Традиції – це про скарб, який збирали протягом віків, про розуміння, хто ми, про сенси й цінності, – отець Дмитро Романко
Що таке традиція – загалом і для кожної людини чи родини зокрема?
Наскільки такі традиції є для нас цінністю?
Потрібні вони чи є анахронізмом, який лише ускладнює життя?
Про сутність традиції як такої – зокрема. у час Різдва, яке є, зазвичай, зустріччю всієї родини, в передачі Живого радіо Воскресіння розважає отець Дмитро Романко, священик і сімейний психолог.
«Будь-яке творіння, будь-який вид життя – і людство теж, існує і розвивається завдяки тому, що Бог заклав у нього дві важливі риси: вміння адаптуватися й чутливість до змін і спадковість. Своїм дітям ми передаємо значно більше, ніж ДНК чи набір поведінкових правил. Ми передаємо традицію як розуміння того, ким ми є, як сенси…»
Різдво – свято, яке збирає родину, можливість побачити за святковим столом найближчих людей, які приїжджають у ці дні додому, до батьків. Така традиція. Але просто приїхати чи сісти за святковий стіл недостатньо – сутність у справжній зустрічі одного з одним, у спільному очікуванні новонародженого Христа, в особливій атмосфері, яку приносить це свято.
«Але цієї атмосфери можна й не відчути, і тоді просто перегортається сторінка календаря, без переживання досвіду, який ці свята закладають День народження Христа сприймається як дата, коли хочемо отримати подарунки, забуваючи, що маємо дарувати самі. Ми приходимо до когось на день народження тому, що хтось для нас цінний, важливий. Так само й із Різдвом, – каже отець Дмитро. – Найперше: чи маємо розуміння сутності цього свята й традицій, які створюють ту атмосферу трепету очікування й переміни у світі…»
Традиція – доступний і цілісний спосіб передати життєвий досвід із покоління в покоління, вміння відчитувати те, що передали нам предки, а отже, певною мірою, відповідь на запитання: ким ми є?
«Варто задати собі це питання: чи дійсно ми дбаємо про те, ким ми є? Чи знаємо ми свій рід? Це ж невипадковість: Бог дав нам великий дар – бути такими, якими ми є, і, водночас, відповідальність за це. Ми є тим, що передали нам наші предки, і повинні передати це далі. Інакше нас не стане. Таке може статися з родиною, родом, цілим народом. А все починається з сім’ї, де є традиції, які підкріплюють певні важливі істини…»
Ці істини проявляються у щоденних вчинках і діях, незалежно від умов чи обставин – це прояв цінностей, які діти відчитують від батьків. Звичайно, цінності можуть бути різними й часто неусвідомлюваними. Наприклад, батько чи мама – на заробітках, і знову не приїхали на свята. Про що це насправді? Теж про цінності, про те, що мати гроші наразі важливіше, ніж бути з рідними. Проте статки, важливі для батьків, можуть бути зовсім неважливими для дітей, для яких цінністю міг би бути проведений разом час і радість від того, що відчувається в дитинстві.
«Трудність цінності і традиції у тому, що говорити про це легко, але важко їх плекати і, тим більше, розуміти, – каже отець Дмитро. – Різдво – це ж не просто страви. Важливо інше: де б я не був – у цей день я буду з рідними, скільки б не мав – важлива саме та їжа, яку колись готувала бабця, тепер – мама, а пізніше – ми. Це – підкреслення акцентів. Традиції повідомляють, що є найголовнішим у цьому святкуванні і досвіді знайомства з Богом. Це більше, ніж слова, віночки чи колядки, це – про скарб, який збирали протягом століть і передали нам, про найважливіше, що маємо в сім’ї…»
Отець Дмитро згадує рід Шептицьких – один із найстаріших боярських родів Галичини, коріння якого сягає XIV століття. Саме це, напевно і можливо, спонукало зробити свій вибір і Митрополита Андрея, і його брата Климентія – обрати шлях відповідальності за свій народ і Церкву.
«Не випадково Митрополит Андрей зробив стільки, щоб УГКЦ відродилася і змогла витримати підпілля. Він навіть спровокував світові зміни цим своїм вибором – будучи аристократом відомого роду, фактично ополяченого, обрати церковний шлях і Українську Церкву. Це сталося завдяки традиціям, які століттями зберігали у цій сім’ї. Те, що допомогло роду не розтратитися, не розсіятися, не зникнути, стало корисним для цілого народу й людства. Тому що традиції – це про цінності, які вчать правильно дивитися на цей світ… »
Австрійський психотерапевт і філософ Віктор Франкл у своїх праці «Людина у пошуках справжнього сенсу», де викладено його досвід перебування у концтаборі, написав, що у складних умовах виживає той, хто може побачити сенс у тому, що відбувається, а отже – тяглість Божого задуму. Традиції ж – це глобальні цінності для цілого народу, естафета досвідів і сенсів, підказки для нашого життя. Без цього досвіду приймати труднощі й випробування дуже складно, фактично нереально.
«Передати нашим дітям досвід про Майдан і війну на Сході – це про цінність мати власну державу. І це – значно більше, ніж подбати про власний дім і наситити шлунок. Це – відповідь на питання, у чому цінність і сенс життя…»
Повністю подивитися стрім програми можна тут: