Домашня Церква » Подружнє життя » Стосунки у подружжі » Жіночі штучки: вміння просити.

 

Жіночі штучки: вміння просити.

Автор: Лідія від 7-08-2015, 10:10, переглянули: 2073

Колись я думала, що допомагають лише бідним і нещасним... І я старалася зі всім справитись сама, щоб не потребувати допомоги. Але, коли вже було зовсім зле, то я дозволяла собі бути бідною і нещасною (бо вже зовсім не мала сил) і думала, що, нарешті, про мене подбають. Я очікувала допомоги, бо думала, що лише цей стан "бідної і нещасної" дає право на те, щоб про мене подбали. Але чомусь так не ставалося... Це мене дивувало і дуже ображало.

І лише потім я зрозуміла дві важливі речі: я маю право просити (і не лише право але й подружній обов"язок), і можу це робити не лише в крайніх випадках (коли вже зовсім зле), а навіть навпаки. Як зізнався мій чоловік, виконувати мої прохання, коли я є щасливою (для того, щоб стала ще щасливішою) є набагато приємніше, ніж коли я "бідна і нещасна"... Це зізнання було досить важливим для мене, і ще раз підтвердило, що моя "робота в подружжі - посміхатися" :)

Вміння просити є одним з найважливіших жіночих навиків. Це звучить досить дивно, бо з дитинства знаємо, що потрібно вміти давати собі раду. Це хороший стиль виховання хлопчиків зовсім не підходить для виховання дівчаток. Чому? Хіба погано, коли жінка все може зробити сама? Може досягнути, чого захоче і зробити все по-своєму у своєму житті. Тоді вона є незалежною і точно не пропаде в житті. Але чи зможе вона бути щасливою? Так, по справжньому глибоко щасливою, в гармонії зі своїми потребами?

Мені не вдалося... І знаю дуже багато успішних, незалежних жінок, які мають чоловіків і сім"Ї, проте вони не залежать від чоловіків і будують власне життя по-своєму. Ці жінки теж відчувають (хто більше, хто менше), що щось негаразд, що часом хочеться розслабитись і відчути сильне плече поруч, відчути підтримку і захист... А його немає... Бо чоловіки таких жінок, як правило, вже переконалися, що дружина все може сама, що вона сама зробить так, як захоче і ніхто інший (в першу чергу власний чоловік) не зробить це "так якісно/правильно/швидко/обережно і т.д."

Я вже писала, що здоровий і зрілий чоловік одружується з головною метою - зробити дружину щасливою. Лише таким чином він самостверджується як Мужчина. Жінка теж стає вповні Жінкою лише в стосунках з чоловіком. Це Божий задум, Бог сказав "недобре чоловікові бути самому" і подарував Адамові Єву. Для щасливого життя. Для стосунків. Для доповнення один одного і творення єдності, цілісності.

Відверто кажучи, людям простіше і легше жити не в парі. І чоловіку, і жінці простіше бути самому/самій і залежати лише від себе, не підлаштовуватись під іншого, не терпіти, не переживати за іншого, задовільняти лише свої бажання. Але мудреці різних релігій говорять, що таке "легше і простіше" існування не сприяє нашому розвитку, розвиває лише егоїзм і споживацтво.

Проте, лише в подружніх стосунках, коли вони є щирими, відвертими, глибокими, можна пізнати таке щастя і любов, яких немає в жодних інших стосунках. Але подружні стосунки не є подарунком на Шлюбі, їх потрібно будувати все життя. Про це детальніше - в наступному розділі.

Повернемося до прохань. Скажу просто - якщо жінка не просить свого чоловіка, то він може навіть не здогадуватись, що жінка чогось потребує. Тоді чоловік може відчувати себе непотрібним, адже дружина все може сама і сама знає, як краще і сама може це втілити. Це відчуття непотрібності є дуже нищівним для чоловічої гідності. Чоловік завжди прагне відчувати себе героєм для власної дружини і у своїй сім"ї (і не тільки :). Щоб бути героєм, потрібно здійснювати подвиги. А про які подвиги може йти мова, коли жінка є сильною і незалежною, і може "все сама"?

Навпаки, коли жінка є слабкою і не скриває цього, а просто просить про допомогу (але тут надзвичайно важливо - саме просить, а не очікує чи наказує), тоді чоловік має змогу проявити свого героя і врятувати дружину. Часто жінці є важко просити (особливо коли з дитинства дівчинка знає, що має собі давати раду сама, і що просити когось це соромно). Це наче зізнаватися у власній неповноцінності. Але ж ми є неповноцінні, чоловік і дружина самі по собі є неповноцінними. Такими нас створив Бог. І лише, коли ми разом, ми творимо єдність і стаємо одним цілим, стаємо образом і подобою Бога. Бо, якщо б ми були досконалими і повноцінними, хіба ж потребували б ми один одного?

А ще нам усім (і чоловікам, і жінкам) важко просити, бо ми боїмося почути відмову. Просто боїмося почути "Ні". Так боїмося, що краще й не просити. І це теж ознака незрілості. Лише зрілий дорослий вміє приймати відмову, вміє не реагувати на "Ні" образою чи гнівом. Він розуміє, що кожен дорослий має своє життя і приймає свої рішення. Тож, якщо я щось роблю по-своєму, то й інша особа теж має право робити по-своєму. А це означає, що має право відмовити мені у моєму проханні. Це означає також, що і я маю право відмовити комусь, не відчуваючи при цьому провину чи сором.

Але повернемося до прохання - коли жінка щось просить чоловіка, то таким чином дає йому змогу бути героєм для своєї дружини. Через прохання жінка показує, в який спосіб чоловік може подбати про неї. Бо сам чоловік дуже рідко здогадується, чого саме потребує зараз дружина. Тому жінці не варто очікувати, що чоловік сам здогадається. І навіть, коли жінка вже кілька разів про щось конкретне просила і чоловік це робив для неї, то не варто очікувати, що наступного разу в подібній ситуації він згадає про потребу жінки. Лише, коли це повторювалось досить часто, тоді в чоловіка виробляється алгоритм і він вже пам"ятає. Найпростіший приклад - квіти чи цукерки, коли дружина просить подарувати їй квіти чи певні цукерки і щоразу неймовірно тішиться, отримавши їх, то чоловік розуміє і запам"ятовує, як саме можна ощасливити дружину. І щоразу повторює цю дію, щоб зробити дружині приємне.

І знову важливий момент для дружини - необхідно кожного разу неймовірно тішитись і дякувати! А другий (не менш важливий) момент - ні в якому разі не очікувати, що чоловік ПОВИНЕН це робити (якщо навіть вже звикла до квітів та цукерок). І ще одне - ні в якому разі не критикувати (не ті квіти чи не люблю таких цукерок).

Про складніші потреби потрібно просити кожного разу. І кожного разу усвідомлювати, що цього разу чоловік може відмовити і має таке право (навіть якщо раніше і був безвідмовний). І просити потрібно не раз (з цим просто потрібно змиритись :). А ще - чоловік має право виконати прохання жінки тоді, коли йому зручно (пам"ятаємо про монофункціональність чоловіка, тобто неможливість відразу переключитись) і в такий спосіб, як йому зручно (це він герой і сам вирішує, як саме має рятувати принцесу, гарний приклад у притчі про доблесного лицаря див. тут ).

Ще раз наголошу - прохання жінки дають можливість чоловікам зростати в мужності. Це стосується не лише подружжя. Коли жінка просить незнайомого чоловіка уступити їй місце в транспорті чи допомогти донести сумку до машини, то чоловік, допомагаючи цій жінці, все ж відчуває себе героєм. Відчуває себе сильним, який може подбати про слабку красиву жінку. Таке внутрішнє відчуття сприяє зростанню чоловічої сили.

Тому, дорогі жінки, давайте будемо щиро просити і щиро дякувати навіть за дрібниці, замість того, щоб ображено очікувати, що "він повинен сам..." або претензійно вказувати на "обов"язки" чи "елементарне виховання". Тоді життя буде легше і точно приємніше і для жінок і для чоловіків.



Категорія: Стосунки у подружжі, Жінка в подружжі, Блог Лідії Кондратик, Поради психолога

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: