Літургія крок за кроком (ч. 12)

Ці стишки є досить важливі, бо вказують на ап. Петра як голову апостолів і відповідального за церкву, так і те, що Церква – це не є справа рук людських, але самого Хриса – «Я на цій скелі збудую мою Церкву», а в основі на ап.Петрі – «на цій скелі збудую». Тому, Церква найперше і молитьсяза наступника апостола Петра- папу Римського, якому цей обов’язок поручено. Вживаємо слово «нашого», цим вказуємо на тісний зв’язок з Вселенським Архієреєм, що вказує на правдивість апостольського продовження, що вона збудована Христом на апостолах. Далі священик виголошує «… блаженнішого Патріарха нашого (ім’я), преосвященішого Митрополита нашого Кир (ім’я), і боголюбивого Єпископа нашого Кир (ім’я), і даруй їх святим Твоїм церквам…», цей виголос вказує на те, що ці єпископи є правдиві і потверджені Римським Архиєреєм, як і те, що їх навчання є згідно вчення Церкви, а хто не хоче слухати їх. То тим самим і не слухає Христа: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.» (Лк.10:16). Тому, всяка побожність, що виходить поза послух єпископові не веде до спасіння, але до загибелі. «І даруй їх святим Твоїм церквам…», це вказує на те, що кожен єпископ є справою рук Божих, не був би ніхто з них єпископом, як не з волі Божої – вони даровані нам самим Богом для проводу духовного: «нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають.»(Рим. 13:1-2).
Далі продовжує «…щоб у мирі, цілі, чесні, здорові довголітньо право правили слово Твоєї істини», цим Церква просить мирних часів для свого існування, щоб єпископи служили в неподільності і єдності, в Божій справедливості і довголіттю виконуючи свій обов’язок, що покладений на їх плечі Христом.
По цьому виголосі ієрея, народ одноголосно відповідає – « і всіх, і все», цим народ немов погоджується з словами священика, але просить також і за себе, щоб Бог і їх не забув, але пам’ятав про кожного чоловіка, жінку, дитину, тощо.
У сиву давнину виголос « і всіх, і все» лунав після виголосів диякона – диптихів (див. попередній раз), бо після цього виголосу священика, диякон чи і сам священик поминають імена живих, і лиш тоді взивав народ. В нас на Україні – Русі, диптихи мали з одного боку за живих, а з іншого за померлих, як згадка про це, ми тепер маємо помянники – книжечки, де вписують імена всіх померлих з родини.
Далі священик Христовий читає потихо молитву: «Пом’яни, Господи, це місто(село, обитель), в якому живемо, і всяке село, місто, і країну, і тих, що вірою живуть у них…», як бачимо, церква не перестає молитись за своїх вірних, вона завжди благає милостивого Бога за весь народ, але на першому місці стоять ті,«що вірою живуть у них», що прагнуть зберігати правдиве християнське життя. Особливо, «Пом’яни, Господи, тих, що плавають і подорожують, недужих, страждаючих, полонених і спасіння їх» церква пам’ятає також тих, що тепер відсутні і є в дорозі – подорожі, адже дорога може бути небезпечна, тому молиться за їх щасливу дорогу в Бога. Вона благає й за всіх хворих, й тих, що були взяті в полон – рабство, церква їх не забула, але пам’ятає завши в своїх молитвах.
На завершення священик проказує:«Пом’яни, Господи, тих, що дари приносять і добро творять у святих Твоїх церквах, і тих,що пам’ятають про вбогих…». Цим самим, людина що творить добро для церви, є завжди згадана перед Богом, і не лише раз, але згадується і в інших церквах, де служиться Літургія, бо церква є єдина – тому це спогадування є в множині. Завжди пам’ятається про милосердних людей, що чутливі до чужої біди, а особливо тих, що допомагають бідним, які самі не можуть собі зарадити.
Кульмінацією цієї тихої молитви є слова: «…і на всіх нас милості Твої зішли», що робить підсумок всього, і просить ласки у Бога для всіх без виключення.
Після цього слідує виголос ієрея: « І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречисте і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні», що фактично є взятим з Святого Писання – ап. Павла (Рим. 15: 5-6). Цей виголос належить дозавершення найдавнішої частини літургії, щодійшло до нас від самих апостолів. Частина літургії, що починається «Станьмо гідно, станьмо зі страхом…» і завершуючи виголосом « І дай нам єдиними устами…» є збережена Св. Василієм Великим і Св. Іваном Злотоустим, так, як дійшла до них, вона зберегла свій перший вигляд, який їй надали апостоли Христові.
Після виголосу ієрея: « І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречисте і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні», вся церква дружно відповідає «амінь», погоджуючись із священиком, вказуючи на те, що вони також просять у Бога ласки. Священик по цьому повертається до народу і благословляє їх виголошуючи: «І нехай будуть милості великого Бога і спаса нашого Ісуса Христа з усіма вами», це немов відповідь вірним у церкві. Нащо вірні відповідають «І з духом твоїм», що нехай також ласка буде і на священикові, що провадить їх до Христа, так бо навчали апостоли – «Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову» (Колосян 4:3)
Диякон отримавши благословення від священнослужителя виходить спереду царських воріт і зачинає прохальну єктенію: «Всіх святих пом’янувши, ще і ще в мирі Господеві помолімся». Цей виголос вказує на те, що вся спільнота, яка постійно приходила на молитву і прагнула жити свято називалась святою, а окремі родини чи люди святими. Про це не раз свідчать слова ап. Павла – «Вітайте всіх ваших наставників і всіх святих. Вітають вас ті, що в Італії.»(Євр.13:24), чи «Вітайте Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними» (Рим. 16:15). Тому, цей виголос – це прохання молитва за вірних людей Христові, що бажають святості життя. Вся церква відповідає на виголос диякона «Господи помилуй».
«За принесені й освячені чесні дари Господеві помолімся» – тут вся церква складає подяку Господеві, за освячені дари, які тепер вже є тілом і кров’ю Христовою. Писання навчає постійно нас, щоб ми були вдячні Богу за все що він нам посилає, це неодноразово читаємо в писанню – «Дякуйте Господу, добрий бо Він…» (1Хроніки 16:34).
«Щоб чоловіколюбець Бог наш, прийнявши їх у святий і наднебесний і духовний Свій жертовник, як приємний запах духовний, зіслав нам Божественну благодать і дар Святого Духа, помолімся». Цим виголосом свята Христова спільнота вказує не те, що ці дари є святі, і щоб Бог залічив їх у «наднебесний і духовний Свій жертовник» і зіслав свою ласку і дар Святого Духа, як на самі дари, так само і на тих хто їх споживатиме, і щоб це було Богу приємно як жетрва Ноя «І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину…»(Буття 8:20-21).
Далі диякон виголошує: «Щоб визволитися нам від усякої скорби, гніву й нужди, Господеві помолімся», цим Бога проситься, щоб він відвернув від вірних всяку скорботу, гнів і нужду, і цим самим заопікувався своєю спільнотою – «…Він богобійних Своїх не покине, вони будуть навіки бережені» (Псалми 36:28).
Коли Церква молиться прохальну єктенію з дияконом священик потиху відчитує молитву, що лише підсилює прохання вірних.
«Тобі вручаємо все життя наше і надію, Владико чоловіколюбче, і просимо, і молимо, і благаємо: Сподоби нас причаститися небесних Твоїх і страшних Таїн, цієї священної і духовної Трапези, з чистою сумлінням, на відпущення гріхів, на прощення прогрішень, на спільність зі Святим Духом, на спадкоємство Царства Небесного, на сміливість перед тобою, не на суд або в осудження». Тут лише варто зазначити, що священик просить Бога ласки чистого сумління, щоб кожен хто приступає до Святої Жертви Христової, приступав гідно – «Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є» (1Корінтян 11:27-29). Кожен, що приступає достойно, він стає Божою дитиною спадкоємцем Царства Небесного.
«Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, твоєю благодаттю» чим проханням Церква вже вкотре звертається і просить Бога про заступництво і поміч, бо апостоли не раз застерігали – «чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» (1Пет. 5:8), а захистити від нього може лише один Господь, тому так Церква ревно молить через диякона помочі і захисту звертаючись до Господа. Нащо вірні всі відповідають дияконові «Господи, помилуй».
Через диякона спільнота вірних просить у Бога «Дня всього досконалого, святого, мирного й безгрішного у Господа просім» – ласки щоб зростати в досконалості, як і безпечного мирного дня, щоб він пройшов спокійно під покровом Божим.
Це наступне прохання: «Ангела миру, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших у Господа просім» – церква уклала пам’ятаючи, що кожному Бог подав ангела до помочі, пригадуючи як ангел допомагав Йосипові і Марії вберегти дитятко (Мат. 2:13); Церква також пам’ятає, як ангели можуть напоумляти – «В ту ж саму мить ангел Господній вдарив його за те, що він не віддав Богові слави» (Діян.12:23).
«Прощення й відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просім» цим проханням всі присутні в храмі просить Бога перепрошеня, оскільки свідомі того, що своїми ділами не спасуться, а потрібна для цього ласка Божа – «бо згрішили й позбавлені слави Божої,і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі» (Римлян 3:23-24).
Кожен порядний християнин є свідомий того, що дателем всякого блага є лише Господь, тому Церква взиває через диякона – «Доброго й пожиточного душам нашим і миру для світу у Господа просім», що перегукується з псалмом «велика, Господи, твоя доброта, що її… чиниш тим, що до тебе прибігають» (Пс. 30(31):20).
Наступні два взивання диякона направлені просити у Бога примирення, починаючи від теперішнього часу, і завершуючи моментом, коли людина стане на суд Божий перед Христом: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім», і наступний: «Християнської кончини життя нашого, безболізної, бездоганної, мирної, і доброго одвіту на страшному суді Христовому просім».Чинить це моління Церква згідно з повчанням Христовим: «Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!» (Марка 13:33), як і в іншому моменті Писання вчить нас – «Господь судитиме народ свій. Страшно впасти в руки Бога живого!» (Євр. 10:30-31).
Коли випросили в Бога всіх необхідних ласк для спасіння і мирного життя, диякон немов би виголошує підсумок всього, де вказує на важливий момент – це можна осягнути, якщо цілковито покластися з довір’ям і вірою на Христа: «Єдність віри і причастя Святого Духа випросивши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо». Нащо вірні одноголосно відповідають – «Тобі, Господи», що справді це все є можливо, і цього всі свідомі, тому й погоджуються з цим довіряючи Христові своє ціле життя.

(далі буде…)