Жіноча душа

Але навіть якщо ми маємо намір нехтувати індивідуальними особливостями, то чи взагалі існує один тип жінки? Чи є щось спільне, що можна виявити у прототипах жінок, наприклад Глоке Шиллера, чи у циклі віршів Шаміссо про життя і кохання жінки («Frauen-Liebe und — Leben»), у образах жінки Золя, Стріндберга, Ведекінда? Чи можна все розмаїття особистостей, яке ми зустрічаємо у житті, звести до спільної одиниці і чи ця наша одиниця відрізнятиметься від душі чоловіка? У даному випадку, не є доречним подавати якісь філософські докази, що серед існуючих видів, тобто тих, що ми окреслюємо як вид, існує вид, який ми називаємо жіноча душа, і існує також специфічна пізнавальна функція, яка дає можливість її розрізняти. Можливо буде більш зрозумілим, якщо ми не будемо змальовувати основні, загальні риси виду, а коротко окреслимо кілька типів, які відрізняються один від другого у найбільш можливий спосіб, а потім спробуємо знайти спільні риси із загальним типом. Оскільки найкраще душа може бути змальована лише поезією, я проаналізую типи, взяті із літературних праць, які, за моєю думкою, несуть найбільш символічне забарвлення.

Візьмемо, наприклад, образ Інгунн, дочки Стейнсфінна з роману Сігрід Ундсет «Улав, син Аудуна». Дії роману переносять нас у далеке минуле і далеку країну, до абсолютно чужої нам цивілізації. Інгунн росте на волі, у свободі середньовічного скандинавського маєтку. Вона була з дитинства заручена з Улавом, який практично є її прийомним братом. Вона вільно мандрує з ним та його товаришами. Вона не має ані регульованих видів діяльності, ані внутрішньої чи зовнішньої дисципліни волі. Діти розраховують тільки на підтримку один одного, бо більше нема на кого. Пристрасті пробуджуються в них, коли їм виповнюється п’ятнадцять і шістнадцять років. При першій же можливості вони поступаються спокусі. І з того часу все подальше життя Інгунн перетворюється на одне ненаситне бажання. Вони з Улавом вважають себе нероздільно пов’язаними за церковними законами. Але сім’я противиться шлюбові і молоді люди проводять у розлуці багато років. Життя молодого чоловіка сповнено битвами, важкими буднями воїна та прагненням подвигу і слави у далеких землях. Своєму втраченому щастю дівчина шукає компенсації у мріях, часом будь яка її діяльність переривається приступами істерії. Вона поступається звабникові, хоча прагне і тужить тільки за Улавом. Але розуміння свого падіння перериває оте безрадісне душевне животіння наче удар небесної блискавки. З надзвичайною силою вона пробуджується і зриває гріховний зв’язок. Улав, повернувшись додому, не хоче розривати їх священного зв’язку тільки через вину Інгунн, до якої вона призналася. Він приводить її як свою дружину до свого маєтку і виховує її нешлюбну дитину як свого сина. Але бажаного щастя немає. Інгунн, пригноблена усвідомленням своєї вини, одне за одним народжує мертвих дітей. Але чим більше вона вважає себе джерелом нещасть для свого чоловіка, тим сильніше вона пригортається, тримається за нього, тим пристрасніше вона жадає доказів його любові. І хоча вона чахне, марно проживаючи своє життя, вона також забирає і його силу, а Улав поступається їй, як завжди поступався. Роками вона терпляче зносила всі тяготи, пов’язані із її слабким здоров’ям, вважаючи їх спокутою за попередні гріхи. Тільки аж у самому кінці Улав розуміє, що душа Інгунн має в собі щось інше окрім безрадісної тваринної залежності. Він розуміє, що її душа має у собі божественну іскру, якій бракувало лиш підтримки та розуміння вищого світу; цей світ ще не досяг того рівня чистоти, щоб вплинути на її життя. За дуже буквально Улав сприйняв слова Апостола: «Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла» (Послання до Ефесян 5:28). І саме через це були зруйновані обидва життя.

Як і у інших працях Сігрід Ундсет, два світи, чи в дійсності доісторичні світи, знаходяться у стані міцної опозиції: похмурий, інстинктивний світ первинного хаосу та дух Господній, що кружляє навколо свого творіння. Душа Інгунн, цього дитяти природи, неначе цілина, якої ніколи не торкався плуг. У ній знаходяться зерна, що мають силу, яка може спричинити їх проростання, і життя у зернах зародиться від променя світла, джерело якого знаходиться на протилежній стороні хмарок. Але необхідно, щоб брили землі були оброблені землеробом, лиш тоді промені сонця зможуть пробитися до зернят.

«Нора» Ібсена – не дитя природи. Вона виросла у середовищі сучасної культури. Вона кмітлива, хоч її розум, так само як і воля, дістали дуже скромне методичне виховання. Вона була улюбленою лялечкою свого батька, тепер вона є улюбленою лялечкою свого чоловіка, так само як її діти – її ляльки. З різкою критикою вона говорить ці слова самій собі у момент, коли в неї нарешті розплющилися очі. Розбещене дитя стоїть перед вибором, до якого воно аж ніяк не було приготоване. Її чоловік смертельно захворів, а грошей на рятівну подорож немає. Вона не може попросити про допомогу свого батька, він також хворий. Вона підписує боргову записку з його ім’ям як спів-поручителя. Вона не має докорів сумління, навпаки, вона пишається своїм вчинком, завдяки якому її чоловік відновив стан свого здоров’я. Вона приховує свій вчинок від сумлінного адвоката, знаючи, що він не санкціонує таке діяння. Але коли кредитор, доведений до крайності власною нуждою погрожує їй розголосити справу, не осуд зі сторони чоловіка заставляє її прийняти відчайдушне рішення про втечу. Вона і боїться, і надіється, що станеться «чудо» і її чоловік, з великої любові до неї, прийме всю вину на себе. Але вийшло зовсім інакше. Роберт Гельмер засуджує свою дружину, він вважає, що вона не варта виховувати його дітей. Нора, у момент краху ілюзій, розуміє, ким є вона і її чоловік, і що те облудне життя, яке вони ведуть разом, не заслуговує зватися шлюбом. Але коли зникає загроза публічного скандалу, коли чоловік милостиво волів би все пробачити та «зажити по-старому», вона не приймає його вибачень. Вона розуміє, що перед тим як стати знову дружиною та матір’ю, вона перш за все повинна стати особистістю. Так само і Роберт Гельмер повинен розвинутися з публічної особи у людину, щоб їх сумісне проживання можна було назвати шлюбом.

У Іфігенії Гете, химерна воля богів відірвала Іфігенію ще у юності від її родини та привела на чужину, до варварів. Рука богині Артеміди відвела її від вірної смерті та присвятила священній службі у тиші храму. Таємничу жрицю шанують як святу. Але вона там не щаслива. Вона завжди прагнула повернутися додому. Вона відхиляє залицяння царя, бо не хоче назавжди втратити надію на повернення додому. У країні існував звичай, формально скасований її стараннями, а тепер, як своє покарання, вона мусила призначити двох чужоземців, яких було знайдено на березі, у жертву. Це були греки і один із них був її брат. Бажання побачити когось із своїх знову виповнюється. Але брат є матеревбивцею. Муки совісті доводять його до божевілля. Йому призначено померти від руки сестри. Старе прокляття її дому, від якого до цього моменту вона була вільна, може виповнитись. Поставлена перед вибором – врятувати свого брата та його друга, саму себе шляхом брехні та обману, чи залишити всіх їх напризволяще… Вона спочатку вирішує обрати «менше зло». Але її чиста душа не може знести неправди та зламати обов’язок, вона захищається від такого діяння, так само як здорова натура захищається від збудника смертельної хвороби. Вірячи у справедливість богів та благородство царя, вона відкриває йому план їх втечі і, як нагороду, отримує життя тих, хто мав би бути принесений у жертву та дозвіл на повернення додому. ЇЇ брат оздоровлений її молитвами. Тепер вона принесе радість та примирення з богами у древній благородний дім. Перед тим як ми почнемо шукати спільні риси у даних трьох типах жінок, буде корисно розглянути стосунок до реальності зі сторони цих трьох типів. Чи ж ми тут не маємо справи із простими творіннями поетичної фантазії? Яким правом тоді ми можемо використати їх для того, щоб вникнути у реальне духовне буття? Для того, щоб знайти відповідь на наше питання, ми спробуємо спочатку визначити, що поетичний дух хотів передати нам створюючи кожен з цих образів.

Чи хтось міг би сказати, що праця Сігрід Ундсет – це праця типу «мистецтво для мистецтва». Те, що вона створює – смілива сповідь. Так, ми можемо отримати враження, що вона якби змушена виразити те, що її тяготить – жорстоку дійсність. І я впевнена, що той, хто так щиро і тверезо дивиться на життя як вона, не буде заперечувати, що змальовані нею образи є живими, реальними, хоча і змальовані з певною необ’єктивністю. Очевидно, така односторонність в зображенні героїв переслідує певну ціль: вона хоче підкреслити тваринний інстинкт, для того, щоб розкрити невідповідність хибного ідеалізму чи перебільшеного інтелектуалізму, коли маємо справу з земною реальністю.

Образ Нори був створений чоловіком, який хоче повністю перейняти жіночу точку зору, чоловіком, який «привласнив» жіночий мотив та жіночий рух. Його героїня була вибрана згідно із його точкою зору – але вона дуже точно обрана і зображена за допомогою надзвичайно тонкого аналізу. Вона не була винайдена довільним чином, і не була раціоналістично створена. Сила та послідовність її думки та дії можуть видатися дивними у порівнянні з тим, що нам попередньо було відомо. Вона може видаватись незвичайною, але її дія не виглядає неправдоподібною або абсолютно неможливою. Характерні класичні риси, проста велич та шляхетна простота найбільш благородної героїні Гете, на перший погляд сучасної людини, може видатись нереальною. Тут ясно взятий до уваги ідеалізм, але знову, це не продукт фантазії, але ідеалізоване зображення, уявлене, відчуте, виділене із самого життя. Із своїх внутрішніх глибин і вільний від упередженості, великий художник представляє у майже скульптурній формі і чистої води гуманізм і вічну жіночість. І ми захоплені. Так може захопити тільки справжня чистота і вічна правда.

Стосовно «реальності» всіх трьох типів наче все. Чи мають всі три жінки щось спільного? Вони походять із різного світу у самих творах і їх образи створені різними авторами. Жодна традиційна муштра, навчання не формували характеру Інгунн, дитяти природи; Нора – лялечка з Лялькового Дому, населеного штучними суспільними правилами і нормами, яка, однак, зберігає свій здоровий інстинкт і скидає кайдани, для того щоб взяти своє життя у свої руки і вільно змінити його. Іфігенія – жриця священного храму, яка переступила через межі природного шляхом союзу з божественним і досягла надприродної чистоти. Всі три жінки мають одну характерну рису: прагнення давати любов і отримувати любов, і в зв’язку з цим – бажання піднятись над прозою повсякденного життя до царства вищого буття.

Мрія Інгунн – жити поруч з Улавом у маєтку та мати багато дітей. У своїй дрімучості вона не здатна уявити жодного іншого зразка існування і свідомо його обрати. І коли зовнішній союз із її чоловіком нарешті стає сповненням усіх мрій, вона, з енергією всього свого життя, прикипає до фізичної сторони цього союзу. Вона не знаходить так палко жаданого щастя, але вона не знає іншого шляху, аби його не те щоб знайти, а навіть пошукати і залишається лише з тим, що має.

Справжнє життя Нори, приховане за «заслоною» її «лялькового» буття і про яке вона спочатку навіть не здогадується, полягає на очікуванні чуда, яке по суті є нічим іншим як крахом її лялькового існування, крахом великої любові, що розкрив правдиву суть як її чоловіка, так і її самої. Оскільки немає відповіді від її чоловіка, вона розуміє, що у нього поза маскою суспільних умовностей просто нічого не криється. Вона сповнена рішучості прорватися до свого справжнього єства, до самої його серцевини.

З Іфігенією не стоїть питання прориву до свого правдивого «я»; вона вже його досягла, досягнувши найвищого рівня людської досконалості. Їй потрібно тільки піддати його випробуванню та бачити результат цього випробування. Вона бажає, щоб той рівень, якого вона досягла послужив інструментом для тієї спокутної любові, яка стала її правдивою долею.

Чи ці приклади ілюструють суть жіночої душі властивим чином? Ми могли би, напевно, привести тут скільки завгодно прикладів типів жінок, але, я впевнена, що оскільки вони є все ж таки типами жінок, то ми по суті будемо завжди відчувати непереборний потяг стати тим, ким повинна стати душа, будемо відчувати прагнення дозволити скритій людській природі, встановленій у душі з точністю, наче у формі індивідуальної печатки, дозріти до найбільш можливого досконалого розвитку. Найглибше бажання жінки – досягти союзу любові, який у своєму розвиткові підкріплює досягнення повного розвитку і одночасно стимулює та підсилює бажання досягнення досконалості у інших. Це бажання може втілюватися у найрізноманітніші форми, деякі з цих форм можуть виглядати спотвореними, може навіть виродженими. Ми покажемо, що таке бажання є важливим аспектом у вічній долі жінки. Це не просто людське бажання, це специфічно жіноче бажання, протилежне специфічній чоловічій природі. Важливі чоловічі прагнення проявляються у дії, роботі, досягненнях цілей. Він менше зациклюється на проблемах буття, чи то свого, чи то будь кого іншого. Певно, що поняття бути і діяти не можна повністю розмежувати. Людська душа – це не закінчена, статична, незмінна, монолітна суть. Це перебування у стані становлення, у процесі становлення; душа повинна добиватися використання тих схильностей, якими вона була обдарована під час приходу на світ, хоча розвивати їх можна тільки шляхом активації. Отже жінка може досягти досконалого розвитку особистості тільки активуючі свої духовні сили. Так само чинять і чоловіки, навіть коли вони не визначають це як ціль, вони працюють таким самим чином, коли прагнуть чогось дійсно досягти. В обидвох випадках структура душі є по суті такою самою. Душа поміщена у тіло, від його сили, енергійності та здоров’я залежать і її сила, енергійність та здоров’я – хоча не виключно і не безпосередньо. З іншого боку, тіло отримує свою природу як тіло – життя, рух, форма, гештальт, а духовний зміст – через душу. Світ духу ґрунтується на чуттєвості, яка в однаковій мірі є і духовною і фізичною: інтелект, пізнання – раціональна діяльність, відкриває світ; воля – втручається творчо і розвитково у цей світ; емоції сприймають цей світ внутрішньо і піддають його випробуванню. Але величина і взаємовідношення цих сил відрізняються від особи до особи, а особливо від чоловіка до жінки.

Я б також хотіла вірити, що навіть взаємовідношення душі і тіла не повністю подібні у жінки та чоловіка; у жінки союз душі і тіла виражений більш глибоко, внутрішньо. (Я би хотіла наголосити термін «природно», тому що існує – я вже якось згадувала – можливість екстенсивного звільнення душі від тіла, яке тепер, що досить дивно, здається відбувається більш легко та природно у жінок). Душа жінки присутня і живе більш інтенсивно у всіх частинах тіла і вона внутрішньо знаходиться під впливом того, що відбувається з тілом; в той час як у чоловіків, тіло більш явно носить характер інструмента, що служить чоловікам у їх роботі та супроводжується певною відстороненістю, неупередженістю. Це дуже тісно пов’язано з материнським покликанням. Завдання асимілювати у собі нове життя, яке розвивається та росте, зберігати його та годувати – це практично відмовитися від себе. Більш того, таємничий процес формування нової істоти у материнському організмі створює таку глибоку єдність фізичного і духовного, що не важко зрозуміти, що ця єдність повністю поглинає всю природу жінки. Але тут криється певна небезпека. Якщо правильний, природний порядок повинен існувати поміж тілом та душею (тобто, порядок, який відповідає не пропащій душі), то у такому випадку, для спокійного функціонування здорового організму необхідна пожива, опіка, фізичні вправи. Як тільки тіло отримає фізичне насичення, воно, згідно із своєю зіпсованою природою, вимагає ще більшого насичення, що приводить до погіршення духовного буття. Замість контролю та одуховлення тіла, відбувається навпаки, тіло контролює душу, і, таким чином, втрачає свій характер як людське тіло. Чим глибшим є стосунок душі та тіла, тим більшою буде загроза духовного занепаду. (З іншої сторони, безумовно, існує також більша можливість того, що душа одуховить тіло).

Тепер, коли ми розглянули зв’язок між душею та тілом, повернімось до взаємозв’язку між духовними здібностями. Ми бачимо, що вони знаходяться у стані взаємозалежності – одне не може існувати без іншого. Інтелектуальне пізнання реальності – це необхідна відправна точка для емоційної реакції (відповіді). Стимулювання емоцій – це рушійні сили волі; з іншої сторони, саме воля повинна регулювати інтелектуальну активність та емоційне життя. Але здібності не розділяються порівну і не розвиваються порівну. Людина повинна прагнути досягнення ефективності у пізнавальних та творчих діях. Сила жінки – у емоційному житті. У злагоді з її відношенням до своєї особистої сутності. Душа усвідомлює свою суть через активну діяльність емоцій. Через емоції вона розуміє що це і як це; через емоції вона розуміє стосунок до себе з боку іншої особистості, і, як результат, важливість властивої вартості зовнішніх речей, незнайомих людей та безликих речей. Емоції – важливий орган для розуміння існуючого, у його сукупності та особливості – займають центральне місце жіночої сутності. Вони обумовлюють і боротьбу за власний цілісний розвиток, і допомогу іншим досягти властивого рівня розвитку (про це ми говорили вже раніше, як про характерну рису жіночої душі). У цьому вона краще захищена природою від односторонньої активації та розвитку своїх здібностей ніж чоловік. З іншої сторони, вона менше здатна до видатних досягнень у матеріальній галузі, досягнень, які отримані односторонньою концентрацією всіх духовних здібностей. Така характерна боротьба за розвиток також сильніше виставляє її на небезпеку роздрібнення. І знову, односторонність, до якої, за своєю природою вона тяжіє, теж особливо небезпечна – односторонній емоційний розвиток.

Ми приписуємо багато значення емоції у цілому «організмі» духовного буття. Вона несе велике пізнавальне значення: це центральний стержень, за допомогою якого сприйняття існуючого перетворюється в особисту думку та дію. Але вона не може виконувати свою функцію без співпраці інтелекту та волі, так само як і не може виконувати пізнавальної дії без підготовки інтелекту. Інтелект – це світло, яке освітлює її шлях, і без цього світла, емоція постійно змінюється. Фактично, якщо емоція бере перевагу над інтелектом, вона здатна затьмарити світло та спотворити картинку цілого світу, поодиноких речей та подій і спонукати волю до неправильних дій. Емоційна активність вимагає контролю над мотивом, підставою та спрямування волі. Воля не має абсолютної сили для пробудження або придушення емоційних реакцій, але вона має свободу щодо дозволу або обмеження розвитку зростаючого хвилювання. Там, де немає дисципліни розуму та волі, емоційне життя перетворюється на непереборне ваблення без надійного напрямку. І тому, що вона завжди вимагає трохи стимуляції для своєї активності, вона стає залежною від чуттєвості, їй бракує керівництва вищих духовних здібностей. Таким чином, глибокий союз тіла і душі має у результаті занепад духовного життя на користь сластолюбного і почуттєвого.

Отже, тільки тоді, коли її здібності відповідно розвиваються, жіноча душа буде здатна розвиватися до стану, який відповідає її істинній природі. Конкретні жіночі типи, які ми розглянули, роз’яснюють нам не тільки різні природні схильності, але і різні формуючі рівні жіночої душі. У Інгунн ми побачили жіночу душу, яка виглядала як несформований матеріал, але яка мала розвинуті інтуїтивні здібності. Нора, душа якої сформувалася за допомогою випадків, можливостей та соціальних правил, але так і не отримала отого властивого формування. Іфігенія, ідеальне творіння мистецької Господньої руки. І перед нами завдання для дослідження – якими повинні бути формуючі сили, які приведуть жіночу душу до природи, якій вона призначена і які захистять її від виродження, яке їй загрожуватиме.