Як починає «помирати» родина?

Автор: Мирон від 28-09-2017, 12:55, переглянули: 2958

Як починає «помирати» родина?
Як починає «помирати» родина? Іноді здається, що розуміння неминучості кінця нормальних родинних взаємин звалюється на всіх її членів, неначе грім посеред ясного неба. Насправді ж «сигнали небезпеки» існують. Передовсім існує негативна спіраль вчинків, емоцій та стилів поведінки. До того, як настане кінець, зазвичай можна виділити чотири етапи, які вчений Джон Готтман назвав «чотирма вершниками Апокаліпсису». Це критика, зневага, захисна реакція та стіна мовчання. Ці чотири фактори дуже шкідливі також для стосунків між батьками та дітьми.



Перший вершник: критика
Різниця між скаргою та критикою величезна. Скарги стосуються певної поведінки, критика ж стосується людини.
Якщо в скарзі, чи навіть у докорі просто стверджується певний факт, то критика часто висловлює судження і, звичайно ж, мається на увазі те, що людина, яку критикують, Повинна бути іншою. Критика говорить про невиправний недолік. Часто її висловлюють глобальними термінами: «Ти ніколи мені не допомагаєш», «Вічно ти говориш по телефону!».

Часто в критиці висловлюють роздратування, яке накопичувалося протягом тривалого часу, та
прихований гнів. Результат може виявитися жахливим. Критикуючи, ми перераховуємо одне за одним цілу низку нічим не пов'язаних між собою скарг: «Вічно ти запізнюєшся до школи! У тебе завжди безлад. Ніколи не кажеш, куди йдеш... А вдягаєшся так, що дивитися неможливо! Скільки місяців ти вже не був у бабусі? Всі вчителі на тебе скаржаться, а ти й далі нічого не робиш! Та й друзі в тебе якісь ненормальні!»
Найкращий засіб від такої вередливої критики — розібратися в конфліктах та вирішувати проблеми в міру їх виникнення.
Не варто очікувати, доки ваша злість чи образа переступить усі межі. Треба виявляти гнів чи незадоволення, скеровуючи їх на вчинки дитини, а не на її особистість чи характер. Важливо зосередитися на справжньому контексті, утримуючись від загальних тверджень. Коли ви висловлюєте незадоволення, необхідно уникати таких слів, як «Тобі треба було...», «ти завжди...», «ти ніколи...».

Другий вершник: зневага
Зневага — це критика, доведена до крайнощів. Якщо батько зневажає свою дитину, то він дійсно прагне образити її або психологічно зранити. Зневагу часто породжує неприязне або дратівливе ставлення до дитини через несхвалення її поведінки та бажання помститися їй. Коли відчувають зневагу до когось, то розум наповнюється презирливими думками: моя дитина невіглас, негідник, дурень. З часом доброзичливі, ніжні думки та вчинки зникнуть страшенне розчарування. Позитивні почуття зміняться негативними емоціями та ненависними сварками. Батьки можуть зневажливо реагувати на бурхливі спалахи дітей, наприклад, виправляючи граматичні помилки у словах, які дитина скаже в пориві гніву. Жестикуляція та міміка можуть свідчити про відсутність поваги та віри в людину: наприклад, коли ви занадто витріщили очі або презирливо посміхаєтесь.
Оскільки зневага може зруйнувати почуття поваги та любові, — то найкращий засіб, який повертає ослаблену любов, згадати найприємніші моменти життя, переглянути разом старі фотографії, просто провести час разом. Цілком необхідно змінити «струм», доки не стало запізно. Втрата поваги безжалісно знищує почуття.

Третій вершник: захисна позиція
Коли в родині є «нападаючі», то всі інші, звісно ж, намагаються зайняти оборонну позицію. Захист Створює величезні проблеми, оскільки саме той, хто відчуває, що на нього нападають, не бажає більше слухати, а намагається створити собі щит, ховається в «окопах». Більш того: він часто заперечує яку б то не було власну відповідальність («Це не я, це мої друзі мене намовили»). Або ж придумує виправдання чи підперто обманює («Я б допоміг тобі, але мені треба було вчитися, бо в нас була контрольна»).
Ключ до усунення захисної позиції полягає в тому, щоб сприймати те, що говорять оточуючі, не як агресивну поведінку, а як корисну інформацію, нехай і висловлену дуже сильними фразами.

Четвертий вершник: стіна мовчання
Якщо батьки та діти не можуть дійти згоди, якщо вони постійно критикують, зневажають одне одного та займають оборонну позицію, то цілком можливо, що вони зустрінуть четвертого вершника — стіну мовчання. Це трапляється, коли хтось із батьків чи дітей замикається у мовчанні, оскільки спокійне спілкування неможливе. Фактично один із двох співрозмовників ніби перетворюється на «стіну» та не виявляє ознак того, що він чує та розуміє те, що йому говорять.
Якщо люди не бажають вести діалог, то проблеми загострюються, а відчуження поглиблюється. Той, хто хоче пробити цю стіну, повинен зробити свідоме зусилля почути та відповісти під час обговорення. Навіть просто киваючи головою чи вимовивши під час розмови: «так... ну... звичайно», ми даємо зрозуміти людині, що ми її слухаємо. Ці слова можуть покращити стосунки. З цієї відправної точки можна перейти на вищий рівень ефективної уважності, а згодом віднайти можливість примирення.
за книгою Бруно Фереро "ВАШІ ДІТИ МАЮТЬ ЛИШЕ ВАС"
видавництво "Свічадо", 2012 р.
Теги: жінка



Категорія: Стосунки у подружжі, Чоловік в подружжі, Жінка в подружжі

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: