Домашня Церква » Подружнє життя » Стосунки у подружжі » "Така доля" чи причинно-наслідковий зв"язок

 

"Така доля" чи причинно-наслідковий зв"язок

Автор: Лідія від 22-12-2015, 10:34, переглянули: 1028

"Така доля" чи причинно-наслідковий зв"язокЖити власним життям, приймати власні рішення і самому нести відповідальність за наслідки. Не жалітись на долю, на важкі часи, на економічну кризу, на країну, на президента, на мера, на шефа, на сусідів врешті-решт. І не очікувативід уряду, від ЖЕКу, від соцзахисту, від батьків чи дітей врешті-решт, що вони щось "вам повинні дати".
А розуміти, що ми самі творимо власне життя і відповідальні за те, як ми живемо.




На завершення хочу написати про відповідальність. Не про "відповідальність перед" - перед суспільством, перед батьками, перед дітьми, перед чоловіком чи дружиною чи навіть перед начльством/колегами/сусідами/ чи просто друзями. Адже ми з дитинства ростемо в атмосфері очікувань: батьки очікують, що дитина буде розумна і добре вчитись в школі, дідусі очікують, що буде добре грати в шахи/футбол чи на фортепіано, бабусі очікують, що буде хазяйновита і слухняна, вихователі в садочку очікують,що буде тиха і чемна, вчителі в школі очікують, що буде розумна і виконавча, а далі очікування від викладачів вузу, від начальства на роботі. І це не рахуючи очікувань від братів та сестер, друзів та колег. І ми з дитинства чітко знаємо, яку відповідальність на нас поклали інші і що маємо робити, щоб виконати їх очікування.

Дуже часто очікування рідних і важливих для нас людей є досить суперечливими: мама хоче, щоб син займався музикою, а батько хоче, щоб син грав у футбол. Поєднати це можливо, але до певної міри. Якщо батьки хочуть серйозних результатів, то сину буде важко вирішити, чому присвячувати більше часу і зусиль... І це лише початок, бо суперечливі очікування є постійно. Найчастіше буває так, що начальник хоче повної віддачі на роботі (включаючи понаднормовий час), а дружина чекає чоловіка вдома і хоче більше спілкування в подружжі. Яке рішення прийняти чоловіку, чиї очкування він має виконувати?

Ось так починаємо розуміти, що "відповідальність перед" дуже ускладнює життя, практично робить неможливим прийняття власних рішень на основі власних бажань. Часто навіть трапляється, що Цілі, які начебто вважаємо власними, насправді відображають очікування важливих для нас людей. Як же вирватись з цього кола?

Адже, коли ми "відповідальні перед" іншими, тобто стараємось відповідати їх очікуванням, то в якийсь момент розуміємо, що живемо "чужим життям", що втрачаємо власне життя, часто навіть не розуміючи власних потреб і не маючи власних бажань... І це сумно... Тоді починаємо звинувачувати цих інших у своїх негараздах, адже неможливо бути щасливим, живучи "чужим життям". Ось тут і з"являються нарікання "така в мене доля!", чи "то все батьки винні - не додали (чи дали не те)!", чи "зробив/ла раз помипку і все життя тепер розплачуватись!", чи найгірше - "то мій хрест, я відстраждаю, може хоч дітям буде легше". І це все означає перекладення відповідальності з себе - бо в моїх проблемах винен хтось інший - найчастіше батьки, чоловік чи дружина, і навіть Бог. Хтось, але не я! Така позиція Жертви означає, що в моєму житті нічого не зміниться в кращу сторону, а лише буде поступово ставати все гірше (менше сил, більше хворіб, проблем, вікові зміни). У такій позиції старші люди нарікають на важке життя і впевнені, що раніше все було краще (звичайно, в них було більше сил і менше проблем).

На відміну від "відповідальності перед", яка в основному характеризується ідеєю "що люди скажуть", а відтак веде до життя, яке жостко підпорядковане суспільним стереотипам (адже "вихід за рамки" є неможливим, бути інакшим - нереально, бо "що ж люди скажуть?!!"), є ще "відповідальність за". "Відповідальність за" в основному означає відповідальність за себе. Людина з такою відповідальністю не буде звинувачувати всіх і кожного у своїх негараздах. Така людина не буде відчувати себе жертвою несправедливості цього світу. Швидше вона буде сприймати кожну життєву ситуацію як урок, як можливість для власного зростання.

Це зовсім не значить, що людина з "відповідальністю за" себе не має "відповідальності перед" іншими. Людина, яка досягнула рівня зрілості, щоб брати відповідальність за себе і розуміти, що "ніхто нічого їй не винен", далі може брати відповідальність за інших (як правило за менших чи слабших). І ця відповідальність за інших означає лише те, що зріла людина може давати іншим "з повноти своєї", тому ще "хоче!", а не тому, що "мусить!". І давати, не намагаючись змінити їх, поважаючи цих інших, тобто давати те, що вони просять, а не те, що "я вважаю, їм потрібне". Зріла людина, вибудовуючи власне життя, розуміючи і задовільняючи власні потреби, дбаючи, в першу чергу про себе, вміє приймати себе таким/такою як є і прагнути розвитку. Приймаючи себе, ця людина буде вміти приймати й інших, "дозволяючи" їм бути іншими.

І це головна відмінність - вміти приймати інших, не будувати свої очікування щодо них ("бо я точно знаю, як Тобі буде краще"). Бо "відповідальність перед" базується на тому, що ми спочатку намагаємось відповідати очікуванням важливих для нас людей (як правило, батьків чи вчителів), а потім ми точно так само будуємо свої очікування щодо інших (як правило, чоловіка чи дружини, дітей чи друзів). Не живучи своїм життям ми потім не даємо іншим мати власне...

Сподіваюся, прочитавши цю книгу, у Вас уже не виникає бажання жити в позиції Жертви. І Ви є впевнені, що саме Ви є "відповідальні за" - за власне здоров"я, за власні стосунки, за власний розвиток, одним словом, за власне життя. У такій позиції творця Ви дбаєте про себе, про свій стан, про свій розвиток і розумієте, що Ваше майбутнє є наслідком Ваших дій сьогодні.



Категорія: Стосунки у подружжі, Блог Лідії Кондратик, Поради психолога

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: