ПРИТЧА – надія

Одного разу в саду Академії Учитель став мимовільним свідком суперечки
між своїми учнями про те, що сприяє успіху в справах.
Один з них сказав:
– Найсильніше – це віра. Якщо немає віри в себе, у свої сили і можливості,
то нічого не вийде. Віра – це тіло успіху, основа для наступних кроків і дій.
Інший учень заперечив:
– Так, віра означає багато чого. Але без любові до справи, за яке берешся,
немає ні найменшого шансу на успіх. Любов – це фундамент, на якому
грунтуються всі починання. Це повітря, що наповнює тіло, про який ти
говориш.
Третій учень сказав:
– Все це дуже важливо, але я думаю, що нас рухає вперед надія. Вона
немов наповнений вітром вітрило на галері веде нас до успіху в наших
починаннях. Надія – це наші крила, – і, помітивши свого наставника,
звернувся до того з питанням: – Учитель, хіба не ви казали, що надія
вмирає останньою? Чи не означає це, що вона є найбільш важливою для
успіху в справах?
На що Учитель відповів:
– Залиш надію, всяк чинить без любові і віри.

© АНДРІЙ МЕРКО