Радість бути батьками

Радість бути батьками

Стриманість у шлюбному житті.
Бог “побачив усе, що сотворив: і воно було дуже добре”. Чоловік відчуває природний потяг до жінки, а жінка — до чоловіка. Якби не було цього потягу, то ніхто ніколи не зважився б створити сім’ю. Люди думали б про ті труднощі, які згодом очікують їх у сім’ї й пов’язані з вихованням дітей та іншими сімейними справами, а тому не наважувалися б одружитися.
Після падіння первородних деякі люди можуть мати мирське мудрування на п’ять відсотків, інші — на десять, на тридцять і так далі. Але де сьогодні знайдеш людей, у яких мирського мудрування було б тільки п’ять відсотків, — тобто людей із чистим доброчесним мудруванням! Однак, як би там не було, всім людям від Бога дана можливість досягти безпристрасності — якщо вони почнуть любочесний подвиг.
Обрання шляху сімейного життя не дає одруженим людям виправдання забувати, що людина — це не сама тільки плоть, але й дух. Не можна забувати про це й залишати себе [свою пристрасть] неприборканою. Чоловік і жінка повинні здійснити подвиг, щоб підкорити плоть духові. Якщо під керівництвом духівника чоловік і жінка намагаються жити духовно, то поступово вони почнуть вкушати й вищих радощів — радощів духовних, небесних. До радощів плотських вони більше не будуть прагнути. Чоловік і жінка зобов’язані подвизатися в помірності, щоб не передати плотську пристрасть і своїм дітям. Якщо батьки відрізняються дуже тілесним мудруванням, то їхня дитина з малого віку має аналогічні пристрасті. Це відбувається тому, що вона успадковує від батьків тілесне мудрування. Спочатку, як і всі успадковані від батьків пристрасті, плотське мудрування є ще м’яким, ніжним, подібним до молодої кропиви, яка не обпікає, і ти можеш легко братися за її листя. Але, коли вона підростає, її листки починають пекти. Так і тілесне мудрування — спочатку воно може бути зцілене хорошим, поміркованим духівником. Однак якщо не відітнути мирське мудрування в молодому віці, то, коли станеш дорослим, для цього знадобиться здійснити чималий подвиг.

Людська логіка щодо волі Божої про народження дітей
Часто подружжя, що звертаються до мене, діляться своїм занепокоєнням щодо народження дітей і запитують моєї думки. Деякі подружні пари хочуть народити одного-двох дітей, а інші — стати багатодітними. Проте краще, якщо вони покладуть проблему дітонародження на Бога. Подружжя повинні довіряти своє життя Божественному Промислу і не будувати власних планів. Вони мають вірити в те, що Бог, Який піклується й про птахів небесних, проявить набагато більшу турботу про їхніх дітей. Пам’ятаю одного моряка, котрий одружився, маючи вісімнадцять років від народження. І сам він був бідняком, і дівчину взяв з бідної сім’ї. Винаймали вони якийсь підвал і там тулилися. У дружини його теж була низькооплачувана робота, і жили вони дуже бідно. Уявіть: замість стола в них був ящик з-під персиків, які їм якось пощастило купити! Потім у них з’явилися діти. Для того, щоб їх виростити, вони перебивалися з хліба на воду. І, однак, поступово вони розбагатіли й стали жити добре.
Є подружжя, які в першу чергу намагаються впорядкувати всі інші проблеми й лише потім починають думати про дітей. Такі люди зовсім не беруть до уваги Бога. А інші подружні пари говорять: “Нинішнє життя нелегке. Нехай у нас буде одна дитина — і вистачить. Тут і одне-то спробуй виховати!” І не народжують інших дітей. Ці люди не розуміють, наскільки вони грішать, думаючи подібним чином, не покладаючись із довірою на Бога. Бог “жалісливий”. Йому легко перестати давати подружжям дітей, якщо Він побачить, що їх виростити їм уже не під силу.
Багато хто прагне одружитися, не думаючи про те, що народження дітей і їхнє виховання в християнському дусі повинне бути метою [подружнього життя]. Люди не хочуть мати багато дітей, щоб не обтяжувати себе турботами, а потім тримають у своїх квартирах собак і кішок. Мені розповідали, що зараз в Америці5 замість собак люди тримають у будинках свинок дуже дорогої породи. Ці свинки залишаються маленькими, не виростають. їх спеціально вивели такими, щоб можна було тримати їх у квартирах. Люди не хочуть заводити дітей, тому що їм клопітно мити їх, доглядати за ними. А поросят вони що — не миють? Собака, добре, — він, принаймні, сторож. Але тримати в будинку свиню!
Страшне діло! Перебуваючи в Австралії, я бачив “будинок перестарілих” для собак і кішок. Там був навіть цвинтар для тварин! Все йде до того, що люди будуть розводити мишей і закатувати їх у консерви, щоб годувати кішок, а зайців і кроликів будуть розводити й закатувати в консервні банки, щоб годувати собак! А в цей самий час інші люди будуть помирати з голоду. І подивися: якщо хтось уб’є собаку, не виключено, що він заплатить за це грошей більше, ніж якби вбив людину (звичайно, залежить і від того, кому цей пес належав). До чого ж ми дійшли!.. Людина в наші дні коштує дешевше, ніж собака. Я дивуюся тому, що кажуть деякі духівники. Якось до мене в келію прийшли прочани й запитали мене: “Геронде, хіба Святий Иоан Златоуст десь пише, що подружжя не повинні народжувати дітей?” — “Що ж ви таке городите? — зачудувався я. — Де ви таке почули?” — “Та ось, — говорять, — отець такий-то нам сказав”. Зустрівши цього отця, я запитав у нього: “Ти що, справді таке сказав?” — “Так”, — відповів він. “Де ж ти таке вичитав?” — “Святий Иоан Златоуст говорить про це у своєму “Слові про дівоцтво”, — відповів він мені. “Слухай-но, — кажу йому. — Я у Святого Йоана Златоуста такого не читав, але Святий таких речей говорити не може. Він має на увазі щось інше. Принеси книжку, щоб я подивився, що там написано”. Приносить він книгу й показує місце. Починаю читати й бачу, що Святий пише таке: “Зараз люди примножилися, й можливість жити в дівоцтві у вас теж є: це не як колись, коли люди повинні були залишати після себе нащадків”. Тобто Святий не говорить: “Не народжуйте дітей”. Але цей священик наполягав на своєму. Священик, який має богословську освіту, несе таку нісенітницю! Йому хочеться представити себе начитаним, показати, що він — дослідник богословської спадщини оана Златоуста, щоб люди вважали його хорошим духівником. Знаєте, якої шкоди завдають такі перекручені тлумачення усім, хто хоче заспокоїти свої помисли?
Для багатьох людей, які живуть по-мирскому, сім’я сьогодні позбавлена смислу. Тому такі люди не одружуються, або ж, одружившись, уникають народження дітей, або вбивають дітей абортами й у такий спосіб самі винищують свій рід. Тобто не Бог знищує людей — люди знищують себе самі. Тоді як люди віруючі, які дотримуються заповідей Божих, приймають Божественну Благодать, оскільки Бог, якщо можна так висловитися, зобов’язаний допомагати їм у важкі роки, які ми переживаємо. Ми бачимо християн, які мають сім’ї і які виховують своїх дітей у страху Божому, скільки б дітей Він їм не дав. І всі діти [таких батьків] урівноважені, радісні. Ці діти — благословення Боже. Вони виростають хорошими, старанними людьми. Ми ось постійно говоримо: “Що ж буде зі світом?” — але одночасно бачимо, як Благодаттю Божою зараз набирає силу, підростає добре покоління. Диявол намагається все зруйнувати, але і Благий Бог теж трудиться. Він не допустить того, щоб наш народ зник з лиця землі.

Труднощі в народженні дітей
Деякі безплідні жінки не вийшли заміж тоді, коли це потрібно було зробити, і тому зараз стосовно них діють духовні закони. Деякі вибагливі дівчата починають вибирати наречених: “Ні, цей мені не подобається, а той мені не до смаку”. Пообіцявши хлопцеві вийти за нього заміж, така дівчина одночасно дивиться й на іншого, потім говорить першому “ні”, і він хоче покінчити життя самогубством, замість того, щоб вважати за благословення те, що вона обдурила його ще, принаймні, до того, як вони одружилися, а не після. Е-е, ну яку сім’ю збудує така дівчина? А є жінки, які безплідні, тому що замолоду вони жили невпорядкованим гріховним життям. Є й такі, причина безплідності яких — у поганому харчуванні, тому що багато продуктів містять у собі цілу купу хімікатів і гормонів.
Є й такі подружні пари, які хочуть мати дитину відразу, як тільки одружаться. А якщо народження дитини затримується, то вони починають тривожитися й непокоїтися. Як же вони народять дитину, якщо самі сповнені занепокоєння й душевної тривоги? Вони народять дитину тоді, коли виженуть із себе занепокоєння й душевну тривогу й спрямують своє життя на правильну духовну колію.
Іноді Бог свідомо бариться й не дає якійсь подружній парі дітей. Подивіться: адже і Святим Богоотцям Йоакиму та Анні, і Святим Пророкові Захарію і Єлизаветі Він дав дитину в старості, щоб виконати Свій предвічнй план спасіння людей.
Подружжя завжди повинні бути готовими прийняти у своє життя волю Божу. Бог не залишає людину, яка з довірою вручає себе Йому. Ми не робимо нічого, а скільки робить для нас Бог! З якою любов’ю й щедрістю Він дає нам все! Хіба є щось таке, що буде Богові не під силу? В однієї подружньої пари було п’ятеро дітей, але, досягнувши повноліття, їхні діти створили свої власні сім’ї й випурхнули з батьківського гнізда. Батько й мати залишилися самі. Тоді вони вирішили народити ще одну дитину, щоб на старість мати її поруч із собою. Дружина була вже в тому віці, коли зачаття неможливе, і бажання їхнє по-людськи здавалося недосяжним. Однак, незважаючи на це, подружжя мало велику віру в Бога, і в них народився син, котрий був для них утіхою в старості. І його вони теж поставили на ноги, вивели в люди.
Народження дітей залежить не тільки від людини. Воно залежить і від Бога. Бачачи, що в подружжя, яке зазнає труднощів у зв’язку з народженням дітей, є смиренність, Бог може не тільки дати їм дитину, але й зробити їх багатодітними. Однак, бачачи в подружжі настирливість і егоїзм [Бог не виконує їхнє бажання, бо], виконавши прохання про народження дітей, Він задовольнить їхню настирливість і егоїзм. Подружжя повинно цілком віддати себе Богові. Вони повинні сказати: “Боже мій, Ти піклуєшся про наше благо, “хай буде воля Твоя40. У цьому випадку їхнє прохання здійсниться. Адже воля Божа виконується в тому випадку, коли ми говоримо: ” Хай буде воля Твоя “із довірою до Бога ввіряємо себе Йому. Але ми, хоча й говоримо: “Хай буде воля Твоя”, одночасно наполягаємо на нашій власній волі. Ну а що може зробити для нас Бог у цьому випадку?

Подружня безплідність
— Геронде, до нас звернулася одна подружня пара. І він, і вона мають прихований симптом таласемії. Ці люди запитали нас, чи треба їм народжувати дітей. Ми запропонували порадитися з їхнім духівником.
— Духівники не можуть заборонити таким подружнім парам народжувати дітей. Духовні наставники повинні виховувати в таких людях любочестя, щоб вони докладали зусиль до стриманості. І з розважанням духівники повинні робити їм послаблення.
— Геронде, є подружні пари, які, живучи дуже духовно й бажаючи завести дитину, не можуть цього зробити.
— Багатьом людям Бог не дає дітей, для того, щоб полюбивши дітей усього світу як своїх власних, ці люди допомогли їхньому духовному відродженню. Один чоловік не мав дітей, але, коли він виходив з дому, діти із сусідських будинків збігалися до нього й з любов’ю оточували його. Вони не давали йому йти на роботу. Бачите: Бог не дав цьому чоловікові своїх дітей, але Він дав йому благословення, щоб всі сусідські діти любили його, як батька, а він по-своєму допомагав їм духовно. Суди Божі — це безодня.
А в інших випадках Бог не дає подружжю дітей, щоб прилаштувати якусь сирітку. Я знав одного доброго християнина, адвоката Потрапивши одного разу в місто, де він мешкав, я відвідав його будинок, він дуже радо прийняв мене, і я залишився в нього на день погостити. Познайомився й з його дружиною. Вона була схожа чеснотами на свого чоловіка. Від неї дізнався, яке духовне життя веде її чоловік, а від нього — про те, у якому духовному стані перебуває дружина.
Згодом я довідався про цих людей від інших християн, які знали їх і приймали від них різні благодіяння. Цей чоловік Божий чесно займався адвокатською практикою. Бачачи, що підсудний був дійсно шахраєм, він не тільки не брався його захищати, але й строго викривав, щоб привести його до тями. Бачачи, що чоловік винен, але в нього є покаяння, він намагався влагодити його справу або намагався, щоб йому винесли більш м’який вирок. Бачачи, що несправедливе звинувачення падає на якогось бідняка, він зовсім безоплатно ставав на його захист і намагався виправдати нещасного на суді. Ця людина жила дуже просто, тому тих грошей, які він заробляв, йому вистачало на життя, і ще на те, щоб допомагати бідним сім’ям. Дім цього віруючого адвоката був справжньою духовною оазою серед [духовної] Сахари міста, де він мешкав. Там збиралися стражденні, бідні, безробітні люди, приходили ті, у кого були проблеми в сім’ї. І всім цим нещасним він приходив на допомогу, підтримував їх, як добрий батько. У цього адвоката були знайомі, котрі займали відповідальні посади. Вони любили й цінували його, і тому, коли він телефонував своїм високопоставленим знайомим, щоб допомогти біднякові в якійсь справі або у хворобі, ніхто йому не відмовляв. У такий же спосіб трудилася і його дружина. Вона допомагала бідним дітям чи молодим людям, які не знаходили засобів на навчання. Вона була їм, як рідна мати. Однак у розмові зі мною в цієї жінки випадково прорвалося: “До заміжжя, отче, я викладала в старших класах. Відразу ж після весілля пішла з роботи, тому що вирішила стати хорошою матір’ю. Я просила в Христа, щоб Він дав мені багато — хай навіть двадцять — дітей, але, на нещастя, Він не дав жодного”. Тоді я їй відповів: “У тебе, сестро, більше п’ятисот дітей. І ти ще скаржишся? Христос бачив твоє благе налаштування. І Він відплатить тобі за нього. Зараз, допомагаючи духовному відродженню стількох дітей, ти є матір’ю кращою, ніж багато інших. Ти залишаєш позаду навіть всіх багатодітних матерів! І та винагорода, що ти одержиш, теж буде набагато більшою, тому що, відроджуючись духовно, діти духовно забезпечують своє майбутнє у вічному житті”. Крім усього іншого, ці люди удочерили одну дівчинку, на ім’я якої записали все своє майно. Нерідна дочка доглядала за ними в старості й, поховавши їх, пішла в монастир. Але ж і дім цих людей був однаково що монастир! Там відбувалися всі церковні служби. На вечірні й на повечірні разом з ними молилися й інші брати і сестри во Христі, а всеношну й утреню вони читали втрьох. Ці благословенні люди допомагали багатьом стражденним. Хай упокоїть Бог і їхні душі.
Тому я й кажу, що найкращий і найбагатодітніший батько — це людина, що, відродившись духовно, допомагає духовному відродженню дітей усього світу, для того щоб вони забезпечили майбутнє своїх душ у Раю.
— Геронде, деякі подружжя, які страждають від безпліддя, думають про всиновлення маляти.
— Дійсно, таким людям краще всиновити дитину, їм не потрібно [егоїстично] бажати народження власної дитини. Бажання людини й воля Божа — це не завжди те саме.
— Геронде, чи повинні прийомні батьки по досягненні дитиною певного віку сказати їй, що вона була ними всиновлена?
— Краще, коли дитина підросте, сказати їй про це. Але головне — щоб прийомні батьки любили дитину сильно й правильно. Є діти, які люблять чужих людей більше, ніж рідних батька й матір, тому що в їхніх батьків нема любові.

Багатодітні сім’ї
Бог дуже любить багатодітні сім’ї. Про них Він піклується особливо. У великій сім’ї діти отримують багато сприятливих можливостей для нормального розвитку — за умови, що батьки виховують їх правильно. Одна дитина в багатодітній сім’ї допомагає іншій. Старша дочка допомагає матері, середній син доглядає молодших і так далі. Тобто такі діти віддають себе одне одному й живуть в атмосфері жертовності й любові. Молодший любить і поважає старшого. Ці любов і повага утверджуються в багатодітній сім’ї природно.
Тому якщо в сім’ї є тільки одне чи двоє дітей, то батькам необхідно бути дуже уважними до того, як вони їх виховують. Звісно [у таких небагатодітних сім’ях] батьки намагаються, щоб діти жили в своє задоволення. Такі діти мають усе, що забажають, і в такий спосіб виростають зовсім ні до чого не пристосованими. Візьмемо, приміром, дівчину — єдину дитину багатих батьків. У неї є покоївка, котра у свій час накриє їй стіл, прибере в неї в кімнаті й зробить всю необхідну роботу в домі. Покоївка отримує за свою роботу гроші, але одночасно вона вдосконалюється [у чесноті], тому що приносить користь іншим. Тоді як дівчина, котру вона обслуговує, не навчаючись ніякої жертовності, залишається “пеньком”, недосконалою людиною. Я раджу юнакам одружуватися на дівчатах з багатодітних сімей, тому що діти, які зростають у нестатках, звикають жертвувати, завжди думають, як допомогти батькам. З дітьми, які ростуть, купаючись, як сир у маслі, таке трапляється рідко.
Проте не тільки діти, але й батьки в багатодітних сім’ях мають багате серце. Пам’ятаю, як під час окупації11 в одному із сусідських будинків маля залишилося круглим сиротою. Один бідняк — глава сім’ї, у якій було десятеро дітей, — пожалів нещасного сирітку, взяв його у свій будинок і виростив разом зі своїми рідними дітьми. І знаєте, які благословення подавав згодом цій людині Бог! Та хіба Бог може залишити без допомоги людину, яка має таке любочестя?
Людина, у якої багато дітей, може спочатку стикатися з труднощами. Але Бог таку людину не залишить. Розповім вам про один випадок. Якось глава сім’ї, у якій було шестеро дітей, попросив мене помолитися за те, щоб Бог зм’ягчив [серця] людей, у яких той винаймав дім, і вони не виганяли його на вулицю. На нещастя, багато господарів, які здають будинки сім’ям із двох людей і п’яти собак чи кішок, які гадять і в домі й довкола нього, не хочуть здавати його багатодітним сім’ям, боячись, що діти нібито що-небудь зіпсують у їхньому будинку. І ось цей нещасний багатодітний батько просто знесилився: один хазяїн виганяв його з дому, інший взагалі відмовлявся здавати житло, і він був змушений поневірятися з дітьми й речами з одного будинку в інший. Щоб прогодувати сім’ю, цей чоловік працював, не покладаючи рук. Він і з господарями не торгувався через квартплату — йому було б досить, щоб власники просто дозволили йому пожити в будинку кілька років, відпочити від постійних переїздів. Коли я це почув, мені стало за нього боляче. “Не муч себе, — сказав йому. — Бог опікується і твоїми дітьми. Адже Він — Творець, Котрий дає дітям головне — душу, тоді як ти зі своєю дружиною як співтворці Бога даєте їм тіло. Отже, Бог піклується про ваших дітей більше, ніж ви самі”. Не минуло й два-три місяці, як цей чоловік, радісний, знову прийшов до мене й сказав: “Слава Богу, Бог подарував мені дім, і грошей у мене ще залишається багато”. Я запитав його, що трапилося, і він розповів таке: “Повертаючись у своє село, я сидів на зупинці, чекав автобуса. До мене підійшов рознощик лотерейних квитків і запропонував купити квиток. Я, будучи християнином, лотерей не купую, дотримуюся цього як принципу. Тому відмовився. Однак, побачивши, що він йде геть, я подумав, що, можливо, ця людина дуже бідує. Тому я знову підкликав його й дістав гроші, щоб заплатити за один лотерейний квиток, але самого квитка при цьому не брати. Однак продавець був чоловіком любочесним і брати гроші просто так не захотів. Тоді я, бажаючи йому допомогти, сказав: “Ну, добре, дай один білетик, може, він мені знадобиться”. — “Хай ця людина трохи порадіє, — подумалося мені, — ну а я, порушивши свій “типікон”, хай і переживатиму трохи — не страшно”. І ось куплений мною лотерейний квиток виявився щасливим. Я виграв велику суму грошей, купив будинок, і, крім того, у мене залишилися гроші, щоб виростити дітей. А довідавшись, де живе продавець лотерейних квитків, я непомітно пішов до нього додому й залишив у нього в поштовій скриньці конверт зі значною сумою грошей. Я знав, що якби дав йому ці гроші в руки, то він би їх не прийняв”. Дивно, як діє в любочесних людях любов Божа!

джерело:
книга “БЛАЖЕННОЇ ПАМ’ЯТІ СТАРЕЦЬ ПАЇСІЙ СВЯТОГОРЕЦЬ, СЛОВА, ТОМ ІV, Сімейне життя”
РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛУ “ПРЕМУДРІСТЬ БОЖА СОФІЯ”, СТРИЙ 2008