Роздумуючи над уривком св. Євангелія Ів. 20:19-31 – Томина неділя.

Якщо добре розважимо, то можемо усвідомити те, що апостоли є достатньо настрашені, бо збулися слова Христові: «Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада»(Мт.26:31). Справді, якщо багато років є один і той самий пастух, то стадо його знає і слідує за ним на пасовисько, але якщо його поміняти, то стадо путається й не знає куди прямувати далі, вівці піднімають крик і товчуться на місці. Христос добре зауважив це за своїми учнями, вони не мають плану конкретних дій, вони налякані за власні життя, що Синедріон буде їх переслідувати.
Учні в паніці від останніх подій, що відбулись в Єрусалимі, жінки бачили воскреслого, але апостоли не вірять цьому – «Вони ж, почувши, що він живий та що вона його бачила, не йняли віри»(Мр. 16:11). Далі Ісус являється Марії – своїй мамі, Петрові, і двоє учнів з Еммаусу стверджують те саме: «Після цього з’явився в іншім вигляді двом з них, що були в дорозі й ішли на село. І ці, повернувшися, сповістили інших, але й їм не йняли віри» (Мр. 16: 12-13). Дивлячись на цю ситуацію, можна прийти до висновку, що апостоли перебувають у шоковому стані, вони не можуть прийняти те, що померлий знову живий. Можливо, для нас це і було б шоком, але вони вже стикались з такими ситуаціями, коли воскрешав Христос, зокрема Лазаря.
Христос приходить до них через зачинені двері з словами «Мир вам», він цим бажає все найкраще від Бога. Чому Христос заходить через зачинені двері? Його учні налякані, вони очікують воїнів з Сенедріону, що можуть їх заарештувати як учнів Ісусових, вони прислухаються до кожного шороху.
Христос не прийшов їх лякати, тому він не стукає в двері, щоб лишній раз не тривожити їх. Він входить спокійно і благовістить мир, що від Бога має свій початок.
Апостол Марко стверджує: «Нарешті з’явився він самим одинадцятьом, коли то були за столом, і докоряв за їхнє невірство та твердосердя, що не повірили тим, які бачили його воскреслого з мертвих»(Мр.16:14), Христос не просто приходить через двері, але вибирає час, коли людина втрачає дещо пильність і розслабляється – час їди. Це також відбулось вечером – «А як звечоріло…»(Ів.20:19), коли людина вже є змучена за день після справ. Це свідчить про те, що Ісус вишукував час і момент, щоб найменше травмувати чи шокувати учнів, як і те, що потрібно бути пильним, «бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте»(Мт.24:44), ця істина залишається актуальна для всіх нас тепер.
Першим ділом по привітанню Христос «показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» Як мене послав Отець, так я посилаю вас»(Ів.20:20-21). Старі монаші повчання вказують на те, що Христос не з проста двічі вітається, це немов тихий натяк на дві природи Божі, що він є тим самим Ісусом, якого вони добре знали, але є Богом. Ісус вітається перший раз як Бог і Творець, що є всесильний – входячи через зачинені двері (чудо); другий раз як людина – показавши бік і руки, що немає жодної небезпеки, – «Я, той самий Ісус! Що має тіло і кості» – людина. Як бачимо, радість приходить від Бога, давати радість це привілей Божий, і правдива радість походить лише від нього.
(далі буде…)