Домашня Церква » Подружнє життя » Стосунки у подружжі » Чого не варто робити, щоб подружжя було успішним?

 

Чого не варто робити, щоб подружжя було успішним?

Автор: Мирон Шкробут від 25-01-2017, 19:32, переглянули: 883

Чого не варто робити, щоб подружжя було успішним?


У перший момент, коли мене попросили написати, «чого не варто робити», я подумав, що це невдало поставлене запитання. Адже найважливіше те, що ми робимо! Однак задумався і дійшов висновку, що це може бути цікавий та корисний підхід до розв'язання проблеми. Тому взявся до справи.

По-перше, не керуватися егоїзмом
Егоїзм, тобто бажання все і всіх підпорядковувати власній користі, приємності чи навіть забаганкам, є запереченням любові, тобто готовности до самопожертви на благо іншої особи. Багато подружніх пар ніколи не пізнали чудового смаку плодів любові саме через взаємний егоїзм. Що більше хтось намагається «керувати» в подружжі, то швидше доходить висновку, що його подружжя «не вдалося». Егоїзм може бути наслідком недорозвиненої особистості, тобто незрілості або ж свідомого вибору. По суті, свідомий вибір на основі індивідуалістичних теорій, аби все і всіх змінити згідно з власним баченням щастя, є трагічним, а його наслідки - плачевні. Адже він однозначно відрізає людині доступ до єдиного джерела істинного щастя, тобто до любові. Егоїзм також не дає змоги пережити щастя у подружжі, вже не згадуючи про радощі батьківства. З такою позицією логічною стає спроба «використовувати» Бога для власних прагнень. Натомість неможлива глибока віра, сповнена покори та готовности нести хрест. У ліпшій ситуації є особи, егоїстичні через «незрілість». Вони мають шанс розвиватися та зростати у зрілості, однак за однієї умови - мусять повірити в те, що єдиний шлях до цієї мети веде «під гору», «проти течії» (на вершину завжди треба йти вгору, а до джерела - проти течії). Не існує зрілости без самовиховання, без досягнення внутрішньої цілісности. Зріла людина, внутрішньо цілісна, є вільною і може розпоряджатися собою. Така особа може вибрати шлях своєї життєвої любови та вірно (не зважаючи на труднощі) йти ним до кінця життя. Може досягти щастя тут, на землі, і... ТАМ.
Якщо хтось хоче чесно покінчити з егоїзмом у подружніх стосунках, я дам підказку: запитайте себе самого, чи ви хотіли б, щоб до вашої улюбленої донечки її чоловік ставився так, як ви ставитеся до своєї дружини? Чи ви хотіли б, аби до вашого сина ставилися так, як ви ставитеся до свого чоловіка?

По-друге, не гратися почуттями

Останнім часом я часто зустрічаюся з подружніми трагедіями, які почалися з невинних забав, наприклад, анонімних фліртів в інтернеті. А потім доходить до подружніх зрад, які трапляються з вини і чоловіків, і жінок. Саме жінкам почуття надзвичайно важливі, і дуже часто вони не сповнені в подружньому житті. Світ збожеволів на пункті почуттів, переконуючи людей (особливо жінок) у тому, що лише почуття найважливіші в житті. Зазвичай почуття прийнято плутати з любов'ю. А почуття, як відомо, бувають мінливі, на них так легко «зіграти». Внаслідок цього чимало молодих дівчат потрапляють у пастки спритних «гравців». Щораз більше дружин (часом дуже молодих) зраджують своїх чоловіків. Збільшується кількість розлучень. Щораз більше людей, не укладаючи подружжя, бавляться сексуальними стосунками, навіть не допускаючи думок про дітей, а лише задля приємних відчуттів, які для самовиправдання прийнято називати любов'ю. А ще варто згадати про всіх тих, хто заробляє на цьому балаганові і хтиво перераховує свої срібняки, як Юда. Кажу «як Юда», бо це гроші, зароблені на людській кривді. Радість цих людей - передчасна, бо в загальному життєвому «рахункові» за все доведеться розплачуватися. Пригадую довгу розмову зі знайомим благопристойним чоловіком, який пояснював, що він не робить жодного зла, продаючи «легку» порнографію у своєму кіоску. Нелегко змінити погляди, які приносять тобі прибуток.
Почуття є важливі і про них треба дбати, їх треба плекати, однак за жодних обставин не можна віддавати власне життя під владу почуттів. Коли нам вдається підпорядкувати почуття розумові та волі, ми почуваємося безпечно. Майже. Бо хто стоїть, нехай вважає, щоб не впасти.

По-третє, не ранити
На жаль, існує майже нескінченна кількість способів, як можна когось поранити. Пересічне подружжя (не зважаючи на те, що не проходило жодних «курсів» на цю тему) має власний репертуар «ударів», якими можна болісно поранити одне одного. І, що гірше, використовує цей репертуар за кожної нагоди. Найлегше скривдити іншу особі, зачепивши справу, на яку вона не має впливу. Чим серйозніших справ це стосується, тим болісніша рана залишається. Якщо зачепити «святу» сферу, то це кривдить найболючіше, а ще — спричиняє порушення подружньої єдности. Прикладом такої «святої сфери» можуть бути батьки та батьківський дім. Ще раз звернімо увагу на те, що дитина не має впливу на те, в якій родині їй довелося зростати, ані на те, ким були і як жили її батьки. Незважаючи на те, чи претензії подружнього партнера обґрунтовані, чи ні, атака на батьків та батьківський дім автоматично спричиняє контратаку. Таким чином чоловік та дружина стають на шлях боротьби одне з одним. І тут не йдеться лише про біль. Так розпадаються подружжя. Справді!
А ось вам інший приклад. Не варто випоминати справи, що були в минулому. Деякі подружжя поводяться так, ніби насолоджуються взаємним прискіпуванням до колишніх провин подружнього партнера. Я це називаю «втратою інстинкту самозбереження». А через це рани не загоюються, а лише щораз більше роз'ятрюються.
Якби в подружжі чоловік та дружина перестали кривдити одне одного, то й розлучень було б набагато менше.

По-четверте, не розставатися на тривалий час
Нетривалі розлуки (наприклад, тижневий виїзд до хворої матері) часом додають свіжости подружній любові. Вони дозволяють скучити одне за одним, а також поглянути на себе та на деякі справи з відстані, ніби збоку. Триваліша розлука, наприклад, на декілька тижнів, стає смертельною загрозою для подружньої єдности. До слова, йдеться про випробування почуттів. Особливо, коли одному з подружжя треба поїхати до чужого середовища або навіть країни. Є дуже багато розповідей про перебування в санаторіях. А скільки людей під нагодою виїзду на лікування насправді вирушають «на лови» та пошук сексуальних пригод. Дуже часто жертвами стають цілком невинні особи. Можна помітити, що одвічну чоловічу «професію» мисливця щораз ліпше опановують жінки. Вони вміють жорстоко і заради «права на щастя» нищити подружжя та забирати батька в маленьких дітей. Вершина загрози - самотні та довготривалі закордонні відрядження. Мета таких поїздок здебільшого дуже позитивна. Зазвичай ідеться про поліпшення фінансового становища сім'ї чи то завдяки безпосередньо заробленим грошам, чи вдосконаленій фаховій кваліфікації, що мало б принести прибутки в майбутньому. Часом також ідеться про здобуття основних засобів на утримання родини. Однак попри мету поїздки та навіть найшляхетніші наміри особи, яка виїздить, довготривала розлука не служить благові та єдності сім'ї. Це підтверджують і звичайні життєві приклади, і дослідження цієї проблеми.

По-п'яте, не забувати про дрібниці

Долі казкових персонажів залежать від їхніх героїчних учинків. Достатньо богатиреві «вбити дракона», щоб він і царівна «жили довго і щасливо». Однак життя - це не казка. Життя складається з дрібниць. Люблячому чоловікові не треба здійснювати подвиги (крім перемоги над драконом власного егоїзму). Достатньо щоб він помітив щоденну працю дружини. Щоб обняв її і похвалив. Подякував, за все те, що вона робить вдома - і ті справи, які він помічає, і ті, яких навіть не зауважує. А часом помітить, що дружина чудово виглядає або ж гарно сервірує обідній стіл. А ще буде добре, якщо чоловік потішатиме дружину, коли вона сумує і радітиме, коли вона переживатиме радість. Він зуміє потурбуватися про неї, коли вона захворіє, наприклад, принесе чай до ліжка. Також варто подбати про наочні дрібниці: власноруч зірвана квітка, записка зі зізнанням у коханні, маленький подарунок без нагоди. Повірте мені, що такі дрібниці можуть зробити щасливою кожну дружину.
А чоловікові також потрібні такі жести? Так, і навіть дуже потрібні. Але тут не треба жодних чудес чи подвигів. Йому достатньо буде подиву в очах дружини за те, що він - такий розумний та працьовитий. А ще - визнання та вдячність за те, що він тяжко працює, щоб забезпечити родину. І (це важливо) - радісна готовність дружини виражати свою любов у сексуальних стосунках. Це дуже важлива тема, в якій є чимало пасток та ран. Тому вона вимагає спокійного та окремого обговорення.
Вираження взаємної турботи та любови у щоденних дрібницях - безцінне для подружньої спільноти.

По-шосте, не уникати спілкування
Основне знаряддя для побудови подружньої спільноти - це належне спілкування. На жаль, у подружніх пар виникають серйозні труднощі з умінням розмовляти. Вони, безперечно, вміють розмовляти, випоминаючи одне одному найрізноманітніші провини ти висуваючи щораз нові претензії. Однак такі розмови замість того, щоб зближувати, щораз більше віддаляють чоловіка та дружину. Та можна навчитися і доброго спілкування, яке поглиблює подружній зв'язок і будує подружню спільноту. Це складне мистецтво, але його варто опанувати, а тема варта того, щоб її вивчати.

По-сьоме, не відходити від Бога
Я не знаю ліпшої гарантії вдалого подружжя віруючих людей, як лише постійно пам'ятати про Бога. Проте знаю чимало історій подружніх пар, які в щоденній метушні спочатку обмежили спільну та особисту молитву, згодом - участь у Божественній Літургії та таїнствах, а потім почали відкидати «незручні» заборони та заповіді. З часом вони стали «віруючими, але не практикуючими» або «вірили в Бога, а не в Церкву і священиків». Врешті-решт, остаточно відійшли від Церкви, пояснюючи, що той чи інший священик поводиться не так, як належить або ж під час проповіді чи під час сповіді сказав те, що, на думку певної особи, не личить говорити священикові. А потім... так якось дивно, але подружжя починає розпадатися. Бувало не раз, що той, хто став жертвою таких стосунків, раптом навертається. Як каже давня приказка: «Як тривога, то до Бога». Часом це справді щиро, але зазвичай не допомагає навернутися тому подружньому партнерові, який відійшов від Бога.
Щоб трагедія не сталася, достатньо послухати нагадування апостола Павла: «Хай сонце не заходить над вашим гнівом» (Еф. 4, 25) і щоденно, починаючи з дня шлюбу, спільно молитися: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Яцек Пуліковський
"Як оздоровити подружжя"
Львів : Свічадо, 2012



Категорія: Стосунки у подружжі, Чоловік в подружжі, Жінка в подружжі, Поради психолога

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: