Домашня Церква » Подружнє життя » Стосунки у подружжі » Стадії розвитку подружніх стосунків. Кризи у сімейному житті.

 

Стадії розвитку подружніх стосунків. Кризи у сімейному житті.

Автор: Лідія від 22-09-2015, 16:11, переглянули: 1697

У попередній статті я описувала етапи народження і розвитку справжньої любові (див. тут). Ще раз наголошу, що далеко не всі подружжя проходять всі етапи і, відповідно, не далеко не всі подружжя досягають стосунків у справжній любові.

У цій статті опишу кризи сімейного життя. Це ті кризи, які точно відбудуться у житті подружньої пари, незалежно від того, чи досягнули вони справжньої любові, чи ні. Єдина різниця - це стиль проходження кризи, звичайно ж, подружжям з сильним глибоким взаємозв"язком набагато простіше пройти кризу і жити далі, на новому рівні стосунків. А парам, в яких цей зв"язок слабкий і стосунки на рівні егоїстичного задоволення власних потреб і бажань ("ти мені повинен чи повинна..."), досить сильно грозить розлучення чи просто погіршення стосунків у часі проходження кожної кризи...

Оскільки сім"я є системою, то як і кожна система, сім"я має свої закономірності розвитку, має свої функції та етапи розвитку. Кризи це певні перехідні періоди, стресові ситуації, які вибивають із зони комфорту і готують перехід на новий рівень стосунків, який стосується певною зміною правил, розширенням меж, перерозподілом обов"язків, появою нових ролей. Тобто, кризи мають своїм завдянням певним чином змінювати стиль життя кожної сім"ї. Деякі кризи притаманні розвитку будь-якої сім"ї, а деякі стосуються дітей, тобто точно будуть проявлятись у сім"ях де є одна чи більше дітей

Отож, сімейні кризи:

1. Період адаптації. Ця криза починається відразу після одруження (це відповідь на питання - "А що ж нас чекає після весілля?"). До весілля молоді люди, приходячи на побачення, старалися показати себе з найкращої сторони (були охайні, красиві, поводили себе виховано). Після весілля партнери пізнають один одного в різних ситуаціях, і це не завжди красиво і приємно (бачити партнера заспаного зранку чи роздратованого ввечері). А ще така важлива сфера, як обов"язки. У період романтичного залицяння їх просто немає, але саме вони є невід"ємною частиною подружнього життя. Хто повинен заробляти гроші, хто - варити чи прибирати? Ці обов"язки виконує хтось один чи обоє, і яка чия частка? Розподіл обов"язків стосується усіх побутових справ нової сім"ї. А ще ж є традиції... Куди йдемо в неділю: до друзів у гості, до батьків (чиїх і як часто?), чи просто гуляємо удвох. Ще є власні інтереси та зацікавлення, скільки вільного часу можна присвятити власному хоббі, а скільки вільного часу проводимо разом (а вільного часу не є так багато...)

Цю кризу може дещо відтермінувати медовий місяць. Недаремно ця традиція настільки поширена у різних народів. Цей період дає можливість пізнання один одного в щоденному житті і вироблення спільних рішень в безпечному середовищі, адже у весільну подорож молодята не беруть із собою проблем (побутових, фінансових, робочих чи навчальних - тих, з якими вони точно стикнуться в подальшому житті), а також не беруть батьків чи друзів, які б говорили кожному з них, "як то все має бути" і "хто і що повинен робити". Тому в цих "тепличних", безпечних умовах молодому подружжю легше навчитись бути разом і утворювати одне ціле "МИ". Ми хочемо, ми вирішили, ми будемо робити так, ми порадимося. І після весільної подорожі молодятам легше будувати свою сім"ю і стосунки з родиною, друзями та іншими з цієї нової позиції "МИ".

А завдання кризи адаптації полягає в тому, що молоді люди повинні пристосуватися один до одного в щоденному життя, виробити правила та розподілити обов"язки новоствореної сім"ї, які точно будуть відрізнятись від стилю життя в батьківських сім"ях (адже ці сім"ї були різні, тому молоді люди повинні домовитись, як має бути в їхній новій сім"ї).

2. Криза народження першої дитини. Після того, як сім"я вже виробила свої правила, розподілила обов"язки і виробила свій стиль життя приходить наступна криза. Народження першої дитини ламає всю цю систему, адже з"являється новий елемент. І цей елемент настільки непристосований до життя, що інші елементи системи сім"ї повинні змінити свої звички і правила, щоб забезпечити виживання дитини і сім"ї як системи загалом. До прикладу двоє людей навчилися жити разом, навчилися мити посуд по черзі чи взагалі раз на тиждень, навчилися розходитися у сварці по своїх "закутках" і два-три дні чекати, поки "все само вирішиться". І раптом з"являється маленьке дитятко, і подружжя розуміє, що посуд повинен митися кожного дня, і не лише посуд, але й дитятко теж хоче митись щодня... І гарити в мовчанку по два-три дні уже не вдається, бо дитятко потребує турботи обох.

Дуже поширеним варіантом загострення кризи є ситуація, коли жінка повністю переключається на дитину, забуваючи про чоловіка (навіть не забуваючи, а очікуючи, щ він теж повністю переключиться на дитину). Жінці досить складно навчитися нової ролі мами, бо, по-перше, її того ніхто не вчив, а зараз всі говорять по-різному (мама ростила її по-одному, свекруха ростила чоловіка по-іншому, лікар говорить третє, а подруги взагалі - четверте), а, по-друге молодій мамі складно вчитися жити для дитини ПОСТІЙНО. Адже жінка ще не мала такого досвіду, вона вчилася, можливо працювала, але завжди мала час для себе, для свого відпочинку, та й спала вночі міцно (як правило). А з появою дитятка жінка повинна дбати про нього 24 години 7 днів на тиждень, без вихідних, без вільного часу, ще й виспатись неможливо... Досить складно навіть на фізичному рівні.

А ще чоловік нагадує про своє існування і вимагає турботи про себе, до якої він вже звик і йому так було добре... І він просто не розуміє, що дружина настільки фізично і морально змучена, що не може ні про що думати, крім дитини (про яку думати просто МУСИТЬ). Тоді чоловік, найчастіше, втікає в роботу. Це його спосіб подбати про сім"ю. Особливо в тих випадках, коли його не сильно "пускають до дитини", коли мама та бабусі вважають, що він не здатний подбати про таку маленьку дитину (неправильно тримає, погано заколісує, не вміє перебирати...). В цей період загострюються також проблеми в сексуальній сфері, адже молодий чоловік має фізіологічні потреби і йому важко прийняти той факт, що дружина просто не має сил на цю сферу. Єдиним бажанням молодої мами є виспатись, тому, коли вона нарешті добирається до ліжка ввечері... то мирно засинає (в кращому випадку).

Щоб успішно перейти цю кризу і навчитися жити втрьох, чоловіку і дружині потрібно пам"ятати, що їх дитина - це їх спільна відповідальність, лише їх, але їх разом! Це дитятко ще більше об"єднає сім"ю і принесе неймовірне (ні з чим незрівнянне) щастя в дім. Але потрібно навчитися разом дбати про нього. Дружині краще не забувати про чоловіка та його потреби, а також розповідати йому про себе, про свої потреби і просити допомоги (новий тато ще зовсім не знає, чим може допомогти і як дбати про дитятко). А чоловікові потрібно не боятися мацьопи, сміливо брати на себе турботу про своє дитятко (питатись поради в жінки, якщо потрібно, бо вона краще відчуває дитину) і розуміти, що жінці зараз фізично досить важко (період вагітності і пологи теж не додали сил :). Тому, той час, коли тато дбає про дитятко, жінка може використати на свій відпочинок і відновлення. І потім буде мати більше сил, щоб приділити увагу своєму чоловіку. В цій кризі (як і у всіх інших) подружжю потрібно особливо дбати один про одного, намагатися робити один одному приємне, старатися зрозуміти потреби один одного і допомагати один одному. Хоча природна реакція в кризі - розійтися, образитися, що мене не розуміють і не задовільняють мої потреби, звинуватити іншого (чи інших) у всіх проблемах, перестати довіряти та чекати, що хтось повинен вирішити цю проблему. Така поведінка може привести лише до розлучення. Бо ніхто, крім тебе самого, не в силі змінити твоє життя.

3. Старша дитина йде в школу. Психологи виділяють саме цей етап як наступну кризу. Але я б хотіла розповісти ще про одну кризу. Можливо вона не така сильна і стається не у всіх сім"ях. Маю на увазі народження другої дитини. Віддавши всю можливу любов першій дитині, батьки, особливо мама, дуже переживає, чи зможе вона полюбити ще одну настільки ж сильно. Адже любов до першої дитини займає все її серце і всіїї думки. Такі переживання трапляються під час другої вагітності, але можливі ще й до зачаття другої дитини. Друга вагітність перебігає інакше, ніж перша, бо мама вже не може дбати лише прос себе, постійно думаючи про дитину і погладжуючи животик (як це було в часі першої вагітності). Мама вже дбає про старше дитятко інавіть не завжди пам"ятає про те,що скоро народиться наступне. Але, якщо вагітність перебігає з ускладненнями, то мама навпаки відчуває провину, що не дає достатньо турботи старшій дитинці (мусить лежати, замість того, щоб піти на прогулянку зі старшою дитиною, чи взагалі повинна бути в лікарні на збереженні).

Одним словом, друга дитина дається інакше, ніж перша. І, в більшості, друга дитина теж сильно відрізняється від першої. А в більшості, в батьків, які вже мають першу дитину, є впевненість, що вони вже точно знають, що таке дитина і як з нею поводитись. Друга дитина, як правило, розбиває ці стереотипи і сприяє "розширенню горизонту" батьківського бачення дітей. Психологи говорять: "якщо перший - відмінник, то другий спортсмен". Друга дитина ще підсвідомо шукає нішу, де може бути кращою, успішнішою за старшу дитину.

Тому у випадку другої дитини батькам важливо навчитись сприймати її інакшою, не такою як старша, дати можливість їм бути різними. А ще батьки досвідчують, що любові точно вистачає на двох дітей (хоча раніше це здавалося неможливим, бо першу дитину любили надзвичайно сильно. І головне - не ділити любов між двома дітьми порвіну, а давати кожній з них те, що їм потрібно. А от увагу доведеться вчитись приділяти обом, це складніше, ніж дбати про одну дитину... І важливо, щоб кожна дитина мала свій особистий час якісного спілкування з батьками.

З появою третьої і наступних дітей сильної кризи вже не відбувається, батьки вже є досвідчені і знають, чого чекати і що робити. Як правило, вони вже є відкриті і знають, що діти є різні. Але з іншої сторони, вони вже знають, як ростити дітей, тож є більше впевнені і спокійні.

Повернемося до кризи, коли старша дитина йде в школу. Це момент, коли молодший представник сім"ї потрапляє в зовнішній світ, у суспільство. І цей світ почне оцінювати і дитину, її вміння та здібності, її можливості адаптовуватись у суспільстві. Але також зовнішній світ оцінює і батьків, наскільки успішно вони виконали свою батьківську функцію. Тому батьки, можливо, навіть більше за дитину переживають за її успіхи в школі і нервуються через її невдачі у зовнішньому світі.

А ще можлива криза для жінки, яка провела цей час у декретній відпустці. Вона присвятила себе дитині (чи дітям) і тепер, коли дитина проводить вже пів дня в школі (а ще пів дня, можливо по гуртках), то мама почуває себе вже не потрібно... У той же час деякі її подруги вже досягнули певних кар"єрних успіхів. І ця жінка порівнюючи себе із ними, просто боїться виходити на роботу. Але також боїться залишатись вдома, боїться залишатись "незреалізованою" за мірками нашого суспільства. Адже бути мамою і дружиню...цього замало, суспільство, на жаль, диктує нам образ успішних жінок, і це зовсім не "домашні" жінки... (про це детальніше в окремій статті).

4. Старша дитина "вилітає з гнізда". Коли старша дитина виросла і покидає "батьківське гніздо" пережити дсить складно. Адже батьки вчились бути батьками і дбати про дитину 18 чи і більше років. І раптом їм потрібно цю дитину відпустити... і поводитись з нею, як з дорослою, а не залежною дитиною (як вони і звикли за ці 18+ років). Скинути з себе ролі батька та матері і призвичаїтись до нових ролей щирих друзів є досить складно! Але надзвичайно потрібно!!! Адже, якщо батьки не відпускають дитину (не лише фізично, але й психлогічно), то такій дитині дуже складно (майж неможливо) подорослішати... А це означає, що такий "дорослий" не зможе жити своїм життям, розуміючи та задовільняючи власні потреби і розвиваючи себе.

Ця криза є екзаменом на те, чи вдалося вибудувати тісний зв"язок з дитиною, а також чи вдалося побачити в дитині особистість, окрему людину, а не продовження себе. Якщо вдался збудувати близькі стосунки, тоді батькам не так страшно відпускати - вони впевнені у своїй дитині, впевнені в її виборі, в її Шляху, нарешті, в тому, що ця дитина не покине їх назавжди (бо не має такої потреби). В іншому випадку, дитина відчуває, що батьки її не відпускають, не впевнені у ній, не довіряють їй. Тоді вона може залишатись з батьками як завгодно довго (щоб кожного дня підтверджувати свою любов і лояльність), або вирватись далеко і надовго (чим далі - тим менше у батьків можливстей цю дитину "дістати", тому Канада чи Австралія - ідеальний варіант :).

5. "Пусте гніздо" - коли усі діти вже виросли і покинули батьківську хату. Якщо в сім"ї лише одна дитина, то ця криза співпадає з попередньою. В такому випадку батькам проживати її вдвічі складніше... Адже так важко відпустити єдину дитину...
Проте, коли в сім"ї дітей більше, тоді батькам трошки легше відпускати наступних дітей у світ. Особливо, якщо попередня криза пройшла спокійно і батьки впевнились, що насправді діти нікуди не діваються, Просто живуть в іншому місці і спілкування є трохи рідше, проте якість і глибина спілкування залишились тими ж (а може й збільшились).

Ця криза є перевіркою на те, чи вдалося подружжю вибудувати тісні і близькі взаємостосунки між собою, чи об"єднує чоловіка і дружину ще щось, окрім турботи про дітей. Якщо подружжя вкладало сили і час у свої стосунки, росли і розвивалися як чоловік і дружина, поглиблювали свій зв"язок, будували власні відносини любові, дружби, взаємоповаги та взаємопідтримки, то такому подружжю зовсім не страшно залишатись наодинці один з одним. Їм цікаво і комфортно удвох, вони є найближчими друзями і найкращими співбесідниками один для одного. Таким батькам легше відпускати дітей, щоб вони могли будувати власне життя.

6. Втрата (смерть) одного з пдружжя. Це найскладніша криза, оскільки тому, хто залишився живим, необхідно прийняти смерть найближчої людини (своєї половинки, оскільки подружжя є одним цілим) і пристосуватися жити в цьому світі самому. А в зрілих роках важко пристосовуватись... Тому, важливо мати власні інтереси впродовж цілого життя, мати своїх друзів, які зрозуміють і підтримають. І стосунки з дорослими дітьми теж є важливі для подолання цієї кризи.

Коли подружжя вкладає час і сили у свої взаємостосунки, тоді їм набагато легше проходити усі кризи, пристосовуючись до нових обставин та дещо змінюючи стиль життя сім"ї. Знову ж таки - кризу легше пройти, якщо попередня криза пройдена разом успішно. В подружжі з"являється впевненість, що разом можна все подлати і до всього призвичаїтись. Тоді їм не так страшні прояви наступної кризи - вони вже знають, як з того виходити.



Категорія: Стосунки у подружжі, Чоловік в подружжі, Жінка в подружжі, Блог Лідії Кондратик, Поради психолога

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: