Коротко про мрії
Бажання. Мрії. Навіщо вони нам? Щоб зіпсувати життя, адже постійно чогось бракує до повного щастя? Ще не встигли задовільнити одне бажання, як на горизонті (а то й набагато ближче) вже визріває наступне…
Та й приказок є багато на цю тему:
“Багато хочеш – мало отримаєш”
“Хотіти – шкідливо”
“Немає слова хочу, є слово – треба”
“Добре там, де нас немає”
І ці всі вислови таки стимулюють замислитись, навіщо нам ці бажання. Буддисти прямо говорять, що бажання ведуть до страждань. Тому логічно: краще нічого не хотіти!
До такого “геніального” висновку дійшла і я в певний час (звичайно, далеко не в прекрасний). І якийсь період жила з відчуттям: я все маю, всім задоволена, навіщо мені більше? Можна ж обійтися! І потихеньку дійшло до того, що обійтися можна багато без чого.
А заодно і без особливої радості (ні, звичайна, повсякденна радість була, але от щось особливн – ні. Я ж нічого не хотіла, тому й не особливо отримувала).
А ще – без життєвої енергії. Бо навіщо енергія, коли живеш в “енергозберігаючому” режимі. Без особливих змін чи досягнень. Без нового досвіду та емоцій. Живеш без життя…
Я не знаю як щодо чоловіків, але про жінок скажу точно. Жінка без бажань – ніяка, пуста, мертва. Спитай її “А що хочеш Ти для себе?” І в неї стануть квадратними очі (“а що – так можна? Хотіти для себе? Не для чоловіка/дітей/батьків/України/бездомних і голодних Африки…”). А потім вона надовго замислитьсч і буде згадувати, що ж вона хотіла колись раніше… і заперечувати кожне своє бажання як несерйозне, дитяче чи неможливе. І в результаті цілком серйозно скаже, що насправді нічого не хоче… бо вже все в неї є.
І це, скажу Вам відверто, початок смерті. Тобто жінка може бути ще цілком молода і відносно здорова. Але всередині вже мертва. Бо життєва енергія дається на бажання. А не на “мушу”.
Тобто ця жінка може ще й має сили на всі свої обов’язки. Але вона витрачає їх, не поповнюючи. Тому з часом хворіє. Або потрапляє в депресію. Або два в одному. І добре, якщо в найгіршому варіанті проснеться жага до життя. Хоч щось ця людина захоче…
Але навіщо доводити себе до такого? Інакше не доходить? До чоловіків, до речі, – теж. Адже, здавалося б, так зручно мати жінку, яка нічого не хоче. А отже – і не вимагає, не пиляє, не ображається. А в разі її “хочу” можна вбити це бажання словами “тобі ніколи не догодиш!”, “тобі всього мало!”, і загалом “це дурниці!”. І далі жити зі зручною жінкою. Яка задовільняється тим, що є, і тим, як є. З часом вона впевнюється, що створена для того, щоб іншим було комфортно. А їй самій вже нічого і не потрібно. Врешті-решт, і життя – теж.
Вивести жінку з такого стану дуже складно. Бо вона сама заперечує свої бажання. В неї прекрасно працює програма жорсткого заперечення своїх бажань. Навіть до усвідомлення їх вже й не доходить… бо навіщо тратити енергію на те, що в принципі не дає результат?
Але без бажань немає життя. Сили та енергія даються на бажання. Справжні, глибинні, свої. І радість теж є тільки там. Справжня, глибинна. І тоді жінка має, що дати світу! Свою вдячність, своє щастя, свій запал і натхнення. Які так необхідні її чоловіку, її дітям!