Домашня Церква » Подружнє життя » Виховання дітей » Найважливіше серед теорій виховання

 

Найважливіше серед теорій виховання

Автор: Лідія від 1-02-2019, 15:13, переглянули: 145

Є багато різних теорій виховання дітей. Їх завжди було багато, але в наш час доступності інформації справді можна знайти "наукове" підтвердження чого завгодно від беззаперечного авторитарного виховання (інакше ж - розбалуєш дитину і вона точно вилізе на голову!) до повної свободи (щоб не дай Боже не задавити дитину!).

Але всі діти різні. Те, що прекрасно підходить одним, може зовсім не підходити іншим. Якщо чітко дотримуватися певної теорії чи методики виховання - можна виростити прекрасну успішну одну дитину і зламати іншу. Тому доводиться постійно шукати підхід. До кожної дитини і в кожній ситуації. Для цього і дав Бог жінці таку важливу рису як гнучкість. А ще - емоційність, що означає, що вона є більш чутливою, емпатичною до інших.

Інтуїтивно мама найкраще відчуває і розуміє своїх дітей. Колись моїй мамі говорив мудрий педіатр, що саме вона точно краще розуміє, що відбувається з її дитиною в хворобі. І що потрібно дитині в певний момент загострення хвороби, кризи чи вже одужання.

Тому я наголошую на тому, щоб жодну теорію, жодну школу виховання дітей (в принципі, як і інші ідеї) не сприймати як єдино вірні і не слідувати їм беззаперечно як робот по інструкції. Адже ми люди. І маємо душу і серце. Вони нам кожного разу підказують, що є корисним саме для нас в певний момент, а що ні. Лише потрібно їх чути і розуміти.

Якщо якась інформація викликає трем, якісь відчуття, можливо навіть сльози, то вона є "вашою" і варто прислухатись. І навпаки, якщо інформація "не лягає", не викликає жодних відчуттів, не зацікавлює навіть, значить - "не ваша". Це зовсім не значить, що та інформація неправильна, просто в цей момент вона вам не потрібна.

Так само раджу перевіряти всі ідеї стосовно виховання дітей. Ваші душа і серце вам точно підкажуть "правильну відповідь".
Але є те, що потрібно знати і пам'ятати постійно, в кожній взаємодії з дитиною. Це - "Яка ваша ціль?". Що ви хочете "отримати" років через п'ятнадцять-двадцять? Якою ви хочете бачити дитину в дорослості?

І в кожному контакті (чи не контакті, коли ми "не маємо часу") варто було б чесно спитати: "те, що я зараз роблю/не роблю, який результат дасть в майбутньому?"

Часто ми забуваємо про цю головну мету і дбаємо про зручність і комфорт (як правило, власні) тепер. Бо простіше і легше, наприклад, насваритись і навіть обізвати дитину (щоб десь виплеснути свої негативні емоції, а дитяча витівка чи непослух стали "останньою краплею"), аніж спокійно проговорити, що сталося. Легше дати дитині планшет на мультики, аніж відповідати на її безкінечні питання. Легше послати її робити уроки, аніж вислухати її плачі і образи. Так зручніше нам сьогодні... але до чого це призведе в майбутньому?

А насправді дитині не так багато потрібно. Проводили дослідження, що саме бракує сиротам, дітям з інтернатів, щоб бути успішними в дорослому житті. І це не матеріальні статки, не "зв'язки" (хоч цим дітям теж часом потрібно, щоб за них "порєшалі").

Те, що їм насправді потрібне... - це погляд, сповнений любові. Очі, які дивляться із захопленням та любов'ю саме на цю дитину. І це потрібно не лише сиротам. Це потрібно усім дітям для нормального розвитку. Зрештою, це потрібно усім людям для того, щоб бути щасливими. Бо якими егоїстами ми б не були, все ж людина - істота соціальна. І для повного щастя нам таки потрібні інші.

Але повернемося до дітей. Погляд, сповнений любові, звернений саме на цю дитину, дає їй відчуття любові і безпеки. А ще - відчуття її цінності і важливості. Впевненості, що її бачать і приймають. Такою, як вона є. Не соромляться її, не оцінюють і не звинувачують. І найголовніше - не ігнорять. Бо це - найгірше, що може бути для людини, і особливо для дитини. Коли її не помічають. Коли її не приймають в свою групу/команду/спільноту/сім'ю. Це покарання здавна вважалося більш жорстким, аніж фізично забрати життя.

Дитині, яка не бачить погляду любові і захоплення, надзвичайно складно розвиватися. Вона не відчуває себе в безпеці, вона не відчуває себе прийнятою і цінною. Вона врешті-решт не дуже й розуміє, що має робити, щоб "заслужити" цей погляд. Але ще вірить, що любов можна "заслужити"...

Тому малі діти особливо, залазячи до дорослих на коліна чи ручки, уважно заглядають в очі. Їм надзвичайно важливий зоровий контакт. Завдяки якому діти зчитують емоції дорослих. Адже очі - дзеркало душі і складно обдурити очима (на відміну від слів...) Добре, що тепер вважається нормальним у розмові з дитиною опускатися до рівня її очей. Відчуваючи повагу до себе, дитина вчиться поважати інших. А відчуття любові і безпеки дає можливість дитині нормально розвиватися. Нормально. Це не є якісь "надзвичайні, супер-покращені умови для виховання вундеркіндів".

Погляд любові потрібен кожному. Адже так дивиться на нас Бог.



Категорія: Виховання дітей, Блог Лідії Кондратик, Поради психолога

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: