Тривога: як захист і як проблема. Депресія: чи завжди це захворювання?

Час епідемії і карантину, як будь-яка надзвичайна ситуація, проявив і проявляє багато прихованих раніше речей – і подвижницьких, і того, що «під сподом». Це стосується усіх рівнів людського життя – від індивідуального і родинного до суспільного. Один із аспектів цього періоду – прояви чи загострення певних ментальних проблем і станів. У програмі «Психологічна порадня» психотерапевт\психіатр Шпиталю Шептицького Олена Ворона розповіла про іпохондрію – хворобливе занепокоєння станом здоров’я.

Про розлад можна говорити, коли певні речі стають узалежненням, – психотерапевт Олена Ворона

Напевно, всі пам’ятають епізод із повісті «Троє у човні» Джерома К. Джерома, де головний герой читає медичну енциклопедію і знаходить у себе симптоми фактично усіх хворіб, окрім, хіба що родильної гарячки. Так, герой розповідає про це із самоіронією, що дає підстави сказати: він – не іпохондрик.

А що ж таке іпохондрія – певний стан, настрій чи справді хвороба, і якщо так, то яка?

«Це психологічний розлад – іпохондрія чи іпохондричний невроз, стан, коли людина перебуває у постійній тривозі за своє здоров’я, боїться захворіти тією чи іншою хворобою, занадто багато уваги приділяє проявам фізіологічної роботи організму, вишукує симптоми і сама собі ставить діагнози», – каже психотерапевт.

Звичайні відчуття – як от, нежить чи легкий біль у горлі, можуть сприйматися як загроза, на даний час – як ініфікація вірусом Covid-19, чи туберкульоз, чи ще щось не менш серйозне. Власне, дуже багато звичного для людського організму такі люди сприймають надчутливо і хворобливо, постійно скаржаться і накручують і себе, і близьких. Звісно, це може бути й риса характеру, проте інколи йдеться саме про психічний розлад. Фахівці кажуть: іпохондрію як хворобу діагностувати дуже важко, це той випадок, коли важко визначити межу між ще нормою і вже патологією. Тим більше у нашому суспільстві, де уважність до свого здоров’я донедавна виглядала чимось трохи дивацьким і егоїстичним. Але, як бачимо, є й інша крайність.

«Зазвичай, люди, які страждають на іпохондрію, дуже нервові і недовірливі – і щодо цілком задовільних аналізів, і щодо лікарів, – каже пані Олена. – Вони продовжують шукати в собі недугу, часто вважають, що мають невідому складну і важку хворобу, що лікарі нічого не знають і не розуміють, самі собі придумують лікування тощо. Але , окрім іншого, цей їх стан справді хвороба, яка має свої причини…»

Причинами для її виникнення можуть бути психологічні проблеми та депресії. За спостереженнями психотерапевтів, найбільше схильні до вишукування надуманих хворіб люди з певними комплексами, недовірливі й невпевнені в собі. Обираючи роль хворого, вони намагаються отримати свою частку уваги і соціальну підтримку. Може бути й протилежний сценарій виникнення і утвердження у цій ролі «уявного хворого»: коли в сім’ї занадто опікуються дитиною, вона починає сприймати це як належне, і потребуватиме все більшої уваги. А до кого, у такому випадку, увага може бути більшою, ніж до хворої дитини?   

«Глибинних причин зародження такого неврозу може бути багато, і більшість потрібно шукати в історії розвитку цієї людини, в сім’ї, у її житті, – каже психотерапевт. – Буває, що такий стан має ознаки посттравматичного синдрому (ПТС), якщо людина важко перехворіла в дитинстві чи важке захворювання було в сім’ї. Все це – своєрідні прояви страху смерті… Коли є неспівпадіння цінностей людини з реаліями, цей екзистенційний страх і підвищення рівня тривожності може проявлятися у таких формах…»

Звичайно, страх смерті, як і інстинкт самозбереження – природні реакції людини, як і певні особливості характеру. Але у всьому є межа: про розлад можна говорити, коли певні речі захоплюють людину настільки, що вона втрачає інтерес до всього іншого, коли це вже певна залежність, яка забирає всі сили і ресурси. Причому, у випадку іпохондрії, не лише цієї людини, а і її оточення: іпохондрики дуже вразливі, якщо їхні проблеми ігнорують чи вважають надуманими. Фахівці кажуть: тут потрібен дуже розумний підхід – і не нехтувати чи, тим більше, не насміхатися над такою людиною, але й не сприймати її занепокоєння занадто серйозно, щоб не закріпити цю іпохондрію.

Ця хвороба прогресує і через те, що на сьогодні є вільний доступ до інформації про всі можливі хвороби, причому часто ця інформація є непрофесійною і оманливою. Як і методи лікування і «чудо-засоби», які пропонуються в Інтернеті. Людина, схильна до іпохондрії, тоне у цьому морі інформації і, таким чином, все більше заглиблюється у свою залежність. Складність лікування в даному випадку у тому, що медикаменти можуть тільки закріпити впевненість людини, що з нею справді не все гаразд. Тому – краще психотерапія, певні фізичні навантаження, заспокійливі процедури.   

Що робити? Олена Ворона каже: однозначно звернутися до фахівця-психотерапевта, який, принаймні, зможе побачити картину і зробити певні висновки. Вона підкреслює: всі ці переживання людини для неї самої є реальністю, навіть якщо все це тільки в її голові. У будь-якому випадку, лікування краще довірити фахівцю, тому що у запущеній формі іпохондрія може мати серйозні наслідки.

«Ніхто достеменно не знає, як і чому виникають психічні розлади, –  каже психотерапевт. – Кажуть, що на 10-20% це спадкове, на 30% – впливи соціуму чи ситуації… Але факторів може бути багато, як і умов, за яких вони спрацюють…»

Повністю стрім програми «Психологічна порадня» можна подивитися тут: 

#ПсихологічнаПорадня про те чи депресія є завжди захворюванням?

#ПсихологічнаПорадня про те чи депресія є завжди захворюванням?Прокрастинація. Тривога:як захист і як проблема.Депресія:чи завжди це захворювання? розпочнемо висвітлення перелічених тем з Olena Vorona – психіатром та психологом Центру психічного здоров'я у Шпиталь ШептицькогоВедучий – диякон Bohdan RomanovЕфір 26.05 о 16:00 на Воскресіння. Живе радіо іЖИВЕ телебачення Zhyve.tvДивіться також на YouTube https://bit.ly/3bVUvvR

Опубліковано Воскресіння. Живе радіо Вівторок, 26 травня 2020 р.