Рецепт виховання “ідеальної” дитини

Рецепт виховання "ідеальної" дитини

Марічка – справжня улюблениця усієї родини. Тато, мама, бабусі, дідусі, тітки та дядьки – радіють не нарадіються. Мила, чемна, розумна. Рахує, читає, вчить англійську і трохи польської. Танцює, співає, ходить у дитячу модельну агенцію, де і її обрали «Міні-міс року». І це все у лише у п?ять з невеличким хвостиком рочків. До всього Марічка надслухняна дитина. Їй не треба двічі повторювати «не стрибай» або нагадувати заправити своє ліжко. Вона сама складає іграшки та миє взуття після прогулянки. А ще вона слухняно спить у день, і, навіть, якщо вже прокинулась, то не вставатиме з ліжечка, доки її не покличуть, щоб нікому не заважати.
Марічка навіть якось у відрядження з татом їздила і доки тато вирішував справи та радився на нарадах – сиділа тихо малювала під наглядом тамтешньої секретарки. Нікого не зачіпала, клопоту не створювала, навіть пити попросила вже тоді, коли дуже захотілося. Вона була такою чемною та непомітною, що тато ледь не забув з ким приїхав; вертався за дочкою вже від авто, в якому побачив дитяче крісло і згадав, що був не сам.
Маріччин тато вважає себе генієм виховання і на підтвердження цього усім демонструє свою чудо-дитину. Він пишається, що й пальцем дитину жодного разу не чіпав, і крику в їх родині не існує. Рецепт виховання полягає в тому, що кожен успіх чи досягнення Марічки святкується, наче велика подія. Перше написане слово відмічали у Макдональдс, перша вивчена англійською пісенька заслужила власний торт. Те, що доня була такою слухняною у тому відрядженні, а загалом і татів провтик, відмітили купівлею планшету. На планшеті, до речі, тільки корисні мультики та жодних ігор, окрім розвиваючих. І, звісно, все інакше, якщо дитина проштрафилась. Ні-ні, її ніхто не зачіпає, і, навіть, не сварить. З нею просто не розмовляють доти, доки тато не вважатиме, що урок засвоєний. Найдовше мовчанка тривала п’ять днів і весь той час ні сльози, ні благання, ні клятви в тому, що винна не вона, а Мітя, який задирався – не допомогли – тато не вимовив ані слова і мамі заборонив, а ще й бабуся скільки не дзвонила, до телефона так і не покликали. А трапилось те, що дівчинка принесла з садочка розірваний наплічник та зізналась, що не пам’ятає де загубила свою ляльку Монстер-хай, куплену за якесь чергове досягнення. І, так – жодної іграшки чи іншої забави вона не отримує просто так.

Далі вже є, в книзі “Виховання без травмування”,

Вигадане ім’я і трохи змінені події. Але історія реальна…
а як далі в житті – не знаю, бо втратила зв’язок з родиною…

Психолог та письменниця Вікторія Горбунова
уривок з книги “Виховання без травмування”