедбані, в першу чергу на психологічному рівні, лише за часів радянської влади. Сучасний Сімейний Кодекс України (5) має низку статей, що визначають права та обов’язки подружжя не тільки перед суспільством, але одне перед одним. Наприклад:

Статті 49-50. Право на материнство — Право на батьківство. Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності. Стаття 54:
• Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов’язки в сім’ї.
Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім’ї.
• Усі найважливіші питання життя сім’ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім’ї.

Стаття 55. Обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю:
• Дружина та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про свободу сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
• Чоловік зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері. Дружина зобов’язана утверджувати в сім’ї повагу до батька.
• Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім’ї за свою поведінку в ній.
Зазначені статті для українців не є новими здобутками демократії. Вони просто відбивають світоглядну традиційну позицію нації з даних питань. На законодавчому рівні затверджується егалітарний родинний уклад, що на терені нашого ментального простору є цілком природним і закономірним актом.
Проте варто відзначити, що зазначена егалітарність в історичному контексті, в більшій мірі була притаманна центральним районам (Київ, Черкаси, Чигирин, тощо). З огляду на той же історичний досвід ми можемо відзначити неоднорідність української нації, яка також пояснюється наявністю культурних спадщин народів, що проживали на землях нашої держави. Україна, особливо східна її частина, за останні століття другого тисячоріччя зазнала досить сильного впливу патріархатної Росії. Західна землі також відчули асиміляційні тенденції, але вже з боку угорської, румунської та польської культур. Центральні райони хоча, до певної міри, і зберегли народно-традиційні уявлення щодо ролі, місця та значення чоловіка та жінки, за часи радянської влади суттєво втратили засади християнства, що давали духовно-ціннісну основу шлюбу.
Тому в сучасному культурному просторі в психологічній практиці досить часто доводиться зустрічатися із ментальними невідповідностями молодят та допомагати їм адаптуватися до культурних реальностей одне одного.
Егалітарний устрій характерний тим, що всі рішення в родині приймаються спільно. У разі відсутності одного з членів родини, рішення прийняте партнером є рішенням всієї родини. Якщо чоловік чи жінка у відсутності подруга припустилися помилки, то ця помилка розцінюється як огріх спільного рішення.
Але постає питання: як тоді ставитися до звернення св. апостола Павла до ефесян, яке так люблять наводити, як приклад, прихильники патріархатних укладів: “Дружини, – коріться своїм чоловікам, як Господеві, – бо чоловік – голова дружини, як і Христос – Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, – любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистити водяною купіллю у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його . Отже, нехай кожен із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка.”
Якщо людина сприймає цей уривок, як доказ на користь патріархальності, то слід розуміти носієм якої культури вона є. І варто поважати її бачення, її погляди та переконання. При такому сприйманні подібні християни роблять акцент лише на першому реченні. Натомість теологи, як українські, так і європейські прагнуть збагнути глибину всього уривка.
“Чоловік – голова дружині” – чи не є це зазіханням на права жінки, на її свободу, і чи не є це вивищенням чоловіка, бо ж відповідно до Біблії, від початку чоловік та жінка були рівними у Бога? То ж спробуємо і ми, через призму свого народного бачення зрозуміти глибинний смисл уривка. Чоловік для дружини, як Христос для Церкви, і як Христос за церкву віддав своє життя, так і чоловік, як Господь не повинен пошкодувати свого життя за дружину. Він має так любити свою жінку, як самого себе, а себе – так, як свою жінку. В цих словах велика сила і глибина чоловічої любові. То чи є ганебним коритися чоловікові? Коритися його любові?
Коли ми споглядаємо або чуємо якийсь чудовий витвір мистецтва, то часто кажемо, що вражені чи скорені його красою. То чи не є той витвір лише слабкою тінню того великого дару любові, який значно більше за музику та малярство заслуговує на покору? “Дружина нехай боїться свого чоловіка!” Що це – акт насилля? Зовсім ні. В християнській літературі, боятися – значить боятися загубити, прагнути попри всі негаразди зберегти. То ж в Біблійному контексті ці слова значать ні що інше, як “дружина нехай боїться втратити свого чоловіка, втратити його любов”. До того ж не випадково чоловікові відведена більша роль в подружньому житті. Як відомо, спочатку Бог сотворив чоловіка, а лише потім жінку. Жінка за своєю природою значно чутливіша. Вона однаковою мірою чутливіша за чоловіка, як до зла (згадаємо первородний гріх), так і до добра (недаремно Христос прийшов у світ саме через жінку), тому за суттю, чоловікові відводиться роль того нейтрального керманича, що має підтримувати свою дружину у всіх добрих починаннях і не давати їй підпадати під вплив зла.
Внаслідок своєї самостійності, іноді українська жінка прагне головної ролі в родині. Але, зазвичай, такий розподіл не приносить щастя. Мудрість української жінки в тому і полягає, щоб не вивищуватися, а дати змогу чоловікові відчути свою силу. В родинах, де дружина керується своїм егоїзмом, демонстрацією власної досконалості втрачається єдність.
В традиційно українській егалітарній родині чоловік завжди дослуховувався до жінки, а жінка ніколи не давала приводу йому сумніватися в його чоловічій силі

Егалітарне подружжя це подружжя-партнери. Партнери в усьому: в тягарі буденного життя, в любові та еротичних втіхах.
В своїй психотерапевтичній практиці мені досить часто доводилося зустрічатися з наступною неадекватністю сприйняття, що спричиняла родинні конфлікти:
Чоловік-українець, вихований на патріархатних стереотипах, прагнув посісти в родині головуючу роль. За типом активності він ведений (пасивний), натомість дружина – ведуча (активна). В результаті хлопець потрапив у ситуацію внутрішньої конфліктності. З одного боку спостерігався тиск стереотипів, а з іншого – ментальності, посиленої роллю веденого. Для зміцнення свого впливу він йшов по шляху подавлення особистості своєї партнерки. Але коли це подав-лення призвело до розвитку комплексу меншовартості в останньої, то, в першу чергу, йому самому стало не цікаво з нею жити. Лише в результаті психотерапії вдалося відновити сприйняття свого Я у жінки. Коли він знову відчув її ведучу силу, то повернувся у родину. Корекція, спрямована на подолання стереотипів, дала позитивний результат. Зараз це родина з егалітарним укладом, в основі якої повага до кожного її члена, всі рішення приймаються тепер спільно.

Біархатна сім’я
Біархатна родина побудована на взаємозамінності чоловічої та жіночої ролей у реалізації економічної, господарсько-побутової та виховної функції.
В сучасному суспільстві спостерігається тенденція до збільшення подібних родинних укладів. І, в першу чергу, це пояснюється економічною нестабільністю. В умовах, коли постійно існує загроза щодо ймовірності втратити роботу, внутрішнє прийняття біархатного укладу може зберегти не тільки ваші нерви, але й родину в цілому.
Для кращого розуміння проблеми, розповім вам один випадок:
Микола, молодий кремезний чоловік, приблизно двох метрів росту, втратив роботу. Його дружина, вродлива, чарівна жінка, працювала вчителем у школі. Прибутки не були високими, але на прожиття вистачало. Доки дружина працювала, він прибирав, готував, прав, прасував. Коли вона поверталася, він з порога брав її на руки, ніс спочатку до ванни, потім на кухню, де вже чекав посервірований стіл та обід. Йому навіть подобалася його нова роль, тому він вкладав всю душу в домашні справи. Не зважаючи на те, що дружина наполягала на працевлаштуванні, Микола не дуже поспішав. Він перебував в стані пасивного пошуку. В решті-решт молодій жінці набридла його “бездіяльність”, вона зібрала речі і пішла геть.
Проблема полягала в тому, що відповідно до її стереотипів: чоловік повинен заробляти гроші, а дружина може дозволити собі, якщо хоче, бути домогосподаркою. Жінці не вдалося подолати стереотипи і це призвело до руйнування шлюбу. Згодом чоловік працевлаш-тувався, але повертатися до дружини не захотів. Коли ж вона усвідомила, що для подружнього життя не важливо, хто утримує родину, а значно важливішим є відчуття захищеності, очікуваності, бажаності – було вже пізно.
Для того, щоб ви не повторили подібної помилки, слід вже зараз формувати, а при необхідності, корегувати своє сприйняття. В житті трапляється безліч несподіванок. Тому необхідно пам’ятати, що тільки разом, в парі, ви здатні подолати все на своєму шляху. Найпростіше – зібрати речі і піти, а чи принесе вам це радість та щастя? Може все ж таки варто поборотися, навіть якщо це боротьба з часткою вашого Я – з вашими стереотипами?

Нуклеарна сім’я
Нуклеарна родина складається з кількох поколінь – батьків та дітей.
Це може бути чудова, прекрасна родина, де кожна людина сприймається як неповторна особистість, родина, де процвітає любов, ніжність, взаєморозуміння та повага. Зазвичай, до такого типу родин належать повні родини, тобто такі, в яких, окрім дідуся чи бабусі, живуть чоловік, дружина та їхні нащадки.
Але подібна родина може бути дуже небезпечною і сприяти розвитку психічних захворювань у представників наймолодшого покоління. Так, Захаров А.І. в книзі “Неврози у дітей та підлітків” пише: “Люблячі і чуйні бабуся й дідусь відіграють велику роль в емоційному та інтелектуальному розвитку дитини. Але нерідко надмірне втручання їх у взаємини між дітьми і батьками може мати негативні наслідки, попри всі найшляхетніші наміри. Цікаво, що сама наявність в сім’ї бабусі може сприяти посиленню страхів у дітей. А занадто активна бабуся-теща своєю поведінкою витісняє матір (свою доньку) з її материнської ролі, а та, в свою чергу, витісняє батька (свого чоловіка) з його батьківської ролі, що послаблює його вплив на дітей і веде до відхилень у поведінці”.
Приклад:
Нуклеарна родина складалася із бабусі, молодої жінки-доньки, чоловіка-зятя та онучки. Офіційно бабуся мала чоловіка, але жили вони окремо. Коли в доньки народилася дитина (Оленка), бабуся взяла на себе роль матері. Мати, витіснена з материнської ролі, щоб зберегти свої позиції впливу на дитину, відсторонила Оленчиного батька від батьківської ролі. В результаті чоловік був позбавлений опіки над власною дитиною. Батько дитини спочатку намагався “відвоювати” втрачені позиції, а коли потерпів поразку, залишив родину. Молода жінка, що в свій час сама стала жертвою гіперопіки, перенесла на свою дитину стереотип поведінки. В результаті, вона переконала себе, що повністю посвячує своє життя дитині. Подібна жертва носила компенсаторний характер. Насправді матір дівчинки боялася влаштувати своє особисте життя, оскільки не готова була до прийняття іншої людини. Любов та заміжжя вимагає жертви. Жертва приносить задоволення, але лише тоді, коли у людини є навички дарувати себе. Інакше, любов перетворюється на обов’язок.
Дівчинка, хоч і росла обдарованою дитиною, рано відчула на собі тягар обов’язку. З одного боку, її ростили в достатній мірі егоїстичною натурою, задовольняючи всі її примхи та бажання. А з іншого, їй постійно наголошували на тому, що мати заради неї пожертвувала своїм особистим життям. І не тільки мати. Бабуся намагалася переконати всіх, що має близькі стосунки зі своїм чоловіком. Міф про гармонійну родину був візитною карткою цієї сім’ї. Окреме проживання дідуся, пояснювалося нестачею місця в квартирі. Тобто в деякою мірою на дитину падав тягар негараздів бабусиного подружжя. Приховане психологічне підґрунтя існуючого укладу свідчило про те, що саме заради онуки бабуся відмовилась від подружньої єдності.
Звичайно причина була не в дитині. Не зважаючи на довге спільне життя, вже літні чоловік та жінка, так і не пізнали краси шлюбної єдності. Виховані на засадах “обов’язку”, вони чесно несли свого хреста, були просто партнерами, деякою мірою приятелями, які мали одну спільну справу – виховання дітей, гіперопіка над якими проявлялася у формі повного контролю за кожним кроком своїх нащадків. Як діти, так і онука були позбавлені можливості набуття особистісного досвіду. Все, що не стосувалося навчального процесу – було заборонено. В дванадцять років дівчинка-онучка боїться сама їздити на транспорті, боїться гойдалок, не вміє нічого робити по господарству.
Зростаючи в подібній родині, дитина має два шляхи своєї реалізації: обидва вони не тільки тяжкі, але й психологічно небезпечні, болючі:
1. Відчуваючи провину перед матір’ю, яка зреклася свого особистого життя, дівчинка завжди буде нести тягар обов’язку догоди, керуючись примхами останньої. Стереотип створений бабусею, перейнятий матір’ю, як придане перейде до неї. Тобто вже зараз у дитини закладається сценарій її майбутнього життя, в якому чоловік посідає далеко не головне місце, а на перший план виноситься обов’язок у стосунки дитини та матері.
2. Дівчинка прагнутиме вирватися з-під материнсько-бабусиної гіперопіки. В результаті чого піде шляхом відкидання особистісного досвіду кожної з них. При цьому посилиться внутрішня криза матері. Оскільки, в її уяві дитина виступатиме в ролі невдячної, жорстокої особи. “Вирвавшись” з-під контролю, дівчина прагнутиме надолужити всі непізнані боки життя. Існує велика загроза проміскуїтету (проституції). В разі вчасного та вдалого заміжжя відбудеться перенесення, на рівні несвідомого, сформованих стереотипів подружньої єдності.
На користь останнього прогнозу свідчить такий факт: дитина вже зараз шукає шляхів уникнення материно-бабусиного контролю. Затримуючись після школи з приятелями, дівчинка шукає для родичів прийнятні версії своєї відсутності. В своєму спілкуванні з рідними вона почала демонструвати свою негативну позицію до думок близьких. Невротичні реакції дитини посилилися: коли відсутня мати, спостерігаються тенденції приниження бабусі, як особистості.
Пам’ятайте, якщо Ви по-справжньому любите своїх дітей, то, в першу чергу, орієнтуйтесь на свою Власну родину. Родину, що складається з чоловіка, жінки та дітей. Натомість, бабусі, дідусі потребують Вашої поваги, любові, але не можуть замінити Вам дружини (чоловіка), а Вашим дітям матері або батька.
Крім того, нуклеарна родина несе в собі ще одну небезпеку. Для своїх батьків ви завжди найкращі та найрозумніші. Тому, коли в родину входить нова людина (ваш чоловік чи дружина) – це завжди стрес для старшого покоління. Не всім вдається успішно подолати кризову ситуацію, конфлікт внутрішнього Я. З одного боку батьки бажають вам щастя, а з іншого – почуття ревнощів здатне отруїти їхнє життя. Навіть коли останнє не носить паталогічного характеру, часто їм здається, що ви такі гарні, розумні заслуговуєте на кращу долю, на кращого супутника життя. Вчинки вашого партнера розглядаються “під мікроскопом”. І якщо у них вистачає толерантності не чинити сварок вашій “половині”, то вам однак не уникнути їхнього негативного впливу. Бо саме на вас буде спрямований потік незадоволення вашим партнером. Небезпека цього потоку полягає в тому, що, навіть, за умов відкидання негативної інформації, вплив її на вашу несвідомість буде відчутним. В дію вступає, так званий, принцип “свині”. Пам’ятаєте: “Коли людині протягом певного часу казати, що вона свиня, врешті-решт вона захрюкає”? Щось подібне відбудеться і з вашим сприйманням. Недоліки, що раніше здавалися не суттєвими, ви побачите в іншому, негативному світлі. Існує велика загроза втрати внутрішньої єдності з партнером. А це призводить до переносу негативу на весь образ вашого обранця. Саме в такі моменти подружжя починає сумніватися в доцільності власного шлюбу.
Якщо ви опинилися в подібній ситуації, то, в першу чергу, необхідно змінити близьке оточення. На деякій час вам слід виїхати з помешкання ваших батьків. Хай нове житло буде менш зручним, менш комфортним, але ваша любов важливіша будь-якої тлінної цінності цього світу. Якщо це літо і ви маєте змогу виїхати на спільний відпочинок, то скористайтеся нагодою. Не обов’язково мати дорогі путівки на курорт. Вашим “раєм” може стати і звичайний намет на березі річки. Головне, щоб ви усвідомили важливість відновлення внутрішнього спокою, єдності у ставленні до партнера, любовного хвилювання від близькості рідної людини. Відчуйте насолоду одне від одного. Спробуйте подивитися на свою “половину” трішки іншими очима.
В разі, якщо напруга у ваших стосунках не спала, терміново звертайтеся до фахівця. Хворий організм вилікувати можна, мертвий – ні. То ж не доводьте ваш шлюб до летального кінця.
Вплив “мильних опер” та “шоу” на процес становлення дитячої особистості в нуклеарній родині
Останнім часом на прийом потрапляє все більше молодих мам з неповних нуклеарних родин, діти яких перебувають в стані повної залежності від своїх неньок.
Аналіз причин невротичної залежності малюків дав несподівані результати. Життя всіх проаналізованих родин відбувалося за аналогічним сценарієм:
Дитина протягом дня перебуває з матір’ю. Ввечері, коли приходять додому всі члени родини, головним об’єктом уваги стає телевізор. Переглядаючи одну за одною “мильні опери” та телевізійні шоу, родичі залишають малюка поза увагою. Навіть в момент, коли дитина потребує звичайної гігієнічної допомоги після спражнення, із сусідньої кімнати чи кухні викликається матір малюка. Попри велику кількістю людей у квартирі, дитина почуває себе самотньою. Складається враження, що вона нікому не потрібна, крім своєї матері. І відповідно, в неї формується недовіра до людей, невіра в їх щирість та зацікавленість. Яскраві прояви цієї недовіри зустрічаються в той момент, коли дитя потрапляє до дитячого дошкільного закладу. У малюка посилюються невротичні реакції, дитина боїться хоч на мить залишитись без матері. Навіть добре ставлення і великий досвід вихователів не можуть змінити ситуацію протягом тривалого часу. Зазвичай, подібні діти (при відсутності психокорекції всієї нуклеарної родини) потрапляють до лікарні із захворюванням шлункового тракту, викликаного невротичним станом.
Але це далеко не остання патологія подібної дитини. Залежність від матері та недовіра до оточуючих, призводить до її неспроможності в майбутньому створити гармонійну сім’ю. Людина, що зазнала такого роду фіксацій, без певної психокорекції не зможе дарувати себе. Недовіра до партнера не дасть змоги до кінця відчути краси дару, оцінити любов супутника життя.
Розвиток подібних патологій можна спостерігати і в повних нукле-арних родинах, де батько дитини багато часу приділяє роботі, акцентуючи свою увагу на матеріальному забезпеченні нащадка.
Для поновлення адекватності сприймання у дитини в психотерапевтичному процесі повинна брати участь вся велика родина. Зазвичай, дуже важко переконати близьких родичів в тому, що саме їх необдумана поведінка спричинила до подібних патологій.
Дідусі, бабусі, тітоньки, дядечки! Якщо з вами проживає сім’я з маленькою дитиною, то подаруйте малюкові частку свого серця, приділіть йому щодня хоч трошки уваги. Не позбавляйте дитину віри у людей. Дар, що ви отримаєте навзаєм, буде значно більший за насолоду від будь-якого шоу, бо це дар Любові.

Гармонійна нуклеарна родина
Звісно, далеко не всі нуклеарні родини несуть на собі тягар негативізму. Родина, де панують любов, повага, турбота та ніжність до кожного її члена, збагачує людину. Подібна родина є джерелом сили, натхнення, прихильності, любові до ближнього. Така родина не тільки формує нове покоління на засадах особистісної поваги до кожної людини, але й дає досвід пізнання, розуміння між поколіннями. Особа, що з раннього дитинства на прикладі батьків побачила взірець взаєморозуміння, опіки, турботи, подібне ставлення перенесе і в свою майбутню сім’ю.
Якими б прекрасними, чудовими, розуміючими людьми не були б ваші батьки, ніколи не розповідайте їм про ненавмисний біль, завданий партнером або про випадкову зраду з його боку. Батьки вас люблять, турбуються та переживають за вас. Тому інформація про біль, спричинений вам вашою “половиною”, може викликати стійку образу, навіть, ненависть до вашого супутника. Ви, маючи подружню любов, здолаєте все разом, пробачите одне одному кривди. Натомість батьки, не зі злості, а з болю, можуть стати вічними свідками та нагадуванням того, що ви прагнули б викреслити зі своєї пам’яті назавжди.

1Мірза-Авакянц Українська жінка в ХУІ-ХУІІ ст. — Полтава: Печатне Діло, 1920. — C.41.
2 Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні. — К.: Наукова думка, 1988. — C.25.
3 Там же. — С.26.
4 Історія релігії в Україні: навчальний посібник /за ред.А.М.Колодного і П.Л.Яроцького. —К.:”Знання”, 1999. — С.35.
19Полонська-Василенко Н. Історія України: В 2 т. —К., 1993. —С.59.
20Історія релігії в Україні: навчальний посібник /за ред.А.М.Колодного і П.Л.Яроцького. —К.:”Знання”, 1999. —С.42.

5 Сімейний кодекс України / із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 26 грудня 2002 року № 407-IV, ОВУ 2003 р. № 2, ст. 44