Про справжню любов…

Про справжню любов...

Любов, це те що робить людину щасливою, її людина може завжди дарувати навіть при найважчих обставинах життя. Про неї багато говорилося і у кожному молодіжному фільмі, чи історії, автори намагаються зачерпнути цю тему. Дуже часто любов’ю називають те, що нею ніколи не може бути, а саме егоїзм. Тому, дуже багато людей розчаровуються у любові, дуже багато шукають її там де ніколи її не можна знайти. Сучасний світ «завмирає» від її нестачі, хоч і намагається показати, що живе нею. Що таке любов? Звідки любов приходить? Як її зберегти? Ці питання не байдужі кожному, хто хоч трохи хоче бути щасливим.

Любов Божа чеснота і бо вона людям дається від Бога. У кожної людини в серці закладене, наче зерно, прагнення любити Бога і ближнього. У школі Божих заповідей це «зерно» проростає і дає гарні плоди. Якщо людина не відкликається на це прагнення серця – любити, то чує в ньому пустку, яку старається чимось заповнити. На жаль часто люди своїх сердець не наповнюють справжньою цінністю, а заповнюють шкідливими пристрастями, які їх поневолюють. (Хто чинить гріх – гріха невільник). Лише той, хто має серце вільне від пристрастей, той може мати в ньому любов. Христос вчить, що лише зберігаючи заповіді, людина може перебувати в любові (Ів.15. 9, 10).

Часто можна почути такі вислови: «Я тебе кохаю, бо ти така гарна», «…елегантний…», «…я без тебе не можу жити…», «…так турбуєшся про мене…», «…з тобою приємно проводити час…», «…підходиш мені…». Але чи ці слова ознака справжнього кохання? Не завжди. Бо часто за цими словами: «я», «мені», «для мене» прихований егоїзм. (Тут можна привести такий приклад: лев любить антилопу, бо вона йому подобається, але чи така любов зробить щасливою антилопу?) Ці вислови можуть бути ознакою симпатії, чи навіть закоханості, які є тимчасовими і спонукають прагнути особу для власної вигоди, для особистого емоційного задоволення, але це ще не буде любов яка спонукає безкорисливо дарувати себе, щоб була щаслива (ий) кохана особа, не очікуючи нічого в замін. Справжнє кохання відпускає особу, якщо ця хоче бути з іншим(ою). Симпатія, закоханість – це лише маленька іскорка, з якої можна розпалити велике багаття – любов. Почуття закоханості, симпатії, із часом проходять, а любов є тривалою, а якщо про неї дбають, то вона стає вічною. Що потрібно робити, щоб так сталося? Посвята зусиль, терпеливе перенесення прикростей, терпінь, невигоди, зречення особистих часу, розваг, уподобань, планів і т. д. задля щастя коханої особи, прагнення все робити для її добра, стануть «паливом» для «вогню» любові. Іншими словами любов – це посвята себе, заради іншого (інших), це жертва собою. Для кращого розуміння розглянемо приклад:

Одного разу хлопець прийшов до своєї коханої і постукав до дверей її дому:
– Хто це
– це я
– не знаю такого, іди звідси
хлопець довго ходив по світі думаючи, що сказати знову коханій. Минув рік, юнак знову приходить до дверей дівчини і стукає у двері
– хто це?
– Це ТИ
Після цього дівчина відчинила двері хлопцеві.

Ця історія вчить нас що той хто любить не шукає себе, а щастя для коханої особи.

Любов не завжди означатиме приємні почуття. Тут можна пригадати лікаря, який робить операцію для нашого добра і чинить нам боляче. Так само і у нашому житті, люди можуть завдавати нам прикрість чи біль, задля загального і нашого добра, не шкодячи любові. Любов проходить тоді, коли гасне бажання добра цій особі, минає прагнення ощасливити її. Це наступає тоді, коли перестаємо дбати про «паливо» для «багаття» любові (див. вище).

Не зможемо когось любити, якщо не будемо любити Бога, бо Він є джерелом любові. Так, як гілка відірвана від стовбура, довго не може проіснувати, так і любов до людини, без любові до Бога завмирає (Ів. 15. 4). Бо можливість любити походить від Бога і чим більше людина любить Бога, тим більше зможе любити ближнього.
Любов до Бога і ближнього між собою пов’язані, і однієї без другої не буває. Як і не може одночасно у серці перебувати любов і ненависть. Гнів і ненависть до будь – кого стане буде причиною зменшення любові до тих, кого хочемо любити. Можна і навіть потрібно ненавидіти гріх, який чинить людина, але саму людину маємо любити (ця любов проявляється у прагненні їй вічного спасіння).
Часто можна почути: «живуть статевим життям, значить люблять», але справжня любов торкає не лише статевої сфери людини, вона проникає всю особу, бажає ощасливити її на всіх рівнях – тілесному, психічному і духовному. Коли хтось думає що головним для щастя це – задовільнити чуттєву сферу, той швидко розчарується у відносинах і буде відчувати у серці пустку, якої нічим не заповнить, лише перепросивши Бога зможе жити повнотою, зможе відчути у серці мир. Також ощасливлення вибірково лише на окремих рівнях не буде повне щастя особистості. Бог є справжнім щастям кожної людини і відвернення від Бога себе і коханої особи, не можна назвати любов’ю, це – нещастя, хоч приносить тимчасове задоволення.

Молоді люди можуть сказати: «Статевість – це дар Божий, чому ж тоді Бог забороняє те, що для мене найприємніше і найкраще?» Бог не забороняє статеве життя взагалі, а хоче, щоб людина цей дар якнайкраще (для себе і для того, кому має подарувати цей дар) використала для щастя. Тому для цього Він дав людям межі, у яких вони точно будуть щасливими. Ці межі це шлюб. Це неначе люблячий батько, який не дозволяє малій дитині їздити на автомашині, щоб вона не розбилася і не покалічила інших, а каже: «коли подорослішаєш навчися водити авто, вивчи правила, отримай дозвіл на керування і після цього будеш їздити». Подібно говорить Бог людині про статевість. Щоб людина себе і когось не зранила, не розбила собі і комусь серця, не вчинила необачних вчинків, Бог їй каже:

«Дар статевості даний не тобі, а для спільного щастя з тим, з ким ти маєш пройти ціле життя, почекай, навчися панувати над собою, своїми емоціями, своїми пожадливостями, навчися брати відповідальність за себе, за інших, за дар батьківства, навчися цінувати цей дар і дарувати себе, навчися шанувати себе, та інших, лише тоді цей дар буде використаний для щастя». щоб люди були щасливі, не було зради, потрібно щоб Бог благословив раз і назавжди вибір хлопця і дівчини у Святій Тайні Подружжя «Що Бог злучив, людина хай не розлучає».

Пізніше у шлюбі, дар статевості не можна використовувати будь-як. Справжня зріла любов, не прагне особистої насолоди, а намагається ощасливити кохану особу повним даруванням себе (у рамках гідності подружнього зв’язку). Тому дар статевої сили необхідно оберігати для повноцінного щасливого шлюбу і, як наслідок – щасливого життя на землі у добрих чи важких обставинах.

Інколи серед молодих людей може виникнути така репліка: «якщо любиш мене, то доведи свою любов на ліжку…, інакше я тебе залишу». Така розмова свідчить про великий егоїзм – бажання задоволення для себе, незважаючи на правдиве щастя іншої особи, бо любові притаманне прагнення ощасливити особу (не спонукати кохану особу чинити щось, що вона вважає невідповідним, що не веде до повноти щастя). Справжня любов готова чекати, для цього щоб не ранити серця коханого(ої), щоб не роздвоїти особи. Для щасливого життя, важливо дотримуватися принципу: «Моє серце і цілого (цілу) себе я подарую одн(ому)ій, єдин(ому)ій і неповторн(ому)ій, яка (який) буде моєю дружиною (чоловіком) і матір’ю (батьком) моїх дітей». І заради такого моменту варто чекати і не дозволяти собі на поведінку, при якій забувається про дарування і любов, а є потурання своїй пожадливості і шукання власної приємності, яка приводить до гріха. Добре є пам’ятати, що Бог каже: «Не пожадай жінки ближнього…» не просто, щоб створити якусь перепону для людей, а для добра самих людей, – щоб вони формували свій характер, шанували інших, не були розбиті, вміли панувати над собою, мали особисту гідність отже мали у серці любов.

Кожна людина настільки може себе подарувати іншій – наскільки є вільною. Щоб себе подарувати, треба бути вільним, тобто нікому (нічому) не належати. Якщо людина віддається якійсь пристрасті: алкоголь, наркотики, гнів, заздрість, комп’ютерна залежність, прив’язання до речей, гординя, лінивство, сексуальна невпорядкованість, та ін. залежності, то не зможе себе цілковито подарувати, бо собі не належить, а є рабом цієї пристрасті. Наскільки особа не віддає Богові своєї любові – настільки узалежнюються від чогось, чи від когось. Якщо людина любить Бога всім серцем, то вона є вільною від будь якого прив’язання, тому може себе подарувати, щоб ощасливити іншу людину.

Сподіваємось що, прочитане про любов, допоможе хоч одній людині збагатити своє життя цією Божою чеснотою.

Бр. Любомир Кушнір, ЧСВВ