монолог ненародженого життя

Наталя Назар

Німі діалоги
Я мала би бути скрипачкою,
А я мав бути аптекарем,
А я звичайною прачкою,
А я мав би бути пекарем,
А я б колись одружився,
І став би щасливим татом,
А я б коли народився,
Міг бути для когось братом.
……………………………………….
Я надто маленька людина,
Під скальпелем крик не почутий.
У крові людей Україна
Отих, що би мали бути!

Дозволь лелеці прилітати:
Нехай даруночок залишить.
Не проганяй його, ти ж мати
Інакше болю не затишить
Уже ніхто.
О мамо, не кажи: “не треба”
Це ж не лелека, ні, о ні!
Це ж твоя кров, це ж дар із неба.
Даруй життя, даруй мені!
Кого сьогодні убиваєш?
Міг бути лікар чи митець
Хіба збагнеш, хіба ти знаєш,
Які то плани мав Творець?
Ти перекреслити не смієш
Небесні букви ні, о ні.
Безводна ямо, ти нидієш,
Бо не дала життя мені.

***
Ти вже забула біль, моя рідненька,
Тепер міцніше обніми мене.
Моя матусю, матіночко, ненько,
Хто радість цю опише і збагне?
Я тихо так до тебе притулюся,
Я біля твого серденька засну,
Я біля тебе лиха не боюся,
Я дякую за сонце і весну.
Я дякую тобі, моя рідненька ,
За дар життя і Богові хвала;
Що ти у мене є, матусю, ненька,
Що ти мене на світ цей привела.
Та я самотності повір не переношу,
Для мене будуть дні життя сумні.
Тому я татка і тебе попрошу,
Щоб народили братчиків мені.
11. III. 2001 р.Б.

***
Тепер, матусю, вже запізно,
Мене нема,
Тебе сумління мучить грізно,
Бо ти — сама.
Моє розбите мертве тіло
І крик німий
Ти не почула. Пролетіло…
І Бог сумний,
Чи ж то знесе твоє сумління
Моє життя.
Я твоє, мамо, сновидіння
І каяття.

***
Подаруй мені життя, о рідна ненько.
Мамо люба, а в людини є серденько.
В мене теж, хоч ти іще не знаєш
Ти мене напевно так чекаєш?
Ти постарієш і будеш зі мною,
Мамо, повір, ти не будеш сумною.
Радістю, щастям тебе обдарую.
Тебе не бачу, а голос вже чую.
Не побивайся, що хлібця не стане.
В полі волошка без Бога не в’яне.
Не клопочися про завтрашнє нині,
Бог милосердя дарує людині.
Мамо, не треба мене убивати
Ти хочеш нитку життя перервати
Мамо, я хочу побачити світ
Мамо, це серце у тебе чи лід?

***
Там у полі квітнуть квіти,
Світить сонечко ясне.
Мамо, як же хочу жити,
Прошу, не вбивай мене!

Там у гаю на калині
Є гніздечко чарівне.
Пташка тішиться дитині,
Мамо, не вбивай мене!

Там у лісі ведмедиці
Без дітей життя сумне.
Ти не схожа до вовчиці.
Мамо, не вбивай мене!

Ти не схожа до зозулі:
Та підкине, щоб не вбити.
А ти мамо не боїшся
Кров невинную пролити.

***
Не вбивай мене, я хочу жити!
Подаруй мені, мамо, життя,
О, як легко тобі мене вбити,
Без жалю, без сльози й каяття.
Не вбивай мене, я хочу бути!
Мого серця розпачливий крик,
Ти нажаль, не бажаєш почути.
Ти бажаєш, щоб я просто зник.
Не вбивай мене, я хочу жити!
Подаруй мені, мамо, життя.
Моє тіло маленьке розбите,
Під ногами, не мов би сміття.
Не вбивай мене, я хочу Бога!
Мого серця розпачливий крик.
Десь до раю згубилась дорога,
Я вже був! Через тебе я зник…

***

Я голос тих, які не народились.
Я голос тих, які хотіли жити.
І вже надія наче шкло розбилась.
О Господи, чи того не спинити?
Я голос тих, яких не хочуть чути.
Я голос тих, яких нема між нами.
А хтось гадає “Бути чи не бути?”.
Залився Бог у розпачі сльозами…

Я голос тих, що прагнули любові.
Я голос до оглухлих матерів.
Течуть, течуть невинних ріки крові
І Бог із неба бачивши…зімлів…

***
Акорд весілля скоро одзвенить,
І довга доля квітам не властива.
А ви любіть, як присягли, любіть.
Любов, вона не вельми галаслива.
Поїдуть гості радісні і ситі.
А потім дні і сірі і сумні,
І ще дощами клопотів политі,
Та на руках обручки золоті.
Це не прикраса, це не просто злото,
Це є до смерті вірність і любов.
Не кидайте святого у болото,
Бо на присягу Бог з Небес прийшов.