Сповідь

впасти в гріх – це людське;
жити в гріху – це від диявола;
каятись і підніматись з гріха – це від Бога.

Ходив послушник (кандидат у монашество) на сповідь до старця-духівника. А коли повертався від нього, усі дивувались: очі ясні, обличчя світле, радісне. Попросять його допомогти, відповідає: «Благословіть!» Підкажуть йому що-небудь, кланяється: «Вибачте!» І монахи раділи, дивлячись на нього.

Але через деякий час стали помічати в послушника зміни: погляд похмурий, спідлоба, обличчя темне, похмуре. Попросять його допомогти, відповідає: «Ніколи!» Підкажуть йому що-небудь, відвертається: «Не ваша справа!» – «А в чому справа? – Запитують ченці. – Може, що трапилося? Ти скажи, допоможемо … » – « Нічого не сталося … » – бурчить послушник.

А один досвідчений монах зауважив: «Не ламайте собі голови, отці! Хіба не знаєте: хто на сповідь не ходить, того чорт водить! »

Сказав старий чернець: «Коли послушник сповідається Старцю, його розум подібний до чистого джерела, а коли замикається в собі – подібний смерднючому болоту».