БЛАГОСЛОВЕННЯ ЗА БЛАГОСЛОВЕННЯ

В кущах над ручаєм виспівував дрозд свою вечірню пісеньку.
В білому димку під горою намагався старий листоноша М, перейти кімнату.
Ясно, тепло й якось солодко було в кімнаті. М’яким відблиском вечірнього багру заясніли стіни.
Листоноша М. ждав на свого сина, що був парохом в промисловій парохії. Стих гуркіт вечірнього поїзду, що мав при вести сина.
Двері відчинились і в хату ввійшла висока, струнка стать й вклонилася — це був син – священик.
»Татку«, «сказав священик, а його мякий і повний голос дрижав, як вимовляв це дороге й миле слово.
»Чи то ти Влодку«? —Спитав старик і легка усмішка появилася на старечих устах.
Царила святочна мовчанка — щасливий батько держав руку сина в своїй долоні. Спів дрозда з кущів над ручаєм лунав що раз більше зворушливо й тужно заразом.
»Радію я, дуже радію, що ти при мені«, почав батько наче до себе — »я все був радий з тебе — радий, що одна моя дитина – священик. Гордий я не був через тебе — я тільки радів«.
Він замовк, а перед його очима, наче перебігали знову літа, ясні і теплі хвилини.
»Ах, татку«, сказав син »чим були б ми без тебе? Тяженька праця судилась Вам«.
»Так, так! на жаль це правда — не було це легко. Деколи думав я, що дальше вже годі… Але Г. Бог був добрий«.
Очі сина – священика заплили слізьми. І скрізь ці сльози добачив він тепер так ясно і докладно як може ніколи передше, тверді мозолі на спрацьованих руках і глибокі зморшки на чолі і лиці.
»Хай Вам Господь Бог за це нагородить, Татку!.. І хворий старик, що досі очі мав замкнені, то глянув. Покірне прохання було в тім погляді.
»Влодку чуєш? — Ти мусиш багато багато молитися за мене… пообіцяй мені це«! »Передше мав я деколи за мало часу| на молитву. Пам’ятай за мене — як мене вже не стане між вами…, щоб я по всіх тих трудах до неба дістався !«
Глибоко нахилився священик над ним. »Я молитись буду за Тебе«!
Замкнулись очі старика спокійно знову.
По якійсь хвилині промовив він ніжно: “Поблагослови мене ще раз, — знаєш так як при першій Службі Божій«.
“Поблагословіть вперед мене Татку«!
»Так, радо поблагословлю Тебе«!
Син схилив голову, старушок поклав свою правицю зробивши знак хреста над чолом: » Благословення всемогучого Бога Вітця і Сина і Святого Духа хай зійде на тебе і перебуває завжди з тобою«.
»Амінь«, промовив тихо священик. Опісля поблагословив він, батька з пошаною і любовю як в дні приміції.
І мовчанка запанувала знову. Мовчали батько і син. Сумерк щораз більше займав— виповняв своїми темними тінями кімнату, що в ній лежав батько на смертній постелі. Вони передавали благословення батька на сина, а те благословення засіявши; блиском священства верталося назад.
Слабким вже голосом промовив ще батько: »Будь сильний, кріпись мій сину. Ти стоїш серед злого світу«…
Заломився старечий голос не докінчив. Син завізвав помочі. Послідня розмова скінчилася…
На другий день вечером, як дрізд співав вечірню пісню як гомін дзвону на »Ангел Господень« розносився над лісом, селом і долиною — уснув батько священика в мирі зі своїм Всемогучим Богом..

Календар Місіонаря за 1937рік.