ВІВТАР СПІЛКУВАННЯ

Автор: Мирон від 30-11-2016, 15:42, переглянули: 1772

ВІВТАР СПІЛКУВАННЯ
ВІВТАР СПІЛКУВАННЯ

Чи замислювалися Ви, для чого існує подружжя, тобто навіщо одружуватися? Відповідь зазвичай проста: тому що люди люблять одне одного, бажають отримати благодать таїнства шлюбу та народжувати дітей. Ніби просто. Але в цих твердженнях криється сила-силенна аспектів, що часто, вже у сімейному житті, заводять у глухий кут. І тут у пригоді стає позиція Церкви, яка нагадує: здоровий подружній діалог також є способом реалізації Таїнства Шлюбу та співпрацею з благодаттю, даною молодятам Богом.

Все починається дуже романтично: квіти, цукерки, походи в кіно, на танці, освідчення, весілля і… "сіре" буденне життя. Дуже часто можна почути такі коментарі чоловіка чи дружини після кількох місяців чи років спільного життя: "Він (вона) повністю змінився (-лася), до одруження стосунки були такі романтичні, невже життя після шлюбу закінчується?.." Звичайно, що ні! Але кожне подружжя так чи інакше переживає свої кризові моменти та конфлікти.

Два "Я" стають одним "МИ"

Зазвичай, це відбувається в перший рік після одруження, коли триває "притирання характерів". В цей період відбувається адаптація одне до одного, де два "Я" стають одним "МИ". Всі ті романтичні речі, які були на початку, можуть і зникнути, але не обов’язково. Натомість ми стаємо перед своїм чоловіком/дружиною в правді, такими, як ми є.
Не всіх це задовольняє, інколи – дратує. І виникають суперечки, навіть через дрібниці. Запитаєте чому? Відповідь дуже проста – ми не вміємо провадити діалог один з одним, ми не вміємо слухати одне одного. Нам простіше посваритися, покричати, побити посуд, розійтися в різні кімнати та не розмовляти один з одним інколи й тижнями. Звичайно, "випустити пару" буває дуже добре, бо відкритий конфлікт набагато ліпше вирішити, ніж прихований, оскільки останній може бути подібний до бомби з годинниковим механізмом, яка будь-якої миті може вибухнути.
Діалог в самому подружжі є дуже важливий, оскільки і чоловік, і дружина можуть висловити своє невдоволення та почути думку іншої – коханої! – особи. Треба сказати, що в подружжі не може існувати жодних табу для розмов. Про все можна і потрібно розмовляти: від того, що мені подобається чи не подобається з їжі, аж до того, що мене влаштовує чи не влаштовує в нашому сексуальному житті. Звичайно, провадити діалог непросто, але цьому можна навчитися, якщо тільки захотіти, згадайте фразу зі "Службового роману": "Немає нічого неможливого для людини з інтелектом".
Універсального рецепту тут немає, але треба пам’ятати, що не варто звинувачувати партнера в усіх бідах, тим більше – ображати його. Корисно – чітко усвідомити, що конфлікт – це не поле бою, де має обов’язково бути переможець та переможений. Через діалог з нашим чоловіком/дружиною ми краще пізнаємо один одного. І ще одна дуже важлива річ: не боятися просити пробачення та примиритися одне з одним. Вінцем нашого конфлікту-діалогу має бути прийняття спільного рішення на майбутнє, покращення мікроклімату в наших стосунках і родині.
Ще один аспект: сімейне ложе – вівтар обдаровування – ніколи не може бути полем "з’ясування стосунків", тим більше коли ми не з’ясували все достоту і не дійшли спільного рішення. Звичайно, простіше заспокоїти невдоволену дружину/чоловіка, розслабити її/його через сексуальний акт. Але треба пам’ятати, що сексуальний акт має єднальний характер, є виразом любові подружжя, адже статевий акт по суті є пізнанням та близькістю з іншою особою, місцем прийняття іншої особи і дарування їй самого себе.
А тепер питання: якщо ми обурені, нам потрібно висловитися та ми хочемо, щоб наша кохана людина почула це, чи сексуальний акт в такий момент буде направлений на добро подружжя, чи він матиме зовсім інший, руйнівний характер?

ВІВТАР СПІЛКУВАННЯ
Випробування системи "МИ": дитина

Другий кризовий період, який переживає кожне подружжя, це – народження дитини, коли ще не стабільна система "МИ" підлягає серйозному випробуванню, коли чоловік та дружина приміряють на себе ще одну нову для них роль – тата та мами. З одного боку, це радісний момент, а з іншого – він може стати проблемою, а інколи й кінцем подружнього та сімейного життя. Чому саме проблемою? Дедалі більше в ЗМІ з’являються заголовки: "Дитина потребує вашої допомоги" тощо. Адже жодна сім’я не є убезпечена від народження дитини з особливими потребами. Саме так – досить вже зневажливо кидати "інвалід, хворий…"

Звичайно, для батьків, які дізнаються про те, що їхня дитина – особлива, першою реакцією є шок. Пізніше з’являються болючі питання: чому саме з нами це трапилося? Звичайно, можуть виникнути взаємні звинувачення, починаються сварки, інколи справа доходить до того, що чоловік, звинувативши в усьому матір своєї дитини, іде з родині і навіть не хоче чути та знати про потреби такої дитини. Мати залишається сам-на-сам з цією проблемою. І не у всіх матерів вистачає розуміння та підтримки з боку близьких людей, щоб не віддати цю дитину до спеціалізованого інтернату, а прийняти цю ситуацію і присвятити себе вихованню дитини і піклуванню про неї. Хтось може сказати, що написати це у статті дуже просто, але пережити – щось інше… Можу сказати, що маю декілька знайомих, які опинилися в такій ситуації, але вони не занепали духом, не віддали дітей до спеціалізованих шкіл-інтернатів, а присвятили себе дітям, і я пишаюся тим, що Бог дав мені можливість познайомитися з ними і навчитися від них любові до ближнього.
Навіть коли дитина народжується абсолютно здоровою, у батьків не меншає клопотів, а надто в перші роки розвитку дитини, коли вона особливо потребує і мами, і тата. Звичайно, ми маємо ще до народження дитини порозмовляти про те, як ми будемо виховувати дитину, яку роль будуть відігравати у вихованні дитини бабусі та дідусі, як ми розподілятимемо обов’язки по дому та інші речі. Але дуже часто ми ці справи відкладаємо на останній момент, бо дев’ять місяців очікування – це так довго, і дитина ще в утробі матері, її ще виховувати ніби зарано, але коли вона народиться – на ці справи не вистачить часу.
Треба пам’ятати, що у піклуванні за дитиною мають брати участь і мама, і тато, і тут велику роль має відігравати жінка. Вона має в повноті довіряти власному чоловіку: змінити підгузок, встати до дитини вночі, взяти дитину з ліжечка та принести до мами на годування може тато. Одну річ, яку не потрібно робити: применшувати гідність як чоловіка та батька такими висловлюваннями: "незграба, ти нічого не вмієш; тікай, я все сама зроблю…" тощо. В такий ситуації, звичайно, не захочеться допомагати і взагалі спілкуватися, а пізніше жінка починає дивуватися: і чому мій чоловік не бере участі у піклуванні про дитину?
Ще одна маленька, але важлива річ: не варто забувати, що після народження дитини ви й надалі залишаєтеся подружжям. І жінка, і чоловік мають і надалі приділяти один одному час, розмовляти про всі переживання та турботи, разом знаходити компроміси та рішення.
Один важливий елемент, який, на превеликий жаль, зникає з наших сімей – це спільна трапеза, коли за одним столом, хоча б раз на тиждень, збирається вся родина. А як є у нас: тато у вихідні дивиться телевізор, лежачи на дивані, мама на кухні щось готує, діти сидять за комп’ютером чи бігають на вулиці. Постає питання: чи може бути в такій родині порозуміння та зацікавленість проблемами та переживаннями один одного? Звичайно, за наших часів батьки прагнуть нагодувати дитину, вдягнути її, перевірити домашнє завдання і на цьому все завершується. Але спільне проведення часу, спільна трапеза дадуть набагато більше у пізнанні один одного. Якісне проведення часу разом із сім’єю зміцнює її, додає наснаги та впевненості, що у мене є міцна родина, яка мене розуміє та підтримує. І ніколи у батьків не виникне почуття, що я замало приділяв часу власним дітям, коли вони були ще малі.


Яніна ДЕМЧЕНКО


джерело: katolyckyj-visnyk.blogspot.com



Категорія: Стосунки у подружжі, Чоловік в подружжі, Жінка в подружжі

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: