Домашня Церква » Подружнє життя » Виховання дітей » Вседозволеність = психотравма

 

Вседозволеність = психотравма

Автор: Мирон Шкробут від 23-11-2017, 15:01, переглянули: 713



Останніми роками на моєму горизонті все частіше з’являються дошкільники, поведінка яких спочатку наводить на найсумніші роздуми – настільки вони агресивні, некеровані, неадекватні. Хочеться відразу направити їх до психіатра, але я вже знаю, що квапитися не варто. Дуже можливо, що це просто жертви «вільної педагогіки» – діти, яким років до чотирьох нічого не забороняли і не карали. А в разі демонстративної непокори безпорадно розводили руками, або навіть починали дитину боятися. І щоб не зв’язуватися, готові були поступитися їй буквально в усьому.

Начебто надкомфортні умови, а насправді – жорстока психологічна травма, причому перманентна. Поки такий корабель без керма і вітрил носиться тільки сімейною гаванню, він ще більш-менш тримається на плаву. (І то, якщо в сім’ї є інша дитина чи бабуся з дідусем, які ще не забули, що дітей розпускати не можна.) Але неминучий вихід у відкрите море, соціум – неминуча катастрофа.
Як можуть чужі дорослі реагувати на дикі витівки такої некерованої дитини? Якщо напучення не допомагають, то спосіб зазвичай один – відкидання. А дитина-то звикла, навпаки, бути в центрі уваги, так що вона переживає своє становище ізгоя особливо болюче. Невдачі породжують образи і новий виток агресії… Вихід з порочного кола – в зміні позиції батьків. Якщо вони вчасно одумаються, побудують чітку систему заохочень і покарань, дитина може змінитися в кращій бік майже до невпізнання. (З ранніми психотравмами так буває, адже батьки ще не встигли дізнатися, яка їх дитина насправді, а її істинний характер вже спотворився під впливом психотравми.)
Якщо ж затягнути процес «вільного виховання», можливо, що візит до психіатра стане неминучим, і однією зустріччю справа не обмежиться.
Але іноді (на щастя, поки що рідко) батьки так пройняті «теорією некарання», що їм легше піти до лікаря і напихати дитину пігулками, ніж змінити свої установки. Одна моя знайома прийшла порадитися з приводу свого шестирічного сина, який неодноразово був спійманий на злодійстві. В основному, він тягнув різні дрібниці, але справи це не міняло. Ситуація все одно була не з приємних. На моє питання, як Ігорька вперше покарали, мати несподівано жорстко відповіла: «Я його НІКОЛИ НЕ КАРАЛА і НЕ ЗБИРАЮСЯ карати. Це моя принципова позиція». І скільки я не намагалася донести до неї нехитру думку про те, що в школі, куди Ігорьок піде через півроку, ніхто не дивитиметься на його «маленькі витівки» крізь пальці, а від поганої слави потім не позбавишся, мама уперто повторювала своє. Нарешті, я, думаючи її цим налякати, запропонувала дати координати дитячого психіатра. Можливо, дитину потрібно серйозно лікувати? Яким же був мій подив, коли на це мама погодилася з легкістю і навіть радісно! Адже Ігорьок був не хворим. Просто, як за старих часів казали, «нешмагана дитина». Але мамі простіше було записати його в психічно хворі, ніж змінювати свій стиль «виховання».

Ієрархія заборон

Заборони мають бути. Адже дорослі теж, хоч і люблять поміркувати про те, що заборонений плід солодкий, проте, розуміють, що без законів (тобто юридично встановлених правил, порушувати які заборонено під страхом певного покарання) світ перетворився б у хаос. І, незважаючи на свої міркування, самі дуже багатьох заборон ніколи не порушували і порушувати не збираються. Наприклад, не грабують чужі квартири, не вбивають у запалі сварки своїх кривдників. А багато хто шанує навіть неписані закони, моральні заборони: не зраджують своєму подружжю (хоча за це жодного юридичного покарання не буде), не кидають напризволяще хворих дітей або престарілих батьків, не б’ються, не пиячать, не споживають наркотики. Хоча якби солодкість забороненого плоду була такою невимовно привабливою, як про це прийнято казати, усі поголовно стали б злочинцями.
Отже і дитяча тяга до непослуху сильно перебільшена. Але для того, щоб заборони діяли, їх має бути небагато. Якщо крок управо, крок вліво розцінюється як непокора, дитина рано чи пізно почне бунтувати. Не можна затискати її так, щоб було не зітхнути. Коли людину душать, вона судорожно сіпається, намагаючись вирватися. Так і дитина, занадто сильно затиснута в лещата батьківської суворості, починає без причини упиратися, проявляти агресивність, демонстративно не слухатися.
Крім того, необхідно встановити ієрархію заборон. Зараз у цій області найчастіше бачиш отаку кашу-розмазню: дитину з рівною суворістю (чи поблажливістю) засуджують за капризи при умиванні, за відмову учити букви і за хамське ставлення до бабусі. А буває, що за хамство і грубість взагалі не карають, цілком зосередившись на питаннях дотримання побутової гігієни і на правилах поведінки за столом. Двійка ж з англійської вважається мало не злочином проти людяності!
Адже насправді непочищені зуби або недоїдений суп – дрібниця в порівнянні з криками: «Мама погана! Геть від мене!» (А то і серйозніше, на кшталт: «Уб’ю! Ненавиджу!») Грубість по відношенню до дорослих – це не просто недотримання побутової дисципліни. Це – грубе порушення життєвих засад (шанування батьків і старших). Адже маленька дитина не порушує майже жодних інших засадничих законів людства. Вона не вбиває, не зраджує, не краде, не бажає чужого. Отже нешанування батьків – це, мабуть, найбільша провина, в якій повинні діти.
І коли ця серйозна провина зрівнюється з дрібною провинністю, дитина втрачає ціннісні орієнтири. Вона росте в спотвореній, а то і зовсім перевернутій системі цінностей. Її уявлення про чорне і біле (і, відповідно, поведінка) спотворюються. Совість підказує, що тут щось не так, але сама дитина розібратися в таких складних питаннях не може. Виникають хронічне роздратування, тривога, страх, які випліскуються знову-таки, передусім, на найближчих людей. Стосунки в сім’ї дедалі гіршають.
Тому, якщо ви хочете, щоб ваші слова мали для дитини вагу, передусім складіть для себе (краще письмово) перелік заборон, розташувавши їх в ієрархічному порядку.
На мій погляд, головні дитячі провинності, за які має слідувати суворе покарання, це хамство по відношенню до дорослих, брехня і демонстративний непослух.

В останньому випадку обов’язково треба зрозуміти, чи дійсно це демонстративність або щось інше. Адже дитина може вас не послухатися з різних причин. Можливо, вона втомилася, перезбуджена чи просто нездатна дотримувати певні правила. Приміром, безглуздо карати гіперактивного хлопчика за те, що він крутиться на уроці і заважає сусідам. Через особливості своєї нервової системи він не в змозі усидіти на одному місці впродовж сорока хвилин. Тут покараннями доб’єшся прямо протилежного ефекту.
Але якщо мама забороняє синові дивитися телевізора, а він порушує її заборону, цю вже демонстративний непослух, який у жодному разі не має залишатися непокараним.
Звичайно, до розряду найважчих провинностей слід віднести і спроби злодійства. На щастя, цим грішать далеко не всі діти, оскільки нормальні батьки зазвичай дуже рано намагаються прищепити дитині повагу до чужої власності. У півтора-два роки, граючи в пісочниці, практично будь-який малюк може схопити чужу іграшку. Але мама (якщо вона хоч якось заклопотана проблемою його виховання) відніме її і скаже, що чуже брати без дозволу не можна. Рано чи пізно більшість дошкільників засвоюють ці нехитрі уроки і не піддаються спокусі щось вкрасти.
Не варто відносити до дріб’язкової провинності і хуліганські витівки. Тільки знову-таки визначиться з тим, що називати хуліганством. Мені не раз доводилося стикатися з батьками, які вважали хуліганством… дитячий енурез. І сварили (а то і карали!) дитину за мокре ліжко («Я тобі казала: «Не пий на ніч, а ти…»). Деякі не дуже уважні дорослі карають за такі невротичні прояви тривожності, як звичку гризти нігті і обсмоктувати комір сорочки (ніби, дитина робить це на зло).
Але якщо дитина показує дорослим язик, кривляється у відповідь на зауваження, плює на підлогу, робить непристойні жести, кукурікає на уроці і т. п., до таких «витівок» проявляти поблажливість не варто. Навіть дуже нервові, але нормально виховані діти подібних витівок собі не дозволяють.

Тетяна Шішова



Категорія: Подружнє життя » Виховання дітей

Шановний відвідувачу, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам Зареєструватися або увійти на сайт під своїм ім'ям.

Додавання коментаря

Им'я:*
E-Mail:
Коментар: