ДВА ОСНОВНІ ПРАВИЛА МОНАШОГО ПОДВИГУ, і не тільки…

Я є певні речі про які духовні особи не хочуть говорити, зокрема, це монашество. Це питання духовної боротьби, коли стоїть питання покликання.
Кожна особа має переступити через бар’єр випробувань, де покликання має скріпитись, або бути втраченим.
Покликання подібне до запаленої свічки, з якою потрібно вийти на вітер, або ти її збережеш, або вона потухне. Щоб зберегти вогонь світки, потрібно прикласти багато зусиль.
Чому Бог це допускає?
Покликання монаше, має бути випробуване, і виявитись яке воно є. Бог доводить людину до самого краю, де вона має вирішити… тут відбувається глибинний перелом особи, її розуміння і поглядів. Цей монах, має засвоїти важливий урок, що складається з двох основ:

1) Що без Нього – Бога, ти нічого не можеш, і залишишся порожнів у середині. Христос допускає велику пустоту, байдужість до всього, апатію… і лише маленькі проблиски тиші виявляються в молитві. В такий спосіб Бог закликає до діалогу, він малими кроками підводить до себе, що є джерелом всіх ласк. Якщо монах, зможе це розпізнати, і піти за цим тихим покликом, то він пройшов першу частину, яка дасть йому можливість подолати іншу.

2) Христос допускає відчути самотність. Який гіркий це досвід! Коли в монастирі знаходиться 80 чоловік, а ти відчуваєш себе непотрібним нікому. З цим відчуттям приходить розпач… Виникає бажання залишати все і тікати з монастиря. В цей момент диявол працює теж активніше, він вказує на всі недоліки спільноти, братії. Від чого стає ще більш нестерпно. Молодий монах має прийти до глибокого висновку: чому я є у монастирі? Для чого це все? Якщо він, навчився спілкувати в молитві, то усвідомить глибоку і важку істину: в монастирі я потрібний ОДИНОКОМУ ХРИСТОВІ, бо саме він мене і кликав. Саме для нього, я посвячую своє життя, йому маю служити…

Цей час проби, приходить до кожного по різному, він може бути і в глибокому віці монашества. Чим пізніше він приходить, тим важчий він є. Найскорше, це 3 місяць приходу в монастир. Це час, коли людина не зустрівши Христа, залишає обитель. Можна багато прочитати, чи почути про Бога, але не зустрітись з ним серцем у власному житті. Можна прожити монаше життя, проказати тисячі молитов, але не збагнути суті монашества.
В цьому важкому процесі, відіграє значну роль духівник (старець), що провадить духовне життя початківця монашого подвигу. Цього не можна вивчити з книжки – це треба пережити. І кожного разу, як ти забуваєш про основу життя в монастирі, ти повертатимешся до цього знову – знову здаватимеш іспит монашої зрілості – монашої професії (професійного молільника – ангельського лику). Уподібнення у Христі – це шлях цілого монашого життя, де компас є сам Христос, і він підбирає темп для кожного інший.
Хоча такі прості істини: іду в монастир служити Христу, і лише йому одному. І саме Йому, я і потрібний в монастирі. Для чого? На це питання відповідь має лише Він, це просто потрібно довіряти йому. Світ цього сприйняти не може, тому таких людей важко зрозуміти в їх покликанню, вони йдуть за іншим голосом з неба.