ЗА ЩО, МАМО, ГИНЕШ?

ЗА ЩО, МАМО, ГИНЕШ?

ЗА ЩО, МАМО, ГИНЕШ?

Співставмо два Тарасових вірші: «Розрита могила» та заспів до поеми «Княжна». У першому він ставить це ключове питання, так актуальне для України протягом усієї її історії, а особливо тепер. А в другому – дає на нього відповідь, мабуть сам цього не помічаючи. Звернімося до віршів. (Я дозволю собі процитувати куплети вибірково: хай читачі мені вибачать таку «вольность»):

«Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?

Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…»

І другий, відомий більше як пісня «Зоре моя вечірняя», що її так любісінько співають дитячі хори в музичних школах, причому ні діти, ні тим більше – художні керівники не розуміють, що вони співають:

«Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти»…

Хто такі нехрещені діти? Й чому вони гойдаються на вербових віттях? Відповідь проста: це діти, що їх щирі українські дівчата, «залетівши», народили і втопили. (А щирі українські парубки, як завше, ховалися в кущі й невинно були «ні при чому»). І якщо українські молодечі дійства, що їх практикували на українських вечорницях (як це подає інтернет-журнал «Апейрон +»: http://apeironplus.net/mazana-hata-abo-yak-na-vechornitsyah-tryasli-kalinu-16/), відповідають дійсності й етнограф Марко Грушевський описує їх достовірно, то ж не завше вдавалося, щоби «плоть як сходить з його, то не впускать у неї» (див. там само). Відповідно, далі була вагітність, а ще далі – нехрещені діти на вербових віттях… Й так аж досі, тільки що річку з вербами замінили на гінекологічні кабінети…

Ось за це мама й гине!

Петро Гусак