Три основні форми любові

Автор: Мирон від 6-06-2018, 14:02, переглянули: 267

Три основні форми любові


– Я люблю полуниці зі сметаною, – каже Джанні, й при цьому в нього аж очі блищать.
– Люблю футбольний клуб «Ювентус», – кричить Міріям, розмахуючи шарфиком у чорно-білі смужки.
– Я люблю Крістін, бо в неї голубі очі й русяве волосся, – каже Джанкарло, і в нього теж блищать очі.

Можна любити все: географію, дельфінів, математику (хоча це трапляється рідше), тата, маму, друга, батьківщину, добре вино і свого кота. Однак треба зробити деякі розрізнення.

У любові можна помітити деякі риси:

є любов-потреба, наприклад, любов, яка штовхає дитину в обійми матері, коли їй сумно чи страшно;
є любов-дар, наприклад, почуття, яке спонукає чоловіка працювати, будувати плани, заощаджувати і посвячувати своє життя для майбутнього добробуту сім’ї;
є любов-визнання: це почуття, яке призводить до вибору того, що видається нам гарним, добрим, привабливим.
Суміш цих складників і рис ми знаходимо у відчутті, яке звикли називати любов’ю. Воно може мати щонайменше три різні форми, якщо відкладемо убік вподобання неживих предметів (музики, сиру, команди, хобі, комп’ютера тощо). Щоб розрізнити ці три основні форми любові, назвемо їх різними іменами: почуття, дружба та закоханість.

Кохання, солодке почуття

Почуття – це найскромніша та найпоширеніша форма «любові». Хоча це не означає, що воно не є великим. Типовий прояв почуття – стосунки між батьками та дітьми, їх творять теплий добробут, задоволення з перебування разом, взаємні подарунки, спокійна ніжність. Це стосунки, які – найменше з усіх форм любові – дискримінують заангажовані сторони.

Про деяких жінок можна відразу сказати, що їм тяжко буде знайти когось, хто в них закохається. Так само про деяких чоловіків можна сказати, що їм важко буде знайти собі друзів. А це тому, що вони не мають що пожертвувати іншим. Однак кожен може стати об’єктом почуття, навіть якщо він невродливий, дурний чи зовсім нестерпний. Тут навіть не потрібен якийсь ступінь споріднення.

Цей вид любові не має вікових, статевих, суспільних чи інтелектуальних бар’єрів. Вона може зародитися між молодим інтелектуалом та старою медсестрою, хоча їхні зацікавлення цілком різні.

Почуття знаходить свої похідні в царстві тварин, і це жодна образа. Це лише означає, що любов – цілком природне відчуття. Є особи, яким не вдається спокійно порозмовляти впродовж десяти хвилин без сварки, бо в них різні зацікавлення та ідеали, однак можна помітити, що їх пов’язує глибоке і взаємне почуття.
Почуття – це найпокірніша форма любові, вона скромна, навіть дещо прихована. Насамперед вона спрямована до осіб (а також до тварин), яких ми вважаємо за «частину самих себе», зі спільної родини. Дружба є чимось іншим, ніж почуття. Адже почуття є компонентом всіх інших видів любові: несе тепло і родинність.

Один зоолог розповідав мені про почуття коня до курки. А восьмирічна дитина написала ось такий зворушливий лист:

«Мій батько постійно впивається, бо він безробітний, а мама кожного дня йде з дому, мене віддали до інтернату.
Єдина особа, яка мене любить – це червона рибка, яка плаває собі в акваріумі, що стоїть недалеко від мого ліжка. Опікунка сказала мені, що я не можу її забрати собі, тому зараз я сплю з акваріумом, який прив’язаний до моєї руки, бо дуже боюся, що прокинуся і більше не побачу рибки.
Допоможіть мені, я не хочу, щоб у мене забрали навіть мою рибку. Бо якщо її заберуть, то в мене більше не буде нікого, хто б мене любив».


Як вода для риб
Царством почуття є сім’я. Всередині неї почуття проявляє усю свою силу. А особливо це помітно в стосунках батьки-діти. В родині ми всі відчуваємо постійну потребу проявляти почуття, які кожна особа носить у собі. Родинна любов – це як вода для риб: вона є чимось, у чому вони плавають, де виконують свої важливі життєві функції.

У цьому почутті сильно змішуються любов-дар та любов-потреба, батьки щиро присвячують своє життя дітям, водночас відчуваючи виразну потребу любові від дітей. Це настільки сильне відчуття, що прийнято говорити про право на любов. Діти також відчувають сильну потребу батьківської любові.

Невпевненість і конфлікти починаються тоді, коли на спокійне сімейне почуття накладаються інші форми любові. Наприклад, дружба або закоханість:

«Я ходжу до сьомого класу. А цей період просто жахливий. Я постійно сварюся з моєю мамою, за столом ми постійно сперечаємося через якісь дрібниці, наприклад, тоді, коли я хочу вийти кудись з дівчатами. Хочу почуватися вільною людиною, а моя мама цього не розуміє, ну а тато завжди погоджується з мамою. Віднедавна я взагалі з ними не розмовляю, і це завдає болю моїй мамі. Може, вона і хотіла би зі мною порозмовляти, але мені видається, що це вже нічого не дасть». Франческа

А от як про це розповідає мама:
«Франческо, у той вечір я дивилася, як ти неуважно гортаєш сторінки свого щоденника і думала: “Чому розуміння і добра воля мають бути лише з одного боку?” Ти – моя донька, і ти навіть не можеш собі уявити, наскільки я тебе люблю, чим ти для мене є, але ти часто мене просто використовуєш. Розумієш, я – не машина для миття посуду, прибирання, я – не кухонний робот. Якщо я прошу тебе, щоб ти була розсудлива, щоб не дбала лише про своїх друзів, щоб бодай трохи допомогла мені в домашніх справах, то це тому, що хочу, аби ми ділили думки, досвід, щоб ми могли порозмовляти одна з одною. Я теж маю справи, про які хотіла б тобі розповісти, постанови, які хотіла б прийняти разом з тобою». Твоя мама

Саме через те, що його вважають «правом», почуття викликає хвилі суперечок та озлобленості. «Якби моя дитина мене справді любила…» або «Якби він мене любив, то не дозволив би іншим так до мене ставитися», – такі слова можна почути доволі часто. Вони мають силу шантажу.

Часом можна побачити жінку, яка марнує своє дитинство, молодість, зрілість і своє життя аж до старості на те, щоб слухати та у всьому задовольняти матір-вампіра, яка так ніколи і не буває задоволеною, незалежно від того, наскільки донька намагається їй догодити. Самопосвята доньки гідна подиву. А от поведінка матері – дуже й дуже сумнівна.

Любов-дар, якої ми очікуємо від батьків та матерів – це «героїчна» любов.

Вони мусять дуже багато віддати, щоб їхні діти опинилися в ситуації, коли їм вже не буде потрібен цей дар. Вони годують дитину, щоб колись вона сама навчилася їсти. Батьки вчать дітей, щоб ті швидко могли обійтися без їхніх повчань. Це дуже невдячне завдання, яке виконує любов-дар батьків: треба діяти так, щоб у тобі не було потреби. Мета батьків – стати зайвими. Найпрекрасніший момент настає тоді, коли дивишся на дітей і можеш сказати: «Вони – справжні люди. Ми їм більше не потрібні». Але до цього моменту дуже тяжко дійти, бо шлях до нього породжує чимало непорозумінь і страждання. Особливо, коли почуття-право батьків і дітей не перетворюється у глибшу любов чи справжню дружбу.

Добрі манери в сім’ї
Треба пам’ятати, що почуття (навіть якщо його назвати правом) дає щастя лише тоді, коли воно є взаємним обміном. Самого почуття буде замало. Йому потрібне «виховання». Саме тому, що йдеться про родинне почуття, воно не звертає уваги на добрі манери. Трапляється так, що кожного дня діти і батьки ображають одні одних через чітко виражену відсутність поваги та виховання. Батько розповідав: «З мене досить! Я повертаюся додому, щоб відпочити. Не можна постійно звертати уваги на добрі манери; якщо не можу бути самим собою у власному домі, то де можна таким бути? Я не бачу причин, щоб у своєму домі дотримуватися якогось придворного етикету. Ми – щаслива сім’я, ми звикли говорити одне одному все, що думаємо, і ніхто не звертає на це уваги. Ми зі зрозумінням ставимося одні до одних». Звісно, є відмінність між тією вихованістю, з якою ми повинні ставитися до чужих, і тією, з якою ми ставимося до близьких. Але і в родині повинні існувати «правила» доброго виховання. Можна не дотримуватися деяких правил етикету, а от вихованим треба бути завжди.

Почуття у своїй найвищій формі вимагає дуже делікатної вихованості, тоншої та глибшої, аніж та вихованість, яка призначена для публічних контактів. Почуття вимагає доброти, терпеливості, зречень та покори.

Дружба: здалеку від стада
Друга форма любові – це дружба. Підлітки відчувають цей прояв у всій його повноті та оригінальності. Щоденник Анни Франк
  • починався так:

    «Тепер я дійшла до місця, в якому й зародився увесь цей задум зі щоденником: у мене немає подружки. Аби справа стала ще зрозумілішою, тут треба дещо пояснити, в іншому разі ніхто не зрозуміє, що тринадцятирічна дівчина цілком самотня на цьому світі. Бо це теж неправда. У мене є батьки та шістнадцятирічна сестра, а ще в мене є зо тридцять знайомих дівчат та хлопців та кілька так званих подружок. А ще – юрба прихильників, які підморгують мені або розбитим кишеньковим дзеркальцем намагаються бодай на якусь мить зловити моє відбиття.

    У мене є родина, тітки та добрий дім. Ні, на перший погляд мені не бракує нічого, крім «отієї» однієї-єдиної подружки. Зі жодним із моїх знайомих я не можу робити нічого іншого, як тільки жартувати. Мені ніколи не вдається порозмовляти з ними про щось інше, як тільки про буденні справи, ані стати відкритішою. От у цьому й вся справа.

    Можливо, ця відсутність довіри – моя провина, у кожному разі, це факт і, на жаль, його не можна усунути. Ось тому й існує цей щоденник. Щоб уявлення про довгоочікувану подружку збільшити в моїй фантазії, я не хочу, як і всі інші, ось так просто писати в цьому щоденнику про якісь факти. Я хочу дозволити йому, щоб він сам був моєю подружкою, а ця подружка має ім’я Кітті».

    Кітті, вигадана подружка, буде хранителькою секретів Анни, от тільки вона знала м’яку, чисту, солодку та добру Анну, перш ніж та опиниться за колючим дротом концентраційного табору в Берген-Бельзен.

    На думку психолога К. С. Люїса, дружба – це «найменш природне почуття, найменш інстинктивне, органічне, біологічне стадне та необхідне. Тут наші нерви мало що можуть сказати; у цьому почутті немає нічого похмурого: нічого, що пришвидшує наш пульс, що змушує нас бліднути або ж червоніти. Це просто зв’язок між особами. Коли дві особи стають друзями, це означає, що вони разом віддалилися від стада».

    Без закоханості та її статевого аспекту ніхто з нас не прийшов би на цей світ. Без почуття ніхто не отримав би їжі та виховання. І навпаки, люди можуть жити і народжуватися без дружби. З біологічного погляду вона не є необхідною для людського роду. Однак дружба надзвичайно важлива. Саме її ми й розглядатимемо в наступних розділах.

    Закоханість: чи достатньо подуву вітру у твоєму волоссі?
    Є третя форма любові: закоханість.

    Це типова любов між чоловіком та жінкою, яка цілковито охоплює їхні особи та статевість. «Любов, – пише закоханий, – це почуття, яке повторювалося впродовж історії, а також у моєму житті. Але сьогодні все інакше: відчуваю, що осердя мого існування пересувається поза мене. Кожне слово видається невідповідним, щоб виразити те, що відчуваєш у глибині себе. Це неймовірно! Достатньо подуву вітру у твоєму волоссі, щоб це заповнило порожнечу моєї самотності. Ти притягуєш мене, і разом з тобою я прагну будувати своє майбутнє».

    Закоханість – виняткова, вона обіцяє і прагне стабільного зв’язку, вічної вірності. «Я буду завжди вірний тобі» – це перші слова, які промовляє справжній закоханий, і робить це щиро, а не лицемірно. Його природна ціль – подружжя.

    У цій особливій формі любові присутня також любов-визнання: ми завжди закохуємося в особу, яка нам подобається також з огляду на свій зовнішній вигляд.

    Щоб закоханість могла тривати в часі, їй потрібні також інші форми любові: почуття та дружба.


    Бруно Ферреро
    «Час дорослішання»
    уривок з книги


  • Анна Франк (1929-1945) – єврейська дівчинка-підліток, народилася в Німеччині, під час війни переховувалася з родиною в Нідерландах. Однак пізніше родину схопили і відправили в Аушвіц, а пізніше – у Берген-Бельзен. Увесь цей час вона вела щоденник, який став всесвітньо відомим. – прим. перекл.



  • Категорія: Стосунки у подружжі, Сторінка для молоді

    Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
    Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

    Додавання коментаря

    Им'я:*
    E-Mail:
    Коментар: