Як вижити у декретній відпустці

Декретна відпустка – це така відпустка, після якої дуже хочеться знову відпочити. Хоча б на роботі…

З першою дитиною дуже хочеться бути ідеальною мамою. Або, принаймні, виглядати так. Як виглядають на фото в інтернеті інші мами з дітьми. Але реальність є зовсім інша… Не така як на фотках красивих доглянутих жінок з чемними гарно-вбраними малюками, які щасливо посміхаються. Точніше – не завжди (читай – в більшості) не така.

В реальності малюки чутливо/погано/мало сплять (часом – лише на руках або лише при колисанні). А решту часу – багато плачуть, бо хочуть на ручки, бо болить животик, бо багато вражень, бо лізуть зубки, бо хворіють врешті-решт. Вигодовування першого малюка – це теж часом виклик. На жаль, в наших пологових будинках швидше порадять догодовувати сумішами, аніж постараються професійно налагодити грудне вигодовування. Перший досвід грудного вигодовування – це багато сумнівів і тривог: чи достатньо в материнській груді молока, чи не зажирне/не запісне воно, чи не їсть мама щось таке, що спричиняє алергію/кропивницю чи просто коліки в малюка, чи не зачасто /зарідко дитина смокче, чи правильно взагалі вона смокче?

Це перший досвід материнства забирає не лише багато часу (на метод проб і помилок), але найбільше забирає сил на сумніви: «чи правильно я все роблю?», «чи мій малюк росте здоровим і щасливим?» (адже поки що він сам про це сказати не може), «чи я хороша мама?».

Отож, в першій декретній відпустці маємо фізично виснажену маму (відсутність якісного сну та регулярного харчування даються взнаки) та малюка, який щодня росте і розвивається, кидаючи батькам нові виклики.

Якщо між першою і другою дитиною невелика різниця у віці, то у другій декретній відпустці маємо все те ж саме, лише в квадраті. Бо мама ще не відпочила/відіспалась від першої дитини, а з двома малими дітьми давати собі раду є справді складно. Особливо перший рік. Проте є незаперечна користь малої різниці у віці, бо далі вони ростуть разом: разом бавляться, разом гуляють, разом вчаться, разом потім можна і на гуртки чи секції водити. Але це потім… А спочатку часом здається, що їдеш з глузду… особливо коли обоє одночасно плачуть, кричать, хочуть їсти чи на ручки, чи найгірше – хворіють (а вони це теж роблять разом).

Тож – як вижити мамі в декреті? Основне правило – не брати всю відповідальність за малюка на себе (яЖматір!). Богом призначено дитині мати двох батьків (самотужки завагітніти можливо, але в неприродній спосіб). Отож і ростити дитину необхідно двом. Бо це справді дуже складна і виснажлива робота, та ще й дуже тривала в часі. Тому потрібно дуже ретельно підходити до вибору партнера, адже потім доведеться саме з ним не один пуд солі разом з’їсти і багато труднощів-проблем подолати! І дитині краще: коли мама злиться, тато – ще адекватний, а я тато нарешті розсердився , то мама вже й заспокоїлась. З двох є більше шансів, що з кимось одним таки можна нормально взаємодіяти.

У жінки материнський інстинкт спрацьовує набагато сильніше, ніж у батька, адже врешті-решт, саме вона виношує дитинку 9 місяців, а потім ще й складний процес пологів – це все допомагає жінці прийняти роль матері. І жінка природно переносить всю свою увагу дитині, ставлячи її на 1 місце і віддаючи саме їй всі свої сили. Здавалося б – прекрасно! Мати-героїня! Всю себе віддає дитині! Живе заради дітей!!!

Проте, нічого прекрасного там немає. Причому, ні для мами, ні для дитини… Бо для мами це дуже складно. А дитині неприродно знаходитись в центрі уваги, бути номер 1 для сім’ї, бути Центром всесвіту родини. Хоча й дуже хочеться 🙂

Але для природного розвитку дитини не потрібно на неї покладати місію – бути найважливішою персоною в сім’ї. Розстановка пріоритетів – дуже проста: на 1 місці Бог, далі – я, далі – мій партнер і лише потім – діти. Я розумію, що з немовлям цієї послідовності досить складно дотримуватися, особливо, якщо це перший син чи донька. Але в інакшому випадку рушиться система, наче будуєте будинок не на несучих стінах, а на гіпсокартоні.

Мамі необхідно пам’ятати, що потрібно в першу чергу дбати про себе. Так як інструкція в літаку: «спершу кисневу маску мама вдягає на себе, і лише потім – на дитину». Бо, якщо мама не подбає про себе, то що ж зможе дати дитині? Навіть на фізичному рівні: забула поїсти, не встигла попити – вже і молока не так багато має. І емоції мами дитина зчитує дуже чутливо. Якщо мама напружена, то немовля майже неможливо заспокоїти.

Щоб мати можливість дбати про себе, потрібно залучати батька до виховання дитини вже з перших днів. Часом батьки і самі дуже хочуть турбуватися про сина чи доньку, але жінка все критикує: «Не так береш! Не так вдягаєш підгузок! Не так колишеш!» тощо. Такою критикою можна задавити найкращі помисли…
А часом батько і сам боїться своєї крихітки, адже вона видається йому дуже тендітною і чутливою. Страшно брати таке малєнство у свої дужі руки… Але в цьому випадку потрібно заспокоїти чоловіка, що він все зможе і все робить правильно. Та й врешті-решт, дитина – не кришталева ваза, її досить складно «розбити».
Для маминого здоров’я, як фізичного, так і емоційного, мамі необхідний час на самоті. Навіть коли дитя ще зовсім маленьке. Мамі теж потрібно часом поспати, часом поїсти двома руками теплу їжу, випити чай зі смаколиком, часом прийняти душ чи ванну, а часом і прогулятися на самоті. Я пишу «часом», хоч це потрібно регулярно. Бо запаси енергії мами величезні, але не безкінечні. Вони вичерпуються, і мама стає неадекватною. Тоді говорять про післяродову депресію чи емоційне вигорання мами. А вийти з тих станів набагато складніше. Тому варто дбати про себе, щоб туди не попадати.

Є ще одна причина, яка говорить про необхідність того, щоб саме тато активно приймав участь в житті своїх дітей від самого початку. Це – зв’язок між татом і дитиною. Кожна мама мріє, що в тата з дитиною були хороші стосунки, щоб тато любив і розумів дитину, і щоб дитина любила і поважала батька. Але стосунки просто так з неба не падають. Щоб мати добрі стосунки потрібно в них вкладати час і зусилля. Щодня! Бо так Бог влаштував людину: вона любить те, у що вкладає свої сили, свій час, свою душу. Чим більше вкладає – тим більше і любить.

Тому мамі не варто сильно переживати, що чоловікові потрібно добре висипатися і багато відпочивати, бо в нього важка робота. Звичайно, тато дбає про сім’ю тим, що працює і забезпечує потреби дружини і дітей. Але чоловіки сильні і розумні! Вони справляться! Вони можуть навчитися правильно пеленати/вдягати/носити/заспокоювати/колисати і навіть догодовувати (якщо є така потреба). І докладаючи зусиль для того, щоб дитя росло щасливе, мужчина набагато більше любить дитину і пишається собою як батьком. Ви бачили горду посмішку чоловіка, на руках якого немовля заснуло і мирно спить? Не позбавляйте своїх чоловіків такої радості і впевненості (адже вони це сприймають як власні досягнення, що додає їм сил та мужності!).

А через деякий час жінці не доведеться просити чоловіка побавитись з дітьми чи допомогти їм у чомусь, не доведеться заступатися за дітей, наче рідний батько хоче їм чогось поганого, не доведеться бути «між двох вогнів», постійно намагаючись примирити тата з дітьми чи дітей з татом. Зв’язок закладений з народження працює на якісну взаємодію і вміння вирішувати складні ситуації (а вони таки настануть, особливо у підлітковому віці).