Головна місія мами

Головна місія мами В наш дивний час дівчата, точніше вже жінки спочатку намагаються не завагітніти. Потім намагаються таки завагітніти, але часто це дається складно, бо тіло вже отримало потужний наказ: «вагітніти не можна». Ми часто забуваємо, що діти – це благословення Боже. Вони зовсім не є нашою заслугою, випадковістю, чи ще гірше – помилкою…

Забуваючи про те, що діти – дар Божий, ми схильні «привласнювати» дітей, дивлячись на них як на власне досягнення. Таке ставлення спонукає нас «вдосконалювати» наше «досягнення». Для кожної мами її дитина – найкраща. Але часто мама хоче, щоб інші теж помітили і визнали її вундеркінда. Оскільки вундеркінди з неба не падають, така мама дуже дбає про те, щоб все робити правильно (як правило, згідно якоїсь теорії). З найкращих міркувань батьки стараються якнайкраще нагодувати дитину, вдягнути її найгарніше, дати найкращі іграшки та забави. І забувають, що «благими намірами вимощена дорога в пекло»…

Звучить страшно? Але так і є. Коли батьки, особливо мама захоплюється дитиною настільки, що ставить її в центр свого всесвіту, наслідком, як правило, є те, що дитина не може жити своїм життям. Вона ж повинна відповідати очікуванням мами, тата та інших родичів! Адже вони стільки в дитину вклали. І турботи і матеріального забезпечення!

Але дитина цього всього, як правило, не просить. Це не є її потребами. Дитині не потрібне стерильно-чисте помешкання, бо де ж тоді гратися в піратів чи будувати замки з ковдр? Дітям також не цікаві різноманітні страви, їм більше до вподоби проста здорова їжа, аніж різні смаколики, до яких їх привчають батьки. Дітям досить незручно в новому модному одягу, бо треба більше думати про те, щоб його не порвати і не забруднити, аніж про те, що хочеться бігати, стрибати і лазити. Діти знають, що їм цікаво робити і як бавитись, для цього їм не потрібні розвиваючі заняття.

Інакше кажучи, багато з того, що стараються батьки для дитини… їй не дуже потрібно. А що ж їй потрібно? Про це я вже писала – очі, які дивляться неї із захопленням. Погляд, в якому дитина читає любов і прийняття. Іншими словами, дитині потрібна любов і впевненість в тому, що її приймають такою, як вона є (а не трохи чемнішою, слухнянішою, з кращими оцінками чи без зауважень вчителя/тренера чи сусідів).

Коли батьки, особливо мама захоплюється дитиною настільки, що ставить її в центр свого всесвіту, наслідком, як правило, є те, що дитина не може жити своїм життя

Коли мама слідкує за тим, щоб дитина була вдягнена і нагодована, то це просто турбота, це не виховання дитини. А просто турботи є замало, за словами психолога Михайла Лабковського (41)

Набагато більше за матеріальні речі дитині потрібні увага, любов і прийняття батьків. За словами Естер Селсдон «Якщо ви хочете виростити хороших дітей, тратьте на них вдвічі менше грошей і вдвічі більше часу».

Всі ті гроші, які мама намагається заробити, відсуваючи потреби дитини (та й часто власні справжні потреби) на друге (п’яте-десяте) місце…
дитина потім витратить на свою психотерапію чи тренінги (в кращому випадку) чи на залежності (в гіршому)…

Бо пустим місце незадоволених потреб не може бути. Ми прагнемо заповнити пустоту як вміємо і чим можемо…

Іншими словами, головна місія мами – любити дитину. По справжньому. Безумовно. В кожній ситуації. І навіть без жодної на то причини. Бо всі ми найбільше потребуємо любові саме тоді, коли ми найменше її заслуговуємо. Як на мене, це найважча робота в світі. Мені простіше прибрати всю хату, наварити їсти, ще й на роботу сходити, ніж приймати моїх дітей безумовно, без жодних оцінок чи очікувань. Просто люблячи їх. Мені справді складно не реагувати автоматично криком на крик, злістю на непослух чи осудженням на капризи. Але доводиться свідомо собі нагадувати, що це я тут доросла, що це я їх мама і саме я відповідаю за наш взаємозв’язок. Бо це був мій вибір – мати дітей, тому моїм обов’язком є забезпечувати їх потреби. Не лише фізичні. Також і емоційні. А це означає приймати цю всю бурю дитячих емоцій і у відповідь віддавати… любов.

За словами Естер Селсдон «Якщо ви хочете виростити хороших дітей, тратьте на них вдвічі менше грошей і вдвічі більше часу»

Бо діти приходять до дорослого не лише тоді, коли потребують фізичної допомоги, але також і тоді, коли потребують емоційної підтримки. І важливо вчасно відреагувати на ці потреби. На фізичні ми відкликаємось швидко, бо розуміємо, що голодного треба нагодувати вже, мокрого – перебрати чимскоріш і брудного помити просто зараз. Ми кидаємо всі свої справи і йдемо це робити відразу, як побачили, що дитина щось потребує. Так само швидко потрібно реагувати і на емоційні потреби дітей. «На ручки» дитині потрібно вже, а не коли ви домиєте посуд чи дочитаєте розділ книжки. І не важливо, скільки цій дитині років, два чи шістнадцять. Я не говорю лише про погані емоції, коли дитина з плачем, образою чи страхом біжить до мами. Це також і позитивні емоції, коли дитина хоче поділитися радістю від свого досягнення (а подивися, що я намалював/побудував/змайстрував/прочитав тощо), щастям від якоїсь новини чи просто подуріти разом. А старшим дітям потрібні щирі задушевні розмови про якісь таємниці, житейські питання чи ще щось. Ці розмови будують наш зв’язок, їх глибина та щирість свідчить про міцність зв’язку, про довіру дитини до мами чи тата, про те, що нас щось єднає, є в нас щось спільне, є «ми».


Діти приходять до дорослого не лише тоді, коли потребують фізичної допомоги, але також і тоді, коли потребують емоційної підтримки. І важливо вчасно відреагувати на ці потреби.

Фізичні потреби діти з часом вчаться задовольняти самі. Трирічний вже ходить на горщик сам, п’ятирічний вже може сам вбратися, восьмирічний може взяти собі поїсти. Якщо не виховати в дітей безпомічність (якщо не робити замість них те, що вони вже можуть робити самі), то фізично наші діти починають давати собі раду значно швидше, ніж емоційно. Але саме емоційний зв’язок тримає нас разом. Батьків і дітей, чоловіка і дружину в подружжі, друзів та однодумців. Тому те, що дитина емоційно потребує батьків – прекрасно. Це саме те, що ви, як старші, можете дати вашим дітям зараз. І завжди зможете, незалежно від віку. Бо ми завжди потребуємо поради, розуміння і підтримки старших і мудріших. Так ми відчуваємо прийняття і любов, наповнюємось ними і готові передавати це далі, нашим молодшим. Як тече річка…