Про жіночу силу

В попередніх статтях я торкнулася кількох дуже важливих моментів життя жінки. В одній йшлося про важливість емоційного настрою жінки та вміння створювати психологічний комфорт в сім”ї як основу для щасливого життя і розвитку і чоловіка, і дітей (див. тут). Інша описувала такі базові якості жінки як довіра та прийняття (див. тут).

Але ще в одній статті описувалося те, наскільки важко жінці давати собі раду зі своїми емоціями, які є дуже сильними і водночас мінливими (див. тут). І виглядає так, наче я суперечу собі…

Саме в цьому і полягає справжнє завдання жінки, яке є досить складним – дбати про себе, про свій настрій, про свій емоційний стан, про свої сили. А зовсім не в тому, щоб досягати статусу, грошей, суспільного визнання. Багатьом жінкам набагато простіше “взяти і щось зробити”, навіть коли вони “падають з ніг”, аніж подбати в той момент про себе. Ми часто “втікаємо” в роботу, в активність, навіть в конкуренцію і прагнення довести всім, що “я сама все можу”! Але, при цьому, ми навіть не розуміємо, що це така ж втеча від реальності, як і в чоловіків, коли вони “втікають” в телевізор, інтернет чи комп”ютерні ігри. Жінкам здається, що саме вони цією своєю активністю “рятують ситуацію”, бо чоловіки “не здатні”. Правда є в тому, що і така поведінка чоловіків (певна бездіяльність) і зовсім інакша поведінка жінок (певна активність, але не тому, що хочу, а тому що мушу, бо “більше немає кому”) є поведінкою втечі. Втечі від реальності і від справжніх потреб.

Розумію, що пишу досить небезпечні речі, адже жінки досить часто вважають себе героїнями, які вклали всі свої сили, часом навіть велику частину життя в певні проекти і досягнення цілей.

Але чи залишилася вона жінкою з великим серцем і чи є вона по-жіночому щаслива. Адже важко досягати цілі і при цьому зважати на свої емоції чи відчувати свої потреби. Важко бути сильною, триматися і знати, що все залежить від тебе і при цьому вміти розслаблятись і дозволяти сильному чоловіку дбати про тебе (а як пам”ятаємо, саме в турботі про неї жінка відчуває любов). Жінки часто жаліються, що немає сильних чоловіків, що їх чоловіки не здатні потурбуватися навіть про себе, не те, що про сім”ю. А жінки (навіть сильні) мріють про сильне плече і захист.

Чому ж я говорю про те, що такі різні стилі поведінки чоловіків і жінок є поведінкою втечі від реальності? Чоловік є істотою активною. Його природній стан, тобто стан, в якому чоловік є щасливий – це діяльність. Чоловік – це той, хто щось робить. Саме тому для чоловіка так важливо мати свою Ціль і чогось досягати в житті.
Тому бездіяльність для чоловіка це є поведінкою втечі, втечі від себе самого.

Жінка не є активною по своїй суті. Вона є самодостатньою, їй не потрібно “мірятися з іншими”, щоб ствердити себе. Для жінки важливою є не кінцева ціль, але процес. Бо так, насправді, найважливіша місія жінки – народження та турбота про дітей. Коли можна вже сказати, що ціль досягнуто? Коли дитинка народилася? Чи коли пішла в садочок чи школу? Чи може вже коли одружилася і має свою сім”ю? Коли жінка може сказати “ціль виконано” і можна вже не думати про неї? Ніколи… Ніколи мати не перестане думати про своїх дітей, не перестане турбуватися про них (в міру своїх можливостей, звичайно).

Іншою, не менш важливою, місією жінки є розвиток та підтримка взаємостосунків. І у цій сфері також важко визначити кінцеву ціль. Зате в процесі взаємостосунків люди відчувають найбільше щастя, жодна матеріальна реальність не спроможна дати відчуття такого глибокого, різностороннього та повного щастя, як сфера взаємостосунків. І про цю сферу більше дбає жінка.

А тому активність жінки є іншою. Це зовсім не доягнення цілей, не конкуренція, не боротьба за місце під сонцем (це завдання чоловіка – дати захист дружині і своїй сім”Ї). Жінка турбується про дітей та стосунки з іншими, а тому повинна бути гнучкою, а не цілеспрямованою; чутливою до їх потреб, а не стриманою і мужньою.

В стані стресу, в складній ситуації, жінці стає страшно, Але вона не так боїться самої ситуації, як своїх емоцій. І, щоб не було боляче, щоб не відчувати негативні емоції (особливо коли жінка не вміє їх проживати екологічно, детальніше див. тут), жінка “втікає” в роботу, в бурхливу діяльність… лише, щоб не відчувати, бо страшно і боляче (а найгірше – невідомо, що робити з тими відчуттями). А в роботі – все зрозуміло – “взяла і понесла”. Чим сильніші і складніші емоції “накривають” жінку, тим більше “бурхливої діяльності” вона знайде собі (але “то все точно треба зробити…” і “ніхто крім мене…”). Звичайно, постає питання довіри. Базової довіри, до світу, до Бога, до чоловіка. Якщо цієї довіри немає, то жінка точно знає, що все залежить від неї і вона все “мусить сама”!!!

Чим довше жінка живе в такому режимі, тим менше вона розуміє себе, тим менше вміє проживати свої емоції. І тим складніше їй зрозуміти свої справжні потреби…

Часто сильним (по-чоловічому) жінкам радять “прикидуватися” слабкими і дурненькими, такими собі “блондинками”, щоб отримати турботу чи любов сильних чоловіків. І це насправді приниження для жінки, бо вона наче має принижувати себе, применшувати свої якості.

Жіноча сила насправді є не меншою від чоловічої, але зовсім інакшою… Ця жіноча сила полягає у вмінні турбуватися про себе та про інших. Але не в зовнішньому сенсі (добувати їжу, дбати про тепло і захист), а у внутрішньому сенсі. Тобто завданням жінки є давати Любов, ласку, турботу, бути чутливою до емоційних потреб (як своїх, так і інших людей). Адже потреба в любові є такою ж базовою потребою, як і фізіологічні потреби їжі та сну. Мати, задовільняючи цю потребу в дітей, сприяє їх безпечному і впевненому зростанню, сприяє тому, що вони теж будуть вміти любити, приймати і віддавати любов.

Я не хочу сказати, що ті жінки, які дбають про зовнішнє забезпечення сім”ї (заробляють гроші на їжу чи утримання сім”Ї) не люблять дітей. Це було б зовсім жорстоко, адже саме з любові до дітей вони переступають через свою жіночу природу і стараються забезпечити їх потреби. Але потреба дітей в емоційній підтримці, чуттєвій любові, глибокому спілкуванні є не меншою, ніж у фізичному харчуванні. А працююча жінка (особливо, коли робота є важкою і не приносить задоволена) приходить з роботи фізично та емоційно виснаженою (не йдеться про творчу самоактуалізацію жінки, коли робота не заради забезпечення сім”ї, а в задоволення). Якщо на фізичному рівні вона ще може змусити себе погодувати дітей і чоловіка чи зробити інші необхідні справи по дому. То емоційно вона просто не має сил, тому на проблеми чи потреби дітей і чоловіка реагує, в кращому випадку, “не зачіпайте мене, будь ласка”, а в гіршому – зривається “знову неприбрано і я як Попелюшка маю за вами прибирати” або “чому знову погана оцінка в школі?!!”.

Цікаво, що дівчинка від народження хоче дбати про інших, вона годує ведмедика, колише ляльок чи навіть намагається вдягнути кошеня (щоб йому не було холодно :). Її не потрібно вчити переживати за інших, вона першою відчує, що мама сумна, а в тата якісь проблеми і буде старатися усіх втішити.

А далі дівчинка росте. І вчиться виживати в нашому світі, конкурує, досягає, старається доказати батькам та всім іншим, що вона теж чогось варта. Не знаючи того, що цінною вона є вже тому, що народилася дівчинкою. А щоб виживати і досягати потрібно навчитися бути сильною, тобто не звертати уваги на свої емоції, забуваючи про свої власні потреби. Так виховуються хлопчики, а дівчаткам таке вховання лише збільшує їх комплекс неповноцінності. Адже хлопцям набагато простіше давати собі раду з емоціями і набагато природніше щось досягати і боротися за Ціль. Про виховання хлопчиків і дівчаток в наступному розділі. Тут я лише хотіла показати, наскільки глибокою є проблема нерзуміння жінками своєї природи, суті своєї жіночої сили і своїх природніх потреб і завдань.