Жіноча освіта

Жіноча освіта

Свята Тереза Бенедикта від Хреста
( ЕДІТ ШТАЙН)
про освіту жінки

Індивідуальні духовні задатки, про які ми вже говорили, це те багатство, яке потрібно виховати. Основні здібності, які існують від народження, є унікальними в мірі та формі у кожної людської душі. Це не мертвий матеріал, що повинен бути повністю перероблений чи сформований зовнішнім зусиллям, як глина у руках митця чи камінь під впливом стихійних сил природи; це, скоріш за все, живий твірний корінь, який вже в собі містить рушійну силу (внутрішню форму) розвитку в певному напрямку; зерно повинно зростати та дозрівати до стану досконалої структури, досконалого творіння. Уявімо собі, що формування душі – це процес постійного розвитку, подібний до росту рослини. Але органічний ріст і розвиток рослини не відбувається повністю з середини: існують також зовнішні фактори, які спрацьовують разом і обумовлюють її ріст – клімат, ґрунт, тощо. Так само і душа – на її розвиток впливають внутрішні і зовнішні фактори. Ми розуміємо, що душа може розвиватися тільки через активацію її здібностей, а здібності залежать від матеріалу, який треба активувати (так, матеріалу, який допасований до здібностей): почуття – через враження, які вони отримують та обробляють; інтелект – через розумову діяльність; воля – через досягнення, які для неї характерні; емоції – через розмаїття почуттів, настроїв, відношень та ставлення. Тобто, необхідні конкретні мотиви, які приводять в рух здібності.

Дуже часто вистачає простого контакту з незнайомими людьми та зі своїм оточенням для того, щоб спонукати певну відповідну реакцію. Звичайне щоденне життя формує виховання духу, але для певних зворотних реакцій необхідне навчання та супровід, особливо якщо йдеться про здібності вищого рівня. У такому випадку виправданим повинно бути вживання різних методів – спонтанних так само як і планованих. Виховання вимагає створення освітніх предметів, які поставлять певні вимоги перед інтелектом і волею, збудять емоції та наповнять душу. Але тут ми вступаємо у сферу цінностей – добро, краса, благородство, святість – конкретні цінності, унікальні для кожної душі та її індивідуальних якостей.

Пізнавальна робота та досягнення волі – це вільні дії, отже і також, акцептація або відмова від природних, мимовільних, самокерованих емоційних стимулювань – це питання вільного вибору. Так, людина пробуджена до свободи не тільки зазнає зовнішніх виховних діянь, але, навпаки, може піддатися їм або відкинути їх, оскільки вона постійно знаходиться в стані або пошуку або відхилення можливих виховних діянь. Таким чином, індивідуальна вільна діяльність також є фактором у духовному розвитку. Всі зовнішні виховні фактори: щоденне життя – плановане та вільне, робота над саморозвитком – прив’язані у своїй ефективності до першого фактора, природних схильностей; вони не можуть обдарувати особу якостями, які не притаманні їй від природи. Всі види людської освіти можуть запропонувати людині тільки предмет для вивчення та зробити його «легкотравним»; вони будуть прокладати і «вказувати» дорогу, щоб стимулювати діяльність, але вони не будуть в змозі підсилити сприйняття чи відтворення. Природа обмежує розвиткову роботу особистості. Природа та свобода волі особистості обмежує духовне виховання. Але є один Освітянин, для якого не існує меж: Господь, який дав натуру людині, і який може трансформувати її так, що вона поверне в протилежний бік від свого природного курсу розвитку (так само як Він може втрутитися Своїм чудесним способом у звичайний перебіг зовнішніх природних явищ). І, навіть якщо Він виключив автоматичний контроль над волею людини Своїм даром свободи, Він може внутрішнім поштовхом скерувати її до виконання рішення, яке їй призначене.

Таким чином ми отримуємо певну здатність проникнення в суть природи освіти – процесу надання форми природним духовним схильностями. У традиційному використанні, термін «освіта» означає результат цих процесів – гештальт (цілісне сприйняття об’єкту), який душа у такий спосіб приймає, можливо також, сформована таким чином душа і, навіть, духовний зміст, який вона отримує.

У спробі сформувати властиву освітню програму для жінок часто наголос ставиться на питанні методів. Хто би не займався питаннями духовного виховання жінки, перш за все повинен зважати на матеріал, з яким він буде працювати, тобто на схильності людини, яку він буде навчати. Він зокрема повинен розуміти унікальний характер жіночої духовності та індивідуальну природу своїх учнів. Він також повинен здавати собі справу з попередніх діянь, таких як домашнє оточення, яке вже вплинуло і все ще продовжує впливати на його учнів. Він повинен знати чи вони знаходяться в гармонії з його власними цілями та задумами, чи, якщо ні, то треба прикласти зусилля для того, щоб знівелювати такий вплив. Учитель повинен бути повністю свідомий завдань, які він поклав перед собою та іншими особами і які, безсумнівно, залежать від його загального бачення світу. Він також повинен завжди чітко знати різницю поміж цілями, які притаманні всьому людству, специфічно жіночими освітніми цілями та індивідуальними цілями. Цілі та завдання не встановлюються довільно, вони визначаються самим Господом. Святе Письмо дораджує нам щодо долі людства в загальному та долю жінки зокрема. Церковна традиція та наука віри допомагають нам інтерпретувати вчення Священного Писання. Притча про таланти відноситься до питання про індивідуальні здібності, які дані кожній людині; слова Апостолів описують розмаїття дарів, які надаються у Містичному Тілі Христа. Особистість повинна відкрити свій власний унікальний дар.

Господь дав кожній людській істоті потрійну долю: вирости подібною до Господа шляхом розвитку своїх талантів, виростити своїх потомків та бути володарем землі. Крім того, було обіцяно, що життя у вірі та особистому союзі зі Спасителем буде винагороджено вічним спогляданням Господа. Ці долі: природна та надприродна – однакові для чоловіка і жінки. Але що стосується обов’язків, то різниця існує і вона визначається статтю. Володіння землею – це основне заняття чоловіка і тому жінка поставлена поруч з ним, як його помічниця. Основне покликання жінки – народжувати та виховувати дітей, і тому чоловік даний їй як її захисник. Тож однакові якості притаманні обидвом, та лише у різних пропорціях та співвідношеннях. Щодо чоловіка – тут особливо необхідними є схильності до боротьби, завоювання, володіння: тілесна сила до заволодіння тим, що оточує чоловіка, інтелект для глибинного пізнавання світу, сила волі та дії для діяльності творчої натури. Щодо жінки, то їй притаманні такі якості як турбота, захист та підтримка всього того, що створене, виникло та росте. У зв’язку з цим жінка має дар жити у межах внутрішньої фізичної несвободи і тихо збирати свої сили; з іншої сторони, вона створена терпіти біль, пристосовуватися, вона створена до самозречення. Жінка фізично спрямована на визначене, реальне, індивідуальне та особисте: вона має здатність схопити реальність у її індивідуальності та пристосуватись до неї і в неї є прагнення розвивати цю властивість. У здатності пристосовуватися, вона має ті самі засоби, що і чоловік, так само як і чоловік, вона може виконувати ту саму роботу чи разом з ним, чи замість нього.

У Старому Заповіті рядки Святого Письма, які стосуються гріхопадіння, тобто ті, в яких йдеться про грішну природу, шлюб та материнство, подані з певним відтінком винятковості, як доля жінки. Вони наче служать засобом для виконання нею її надприродної цілі: вона призначена виношувати дітей та ростити їх у вірі до Спасителя так, що одного дня вона побачить в них своє спасіння. (Така інтерпретація також час від часу звучить у Посланнях Павла.) Поруч у Новому Заповіті ставиться ідеал непорочності. Замість шлюбного зв’язку, пропонується найбільш сокровенне, особисте спілкування з Господом, розвиток всіх здібностей на служіння Йому, духовне материнство – тобто, завоювання душ і їх виховання для Бога. Ми не повинні тлумачити дане розмежування в покликанні так, наче в одному випадку береться до уваги лише природна ціль, а у другому – надприродна. Жінка, яка виконує своє природне призначення як дружина та матір, також має свій обов’язок перед Господом – перш за все, це розмноження роду людського, який призначений для Його царства, потім, праця над спасінням душ, лиш для неї все це спочатку знаходиться всередині сімейного кола. З іншої сторони, навіть у житті, яке повністю присвячене Господові, існує потреба для розвитку природних сил, тільки тепер вони можуть бути з більшою винятковістю присвячені проблемам, які стосуються царства Божого і таким чином бути корисними для більшого числа людей.

Така праця в ім’я царства Божого не є чужою для жіночої природи, навпаки, вона є найвищим рівнем самореалізації і також найвищим можливим рівнем поліпшення людської істоти. Це справедливо за умови, що прояви діяльності особистості народжуються з любові до Бога та ближнього, працюють через любов до Бога та ближнього, ведуть до любові Бога та ближнього.

Таким чином, виховання жінки-християнки має подвійну мету: вести жінку до того, що робить її здатною або виконувати обов’язки дружини та матері у природному та надприродному значенні, або освятити всі її сили для царства Божого у Богові присвяченій невинності. (Одруження та релігійне життя не повинні ставитися як альтернативи. Це очевидно, що наш час потребує людей, які ведуть мирське, Богові присвячене, життя; але це абсолютно не ствердження, що монастирське життя «вийшло з моди».)

Що ми можемо зробити, щоб націлитися на здобуття даної мети? Ми вже відзначили, що жінка була створена саме для цього. У природі гріхопадіння, проте, існують внутрішні імпульси, які працюють у протилежному щодо нашої мети напрямку. Отже, повстає питання забезпечення необхідними освітніми предметами, що сприятимуть чистому розвитку душі та затримуватимуть вплив отих шкідливих імпульсів. І всі ці предмети повинні викладатися так, щоб вони засвоювалися згідно з потенційними можливостями учнів.

Центром жіночої душі вважаються емоції. Саме з цієї причини, емоційне виховання повинно бути ключовим у вихованні та освіті жінки. Емоції присутні у таких настроях як радість і смуток, у таких станах як життєрадісність та печаль, у таких відношеннях як ентузіазм та обурення, у таких почуттях як любов та ненависть. Такі емоційні зворотні реакції відображають конфлікт особистості із зовнішнім світом та самою собою. Емоції збурюються тільки у глибоко зануреної у життя людини. Будь хто, хто ставить за мету викликати емоції, повинен спровокувати контакт з чимось, що прискорить стан зацікавлення, залучення. Крім того, існують також людські долі та людські дії, у тому вигляді, у якому історія та література подають їх молодим людям (певне, що сучасні події теж долучаються). Це краса у всьому багатстві різноманітності та решті категорій естетики. Це правда, яка скеровує спраглий пошуку людський дух до безкінечного шукання. Це все, що співпрацює у цьому світі з містичною силою та спокусами іншого світу. Предмети, які є особливо ефективними у емоційному виховання – це релігія, історія, рідна мова, можливо іноземні мови, якщо учень справляється з «зовнішніми» труднощами вивчення іноземної мови та здатен проникнути у її «внутрішній» духовний зміст.

Але, загалом кажучи, не достатньо тільки збудити емоції. Фактор оцінки присутній в усіх емоційних зворотних реакціях. Те, що схоплено емоцією, можна розглядати як важливе у позитивному чи негативному значенні. Це або стосується самої особистості, або незалежно від особистості, розглядається з точки зору важливості об’єкта самого в собі. Таким чином, можливе судження про самі емоції – чи вони «правильні» чи «не правильні», чи «властиві» чи «не властиві». Справа полягає в тому, щоб пробудити емоції повної радості в стосунку до справжньої краси та добра і відразу до всього того що підле та вульгарне. Дуже важливо вести молоду людину до того, щоб вона відчувала красу та добро. Але цього недостатньо. Часто дитя вперше пробуджується до оцінки речей шляхом усвідомлення відповідних реакцій дорослого – і найважливіше, усвідомленням відповідної реакції вчителя – ентузіазм надихає ентузіазм. Керівництво відношеннями – це одночасно метод виховання здатності відрізняти. Ми не можемо знайомити дитя тільки з тим, що добре та гарне: життя приведе його також до контакту з тим, що бридке, але до того часу дитя вже повинно знати різницю поміж позитивним та негативним, благородним та ницим і повинно навчитись пристосуватись до ситуації властивим чином.

Найбільш ефективним методом для цієї мети є досвід стосунків з оточенням.

Відношення особистості що розвивається в стосунку до світу залежить здебільшого від зовнішніх діянь, які бувають і інтуїтивними і довільними. І таким чином, є надзвичайно важливим, щоб виховання дитини було віддано у руки людей, що самі отримали властиве емоційне виховання. Але, найважливіше, навіть обов’язкове, тут немає винятків – метод емоційного виховання через оцінювальне судження несе в собі також певні загрози: почуття та емоційне відношення є «заразними», вони легко підхоплюються однією людиною від іншої. Ясно, що таке відношення – просто задатки ураженої душі. Перш за все, розум не відкритий на явлені цінності; і ці почуття не мають важливого значення ані на даний момент ані взагалі. Таким чином, справжній виховний результат не досягається, оскільки реальність замінюється ілюзією. Отже, існує потреба у освіті, яка виховує автентичність відчуття, і котра навчить розрізнити зовнішній вигляд від внутрішнього наповнення. Але це не можливо без суттєвої інтелектуальної підготовки. Інтелект та емоція повинні співпрацювати відповідним чином для того, щоб перетворити чисто емоційні стосунки в усвідомлені цінності. (у даному випадку це не наше завдання продемонструвати цей метод співпраці.) Якщо хтось знає, що щось є хорошим та красивим, не піддасться впливові відношення іншої людини до цього самого предмету з легкістю. Так от, тренування інтелектуального аналізу (розбору) розвиває здатність розрізняти духовну правду від фальші. Емоційні реакції викликають дію. Правдивий поціновувач мистецтва з радістю пожертвує комфортом для отримання мистецького задоволення. Ті, хто люблять свого сусіда, не будуть байдужими та черствими до його потреби. Слова повинні надихати на дію; бо інакше, слова – це тільки простий риторичний камуфляж несуттєвості, вони приховують просто пусті чи ілюзорні почуття та судження.

У перші десятиліття двадцятого віку, предмети, що формували емоції, складали основу освіти молодої жінки. Така освіта відповідала жіночій природі. Нехтувалося обов’язковим, незамінним компонентом – практичним тренуванням та активацією інтелекту. Результатом такої освіти був тип жінки, що живе ілюзіями, жінки, яка або відкидає практичні обов’язки, або безпомічно віддає себе нестабільним почуттям та настроям, яка постійно знаходиться у пошуку емоційного хвилювання та збудження. Така жінка слабо підготовлена до життя і не пристосована до продуктивної праці. Сучасна школа намагається виправити ці недоліки. Було введено більше предметів, які тренували розумові здібності – математика, природні науки, класичні мови та література. Для того, щоб тематичний компонент засвоювався інтелектом, було зменшено значення простого завчання напам’ять і підвищено значення довільного, спонтанного. Саме таким способом виховуються обидва компоненти – інтелект та воля і готуються до виконання визначених завдань. Сучасна освіта також підкреслює важливість суспільного життя та практичної участі у ньому за допомогою таких засобів, як шкільні клуби та гуртки, туристичні походи, святкування, групова діяльність. Такі види діяльності завжди приносять добрі результати, незважаючи на «дитячі хвороби», які, як правило, несуть певну загрозу корінним нововведенням. Великою загрозою також є той факт, що реформа, можливо в достатній мірі, не врахує унікальної природи жінки та типу освіти, яка їй необхідна, і жінка знаходитиметься в стані повного обмеження моделлю освітніх закладів для чоловіків. Змінність вимог повсякденного практичного життя показують всю очевидність такої загрози.

Раніше само собою розумілося, що виховання дівчинки має бути направлене на виховання в ній дружини, матері або монахині. Жодна інша жіноча професія не була відома століттями. Дівчата були призначені для домашнього життя та діяльності, релігійних практик чи то в сім’ї, чи то у монастирях, і для цього їх виховували. Індустріальна еволюція дев’ятнадцятого століття революціонізувала домашнє життя настільки, що воно перестало бути тією галуззю, яка могла би використати увесь потенціал жінки. В той же час, зменшення значення релігійного життя у житті особистості виключило монастирське життя як потенційний варіант для більшості людей. У пасивних натур така атмосфера привела до надмірного занурення у чуттєве життя, порожні мрії та флірт. У сильних активних натур – це відхід від домашнього життя на користь професійної діяльності. Так зародився феміністичний рух.

Всі професії, крім домашніх, століттями існували виключно для чоловіків. Отже, було звичним, що всі професії несли чоловічу печать і навчання будь якій із них було пристосоване до чоловічої природи. Радикальний жіночий рух поставив вимогу відкриття всіх професій та галузей освіти для жінок. З запеклим опозиційним протистоянням, жіночий рух міг просуватися дуже повільно щодо виконання своїх вимог, аж, майже раптом, виконання вимог зробила можливим революція. На початкових стадіях феміністичного руху, жінками, які занурились у професійне життя були переважно ті, чия індивідуальна схильність, або здатність вела їх у даному напрямку; вони були здатні, назвімо це так, легко пристосуватись.

Економічна криза останніх років виштовхнула у професійне життя багатьох жінок, навіть проти їх волі. Відповідно, виникло багато конфліктів, але й був здобутий дорогоцінний досвід. І ми досягли точки, коли ми можемо задавати питання, на які, так насправді, відповідь мала би бути отримана ще до виникнення жіночого руху. Чи існують типово жіночі професії? Що це за професії? Чи жіноча освіта повинна бути відмінна від чоловічої? Якщо так, то як повинна бути організована така освіта?

Давайте коротко підсумуємо різні підходи до жіночої освіти, які ми обговорювали. Природа та доля жінки вимагає освіти, яка може надихнути її на любов, наповнену плідною діяльністю. Тож емоційне виховання – найбільш важливий фактор у виховання жінки, але справжнє виховання має відношення і до інтелектуальної чистоти та енергії і до практичних умінь та компетенції. Правдива жіноча освіта формує властиві задатки душі згідно з цільовим призначенням і також робить можливим практичне використання цих задатків. Згідно з об’єктивною ієрархією цінностей, надприродні цінності розміщаються перед усіма земними. Встановлення такого відношення також проводить аналогію із майбутнім покликанням жінки – вихованням людини для царства Господнього. Ось чому суттю всієї жіночої освіти (як і освіти загалом) повинна бути релігійна освіта, яка передає правди віри так, що зворушена емоційно людина відчуває натхнення до дії. Така освіта створена для того, щоб правдою віри одночасно розвивати практичні види діяльності. Протягом всього свого життя людина буде стикатися з такими видами діяльності як: розвиток життя у вірі та молитва у Церкві під час літургії, створення нового особистого зв’язку з Господом, особливо через розуміння Святої Євхаристії та Життя в Євхаристії. Певним є, що таку релігійну освіту можуть надавати тільки особистості, які самі наповнені духом віри і чиє життя моделюється цим духом.

Разом із релігійною освітою, повинна бути також обізнаність із науками, предметом яких є вивчення всього, що пов’язане з людиною. Предмети: історія, література, біологія, психологія, педагогіка – формують згадану обізнаність, але ясно, що ці предмети повинні викладатися у об’ємі, який буде допасований до можливостей учня. Таке навчання буде корисним лише за умови властивого керівництва та якщо буде можливість втілити отримані знання у практичне життя. Необхідними для інтелектуального розвитку є переважно такі суттєві предмети, як: математика, природничі дисципліни, лінгвістика, граматика. Вивчаючи їх, потрібно приймати до уваги здібності особи, що навчається, і ні в якому разі не проводити їх вивчення за рахунок більш важливих предметів жіночої освіти.

Методи викладання повинні бути вільними та гнучкими, допасованими не тільки до найздібнішого учня, але щоб дати можливість всім учням вивчати теоретичні предмети та розвивати технічні та творчі здібності. Треба завжди мати на увазі майбутній професійний вибір. Очевидно, щоб виконувати все зазначене, учитель сам повинен бути властиво навченим та підготованим зі свого предмету. Також очевидним є факт, що для того, щоб жінка була сформована згідно зі своєю правдивою природою та призначенням, її повинна навчати та виховувати справжня жінка.

Але навіть найкращі вчителі та найкращі методи не завжди можуть гарантувати успіх, оскільки сила людини має свої межі. Але, освіта, отримана у навчальних закладах – це лиш одна частина цілісного процесу навчання. Вона повинна враховувати можливості учня та зовнішні діяння, які на нього впливають, але освітній процес навчальних закладів не має можливості ані визначити ці фактори впливу, ані належним чином розібратись з ними. Більш того, шкільна освіта закінчується задовго до того, як повністю закінчиться увесь освітній процес людини. Учитель може навіть вважати процес навчання успішним, якщо учень підготовлений самостійно продовжувати навчання у обраному напрямі. Але часом обставини щоденного життя вносять свої корективи і тоді можуть переважити чисто природні стремління та поривання.

Змінність притаманна всьому процесові людської освіти і освітянинові притаманна скромність у визначенні свого особистого вкладу у осягнений результат. Він не повинен бути ані скептиком, ані впадати у розпач. Освітянин повинен бути переконаний у важливості своїх зусиль, навіть якщо він не завжди може виміряти їх результати, навіть якщо він, буває і так, про них не знатиме. Він не повинен забувати, що понад усе, першим і найважливішим Освітянином є не людина, а Сам Господь. Він дає людині природу і Він дає їй ті обставини, за яких ця природа буде розвиватися. Він дає сили для внутрішньої трансформації людини і Сам втручається, коли бачить, що сама людина не порадить, людської сили не достатньо. Якщо релігійна освіта буде спроможна зламати опір щодо божественного навчання, то все решта станеться само собою. Ми також повинні бути впевнені, що у божественній економіці спасіння жодне зусилля не проходить даремне, навіть якщо людське око не бачить нічого крім невдач.

переклала Людмила Гарбарчук