Сім’я – це партнерство, в тому числі й у питанні фінансів, тому бюджет і його планування повинні бути спільними, – – поради фінансового консультанта

Сім’я – це партнерство, в тому числі й у питанні фінансів, тому бюджет і його планування повинні бути спільними, – – поради фінансового консультанта

Обговорювати і спільно вирішувати питання грошей і бюджету у сім’ї – потрібно. Принаймні для того і тому, щоб це питання, будучи замовчуваним чи невирішеним, не роз’їдало стосунки і не зруйнувало сім’ю. Про те, як говорити про гроші, як вести сімейний бюджет і ставити цілі у цьому аспекті – фінансовий експерт Олександра Грудзевич у програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо».

Є така сумна статистика: перше місце серед причин розлучень в Україні посідає питання грошей. Саме вони стають предметом сварок, непорозумінь і «каменем спотикання», об який розбивається сім’я. Проте гроші, самі по собі, – нейтральні, це лише інструмент, яким треба вміло користуватися.

У чому ж причини непорозумінь щодо грошей у подружжі? Олександра називає дві головні із них: по-перше, люди взагалі не обговорюють фінансові питання – тому що «не прийнято», «незручно», у батьківських родинах ці питання були поза дужками тощо, тож, за замовчуванням, така модель перенесена й у нову сім’ю. По-друге, часто пара виховувалася у різних стратегіях фінансової поведінки: наприклад, один – в умовах тотальної економії, другий – за принципом «жити сьогоднішнім днем». На такому грунті неминуче виникає конфлікт, який можна і потрібно вирішувати, як і будь-які інші кризові питання.

Олександра каже: єдиним шляхом для вирішення конфлікту є діалог. Потрібно розмовляти і доходити згоди у певних критичних точках, тим самим вибудовуючи власну модель поведінки – в тому числі, й фінансової. Це – важлива цеглина у фундаменті сім’ї, – говорить Олександра. – Звичайно, у кожного можуть і повинні бути і власні кошти й цілі, це питання індивідуальності й свободи, проте у сім’ї завжди є спільні справи й цілі – відпустка, великі покупки, навчання дітей тощо, а отже, й спільні витрати…»

Олександра описує різні існуючі сімейні «грошові» моделі: наприклад, коли у кожного – свої гроші, проте є спільні витрати. Чи так звана «галицька модель», як жартома її називає експертка: коли жінка каже – «мої гроші – то мої гроші, а чоловікові – то вже наші». У деяких випадках це працює, проте у першому випадку – це не зовсім сім’я як спілка, у другому – швидше маніпулювання, ніж партнерство. Є компромісний варіант: коли спільні витрати (на їжу, квартиру, комунальні послуги, відпустку тощо) оплачуються 50/50, а решту від своїх доходів кожен залишає собі.

«Важливо обговорювати – як окремі питання, так і принципі поведінки з грошима, – наголошує вона. – Дуже ріже вухо, коли пара каже: ми змагаємося, хто більше заробляє. Проте такі змагальники – теж не зовсім сім’я: велика ймовірність, що саме це заробляння з часом стане самоціллю з усіма супутніми проявами – як от, заздрощами, гордощами тощо. У сім’ї ж навпаки – потрібно підтримувати успіхи одне одного, радіти зростанню партнера, в тому числі, й фінансовому…»

«Зазвичай, коли мене питають, пропоную таку модель ведення сімейного бюджету: сім’я складає увесь місячний дохід докупи, не приховуючи одне від одного ніяких «заначок», визначає, якими будуть спільні витрати – як постійні, так і довгострокові, й решту ділить порівну, незалежно від доходу і вкладу кожного. Навіть якщо хтось із пари не має доходів – постійно чи певний час, така система залишається. Кожному важливо знати, що є певна особиста сума, за яку звітувати не потрібно і яку можна витратити на власний розсуд, Така схема бюджету, як на мене, породжує спільне бажання зростати – і професійно, й фінансово, і у стосунках, розвиває довірливі партнерські відносини, у яких люди прагнуть підтримати одне одного…»

Олександра говорить про ще одну статтю витрат, яку потірбно взяти собі за звичку (як і формування «подушки безпеки» – відкладання 10% щомісячного доходу). Це – благодійність. Експертка каже про такі ж 10% – за принципом «на людей стільки ж, скільки на себе». Це – втілення християнської заповіді – любити ближнього так, як самого себе.

«Благодійність – витрати на соціальні потреби кожного особисто чи окремої сім’ї, має дуже широкий спектр, – каже вона. – Це може бути волонтерська допомога армії, підтримка соціальних медичних проектів, хворих, притулків, медіа, навчальних платформ тощо. Чи – церковна пожертва. Залежить, чого прагне ваша душа і за що болить сеерце. І ще – пожертву важливо робити з чистим серцем, не очікуючи якоїсь подяки, відзнаки чи іншої винагороди, не кажучи про зиски. Звичайно, є нюанси щодо публічності такої діяльності – наприклад, збору коштів на певні цілі чи проекти. Проте тут також важать справжні мотиви – це робиться для долучення інших чи для власного его?.. Благодійність – це наша подяка Богові за те, що маємо зараз. Це й виховання дітей – дбати не лише про себе й власні інтереси та задоволення…»

Повністю стрім програми можна подивитися тут: