ЗА ЩО, МАМО, ГИНЕШ?
Співставмо два Тарасових вірші: «Розрита могила» та заспів до поеми «Княжна». У першому він ставить це ключове питання, так актуальне для України протягом усієї її історії, а особливо тепер. А в другому – дає на нього відповідь, мабуть сам цього не помічаючи. Звернімося до віршів. (Я дозволю собі процитувати куплети вибірково: хай читачі мені вибачать таку «вольность»):
«Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
…
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…»
І другий, відомий більше як пісня «Зоре моя вечірняя», що її так любісінько співають дитячі хори в музичних школах, причому ні діти, ні тим більше – художні керівники не розуміють, що вони співають:
«Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти»…
Хто такі нехрещені діти? Й чому вони гойдаються на вербових віттях? Відповідь проста: це діти, що їх щирі українські дівчата, «залетівши», народили і втопили. (А щирі українські парубки, як завше, ховалися в кущі й невинно були «ні при чому»). І якщо українські молодечі дійства, що їх практикували на українських вечорницях (як це подає інтернет-журнал «Апейрон +»: http://apeironplus.net/mazana-hata-abo-yak-na-vechornitsyah-tryasli-kalinu-16/), відповідають дійсності й етнограф Марко Грушевський описує їх достовірно, то ж не завше вдавалося, щоби «плоть як сходить з його, то не впускать у неї» (див. там само). Відповідно, далі була вагітність, а ще далі – нехрещені діти на вербових віттях… Й так аж досі, тільки що річку з вербами замінили на гінекологічні кабінети…
Ось за це мама й гине!
Петро Гусак