Психологія св. Терези з Лізьє

Книжка Люїса Хорхе Гонзалєса добре вписується в цю тенденцію. Ось Свята Тереза, наймолодший Учитель Церкви, створила стратегію розвитку, яку пізніше створить наново психологія кінця XX ст. Проблема сучасної психології в тому, що всупереч проголошуванню практично тих самих, що й в Церкві, постулатів стосовно життя і розвитку, пробує ці постулати відірвати від їх джерела – від Бога. Тому деякі тенденції психотерапії і психонавчання стають щонайменше морально підозрілими, використовуються для маніпуляцій, або прагнуть заповнити натуральну порожнечу без Бога Його карикатурою – нью-ейдж баченнями раю на землі, самореалізації в ім’я обожнюваної гуманності, всеосяжної життєвої енергії і т.п.
Тому з приємністю можу порекомендувати саме цю книжку, що показує католицьку версію ефективної психологічної техніки, з джерела, опертого на Бозі.
Богна Бялецка, психолог, постійний співпрацівник Przewodnika Katolickiego.

[page=2]Пролог[/page]
[page=3]Вступ[/page]
[page=4]Взірець почуття власної гідності [/page]
[page=5]Дивна хвороба[/page]
[page=6]Відновлення душевної сили[/page]
[page=7]Внутрішня рефлексія над собою[/page]
[page=8]Шлях радикальної любові[/page]
[page=9]Активне прийняття дару здоров’я[/page]
[page=10]”Скоро помру”…[/page]
[page=11]Практичні вправи[/page]

джерело: http://teresa.oleh-sj.com/
{PAGEBREAK}
Зустріч з Терезою з Лізьє, з цією простою і одночасно винятковою дівчиною, дає радість. Приємно зустрітися з цією жінкою, такою гарною тілом і духом. Пізнання її історії, свідоцтво супроводжуючої її ласки Господа та власні зусилля будять надію в нас всіх, які можливо болісно досвідчують обмеження, що витікають як з особистої психологічної незрілості, також і з браку зрілості наших братів. Краса її зрілої індивідуальності відчиняє перед нами ясний горизонт надії, що бажання позитивної зміни індивідуальності може здійснитися, що не забракне нам Божої милості, що не пошкодував Він нам також натуральних здібностей до розвитку. Єднаючи отже особисте зусилля і міць Божої ласки, ми можемо довірливо підняти труд безперервного зростання, а Тереза буде для нас незрівнянним взірцем на цій дорозі психічного розвитку, відкритого в своїй повноті на Бога. Тереза стане для нас взірцем, тому що сама особисто пройшла цією дорогою до вершини. Не була б автентичним зразком, якби обмежувалася лише вказуванням мети, як роблять це деякі проповідники. Є справжнім зразком, бо, описуючи в своїх автобіографічних текстах методи і конкретні кроки, докладно подає процес – що саме робити, щоб прийняти милість і піднятися на вершину гори. У навчанні Терези, в її поведінці і записах ми помічаємо виняткові педагогічні обдарування, а сама Авторка постає перед нами як майстер психології. На цю рису звертали увагу віддавна. Письменник Maxcence van der Meersch у своїй книжці «La Petite sainte Thérèse» з визнанням говорить про “виняткову інтуїцію психолога святої Терези”. Ганс Урс фон Балтазар, найбільш світлий теолог Церкви в XX столітті, робить це визнання власним і додає: “У зв’язку з цим Тереза є перш за все генієм пізнання себе, найдосконалішим (найдопитливішим) психологом сучасних часів” [H. Urs von Balthasar, Sorelle nello Spirito: Teresa di Lisieux e Elisabetta di Digione, Jaca Book, Milano, 1974, s. 28].
Саме так: Тереза виявляється досконалим психологом. Можна було б думати, що Тереза вивчала психологію і застосувала її в особистому житті, у відношеннях між людьми, в способі ставлення до Ісуса. Практичне навчання Терези показує нам, як ми самі повинні розуміти процес, ведучий до повного розвитку – до повноти, яка досягається в єдності з Ісусом – так як це сталося з Терезою з Лізьє.

Люїс Хорхе Гонзалєс OCD Рим, 15 жовтня 2004 р.
{PAGEBREAK}
Вступ

Тереза з Лізьє народилася 2 січня 1873 року, померла 30 вересня 1897 р. у віці 24 років. Це одна з найясніших постатей в історії гуманізму, а її духовне навчання має загальносвітове значення. Цю “Малу Кармелітку”, відому і визнану християнами і нехристиянами в усьому світі, 19 жовтня 1997 року папа Іван Павло ІІ оголосив Учителем Церкви.
Особисте багатство святої Терези від Дитятка Ісус не обмежується лише духовним аспектом. Зразковим постає також її людський вимір. Справді, Терезу з Лізьє можна порекомендувати як взір людського розвитку, оскільки вона пройшла дорогу від майже невротичної незрілості до повної реалізації себе як особи.
Своїм життям вона показує, що – крім Божої ласки – людський розвиток вимагає особистого зусилля і використання людських засобів. Мій інтерес до нового Учителя Церкви є безумовно психологічним. Я збираюсь визначити, як вона використовувала свої людські можливості, щоб подолати свої очевидні людські обмеження. Я знаю, що інші дослідники зупинялися на дослідженні психічних розладів, які торкнули Терезу [J. Maître, L`Orpheline de la Bérésina. Thérese de Lisieux, Paris, Cerf, 1995, s. 145-240. R. Masson, Soufrance des hommes, Versailles, Saint-Paul, 1997, s. 13-34. Mercury, Essai sur Thérese Martin, Paris, L`Harmattan, 1997, s. 69-87], однак небагато вчених займалося психологічним розвитком цієї молодої французької кармелітки [C. De Meester, La dinámica de la coni anza, Burgos, Monte Carmelo, 1998].
Я збираюся зосередитися на цій останній перспективі – зміна та розвиток індивідуальності Терези, але замість того, щоб підкреслювати історичні дані, пов’язані з цим, бажаю розглянути людські або психологічні процеси, які вона підіймає для досягнення особистої трансформації і зростання.
Дивує і вражає факт, що перед розвитком наукової психології, без психологічної університетської підготовки Тереза змогла застосувати на практиці методи, що допомагають психічному розвитку, які наука запропонувала нам тільки через сто років після неї. Тереза з Лізьє становить привабливу модель для кожної категорії осіб і для визнавців різних релігій. Ось площини людського життя, які вона змогла зразково розвинути, і які ми розглянемо в цьому короткому есе:
– відчуття власної вартості;
– активне прийняття дару здоров’я;
– мистецтво мислення;
– емоційна свобода;
-відмінна поведінка;
– відношення між людьми;
– особиста місія.
Бажаю Тобі, дорогий Читачу, знайти в святій Терезі з Лізьє взір людського розвитку, а приклад її боротьби хай буде Тобі заохоченням в щоденному піклуванні про власне зростання. Бажанням Терези було “використовувати час в Раю, щоб робити добро на землі”, нехай отже вона Тебе супроводжує своїм безперервним заступництвом в Бога – на благо Тобі, Твоїм близьким і Твоїй спільноті.
{PAGEBREAK}
Взірець почуття власної гідності

Постава поваги, цінування і сприяння саморозвитку, якою можемо захоплюватися у Терези з Лізьє, і яку ми знаємо під назвою відчуття власної вартості, сполучається з першою і другою Заповіддю.
На питання: “Яка перша з усіх заповідей?”, Ісус відповідає без вагання і рішуче: Перша – Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний. Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Будеш любити ближнього твого, як самого себе. Іншої, більшої від цих, заповіді немає. (Мк 12, 28-31).
Виконання цих заповідей можливе лише тоді, коли особа уміє кохати себе, коли свідома власної вартості. Еріх Фромм доходить до переконання, що любов до самого себе є необхідною умовою для реалізації інших форм любові: материнської, батьківської, братерської, синівської та любові Бога [E. Fromm, El arte de amar, Buenos Aires, Paidós, 1982, s. 62-67].
Відчуття власної вартості лежить між двома крайностями, однаково небезпечними. При застосуванні шкали від 0 в 100, відчуття власної вартості – що розуміється як повага, турбота і просування власного «я» – в межах розумного розміщується між 25 та 75. Якщо на цій шкалі власна вартість наближена до 25, тоді людина позбавляється розсудливої поваги і клопоту до себе самої, відкидає власне ,,я”. Негативний внутрішній монолог з собою веде до відчуття провини та вихолощення, веде до депресії, а в крайніх випадках навіть до самогубства.
Розміщення від 75 говорить про надмірне відчуття власної вартості, яке буде проявлятися у власній любові, егоїзмі, марнославстві, у гонорі, зловживанні владою і агресією. Фромм вказує на велику різницю між любов’ю до самого себе з другої Заповіді та егоїзмом: “Егоїзм і любов до самого себе, далекі від ідентичних, протиставляються одне одному” [E. Fromm, El arte de amar, s. 65].
Егоїзм і гордість насправді виявляються автодеструктивними, занурюють людину у відособлення, самітність, відторгнення, ненависть і презирство щодо інших. Тереза з Лізьє уміє уникати обох крайностей, хоч з другого боку, в певних моментах свого життя небезпечно наближується до темної прірви депресії, і навіть смерті. Приходить на світ 2 січня 1873 року, а коли їй сповнюється ледве місяць, захворіла. “Батьки затурбувалися. Думали, що помре, як четверо інших дітей” [M. Parajón, Santa Teresa de Lisieux, Madrid, BAC, 1987, s. 31].
Видужує, але наступного місяця знаходиться на межі між життям і смертю, оскільки її мама, Зелі Мартін, не може годувати дитини грудьми, а інші способи виявляються неефективними. Дівчинка безперервно кричить, а мама не може її заспокоїти. Зелі іде шукати проживаючу в горах жінку, яка годувала її старших доньок. Коли Розалія дізнається про справи, то не погоджується на переїзд в Алансон, щоб годувати Терезу. Перебуває там лише тиждень, щоб немовля призвичаїлося до неї, яка повинна замінити її маму. Тереза відірвана від своєї мами та вивезена в село, щоб проживати з Розалією. Знаходить нову сім’ю, сільський клімат, товариство чотирьох братів і іншого тата. Візити мами, батька і сестер підтримували щоправда почуттєві зв’язки з сім’єю, проте здається, що все вказує на те, що Тереза так зв’язалася почуттєво з годувальницею, немовби Розалія була її мамою. Звикає до її близькості та опіки. Менш ніж через рік мусить перервати цей зв’язок. 2 квітня 1874 року повертається додому свого батька.
До цієї пори вже вдається подолати труднощі і вона утримує природно живий блиск своєї багатої індивідуальності. Фактично, від дитинства Тереза виявляє особливу схильність до сміху. Має живий, неспокійний характер, весела, схильна до забав та товариства. Коли Тереза має ледве чотири з половиною роки, переживає наступний болючий досвід – вмирає її мама. Може тоді відкриваються в ній рани, які переживала в першому році життя. Накопичені страждання стають нищівними. Втрачає блиск її природна радість і певність в собі, а також відкритість:
“[…] мій щасливий характер зовсім змінився, раніше така жива, така експансивна, я стала несміливою і м’якою, надмірно вразливою. Вистачало єдиного погляду, щоб я заливалася сльозами, була задоволена, якщо ніхто мене не чіпав, не могла стерпіти компанії незнайомих людей і віднаходила радість лише серед найближчих в сім’ї” [A 13 r].
{PAGEBREAK}
Дивна хвороба

Пізніше, коли Тереза має майже 10 років, до Кармелю іде її сестра Поліна, яка до цієї пори замінювала їй маму. Через декілька місяців, мабуть під впливом цієї другої втрати, Тереза стає жертвою “такої дивної хвороби”, якої сама собі не уміє роз’яснити. Доходить навіть до сумнів, чи не “умисне розболілася”. Пише на цю тему: “Немає в цьому нічого дивного, що я боялася, що видаюсь хворою, не будучи нею реально, оскільки я говорила і робила речі, яких зовсім не думала робити; майже увесь час видавалося, що маю марення, оскільки я говорила слова, які не мали сенсу, а одночасно впевнена, що ні на хвилину я не була позбавлена моєї розумової влади… Часто видавалося, що я знепритомніла, оскільки загалом я не рухалася […], однак я чула все, що навколо мене говорять і все те я пам’ятаю” [A 28v]. Кузина Терези, Жанна Герен, описуючи початок цієї дивної хвороби, пояснює, що Тереза була охоплена “міцним тремтінням, що нагадувало лихоманку. Потім це було названо депресією, станом напівгалюцинаційним, що спричиняло, що бачила різні предмети або поведінку довколишніх її осіб під постаттю жахливих форм…” [Свідчення Жанни Герен на канонізаційному процесі]. В цьому офіціальному свідоцтві Жанна, ймовірно для подання першого враження сім’ї і родинного лікаря, вживає терміну депресія. Однак не думаю, щоб надавала вона цьому поняттю клінічного значення. Не перестає це одночасно бути вказівкою. Говорить, що Тереза фактично наближується до темного краю депресії.
Спонукає до міркування, що бажання знову обійняти Поліну під час обряду облечення приводить Терезу до неочікуваного покращання. Після цього однак, вже в своєму домі, дівчинка знову потрапляє в хворобу, а симптоми указують на погіршення. «Дивна хвороба» бентежить лікаря Нотта, який наразі говорить про ,,хворобу святого Віта” [W języku polskim nosi nazwę chorea, jest chorobą nerwową ze skurczami mięśni, zwaną też ,,tańcem świętego Wita” lub ,,pląsawicą Huntingtona”] і формально виключає істерію. Після п’яти тижнів страждання, в неділю, 13 травня 1883 року, в день Зіслання Святого Духа, Тереза раптом почувається оздоровленою через «захоплюючу посмішку Пресвятої Діви Марії» [A 30r].
На сьогодні, ставлячи різні гіпотези стосовні цієї «дивної хвороби», з приводу цілковитого, повного одужання, виключено найважчі хвороби, тут згадані [Подаємо бібліографію на тему психологічних роздумів про Терезу: C. De Meester, Dynamique de la confiance, Paris, Cerf, 1995, s. 24, припис 12. На наступній сторінці подано думку Гайраля, де він наголошує на “постійних” змінах у Терези, особливо почавши від ласки Різдва. В Терези “сильна, ясна і врівноважена воля, яка завчасно вказує на корисні й неочікувані зміни в хворобі”. Пор. Dr Gayral, Une maladie nerveuse dans l`enfance de Sainte Thérse de Lisieux, [w:] “Carmel” (Francja 1959), s. 81-96.23 1].
Напевно Тереза зазнає, хоч би й короткочасно, також небезпеки іншої крайності – власної любові або гордості. Стосується це, зокрема, її щасливих часів з перших років життя. Вона сама розпізнає цю небезпеку, яка, згідно психології, віддалила б її від справжнього відчуття власної вартості. Вона пише:
“Є ще інша вада, яку мала (коли прокинулась), про яку Мама не говорить в своїх листах: велика любов до себе. Я дам тобі лише два приклади, щоб не розтягувати мого оповідання. Одного дня Мама сказала мені: “Моя Терезко, якщо захочеш поцілувати землю, я дам тобі одну монету”. Одна монета була для мене великим багатством, щоб його заробити, не потрібно було принижувати себе, оскільки через мій малий ріст не було великої віддалі між мною і землею, проте моя гордість збунтувалася на «цілування землі»; я випросталася і сказала до Мами – Ох! Ні, Мамусю, я не хочу мати монету!… Іншим разом ми повинні були іти в Гродни до господині Моньєр. Мама сказала Марії, щоб одягла мене в чарівну блакитну сукню кольору Неба, прикрашену мереживом, але щоб не залишила мені голих рук, щоб не припекло мені Сонце. Я дозволила одягти себе з байдужістю, яку належить мати дітям в моєму віці, але внутрішньо я думала, що була б набагато гарніша з голими руками” [A 8r-8v].
Реально тягар болю і хвороби віддалив Терезу від гордощів, також всупереч здоровим відчуттям власної вартості. Проте її торкає інша крайність, а саме депресія. Не дивлячись на одужання з дивної хвороби, Тереза проявляє тенденції залишитися на узбіччі, є несміливою і надчутливою. Маючи на увазі ці риси вдачі і ту хворобу, деякі вважають, що Тереза могла бути невротичною, принаймні в цей період свого життя. З другого боку, не забувайте, що Тереза упродовж свого життя збереже страх перед павуками. За декілька тижнів перед смертю признається Поліні: “В стані слабкості, в якім я знаходжуся, питаю себе, що було б зі мною, якби я побачила на моєму ліжку великого павука? Але наприкінці я хочу акцептувати також і цей страх для Бога. А якби попросила Пресвяту Діву Марію, щоб цього не було?” [Últimas conversaciones [18.8.7], в: Obras completas, Burgos, Monte Carmelo, 1996, s. 874].
Крім цієї фобії Тереза терпить на розлад, подібний до неврозу обсесивно-компульсивного: “[…] була атакована жахливою хворобою скрупулів […], не можу передати, що я витерпіла упродовж півтора року…” [A 39r]. Марія, її старша сестра, стає тоді для неї «єдиним оракулом» [A 41r]. Хресна мама, сповнена терпеливістю, всі ночі слухає одкровень своєї залитої сльозами сестрички. Тереза стає через свою ,,занадто велику вразливість […] насправді нестерпна” [A 44v].
Тереза балансує між депресією і гордощами. Тільки “ласка Різдва” в 1886 році завдає, що рівень її відчуття власної вартості нормалізується. Сама Тереза називає це “малим дивом”:
“Через мою дуже велику вразливість я була насправді нестерпною, і якщо мені траплялося ненавмисно завдати якусь дрібну прикрість особі, яку я кохала, замість того, щоб заспокоїтися і не плакати, я рясно плакала, що збільшувало мою помилку замість того, щоб її зменшити, і коли вже я починала заспокоюватися з самому вчинку, то плакала вже тому, що раніше плакала… Будь-яке зверненнядо розуму було непридатне і мені не вдавалося виправитися з цієї паскудної вади” [A 44v].
{PAGEBREAK}
Відновлення душевної сили

В ніч Різдва, після пастерки, її найулюбленіший тато коментує вигляд черевиків Терези, залишених біля комину: “Хай там що, на щастя то вже останній рік!…” [A 45r]. Тереза почула ці слова, які її глибоко ранили. Її сестра Селіна, знаюча її як надчутливу дівчинку, радить їй, щоб не сходила у пошуках подарунків в черевиках.
“Але то не була вже та сама Тереза, Ісус змінив її серце! Стримавши сльози, я зійшла швидко зі сходів і, здушуючи биття серця, взяла мої черевики, поставила їх перед Татусем і витягнула радісно всі предмети, зі щасливим вираженням обличчя, як королева. Тато сміявся, він також стався заново радісний, і Селіна думала, що бачить це уві сні!… На щастя була то солодка реальність, Teрезка відшукала силу душі, яку втратила у віці чотирьох з половиною років і вже назавжди повинна була її зберегти!….”. [A 45r].
У цьому автобіографічному тексті ми знаходимо подробиці, які вказують на співпрацю Терези з наданою їй ласкою через Ісуса. Зміна, якої Тереза зазнає, не автоматична, немовби виконана без її волі чи свідомості. Ні. Для прийняття благодаті мусить зробити зусилля: Стримуючи сльози, я зійшла швидко зі сходів і затримуючи биття серця, взяла мої черевики… Почавши від цього моменту, зростає, між іншим, її рівень відчуття власної цінності. Перестає сприймати себе як вразливу дитину. Потім, разом з фактом усвідомлення, що може стримати сльози і прискорене биття серця, починає відчувати себе відважною та здатною до багатьох речей.
Коли дивиться на те, що сталося в різдвяну ніч, вірна правді, підкреслює діяння Благодаті і значення власного зусилля. У міцних і живих барвах описує благодать, запропоновану через Ісуса, а також швидке і активне прийняття її в себе.
“У ту ніч, коли став слабим і страждаючим з любові до мене, зробив мене сильною і хороброю, зодягнув мене у свою зброю і від цієї благословенної ночі я не була поборена в жодній битві, але якраз навпаки, я переходила від перемоги в перемогу і розпочала, так би мовити, “біг велетня!…” [A 44v]
Відчуття впевненості і довіри до себе самої, які дуже чітко бринять в останніх реченнях, найбільше відповідають відчуттю власної вартості. Не забуваючи, що це Ісус зробив її сильною та хороброю, Тереза почувається оснащеною в усе потрібне для проходження від перемоги до перемоги. Тереза уникає надлишку “любові до себе” і – показуючи автентичну покору – описує себе за допомоги позитивних образів. Вважає себе малою і одночасно гідною до великих вчинків. Пише про себе саму:
“Я вважаю себе за слабку пташку вкриту лише легким пухом, я не орел, маю лише його ОЧІ і СЕРЦЕ, оскільки, незважаючи на свою безмежну малість, я осмілююся дивитися на Боже Сонце, Сонце Любові і моє серце відчуває в собі всі прагнення Орла…” [M 4v]
{PAGEBREAK}
Внутрішня рефлексія над собою

Метафори, що вживає в цьому автопортреті, вказують на її внутрішню рефлексію над собою. Навчилася добре говорити про себе саму, в стилі Ісуса:
“Я є світло світу” (Й 8,12).
“Я є дорога” (Й 14,6).
“Я є ворота для овець” (Й 10,7).
“Я є добрий пастир” (Й 10,11).
“Я є хліб життя” (Й 6,48).
“Я є життям” (Й 14,6).
“Я є правдою” (Й 14,6).
“Я є тиха і покірна серцем” (Мт 11,29).
Зауважмо, що Ісус, кажучи добре про Себе Самого, звертається до рівня тотожності. Із цього приводу вживає дієслово «Є». Таким чином приводить до того, Ким Він Є в своїй власній істоті. Подібно роблять святі, бо коли йдеться про смирення, говорять навіть зле про самих себе. Наприклад, Іван від Хреста рекомендує своїм учням “упокорюватися в словах і прагнути, щоб інші з нами це робили” [Św. Jan od Krzyża, Droga na Górę Karmel, Księga I, 13.9, w: Św. Jan od Krzyża, Dzieła, przeł. B. Smyrak, Kraków, Wydawnictwo Karmelitów Bosych, 2004, cz. 1, s. 157]. Проте, коли належить пригадати про власну тотожність, справи змінюються радикально, тоді сам Святий поспішає із ствердженням, що душа є “найгарнішим і найдосконалішим образом Бога”.
“Бо хоч є правдою, що навіть невпорядкована душа залишається щодо свого натурального побуту настільки досконалою, наскільки її Бог створив, то, однак, як істота розумна, є тоді знівеченою, відштовхуючою, брудною і затемненою”.
“Одна думка людини має більшу вартість, ніж весь світ, тому Бог гідний лише її”. [Św. Jan od Krzyża, Słowa światła i miłości, “Sentencje”, 34, w: Św. Jan od Krzyża, Dzieła, cz. 2, dz. cyt., s. 457]
Згідно з тим, що Містик пропонує в цих реченнях, коли хтось говорить про свою власну тотожність, робить віднесення, безпосередньо або ні, до Бога, що дає існування всім людським створінням, що в наслідку спричиняє, що нема небезпеки марнославства, гордості, гонору, ані нічого, що було б до них подібне.
Тереза, з відповідним їй блиском, дуже добре розуміє горизонт, відкритий через відчуття власної вартості. На початку свого першого автобіографічного рукопису, знаходячись на висоті тотожності або буття, говорить про себе саму в позитивних словах, а одночасно покірних, таких, що відповідають відчуттю власної вартості: “[Ісус] хотів створити великих святих, яких можна порівняти з ліліями та трояндами, але створив також менших, які мусять задовольнитися тим, що є маргаритками і фіалками, призначеними на те, щоб радувати очі Доброго Бога, коли опускає зір на свої стопи. Досконалість полягає у виконанні Його волі, бути тим, ким Він хоче, щоб ми були…”[ A 2v].
Останнє речення цього тексту дає нам нагоду визначити відчуття власної вартості в найглибшій формі: це бути тим, ким хоче Бог, щоб ми були.
Ким хоче Бог, щоб ми були? Він хоче нашого розвитку на висоті тотожності. В глибині нашої особистості, крім інших аспектів нашої істоти, ми є перш за все подвійністю в розумінні:
– Особою,
– Божим Дитям.
{PAGEBREAK}
Шлях радикальної любові

Дорога, якою Бог хоче, щоб ми йшли, щоб прийти до буття тими, ким Він хоче, щоб ми були, є стежкою радикальної любові до Нього – згідно з вимаганнями першої заповіді. Тереза пішла цією дорогою і досягла повного відчуття власної вартості – як особа і як Дитина Божа, а також тішилася плодами реалізації першої заповіді. Ті плоди описав Святий Іван від Хреста, великий учитель духовності Терези:
“[…] Бог прагне всього лише любові […] всі наші вчинки і труди, хоч би були можливо найбільші, нічим є перед Богом. Ми не можемо бо нічого скласти через них Богу, ані сповнити Його єдиного бажання, яким є звеличення душі. Для себе Бог нічого бо з того не прагне, оскільки нічого не потребує. А якщо чогось прагне, то всього лише того, що звеличує душу. Оскільки немає іншої речі, в якій міг би її більш звеличити, як зрівняння її із Собою, отже вимагає лише того, щоб Його любила. Особливістю бо любові є зрівнювання тих, що любляться”. [Św. Jan od Krzyża, Pieśń duchowa 28,1, w: Św. Jan od Krzyża, Dzieła, cz. 2, dz. cyt., s. 199-200]
Запал, здається, зменшується перед вагою Божої любові. Те, чого Він хоче, ясне: звеличити особу, зрівнюючи її з Собою. З того теж приводу просить кожну людську істоту, щоб Його кохала з радикалізмом першої заповіді: особливістю бо любові є зрівнювання тих, що любляться.
Тереза добивається свого людського розвитку через практику любові Бога. Через те саме вдається Богові вивести /Терезу/ з її психічної незрілості, саме тому, що Його кохає всією собою. В Ісусі кохає Його “до безумства” [A 82v]. Пише:
“Так дуже я хотіла б Його кохати!… Кохати так, як ніколи ще не був коханий!” [Św. Teresa od Dzieciątka Jezus, “List 74. Do siostry Marii od Najświętszego Serca” (6 stycznia 1889), w: Tejże, Listy, przeł. I. Koperka, Kraków, Wydawnictwo Karmelitów Bosych, 2004, s. 124]. Таким чином доходить до найвищого рівня відчуття власної вартості. Кохаючи Бога, Тереза старається для себе самої, про найбільше Добро, яким є Сам Бог. В результаті Бог її возвеличує, “зрівнюючи з Собою”. Перед величною перспективою, яку любов Бога відчиняє перед її поглядом, як людського створіння, є можлива повторна верифікація дефініції відчуття власної вартості. Цю позицію старанності, поваги, покладання на себе, розвиток та імпульс власного “я” до повноти, можна підсумувати так:
“Відчуття власної вартості полягає у бажанні для себе самого усілякого добра, яке, – у світі і в Собі самому – пропонує Бог кожному, щоб дійшов до буття таким, яким Він хоче, щоб він був”. [Концепцію почуття власної гідності пояснюю в: L. J. González, Autoestima, Buenos Aires, Lumen, 1999] Тереза віддається проекту дозрівання до буття такою, якою Бог хоче, щоб вона була. Таким чином виходить з прірви незрілості до висот постійного розвитку, що не кінчається [K. Feng, Avec sainte Thérese, grandir, devenir adulte, Médiaspaul, Paris 1999. P. J. h omas-Lamotte, Guérir avec Thérese, Pierre Téqui, éditeur, Paris 2001. Frere Daniel-Ange, Les blessures que guérit l`amour, Penumatheque, Paris 1998].
{PAGEBREAK}

Активне прийняття дару здоров’я

Тереза отримує назад добре здоров’я і відчуття власної вартості. У її чернецтві мали місце події, які підтверджують, що тішилася кращим здоров’ям, ніж сестри із спільноти, тому зразком може бути не тільки відчуття власної вартості, але також активне прийняття дару здоров’я. Можливо, що тут народиться запитання: “Як взірцем здоров’я може бути хтось, хто у віці 24 років вмирає від туберкульозу?” Насправді, в тих часах багато молодих французів вмирало від туберкульозу [G. Gaucher, “L`ultima malattia”, w: AA.VV., Teresa di Lisieux. Vita. Dottrina. Ambiente, Arenzano, Messaggero, 1996, s. 235-246], а я все ж таки вважаю, що Тереза (подібно як і її сестри) володіла достатніми психічними вміннями, щоб уціліти. Я приймаю цю точку зору розуміючи термін «здоров’я» згідно з дефініцією WHO – Міжнародної Організації Здоров’я. Лікарі, що створили цю організацію в 1946 році, стверджували, що “здоров’я – це стан досконалого фізичного, розумового і суспільного самопочуття, а не лише відсутність хвороби”. Зовсім недавно WHO запропонувала нову дефініцію, яка видається більш реалістичною і покірнішою. В ній стверджується, що здоров’я – це стан повного доброго фізичного, психічного і соціального самопочуття, отже стан, в якому будова і діяльність всіх тканин і органів не тільки правильні, а й запевнюють також внутрішню рівновагу і здатність пристосовуватись до навколишніх умов – також суспільних [dr K.R. Pelletier, Sound Mind, Sound Body, New York, Simon & Schuster, 1994, s. 70].
В сучасній медичній літературі виділяються наступні чинники, які зумовлюють здоров’я: мислення, відчуття, поведінка, зв’язок розуму і тіла, захисна система, дружні відносини і альтруїзм, життєві ідеали, медитація [L. J. González, Amor, salud y larga vida, Monterrey, México, Font, 1996].

2.1. МИСЛЕННЯ

Сьогодні в області медицини відомо, що наші думки впродовж декількох секунд впливають на тіло, тому також в стані хвороби рекомендується думати про здоров’я. Хвороба є немовби плямою червоного вина на білій скатерті з льону. Позитивні думки діють мов відбілювач при пранні, для зміцнення нас в процесі видужання.

2.2. ВІДЧУТТЯ

Відчуття мають органічні складові частини, особливо на гормональному рівні, внаслідок чого неприємні відчуття – ненависть, гнів, смуток, боязнь, відчай і т.д. – сприяють хворобі. В свою чергу, приємні – любов, радість, мир, надія і т.д. – підтримують здоров’я або допомагають в його повернені.

2.3. ПОВЕДІНКА

Очевидно, що поведінка, зумовлююча сам стиль життя, – харчування, фізичні вправи, активність, праця, глибоке дихання, здатність до доброго настрою, відпочинок, сон і т.д. – має безпосередній вплив на здоров’я.

2.4. ЗВ’ЯЗОК РОЗУМУ Й ТІЛА

Іншим чинником, зумовлюючим здоров’я, є переконання щодо можливості впливу розуму на тіло. Коли ми сприймемо це як факт, розкривається особиста можливість впливу на здоров’я.

2.5. ЗАХИСНА СИСТЕМА

Активна і врівноважена захисна система може мати ефективну можливість знищення зовнішніх хвороботворних чинників – бактерій, вірусів, паразитів, грибків. Внутрішні хвороботворні чинники – це дегенеративні ракові клітини або надлишки виділень, які знижують імунітет організму. Рівновага і дієвість захисної системи порушується через стрес, який спричиняє підвищення в крові рівню гідрокортизону і адреналіну, що може спричинити знищення захисної системи [L. J. González, Libertad ante el estrés, Monterrey, México, Font, 1993]. Протистояння стресу – мир і добрий настрій.

2.6. ДРУЖБА І АЛЬТРУЇЗМ

Результати медичних досліджень підтверджують, що здоров’я покращується, коли ми маємо групу підтримки, провадимо діяльність, яка полягає в служінні та допомозі, а особливо, коли ми переживаємо глибоку дружбу або любов [Пор. D. Chopra, Ageless Body, Timeless Mind, New York, NY, Harmony Books, 1993, s. 330-334. H. Dreher, h e Immune Personality, New York, Penguin, 1995, s. 211-287. A. Walsh, h e Science of Love, Buffalo, NY, Prometheus Books, 1996, s. 97-136].

2.7. БАЧЕННЯ АБО ВИСОКІ ІДЕАЛИ

Коли ми відкриваємо особисту місію всередині власного покликання, виявляється, що представляємо собі предмет цієї місії, або за допомогою розуму проектуємо образ, що описує наше бачення. Бачення ставить перед нами виклики, які мають головним чином альтруїстичний характер. Запал сповнення власних завдань для реалізації привабливої місії домагається здоров’я і його творить [K.R. Pelletier, Sound Mind, Sound Body, dz. cyt., s. 231-276].

2.8. МЕДИТАЦІЯ

Медичні експерименти, ініційовані в 70 роках, також доводять, що медитація, яку християни окреслюють як християнську медитацію [Див. Kongregacja Doktryny Wiary, List do biskupów Kościoła katolickiego o niektórych aspektach medytacji chrześcijańskiej, Rzym (15 X 1989)] – молитву серця, ізоляції (свята Тереза з Авіля), любовної зібраності (святий Іван від Хреста) і т.д. – приносить також багато користі на висоті соматичній.
Серед них чергується індукція хвиль альфа в діяльності мозку, м’який ритм биття серця, зменшення кількості молочної кислоти, яка спричиняє м’язову напругу, зменшення споживання кисню в клітинах і т.д. [H. Benson, M.Z. Kliper, h e Relaxation Response, New York, NY, Avon, 1976. H. Benson, W. Proctor, Your Maximum Mind, New York, NY, Avon, 1989. H. Benson, M. Stark, Timeless Healing, New York, NY, Scribner, 1996. L. Dossey, Healing Words, New York, NY, HarperSanFrancisco, 1993. L. Dossey, Prayer is Good Medicine, New York, NY, HarperSanFrancisco, 1996. D. Goleman, La forza della meditazione, Milano, Rizzoli, 1997].
Маючи на увазі вищевказаний комплекс чинників, зумовлюючих здоров’я, можна стверджувати, що Тереза з Лізьє в більшості вживала їх в житті. Щоденна медитація, високий ідеал, направляючий її особисту місію, відношення дружби, а також альтруїзм, добрий настрій, що ефективно і в урівноважений спосіб стимулюють функціонування системи витривалості, позитивні почуття і думки, так само як вигідне збереження здоров’я присутні в житті Терези за стінами Кармелю.
Напевно бракує їй здорової їжі, оскільки в її часах кармелітки живилися погано. Належить додати до того – пости і різні умертвління, проникливий холод і брак достатньої кількості сну. Однак, охоплюючи загально, можемо стверджувати, що Тереза мала умови, прийняті через WHO, добрий контроль над чинниками, зумовлюючими здоров’я.
Доводить це факт, що роками мала прекрасне здоров’я. Сама розповідає, що коли в її спільноті панувала епідемія грипу, в день її девятнадцятиріччя померла одна сестра, а незабаром дві наступні. Тереза залишається здорова:
,,В той час я була сама в захристії, оскільки перша сестра на цьому служінні була дуже тяжко хвора, тому я мусила підготовлювати поховання, відчиняти грати хору на месу і т.д… Добрий Бог надав мені багатьох милостей сили в той час, я розмірковую зараз, як я могла без жаху робити це все, що я зробила, скрізь панувала смерть, більш хворими піклувалися ті, які з трудом рухали ногами, коли лише якась сестра видавала останній подих, були змушені залишити її саму” [A 79r].
{PAGEBREAK}
“Скоро помру”…

Факт, що Тереза зберегла здоров’я в таких шкідливих і вельми заразливих зовнішніх умовах, виявляє дуже добре функціонування її захисної системи [І тому не дивують назви книжок таких авторів: Frere Daniel-Ange, Les blessures que guérit l`amour, Nouanle-Fuzelier, Paris, Pe numatheque, 1998. P.J. Thomas-Lamotte, Guérir avec Thérese, Paris, Téqui, 2001]. Що, отже, ослабило її захисну систему? Чому після двох з половиною років її здоров’я починає погіршуватися?
Перші згадки про хворобу Терези з’являються в червні 1894 року – Тереза має тоді 21,5 років – дізнаємося з них про особливу турботу, якою вона оточується. Вже в липні її сестра Поліна (у Кармелі с. Агнеса від Ісуса) пише до їхньої сестри Селіни: “Сестра Тереза від Дитятка Ісус не почувається гірше, але як і раніше має свої години болю горла; приходить їй це рано, а по полудню, біля пів на дев’яту, крім того трохи захрипла. Загалом піклуємося про неї найкраще, як можемо”.
1895 рік ніби приносить покращення. Не з’являються алюзії на тему її хвороби. Навіть сестра Тереза від святого Августина розповідає: «В місяці квітні 1895 довірилася мені: “Мерщій я помру”… Коли сестра Тереза говорила так, тішилася досконалим здоров’ям» [G. Gaucher, La pasión de Teresa de Lisieux, Burgos, Monte Carmelo, 1997, s. 46].
Минає зима. У період Великого Посту (19 лютого – 5 квітня 1896) Тереза дотримується “зі всією стислістю” посту і оповідає: “[…] ніколи не почувалася я такою сильною, а сила та утрималася аж до Пасхи. Проте у Велику П’ятницю Ісус захотів дати мені надію, що незабаром побачу Його в Небі… Ох! Який же солодкий є для мене цей спогад!… Лишившись в Гробі аж до півночі, я повернулася в келію, але ледве я встигла покласти голову на подушку, відчула немовби пінну хвилю, що піднімається аж до моїх уст. Я не знала, що то таке, але думала, що мабуть я помру і мою душу залила радість […], я сказала собі, що потрібно почекати до ранку, щоб впевнитися […], бо видавалося мені, що власне я вирвала кров’ю” [G 4v-5r]. Ходить тут про перше кровохаркання, що повториться наступної ночі. Перший лікар, який її досліджує, д-р Франциск Ніл, кузен Терези, нехтує таким поважаним симптомом, і слід припустити, що і сама Тереза йому не допомагає.
У червні певний лист сестри Марії від Найсвятішого Серця, сестри Терези, вказує, що стан її здоров’я не погіршується, але і не покращується. В ефекті “дрібний, сухий і наполегливий кашель” мучить Терезу “впродовж літа того ж самого 1896 року”. Терпить на болі в грудях.
У листопаді, перед можливістю податися в Кармель в Індокитай, Тереза молиться новенною до благословенного Жана-Теофана Венара у намірі “отримання цілковитого зцілення”. Фактом є, що “саме в процесі новенни” знов починається кашель. Від тієї пори “зі мною щораз гірше” – признається Тереза в травні 1897 року.
3 березня починається Великий Піст. Вже ослабіла через хворобу, Тереза робить надлюдське зусилля, щоб дійти в каплицю і брати участь в молитві хору. Проте, не може вже вести нормального життя у спільноті. На завершення цього Великого Посту падає в тяжку хворобу. Маємо початок квітня. Перший лист, в якому згадує свою останню хворобу, носить дату 4 квітня, а це неділя Господньої Муки і річниця її першого кровохаркання. Тепер та біль продовжиться сто вісімдесят днів. Розвиток цієї хвороби я залишаю на пізніше. Наразі я повертаюся до питання, що спричинило ослабленню захисної системи Терези? Перед шуканням ймовірної відповіді на це питання, я хотів би пригадати нову теорію на тему дивної хвороби, яку терпіла Тереза у віці десяти років. Та теорія пов’язує хворобу молодої кармелітки з хворобою, яку мала в дитинстві.
Доктор Роберт Мессон, говорячи про дивну хворобу, пропонує гіпотезу туберкульозного запалення мозку, спричиненого інфекцією, набутою біля шести місяців раніше. Гіпотеза та, крім того, що оперта на симптомах, які сучасна медицина відносить до туберкульозного запалення мозку, має також підтвердження в цілковитому одужанні, яке не залишає пізніше жодного сліду в Терези.
“Раптове покращення в галузі симптомів знайшло б своє пояснення одночасно в перемозі іммунологічного захисту, а ще більш в завжди швидкому і спектакулярному поглинанні мозкових набряків в цим періоді а також невідкладному наступі доброго самопочуття, яке з того витікає” [R. Masson, Souf rance des hommes, Paris, Saint-Paul, 1997, s. 33].
Зовсім повернене здоров’я, без слідів хвороби, що перебула, знову починає слабнути з приводу нового зараження туберкульозом. Повертаємося отже до питання про те, що спричиняє ослаблення її захисної системи, якщо вона сама вже вміє контролювати чинники, зумовлюючі здоров’я?
Гіпотеза, яку я пропоную до цього запитання, відноситься до напруження, які існують в кожній монаршій спільноті, а Тереза переживає напругу, зв’язану з Поліною, її Матінкою. В період від лютого 1893 року до березня 1896 року Поліна виконує обов’язки абатиси Кармелю в Лізьє. Попередня настоятелька, матір Марія від святого Гонзаги, любить виконувати владу, у зв’язку з чим втручається в обов’язки абатиси – сестри Агнеси від Ісуса. Тереза терпить з приводу “страждань, падаючих на її Матінку, коли та обрана абатисою” [G. Gaucher, La pasión de Teresa de Lisieux, dz. cyt., s. 29] – ці страждання спричинила в очевидний спосіб матір Марія від святого Гонзаги впродовж трьох років керування спільнотою сестрою Агнесою.
“Впродовж свого трьохліття засвідчила про свої переваги абатиси і не залишалася під впливом матері Марії від святого Гонзаги, як та того, менш чи більш свідомо, очікувала: вона вміла управляти не без страждання і не роблячи уступок. Однак її дуже велика вразливість була піддана на множинні зльоти та падіння. Тереза весь час пробуватиме полегшити страждання своєї `Матінки`, поставленої перед перспективою швидкої смерті своєї сестри”.
Зрозуміло, що в кінці каденції матері Агнеси вибір нової абатиси зв’язується з великою напругою і виявляється важким. Сама Тереза описує цей вибір у формі – що очевидне – метафоричній в певному листі до самої матері Марії від святого Гонзаги. “Так от, замість одноразового – як раніше – вибору, потрібні були семикратні голосування, аби врешті пастирська тростина була віддана їй в руки… Ти, Господь, також плакав колись на землі, чиж не розумієш, як мусить дуже терпіти серце коханої моєї Пастушки?” [Św. Teresa z Lisieux, “List 190. Do matki Marii od św. Gonzagi” (29 czerwca 1896), w: Listy, dz. cyt., s. 359] Я гадаю, що Тереза терпіла в тим періоді більше, ніж вона сама в тим зізнається, але однак уміє зберігати внутрішній мир, як нам це виявляє в своїх автобіографічних рукописах. У роки керівництва своєї Матінки переживає різні складнощі і страждання, а захисна система ослаблюється під впливом стресу. З нагоди вибору матері Марії від святого Гонзаги на наступну каденцію ослаблення це міцнішає настільки, що декілька тижнів пізніше, в квітні 1896 року, Тереза буде переживати два кровохаркання, які указують на початок її кінця. Незважаючи на ці зміни, Тереза все ще, здається, картиною здоров’я.
{PAGEBREAK}
Практичні вправи

Беручи Святу Терезу за приклад, обдумай, як можеш використати її досвід у своєму житті? “[Ісус] Хотів створити великих святих, яких можна порівняти з лілеями і трояндами, але створив також менших, які задоволені бути маргаритками та фіалками, призначеними на те, щоб радувати очі Доброго Бога, коли Він спускає зір на свої стопи. Досконалість полягає у виконанні Його волі, бути тими, ким Він хоче, щоб ми були…” [A 2v].
З чого черпаєш відчуття власної вартості? Напиши це своїми словами.

Вибір центру уваги

“Це неможливо повідати тобі, Мамо, як мене дуже мучив цей галас: дуже хотіла повернути голову і подивитися на виновницю, яка, авжеж, не розуміла зі свого тику”. Принаймні могла б її попросити, щоб припинила подібний галас. Проте за більш досконале визнаю, щоб “перетерпіти це з любові до доброго Бога і щоб не завдати прикрості цій сестрі”. У зв’язку з цим старалася заспокоїтися і поєднатись з Богом на медитації, не займаючи собі голови цією звуковою незручністю: “Все було непридатне, я відчувала, як заливає мене піт і була змушена попросту здійснювати молитву страждання, але увесь час терплячи, намагалася робити це не роздратовано, але з радістю і миром, принаймні в глибині душі, отже я пробувала полюбити тихий звук такий неприємний; замість постаратися не чути його (неможлива річ), я напружувала мою увагу, щоб вслухатися в нього, немовби був захоплюючим концертом” [G 30v].
На чим концентруєш свою увагу в емоційно важких ситуаціях?

Зміна центру уваги

“Бог подає мені таким чином всі ресурси, щоб залишатися дуже маленькою, і саме цього бракує. Я завжди задоволена. Використовую це, навіть посеред бурі, для утримання у великому внутрішньому спокої. Якщо говорять мені про непорозуміння між сестрами, стараюся не бунтуватися проти тої чи другої. Мені потрібно, наприклад, не переставши слухати, дивитися через вікно і внутрішньо тішитися з виду неба, дерев…” [Últimas conversaciones (18 kwietnia 1897), w: Obras completas, dz. cyt., s. 766].
Що можеш зробити, щоб в скрутній життєвій ситуації перемістити центр зібраності, уваги на щось більш конструктивне?

Зміна подання реальності

“Пташка хотіла б полетіти до того світного Сонця, яке чарує її очі, хотіла би наслідувати Орлів, своїх братів, яких бачить, що піднімаються аж до Божого вогню Пресвятої Трійці…, на жаль, все що зуміє зробити, це підносити свої малі крила, але злетіти не може в її малій силі! що з нею станеться? чи помре із смутку, бачачи себе такою безсилою?… О ні! пташка навіть не засмутиться. Із смілою довірою хоче лишитися, дивлячись на своє Боже Сонце, ніщо не змогло б його перелякати, ані вітер, ні дощ, а якщо темні хмари напливають закрити Зірку Любові, пташка не змінить місця, знає, що понад хмарами безперервно світить її Сонце, що його блиск не міг би затьмаритися ані на хвилину” [M 5r].
Як можеш побачити по іншому важку ситуацію, аби як Тереза знайти світне “сонце понад хмарами”?

Вибір конструктивного внутрішнього монологу

“Цілком впевнено вся спільнота думала, що я прореагувала в натуральний спосіб, і я б не змогла передати, скільки добра надала моїй душі така дрібниця і справила, що я стала поблажлива до слабкості інших. Не дозволяє мені це також потрапляти в марнославство, коли я оцінювана прихильно, оскільки говорю собі: Оскільки мої дрібні акти чесноти вважаються за недосконалість, можна також добре схибити, визнаючи за чесноту щось, що є лише недосконалістю. Говорю отже за святим Павлом: Найменш залежить мені на тим, чи я буду засуджена через вас, чи через який-небудь людський трибунал. Більш того, навіть самого себе я не суджу, Господь є моїм суддею. Тому також, щоб той суд для мене був прихильний, або краще щоб взагалі не була судима, я хочу, щоб мої думки були завжди милосердні, оскільки Ісус сказав: Не судіть, щоб ви не були судимі.” [G 13r-13v]
Напиши приклади позитивних, конструктивних речень, які можеш говорити собі у важких ситуаціях.

Творче мислення

“Якщо трапляється мені подумати або сказати щось, що подобається моїм сестрам, вважаю за зовсім натуральне, що привласнюю це собі, як своє добро. Думка та належить до Святого Духа, а не мені, оскільки святий Павло говорить, що ми не можемо без цього Духа Любові називати “Батьком” нашого Батька, який на Небі. Отже вільно Йому послуговуватися мною, щоб дати добру думку якійсь душі; якби я гадала, що та думка належить мені, я була б як цей “осел, несучий реліквії”, який гадав, що ознаки пошани, що віддаються святині, були направлені на нього” [G 19r-19v].
Як можеш досвід Терезки застосувати у власному житті, щоби з творчого мислення черпати радість та добрий настрій?

ЕМОЦІЙНА СВОБОДА

Вибір емоційної мети

“Хай справи цієї землі ніколи не зможуть замутити моєї душі, хай ніщо не порушить мого спокою. Ісусе, я прошу Тебе тільки про мир і кохання, нескінченне кохання, єдину границю якого являєш Ти сам.., кохання, яке не буде вже моє, але Твоє, мій Ісус” [“Modlitwa w dniu złożenia ślubów zakonnych”, w: Pisma mniejsze, dz. cyt., s. 229]. Що є Твоєю емоційною метою, бажаним емоційним станом?

Вибір емоційних відповідей

“[.] також тому, що не хотіла підкоритися натуральній антипатії, яку я відчувала, я сказала собі, що любов до ближнього не повинна полягати у відчуттях, але на вчинках; отже я старалася робити для цієї сестри те, що я зробила б для особи, яку я кохаю найбільш. За кожним разом, коли я її зустрічала, я молилася за неї до доброго Бога, жертвуючи Йому всі її чесноти і заслуги” [G 13v-14r].
У яких ситуаціях особливо потребуєш моменту затримання і вчинення свідомого вибору емоцій замість автоматичного реагування? Усвідомлення собі цих ситуацій це половина успіху.

Зміна відчуттів

“Певного дня під час рекреації /вона/ сказала мені більш менш ці слова з міною дуже задоволеною: “Чи захотіла б мені сказати, сестро Терезо від Дитятка Ісус, що так дуже привертає тебе до мене, кожного разу, коли на мене дивишся, я бачу як посміхаєшся?” Ах! Те, що мене притягало, то був Ісус, укритий в глибині її душі… Ісус, який робить солодким те, що найбільш гірке… Я відповіла їй, що я посміхаюся, оскільки я задоволена, що бачу її (авжеж я не додала, що йде про духовну точку зору)” [G 14r].
Що можеш робити у важких ситуаціях, щоб поміняти небажані відчуття на бажані? Повторне кадрування /редагування/: зміна значення
“Бачу в усьому завжди добру сторону. Є особи, які все сприймають для себе як найбільші прикрощі. Але я навпаки. Якщо маю самі лише страждання, якщо небо таке темне, що ніщо його не прояснює, тоді я радуюся” [Św. Teresa od Dzieciątka Jezus, Ostatnie słowa (28 maja 1897), w: Pisma mniejsze, dz. cyt., s. 474].
Що можеш зробити, аби в кожній ситуації помічати її добрі сторони?